Ольжина гора

Мене ти завжди чарувала,

велика Ольжина гора,

коли на провесні бувало

тебе ввижалось підкоряв.

 

Такі були дитячі мрії,

із року в рік лились вони,

як тільки сонечко пригріє,

біжу до Ольжиной гори.

 

А там Дніпро, як на долоні

тече у даль крізь стольний град…

І хоч сьогодні сиві скроні

нема шляху мені назад.

 

Так і лишився в тому часі,

хоч кличуть журавлі: «Пора!»,

До тебе ще іду наразі –

велика Ольжина гора.

23.03.21р.

На пригорку стоїть бабціна хата

в якій я виріс.