Над прірвою

Квадрат Малевича на чорному тлі.

До чого дожили ніхто не знає.

Смолистого кота знайти в імлі

Не дуже просто, як його немає.

Людській жадобі не знайдете меж

І заздрощам границі не існує.

Роздмухуємо вогнища пожеж,

А погасити пробуємо – всує.

Життя людини в попіл догорить,

А далі тільки спогади відверті

Обірвемо не надпотужну нить

Й гадаємо, що далі після смерті…

                                                 30.03.19р.

День тиші

Усі мовчіть! У нас настала – тиша.

І навіть джміль на бджілку не дзумить.

Хай бюлетені догризають миші.

За день оця найвирішальна мить!

Піду зірву портрета із буфету

Там наша незрівняна гордість – «Ю»!

Бо грішний Я і не таю секрету,

Як бачу її посмішку – не п’ю!

Кричить жона: «Повідбиваю руки!»

Чи уві сні оце, чи наяву?

Я шепочу: «Тихесенько, ні звуку.»,

Дай безголосся це переживу!

                                               30.03.19р.

Крим

(пам’яті найкращого друга

                  Сейтемурова Наримана) 

З-попід холодного граніту

Вода струмує й жебонить.

Крим. Літо. Гори. І ця мить

Коли здається на край світу

Баклан тікаючи летить.

Цикади. Спека. Неможливо

Знайти ні прихистку, ні тіні.

Дівчата п’ють п’янке «Мартіні»,

Чоловіки – холодне пиво.

Серед магнолії цвітіння.

Усі чекають першу зірку.

Встаю з готельного дивана,

Іду до друга Наримана,

І ми бредемо по узгірку…

До Кара-Дагського вулкана…

                                          30.03.19р.

* * *

Чи винити тебе у гріхах?

Як повільно знімаєш наряди.

Не в спокусі шукаєш розради

І не прихистку в темних ночах.

Ріже спалахом очі свіча

І по серцю біжить аритмія.

Вже надкушено яблуко змія.

Ти заснула, торкнувшись плеча.

Пронесу крізь життя на руках.

Хай зірки нам сіяють далекі

І лелека дарує свій клекіт.

У коханні немає гріха.

                                    28.03.19р.

По фен-шую

Усе сьогодні по фен-шую

Закони фізики – ні-ні!

Якщо не там посадиш тую,

Накличеш нехороші дні.

Сусід узявши перфоратор

Опорну стінку цокотить.

Не по феншую б’є, аматор,

Стіна обрушиться за мить.

Узнав сьогодні за обідом,

Коли їв супчик – рататуй.

Жона прибилась до сусіда,

У нього кращий той – фен-шуй.

                                             27.03.19р.

Казка-інструкця

Кульгава курочка у тещі завелась.

Ночує не на сідельці, в загоні.

Підгледівши в сараї один раз,

Лікують ціпокрилу – самогоном!

Мені морозом душу обдало

І сло́ва не знаходжу щоб сказати.

Кому розкажеш – засміє село

І скажуть, що це – мачуха, не мати!

У сокотухи йдуть діла на лад.

Вже бігає сама навколо хати.

Дослухаюся тестевих порад –

Пішов і я по двору шкутильгати.

                                              26.03.19р.

Поетичне поприще

Посієте літери, зійде – слово.

Прополете – гарною думкою вродить.

Працюйте до сьомого поту. І знову

Політь і сійте мистецькі сходи.

Подейкують люди: «Не хлібом єдиним…»

Плаха ляже чи охрестя на спину?

Поет народжений бути винним!

Поезія ж – ліки – у трудну годину.

                                                25.03.19р.

Селфі

Є у селфі безліч переваг.

Можна не чекаючи огуди

Пальчика на кнопочку і – бах!

В інтернеті: попа, очі, груди...

У фейсбуці ціпочки nature

Бабіїв мільйонами збирають,

Вже киса́ розпухла од купюр.

Не життя, а закуточок раю.

Не губити даром часу щоб

До ярма дівчата вчаться змалку:

Меценати-інженери – хоп,

Ще й придумали для цього діла – палку!

                                                            22.03.19р.

(на картинці пам’ятник селфі (фото із інтернету))

Нічне марево

Не руш мого спокою.

Місяць кров’ю налитий.
Свічкою високою –
Тополя. А рокита
Розкинула на воду
Ру́ки – тоненькі віти.
Час висотує вроду
Та підростають діти.
Хилиться ніч до ранку,
Сну не бачать повіки.
Тліє через фіранку
Світило повно-безлике.
                            20.03.19р.

Кум-пан-і-я

Заходьте, куме, на сивуху.

Сірко прив’язаний до тину.

Бо Ви для мене брат по духу.

У добрий час й лиху годину.

Жінки дружити не уміють!

Я, Вам кажу, але між нами.

Он, зі своєю вовком вию,

Життя вимірюю – граками!

