Провінціалка

Велика столиця, одвічна спокуса…

Усоте ожив у руках орігамі.

На «аві» цитати Петрарка та Стуса

І фото єдине у білій панамі.

Провінції, звісно, далеко до леді.

Себе огортає букетиком фрезій,

Журнал «Наталі» на розгорнутім пледі…

Ніхто не читає сьогодні поезій.

На світських тусовках най буде – левиця.

Химери породять нетлінних ілюзій…

Мажорні обійми. До ранку не спиться.

Прокинеться гола без зайвих конфузів.

Велика столиця зжере твою душу.

Життя потече по накатаній далі…

Як легко себе обернути на мушлю.

Чи варто торкатися теми моралі?

                                                   24.07.19р.

Північний вітер

Думками зміліли та всохли душею.

Немає до світла дороги Енею.

Хай щастя потрухне, розсиплеться прах,

Неправда скресає на ваших устах.

Ти навіть не зміг дорости до плебея!

Байстрюче зачаття москви й мавзолею.

І плоть дожираєш, і душу, і дух.

Боїшся північний щоб вітер не вщух…

                                                         22.07.19р.

Як все було

У хаті з вікнами на північ

Немає затишку і миру

Сусід до рук бере сокиру,

Сказати хоче: «НаДобраНіч…»

А зранку крутяться експерти,

Шукати свідків діло марне.

Хоча й погода була гарна

Дешевше просто все затерти.

Припреться з дальнього району

Сусідів кум, а може дядько.

Горілка ллється у горнятко,

Собака вариться в бульйоні…

До них рідня возами їде.

З удмуртів цей, а той з бурятів…

Всі розуміють мову матів.

І правди просто діти ніде.

Допоки будемо мовчати

Вони усіх попруть із хати!

                                          19.07.19р.

Карашин*

Карашинські жита́

                      від села і до самого лісу.

Комишем і купавками

                      радує велетень Здвиж…

Як підняти мені

                      на хвилиночку часу завісу?

І спитати з пічної лежанки:

                     «Бабусю, ти спиш?»

Та холодні літа

                       мою голову інеєм вкрили.

Спомин серця щемить

                        і дарує це ніжне тепло,

Як пташата малі

                       виростали, ставали на крила

І летіли у вирій,

                       лишивши навіки село.

                                                         18.07.19р.

*Карашин – село Макарівського району

Київської області звідки родом моя матір.

Смута

Чи вирвуся? Не знаю. Голий, босий…

Молю до неба: «Освіти-но шлях!»

Сьогодні б’ють поклін – Івану Носу*,

Боготворять і носять на руках.

Не ладаном, а трупом тхне кадило

Не віриться в російське – «Отче наш…»

Та «субкультура» у душі збудила

Одне-єдине: по ділам воздаш…

А що нарід? Йому давай видовищ.

Чи: хліба, ковбаси або стриптиз.

Людцям не до Держави, не до мови…

Ми летимо! Але на жаль униз.

(Можливо те мені лише здається,

Іван Ніс є, а Батурин знайдеться!)

                                                17.07.19р.

*Іван Ніс – зрадник, винуватець

  Батуринської трагедії.

Дилема

У мене виникла дилема,

Думок вагон і мідний таз.

Олена – Трої хризантема!

У нас воно то воз, чи ваз?

Як подивитись по наряду

Думки хитаються у мить.

У росіян це зветься – «Лада»,

І нам до ВАЗу в’ється нить.

Поганий транспорт запорука!

Та в Україні повелось,

Як ВАЗ нікому не наука

То хай туди летить і ВОЗ!

                                       14.07.19р.

Мій Гуру (або реаліті шоу)

Ток-шоу сумні і веселі

Без них Україні ніяк.

Портрет «присобачу»* на стелі,

Бо «гуру» у мене ніштяк.

Погожими, літніми днями

На себе біди не на клич.

Буває в пустелі цунамі

Й знайомі у нових облич…

Здається усе продається

І Слава, і Гордість, і Честь…

Коли через вінця проллється

То буде не: «Пане», а «Єсть!»

