У березні берези війною покосило.
Чи квітнули у квітні сади у нас, чи ні?
У травні текли сльози за вбитими щосили.
У червні дожирали хлібів лани вогні…
І рік не високосний, і наче гречкосії
у полі є робота і діточки ростуть.
Але пішла війною завожена росія.
Що принесеш ти людям окрім ярма чи пут?
Не надить українців кремля криваве мрево.
Вони уже уздріли своїх небес ясу.
І хай пуйло скотина, і лукашеко – стерво,
але я вірю свято у силу ЗСУ!
31.08.22р.
Не тремти немов ягнятко,
москалю, надвечір.
Чуєш ходить Бавовнятко,
розпрямляє плечі…
Не сховаєшся від долі,
не біжи, не треба,
приведе тебе поволі
воно до Ереба.
Що не спиться, сучий сину,
жах під шкіру лізе?
Забавовняться сьогодні
орки та залізо.
Все тобі землі замало,
що ти за людина?
Але ж дурневі казали:
«Не лізь в Україну!»
Чай парує у горнятку…
Морок понад гаєм…
Вилітає Бавовнятко,
москаля шукає…
28.08.22р.
Невдовзі
Коли утомляться Титани
тримати небо на плечах
ілюзії, мов сон розтануть,
злетить над світом вогнептах,
і загоряться смолоскипи,
і кров поллється у борні,
і будуть всюди вбитих кипи…
Та чи повірите мені?
Але навряд-бо хто зігріє
осиротілий світ людей
в нім згинуть і душа, і тіло
на пласі збочених ідей.
27.08.22р.
Серпневе
Заплачуть в небі Персеїди,
коли покошені жита,
пече ще сонце по обіді,
але це спека вже не та.
Тумани ллються, мов із глека
після удою молоко.
«Пора, пора…» – кричать лелеки
і не зупинить їх ніхто.
26.08.22р.
(з народного гумору)
На горі реве трембіта
ніби ся питає:
«Куме чи пішла кобіта
в магазин за гаєм?
Як проходив я недавно
біля водокачки,
то жона ховала вправно
сулії заначку.
До Вас маю добре діло
(натякаю тільки)
хоче моє грішне тіло,
випити горілки!»
Заридала ще трембіта:
«Доля нас не пеще*!
В лавку двинула кобіта,
приїхала – теща»!
25.08.22р.
*Пеще – пестить.
Розіп’яте розп’яття
Коли зґвалтоване дитя
в останній раз шептало: «Мамо…» –
у власнім домі, сім’ї храмі,
під виродків хмільне виття,
під їхній сміх над голим тілом,
яке вже й жити не хотіло,
зібравшись десь у небуття
душа іще молила Бога
й сльоза котилась на підлогу
з її хрестильного хреста…
24.08.22р.
Тривога
Не вий, сирено, не буди дітей.
І хоч війна розкрила чорні крила,
та безіменні множаться могили
і менше стало радісних вістей…
А ти не вий! І не буди дітей.
23.08.22р.
Згадати можна і
простити,
а повернути, на
жаль, – ні.
Окопи це по суті
скити
молитвослівні на
війні.
Навряд чи
церква чула більше
до Бога щирих
молитов.
Не сперечаюсь –
люди грішні.
Де ж та Всевишнього
любов?
Сичім: Давай за
око – око…
Чи може те російський
сказ?
Не був ти в
шанці одиноким –
Бог поруч кожного
із вас.
21.08.22р.
Чесала косу над ставком верба
гнучкі стелила по водиці стебла.
Така журба, в душі така журба
ген літо промайнуло наше тепле.
Вже скоро затривожить жовтопад,
червонолистень забагрянить всюди
і прохолоди зоряних лампад
хай досхочу тепер нап’ються люди.
Природа верне трішечки тепла,
ще промінець у спину буде гріти.
Ставок з вербою на краю села
удвох чекають бабиного літа
20.08.22р.
Горнятко кави й де вона біда?
Стоїш на перехресті міжусобиць
красива, вперта, вічно молода,
не будемо вдаватись до подробиць.
А там, на розі вулиць хоч потоп.
На відповідь сто літ чекають чати
прихильники з Америк та Европ
тебе собі благають шлях обирати,
не меседжі написані – есе…
Та де ж той камінь долі при дорозі?
Можливо кава вирішить усе
не десь там чи колись, а тут, на розі…
19.08.22р.
