Кульбабки

Кульбабки

 

Своє життя відбухкають снаряди,

ракети упадуть додолу всі…

Не ради воєн, а життя заради

весна розквітне у своїй красі.

 

І в ній кульбабки, наче сни дитячі –

герої із бабусиних казок.

Вже оболонь від вибухів не плаче

й дощі лікують вирвища стежок.

 

А квіти ці немов чекають в гості.

Росою умиваються в саду

і жайвір лине в неба високості,

переконатись прагне чи прийду.

30.04.22р.

Куди по копаному!

Куди по копаному!

(трішечки для настрою)

 

Російський танк (де командир бурят)

заїхав у город до баби Пріськи

і сів на «пузо» ні вперед, ні взад.

Дала йому, як кажуть жаба цицьку.

 

Тікав би дурень, скопана земля.

Та з танком як? Це – бойова машина!

Сапою вчить бабуся москаля:

«По копаному ти куди, скотина!»

 

Мабуть, хороший із бурята тук –

уродить бульби просто забагацько!

А вже квасолька викинула струк…

Де взяти добрив? Їдь у гості, бацька!

29.24.22р.

Ірпінський котик

(цього котика знайшли мертвим

через 45 днів у дитячому ліжечку)

 

Тобі тут, певно, пахло молочком.

І зігрівали спогади родинні,

як муркотів на добрий сон дитині

й війна ще не гриміла за вікном.

У вас на двох один був теплий плед

і пестили тебе дитячі руки…

Попереду ж були пекельні муки:

прийшли в Ірпінь кати команди «Zет».

Людей вбивав російський живодер

і не щадив ні стариків, ні юні

дивились очі крізь приціл безумні…

А ти в дитячім ліжечку помер

чи, мо, міцним заснув, мов пам'ять сном?

Тобі там, певно, пахло – молочком.

26.04.22р.

Блокада

Господи, воскресни, подивись

на залитий кров’ю Маріуполь.

Кажуть з мертвих Ти повстав колись.

А сьогодні – «Азовсталь» – некрополь.

Вої мовлять: «Вмремо, не здамо

ворогові наше славне місто,

момачко, матусенько, мамо́!» –

сараною рушили рашисти.

Викормила виродків москва,

«вишукана» виросла зараза.

Полк «Азов» атаку відбива

рве на шмаття ворога щоразу.

Віддає борги за драмтеатр

і дітей понівечені долі.

Кожен з орків сплатить у стократ

за будівлі знищені та школи.

Ратоборці, заточіть мечі,

знищуйте цей виплодок зміїний!

Коли зло подохне уночі,

зранку зійде сонце України.

25.04.22р.

Весна і жінка

Весна і жінка йдуть собі та йдуть

у них одна на двох лежить дорога.

Одна на двох і радість, і тривога,

і загадка у цьому їх мабу́ть.

 

Хіба важливо день який та час?

Травневої чекаючи релізи,

з таких портрети пишуть Мони Лізи,

їм вірші на крилі несе Пегас.

 

Допевне це і є найвища суть.

Ця таємниця не підвладна люду,

та хтось таки зумів уздріти чудо –

весна і жінка йдуть собі та йдуть.

24.04.22р.

Розмир

Чи п’є туман росу, чи землю поїть?

Світанок не відкриє таїни.

Коли ще ходять біля хати сни

і сили набираються левкої

й ростуть в батьків не для війни сини…

 

Та гряне громовиця рукотворна

побивши «градом» землю і дітей,

життя людей зібравши, мов трофей –

іде війна юродива потвора

та жах її довічний корифей.

 

І сіють смерть, бо іншого не вміють.

Які страшні сьогодні врожаї.

Мовчать після артобстрілів гаї.

Та поки в серці жевріє надія,

що пісню заспівають солов’ї.

 

Й орда відступить в мочарі гнітючі.

Вставай, мій брате, ти не вмер, ти спиш,

давай навпіл ділитимемо книш…

Час вибілить у небі чорні тучі,

але ядучою зробилась тиш.

23.04.22р.

Крейсер мос-ква (або: анало-говнєт)

Вітер шматує хмари,

диму чорного шлейф…

Після ракет удару

крейсер упав у дрейф.

А в апогеї цейтноту

(хоч кажуть не тоне лайно)

гордість російського флоту

пішов з екіпажем на дно.

Горить на росії вата,

рот Симонян, мов клозет…

А в Україні свято –

втопили – аноло-говнєт.