Пломбір, ковбаса по 2.20…

У горлі застряли моїм.

Харе* у лайні колупаться

Не борщ, нині, – щі попоїм…

Повішу мовчки я – фурин,

Хай відганяє злих тварин.

                                    14.07.19р.

*Присобачу – приб’ю, прикріплю;

 Харе – хватить, досить.

Вибір без вибору

У вибору чорні крила,

Ні Совісті нема, ні стра́ху.

Яка піднімає сила

Людину іти на плаху?

Падають зорі зливами

(Страшні у смерті покоси).

Бути могли щасливими.

Засватали у малороси.

                                13.07.19р.

Гомін Холодного яру

«Бережи себе, Україно!»,

«Холодний яр» шепоче у цю мить.

Лиха до нас прийшла година,

І спомин плаче, і душа болить.

Розкаже пожовкла сторінка

Одної із тисяч книжок

Про те, як стелили барвінки

Могили і руки стежок…

Тоді не загинуть ніколи

Урочища слава і біль.

А зараз будуй частоколи,

Бо ворог іде звідусіль.

                                12.07.19р.

Пам'ять недавнього

Живу пам’яттю свіжою,

Остраху недоречного.

Та посмішкою хижою

З’їдають очі стрічного

Правди у дзеньках ні граму

Із ротом іде зашитим.

Відправлено телеграму:

«Мамо, стрічайте двохсотим…»

Змісту з контексту не вирвеш.

Танками стоптане жито

Посеред бою і вирвищ…

Як із Москвою дружити?

Ллється половою змова

Помежи пекла і згарищ

Бійтеся зречення мови!

Який з москалем ти товариш?

                                          10.07.19р.

Промінчик, що змінив світ

Усміхнений промінчик зранку

Промовив лагідно: «Привіт,

Виходь на кави філіжанку,

Присядьмо поміж мокрих віт.

Опівночі гроза гуляла

Сердитий вітер, а іще

Пливла по небу хмарка в’яло

І поливала все дощем…»

Іду із затхлої кімнати,

Махаю промінцю – привіт!

Отак буває, до не взнати,

Промінчик й вірш змінили світ.

                                                 09.07.19р.

Шлях

Чи завтра зійде сонце?

Зійде!

Але для кого?

На сході – вирва,

Дороги на захід немає.

Життя хіба з мусу?

Швидше з полину гіркого.

День за днем

Піском крізь мої пальці стікає…

Вода камінь точить,

Але непомітно, довго.

Метелики живуть години

Та яскраво як!

Хіба ми можемо знати,

Що чекає за рогом?

Можемо! –

На кожному вічності сяє маяк.

Головне не зректися мети.

                                          07.07.19р.

Червоний хрест

Червоний хрест на лінії вогню –

Чиясь остання на життя надія.

Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…

Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.

Метал не має почуття і болю.

Що вбивці відчуває у ту мить,

Коли вогонь людську зжирає долю?

А мир хибкий сьогодні на «нулі».

Бої на сході точаться відколи:

Запам’ятайте, кляті москалі,

Цього ми не пробачимо ніколи!

                                              04.07.19р.

*ПТУР – протитанкова керована ракета;

  Конвенція – Женевська конвенція

«Про Товариство Червоного Хреста»

Історична буцегарня

Із підвалу не вийти на волю

І не знаєш, чи день там, чи ніч.

Ниє тіло від втоми та болю,

Світить лампа у сорок свіч…

Ти підпишеш, усе що захочуть,

Кров ніколи не спинить катів.

І ледь жевріють стомлені очі,

І душа рветься поміж світів.

Бо це ницість російського «миру»,

Як забули потомки святе:

Сотворіння з тирану – кумиру

Знову нас у підвал приведе.

Хтось удосталь нахаркався кров’ю

У катівнях міцних КеДеБе.

На вінку: «Від онуків з любов’ю…»

Тим, хто вибив зізнання з тебе…

                                               03.07.19р.