Хильнувши добре самогону,

Грудьми хтось штурхає у спину

І, звісно, трохи макогоном –

Кумасенька. Лиха година!

Тікати – зась! Нема розгону.

Й Сірко прив’язаний до тину!

                                          19.03.19р.

Материнство (поема)

І

Мріє снами коло мами

Донечка мала.

Поки білими снігами

Заміта зима,

І лягають хуртовини,

І тяжіє ніч.

Сон у батьківській хатині

Доторкнувся віч.

«Спи, доцюню, баю-баю...» –

Легіт у дворі

І сонливість навіває

Пісню цю зорі.

ІІ

«Дай заплету тобі у коси щастя.

Хай янголи попереду летять…

Вони і є найвідданіша рать,

Яка тебе торкнулася з причастям.»

В житті усім потрібно йти в дорогу.

І не важливо, де проляже путь

(Мабуть, у цьому є найвища суть!),

Наше життя належить лише Богу.

ІІІ

Вишиванку на себе одягла.

Краса народу не умре ніколи.

О, скільки в тобі, донечко, тепла!

Сьогодні вперше ти ідеш до школи.

І ці літа грайливо промайнуть.

Відсиплють вишні білі первоцвіти.

Останній дзвоник проводжає в путь…

Швиденько як повиростали діти.

ІV

Не ставай дорослою в шістнадцять,

Не спіши, попереду життя.

На руках ще буде усміхатись

Долею дароване дитя.

Будуть і тяжкі безсонні ночі,

І «агу» – найліпше на землі,

І щасливі почуття жіночі,

І свіча надії ув імлі.

Буде все, бо жити ще і жити,

Хай скресає крига на душі.

Прийде час пожати щастя жито.

Тільки, я благаю, не спіши!

V

Білий колір личить, як ніко́ли.

Усмішка і яхонти очей.

Запахи духмяні матіоли

І фата стікає із плечей.

Донечко, тебе благословляю

На святий, сімейний, Божий труд,

Бо у праці є ключі від раю.

Ти про це ніколи не забудь.

Це́ркви заспівали передзвони,

І, куди не глянь, така краса…

Дві обручки наче дві ікони:

Шлюби реєструють – небеса!

VI

Ці мрії зовсім недалекі.

Стань до вікна, поглянь у сад.

Дивися: в небесах лелеки.

Дарма що пізній листопад…

Серед хитких найперших літер

Ще не написаних поем

Розгорне жовте листя вітер

І небо зрадує дощем.

Скінчилася жіноча му́ка,

Розтанула густа імла,

Це неба таємнича злука,

Де маму доня обняла.

VIІ

Вже платтячко мале (було на виріст).

Волосся туго сплетене в косу.

Іду слідком, а бантів тихий шелест

Підкреслює цю неземну красу.

Як ніжно обіймають її руки.

Щебече дзвінко, «Таточку, люблю!»

Безсонні ночі – та хіба ж то муки?!

Це ніжні передзвони кришталю!

ІІХ

Найвища суть жіночого буття

Народження для смерті перемоги.

Жінка живе одним серцебиттям,

Допоки Бог їй не дарує злоги.

А потім доня донечку спов’є

І візьме немовляточко на руки.

Було так завше і тепер так є!

Бабуся любить пестити онуків.

ІХ

Ось вона та мить –

Ніч, усипану зірками,

Бог благословить…

Мріє снами коло мами…

                       10.11.18 –

                                 17.03.19р.

Не спіши

Не ставай дорослою в шістнадцять,

Не спіши, попереду життя.

На руках ще буде усміхатись

Долею дароване дитя.

Будуть і тяжкі безсонні ночі,

І: «Агу» – найліпше на землі,

І щасливі почуття жіночі,

І свіча надії ув імлі.

Буде все, бо жити ще і жити,

Нехай скресне крига на душі.

Прийде час пожати щастя жито.

Тільки, я благаю, не спіши!

                                       14.03.19р.

Богемнене життя

Не натягуйте вірша на голову бідну поета.

Бо, як тлумляться рими, в макитрі болить і дзумить!

Народити розумне – це вам не зжувати котлету…

І пегас то не слон: не впіймаєш проґавивши мить.

Люди думають щастя і гроші піїт загрібає.

Віршик видав у світ, на – лавровий вінець на горба:

Ні проблем, ні турбот, ні нужди у житті він немає,

А в додачу за ним іще й бігає фанів юрба.

У писаки завжди на землі неземні вшанування.

І колеги по цеху від слави і я очманів,

Вірші звісно пишу… Тільки в  мене маленьке питання:

Гривню, друзі, позичте! Бо я навіть супу не їв!

                                                                             14.03.19р.

Про вічне ні-ні

Писати буду тільки про дуби.

У вічного майбутнього немає.

Довічно люди ждуть лише трамвая,

А решта все у проміжках доби.

Зове дружаня: "У кабак айда!" –

Боюся, що потягне на дурниці.

Довкола труться файні молодиці,

А я про космос думаю. Біда!

Висотує кіно краплини сил.