20.04.22р
 

Донечці

Тобі ще мріяти і жити,

дітей народжувати і

заповнювати колоритом

буденно-відсірілі дні.

Спостерігати зорепади,

ходити берегом Дніпра,

де твої щічки вітер гладив

й дзвінка буяла дітвора.

 

Ще буде все. А зараз, доню,

країною страшна йде пря.

Й твоє дитинство у полоні

під обстрілами вигора.

Та окупанти хай не мріють

перемогти дитячий сміх.

Коли є діти, є надія,

що ми здолаємо усіх.

19.04.22р.

P.S. Коли ворожі обстріли впритул наблизилися

до нашого міста, шестирічна донечка

знаходила в собі сили заспокоїти кожного

і мене у тому числі. А коли таких сил їй

вже бракувало, вона горнулася до мене,

тремтіла, як листочок у злу негоду і казала:

«Таточку, мені дуже страшно». І тоді вже мені

доводилося заспокоював свого маленького сміливчика.

Титани сучасності

Далеко так до Ватикану,

а до Голгофи тільки крок.

Армійські виросли титани

в диму їдкому цигарок.

Їх душі під бронежилетом

та не зачерствіли вони.

Війною змучена плането

чи сняться мирні тобі сни?

Бинтом скривавленим рокада

по вирвищах гарматних ран,

по гнійниках ворожих «градів»

веде до сонця крізь туман.

Там, де сучасності титани

звитяги наближають дні

і переможна мить настане

в їх титанічному труді.

17.04.22р.

Все буде Україна

Танцювали лебеді, розбудили ранок,

в молоці туманному плуталась зоря,

в небі прокидалося сонечко багряне,

зігрівало променем вистиглі поля.

Наливались паростки неземної сили,

цілувала кожен з них, мов дитя весна

і рясними росами все довкілля вмилось…

Мир тобі на всі віки, земле запашна.

16.04.22р.

Великдень

Тихими переливами, піснею квітня,

струмки потечуть десь під гуркіт грози.

Гарматами змучене поле розквітне

і мати старенькі протре образи –

Великдень.

 

Як вітер торкається зранених вишень,

скипається сік наче кров на гіллі.

Здається, боятися стали ми тиші

і бачити очі позвикли в імлі –

жахіття.

 

Війни промайнуть дні злиденні, холодні,

литаври звістять перемогу в бою.

Хай міць України воскресне сьогодні,

молюся за кожного воя в строю –

навіки!

15.04.22р.

Тому і лютий

Тепер я знаю звідки лютий

наймення місяцю узяв.

Двадцять четверте не забути –

протистояння двох держав.

Ми на чуже не зазіхали,

не крали ношених трусів.

Але із півночі шакали

прийшли під прапором русні.

Міста палили нам і села,

жінок вбивали та дітей

і захарастили джерела

води святої для людей.

Та буде ще і місяць травень,

звитяжні визріють вітри

й великих кривдників держава

до ніг складе нам прапори.

14.04.22р.

Російська окупація

Вітер ламає крила,

тонкі вигинає віти.

Де ти, убита мила?

Чи поруч з тобою діти?

Стіни сирі підвалу

тебе вберегти не вміли.

Крові врагу замало

вони захотіли – тіла.

Боже! Дивись, Всевишній,

на муки мого народу.

Невже ми стали грішні,

коли обрали свободу?

Під автоматну чергу

діти поснули навіки,

світло в очах померкло

та не стулилися війки.

Плаче небо сьогодні                

за кожним вбитим безвинно,

їх забрала безодня…

руський, хіба ти людина?

13.04.22р.

Краматорська іграшка

Дитяча іграшка лишилась

сама лежати на землі.

Ти їй даруй, о Боже, крила

й дорогу освіти в імлі.

Дітей не можна убивати!

Для кожного це вальний гріх.

Дитиночка була і мати…

Тепер шукати де їх всіх?

І тільки іграшка зосталась,

чекаючи тривоги мов

на дебаркадері вокзалу

ввібрав дитячу в себе кров.

11.04.22р.

Бородянка

Весни обгорілі крила.

Чорного льоху прокльон.

Смерть попід вікнами вила

мінам з небес в унісон.

Опілля чавили танки,

у кашлі сухім гармат

ворог стирав Бородянку

безбожно за шматом шмат…

 

Але зі сторін далеких

в край, де запеклі бої

спішили до нас лелеки,

вимостить гнізда свої.