О, як смакували гнилушки,
що впали поміж бур’яни,
жовтіючі місяцем груші
спадають ще й досі у сни
чи будять мене серед ночі,
коли я високу траву
серпом вирізаю охоче
так, ніби усе наяву,
аж серце тріпочеться дужче
і спогадам б’ється у такт,
де в снах я збираю гнилушки,
оті, що найкращі на смак.
17.08.22р.
*Гнилушка – гниличка, гнилиця дика груша яку
чомусь моя бабця називала саме – гнилушкою.
Учора ти був
щасливий,
і радував батьків.
Та їх росіяни
вбили,
тебе осиротив.
Зайчик не носить
цукерки,
казки до сну
нема…
От бачиш, як
може стерти
щастя сім’ї війна.
Кажуть, що
треба прощати
навіть найтяжчий
гріх.
Ні! Хай знають орки
кляті,
за що ти ненавидиш
їх.
16.08.22р.
(трохи гумору після вчорашньої зустрічі з поетами)
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай пробачать мені мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба в’юн.
За що ж скажіть триматись молодиці?
Коли бажання з неї просто пре…
Розтермосив ярижник пружні циці,
а далі прогундосив: «Зая, все…» –
Розбурхана відьмиця мстити вміє.
Скоріш ховайся, дурень, у сарай!
Не знаєш, як приборкати стихію,
то краще взагалі не починай.
13.08.22р.
Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.
Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…
І однорогів губляться сліди.
Мовчи і ти. Не треба зайвих слів.
Казкову ніч до дна потрібно спити.
Вогні погаснуть у зіркових скитах,
як сонечко торкнеться берегів.
Розтане все, аж ніби не було
і ватри дим, і однорогів тіні,
і цвіркунова пісня-берегиня
й останнє серпнем спалене зело.
13.08.22р.
(з народного
гумору)
* * *
– Скажіть, Безрукове
Сергію,
де Ваш акторський
апогей?
– Про роль одну
я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу
Грей.
* * *
– Куме, чув такі
я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва
дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце
диво. Аж кусаю лікті.
Новину я десь проґавив,
що він був вагітний?
* * *
У дівчаток Тані
й Марії
була про Третяківку
мрія.
Але грошей, небесне
диво,
лишень вистачало на пиво.
* * *
У російського
народу є така прикмета:
треба мордою
обличчя стати до Царьграда
ну, а далі усе
піде, як впаде монета
як – вона, то
буде курва, якщо він, – то «Лада»!
* * *
Безногий десантник
повзе до порогу,
на милицях влазить
в хатину…
«Ну, Шарік, к
ногє, мля!» – командує строго
і… Шарік побіг
в Україну…
12.08.22р.
(мій перший верлібр
(якщо це можна таким назвати))
Господи, ми грішні!
Та ніколи не зраджували хліба,
ні землі своєї не зраджували ніколи.
Борисфен тому свідок і зоряне небо,
могили пращурів і степові шляхи,
які ведуть до батьківської колисанки,
до хрестів на прадідівських могилах…
Звідти і сила наша від Перуна до Ісуса,
і Матір Божа вступиться за дітей своїх,
їм час поле сіяти, за сохою йти…
Згине нечистий, що прийшов з півночі
і орда його поляже в степах наших.
Так було, так є, так довіку буде –
Амінь.
12.08.22р.
Відкорковуй вино молоде,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка
то можливо для осені й звично…
Відкорковуй вино молоде.
11.08.22р.
Зґвалтовані та вбиті не кричать.
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зростив їдучу.
За нашу неоправдану війну,
що принесла орда московська, клята
тепер я знаю регулу одну:
нема паскудніше російського солдата
11.08.22р.
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.
Але нічого не змінити.
Протоптаний ув осінь плай.
Птахи лишають свої скити…
Тому гори тепер, палай.
10.08.22р.
Часоплин
Немов дурне лоша по колу
моє стривожене життя,
то шкутильгає собі кволо,
то метеором дні летять,
залистопадить чи розквітне,
здається все одно мені…
Наче учора жив у квітні,
а вже й гірлянди на вікні.
Читаю вірші мов
листи,
алея парку
прагне тиші,
вже павукові
час плести
в єдино спогади
колишні.
Хай заплітає у
росу
гаразди всі та
негаразди…
Люблю я осені
красу
і літа бабиного
ґазду.
05.08.22р.
Коту, що мекав у підвалі,
не снились кольорові сни.
Йому покою не давали
легенькі віяння весни.
Буває сяде серед ночі
та глипає в її вікно,
хоч спати оченята хочуть,
але ж бажанню все одно.
Мороз іще малює квіти
і груба їсть наруччя дров…
Не міг котяра зрозуміти:
кохання в нього чи любофф.
01.08.22р.