Ревуть жінки, казкова мелодрама,–

Пательнею у лоба б'є Адама

За зраду Єва. Я ж межи світил.

Спускатися на землю нині час.

Холодить густий ель рефрижератор.

Високе для майстрів. А я – аматор,

Нетлінне початківцю, звісно, – зась!

                                                   13.03.19р.

Земна практика

Життя давно пройшло свої фарватери.

Дратують очі місячні затемнення.

І закипає точка неповернення.

До вічності горнуся, як до матері.

Гойдає всесвіт зоряні галактики.

Мета уроку знана тільки обраним.

Коли огорне теплим, ніжним подихом –

Матусенька. В кінці земної практики.

                                                      13.03.19р.

* * *

Дай, Боже, вистоять у вірі.

Людської не вкусивши плоті.

Не може жити дух у звірі,

Святе загине у цейтноті

Коли стежки устелять ружі,

В саду моїм заплачуть вишні.

Спаси, благаю, наші душі

Великий, Господи, Всевишній.

                                       12.03.19р.

"Патріота" викликали?

Я «патріот» за викликом. Привіт!

Давайте шухерну за п’ятачину.

Бо все одно, що мова, що іврит,

Як є бабло то схожий на людину.

Без грошика синичка не дає

Горобчику склювати насінину.

Продам усе (тут кожному своє)

По три рубля сьогодні – Батьківщина.

За гривню не канає, не лошак!

Нехай хохли за неї батракують.

Бо містер «Пу» прислав таємний знак,

Що міць Росії скоро всі відчують!

На мітингу «зрубаю» на обід.

Політика ніщо, як хочеш жерти.

Коли голодний то немилий світ.

Не по мені такі безглузді жертви!

Я «патріот» за викликом. Привіт!

                                                  11.03.19р.

Колеги і друзі

Із нею ми колеги, вчителі.

У цьому, ні комедії, ні драми.

Усім давно відомо: на землі

Людина прославляється ділами.

Син Ігор у ірландських козаках.

Викручує кермо щосили днями.

Бо чесні гроші лиш у мозолях.

І раз чи два на рік летить до мами.

При зустрічі говорим до рання

Бо стільки пережито уже нами.

Поки не «всипле» гарний наганяй!

Моя колега, Рончикова* мама.

                                                 11.03.19р.

*Рончик – Ігор Оверченко давній, гарний  друг.

На фото: Рончик з мамою Валентиною Вікторівною Оверченко

Мажоротарка

Чи має Честь пихатий прокурор?

Судити не берусь, бо є – Феміда.

Хоча і там «сімейна піраміда».

Усілися онуки в крісло діда

І це не геноцид і не терор.

Від беззаконня скоро стане зле.

Казну розшматували пазурами.

Мажори розквітають лишаями.

Одного дня лишаючись без тями

Зґвалтована країна так і вмре.

                                            10.03.19р.

Роздуми на Чернечій горі

А ворог боїться, Тарасе,

І слова козацького й шаблі!

Не здолано мови у часі.

Воюємо. Хоч і ослаблі.

Сидять лихварі на Подолі.

Орда напирає зі сходу.

Миряни у вічній крамолі

Зреклися і віри, і роду!

Дніпро хвилі б’є у пороги.

Гора розквітає Чернеча.

На згарищі царських острогів

Зросте козаками малеча.

Берімся, брати, за кресало –

Відродимо дух із руїни!

Не раз у вогні воскресала

Із попелу наша країна!

                                     08.03.19р.

Березневе

В переливах ріки

                     Де суцвіття верби зветься – котик,

Там потоком стрімким

                     Я відчув твій жадаючий подих.

Нам співала вода

                      Про єдине, довічне кохання.

Вітер мрії гойдав,

                      Що любов буде перша й остання.

І світанок горів,

                      Як горять перламутрові зорі…

У безмежжі світів

                      Наші мрії були неозорі.

Я тебе на руках

                      Пронесу крізь життєві негоди.

Бо у нас на устах –

                      Ці весінні, чаруючі во́ди.

                                                                08.03.19р.

* * *

А крила виростуть у всіх.

Інакше, як дістатись раю?

Безкрилого не уявляю,

Як від земних злетіти втіх.

Все перемелює планета.

Збагнути не устигнеш – Лета,

Де на вагах твій кожен гріх.

Життя мелькне між берегами

Картинками і оригамі,

А сутність викликає – сміх.

                                          03.03.19р.

Зустріч весни

Вставай, кохана, стрінемо весну.

Лелеки в небокраї закружили

Вони гукають до людей щосили

Угледівши: село, поля, Десну…

Омріяна земля стрічає їх.

І втома відпускає пташі крила,

І сонечко привітливо зігріло,

І сходить із полів останній сніг…

Природа прокидається від сну.

Ходім на двір, ось кави філіжанка

З відтінком ночі, ароматом ранку

Вставай, кохана, стрінемо весну.

                                                  01.03.19р.