Любов, то велика сила,

що переповнює вщерть.

Й весни почорнілі крила

птахів не лякали геть.

10.04.22р.

Врожай 2022 року

Цей хліб святий. Він знав війну.

Його ворожі м’яли траки

та вижили у полі злаки,

любов всотавши неземну.

Одна печаль спасти не встиг

померлих з голоду у Бучі.

Болять ці спогади пекучі

в хлібах налитих, золотих.

Навіть в кривавих згустках тьми,

в своїх містах ущент розбитих

на протилежність московитам

ми залишалися – людьми.

09.04.22р.

Розплата

Імперія впаде, як стіни

фортець в облогу вікову,

як дощ в смарагдову траву…

Пощезнуть згодом і руїни.

Натягне небо тятиву

у блискавці тиранів тіні

в покорі стануть на коліна

до плахи притулив главу.

08.04.22р.

На грані

На грані банкрутства розуму

існує сьогодні земля.

Тяжкі крають душу роздуми

і спогади попіл встеля.

Постали міста руїнами

та братські могили зросли.

Дим чорний над Україною

розвієшся ти коли?

05.04.22р.

Дорога повз дитячий садочок

Мовчить садочок і садок,

хоч скоро яблунька розквітне.

Куди ж усі поділись дітки?

А бусли прилетіли в строк.

Така весна, що через край

кипить дитячими сльозами,

лежать убиті: доня й мама…

Ірпінь, російський «мир» стрічай.

Ти світиш ребрами домів,

які ледь встояли під «градом»,

а я іду спустілим садом,

де сміх дитячий так дзумів.

За все заплатиш, сучий син, –

рашизм не вічний на планеті

за сльози всі, за кров, за смерті

і за спустілий сад весни.

01.04.22р.

Тихі ночі

Хай ніч не будять сполохи ракет.

А доця міцно обнімає зайку

вона ж йому і подруга й хазяйка

у них на двох завжди один секрет.

А я чекати буду до світанку

і берегти дитячий, ніжний сон.

Отак приходить янголяток сонм.

Потрібен спокій, а не постріл з танку

і мир тоді потрібен за вікном.

Спи…

01.04.22р.

Доціна лялька

Пограюсь з лялечкою доні,

казок їй безліч розповім.

Вона засне в моїй долоні.

Не бійся, спи це просто грім

і хай тебе він не лякає,

бо гради не завжди такі.

Вертаються пташині зграї

у села знищені, пусті.

Тікають люди за кордони.

Орди навала йде на нас.

А я втішаю ляльку доні:

"Все - Україна! Спати час."

20.03.22р.

Ще одна ніч

І знову ніч жаска, мов подих смерті.

Опівночі стерв’ятники летять.

І вибухів із пам’яті не стерти.

Осатанілий в хату лізе тать.

Він хоче спити немовляти крові

та ґвалтувати залишки душі.

Але і зараз є, що не готові

орді сказати: «Ви мені – чужі!»

19.03.22р.

Переможемо!

Кожна ніч, мов пекло,

кожен день – тартар.

Битися запекло –

Українців дар.

Ворог в землю ляже,

як смердючий пес:

«Ось, паскудний враже!»

…Працює АГС!

17.03.22р.

 

Колегам

І можливо живу я минулим.

Страх потужно штовхає у спину.

Батареї розродяться гулом.

я тебе, краю мій, не покину!

Рознесуть все снаряди у шмаття.

І не знайдете правди ніколи.

Не для мене палає багаття -

"миролюбів" в Буйнічінськім полі.

15.03.22р.

* * *

 Я побачив чудовий захід.

Та не знаю чи сонечко стріну?

Кажуть мудрість дарує нам схід

та не той, що бомбить Україну.

Хай згадає мене білорус,

що загнав жаске жало у спину...

Ні, брати, вмерти я не боюсь!

Бо не втратив обличчя людини.

11.03.22р.

Гуртуймося

 

 

Перший день весни прийшов зі снігом.

«Гради» б’ють по стомленим містам.

Зійде сніг, розстане разом з ігом.

Не зломити козаків катам.

І буде мир. А тепер до зброї!

Хто, як може бороніть свій край!

Можеш – словом, а, як ні набої,

хто стріляти вміє подавай!

Вірую, що правда переможе,

брат по зброї чистить кулемет.

Вої рідні, бережи вас Боже,

хай пощезне кляте – іхтамнєт!

01.03.22р.