Загиблим від ракетних обстрілів

Загиблим від ракетних обстрілів

 

Недоспівана пісня. У лебедя зламані крила.

Не злетіти йому в піднебесся, де мрії живуть.

І хотів би увись та здобути безсмертя несила

надломила росія пташині ракетою путь.

 

Не дивись на зірки, вони плачуть устами поета

і туманами дим устеляє небесну ясу…

Та вирішує долю тепер один вибух ракети

і спиває земля кров дітей, мов холодну росу.

 

П’є земля кров людську та не може у волю напитись.

Спопеляє міста цей диявольський з неба вогонь.

Ой, як рясно ми сіємо смерть, а хотілося б жито.

Це реальність життя, але нам ще здається, що сон.

 

Добіжить до кінця час правління кривавого звіра.

Його вб’є без вагань власноруч ним же зрощена лють

І воскресне Вкраїна і люди, і мова, і віра

й п’ятикутні боввани кремля у руїни впадуть.

30.12.22р.

Страшний сон

 

Страшний сон

Дружина каже: вірші – це хула,

читай псалми, ходи, як люди в церкву…

Змела нотатки із мого стола

і придала вогню у вічну жертву.

Горіло, наче на кострі відьмак,

вогонь дожер всі літери до суті.

За що мені? Я не збагну ніяк.

Та не тримаю на кохану люті.

Ще буде і паперу, і думок,

і занотую не одну я фразу.        

Розвіявся з рукопису димок

і нагадав – люблю її заразу.

Прокинувся. Стираю з лоба піт

і не збагну ніяк чи я при тямі.

Жона шепоче: давай спи – піїт.

Таке ж насниться, трясця його мамі.

 29.12.22р.

Напитися б води святої

Напитися б води святої

Напитися б. Та де те джерело? –

роса Дзвонкової криниці.

Мечі кують із рала криці,

ллють кров людську на почорніле тло

святих ікон, нехай замироточать,

хай проридають за нас грішних очі.

Вже чорні крила розпрямляє зло.

Невже комусь такі потрібні жертви?

Пішли, мій друже, ти ж іще не мертвий,

пішли, допоки сонце не зійшло,

я заведу за небокрай, до раю,

Герої, люди кажуть, не вмирають…

Пішли святе шукати джерело.

27.12.22р.

Святвечір

Святвечір

Запахло дідухом у хаті,

парує зварена кутя,

заходьте люди, чим багаті…

Господнє славімо дитя.

Звізда у небі не погасла,

волхви дари несуть на схід.

Хай будуть завжди повні ясла

і мир вирує сотні літ.

Присядьмо всі гуртом до столу

Святвечір ллється по землі,

кутя розходиться по колу,

і світло множиться в імлі…

Христос ся рождається!

26.12.22р.

Прогрес

Прогрес

Раніше дим із димарів

будив село: «Вставайте, ранок!

Виходь, хазяїне, на ґанок,

пора, хазяйко, до корів.» –

І прокидалися усі,

кипіла поспіхом робота,

хвіртки скрипіли і ворота…

була й синиця у руці.

А нині де? Усюди газ,

не в’ється дим над димоходом

перед ранковим сонцесходом

вже й вітер не співає джаз

у труби хат осиротілих

і янголята відлетіли…

напризволяще кинув нас.

25.12.22р.

Переродись

Переродись

 

Ти до вирію чи до пристанища,

моя душе, зібралась летіти?

Хто зове тебе з пагорба капища

на планет невідомі орбіти?

Хто?

У безмежному мо́році космосу

чи ти знайдеш хоч дрібочку світла?

Подолай опір часу та простору

й в Україні назавжди розквітни.

24.12.22р.

Думка про промовчане

 

Думка про промовчане

Помовчати я хочу, як і ти.

Мовчи, мовчи воно тобі так личить,

живе своїм життям шосе Столичне

і радощів тут повно, і біди.

Вогонь цигарки блимне де-не-де,

хороші тут снують і не хороші,

хтось продає любов свою за гроші

допоки тіло пружне й молоде.

А далі? Хоч травою не рости.

Доріг багато котрі м’яко стелять,

не найскладніші обирає челядь

й прямує, їй здається, до мети.

І тільки самогону перегар

такий собі дешевий модерн-віскі

не упади, життя – це надто слизько

і яма не перина з білих хмар.

Уперше? Ну вітаю, це почин.

Іще таких уперше й буде й буде.

І не осудять і осудять люди.

А ти мовчи. Прошу тебе, мовчи.

22.12.22р.

Сила сала

Сила сала 

Посеред ночі з неба хвища,

під ранок дощ рясний іде.

Зварити б каші з топорища

та, де ж його узяти? Де?

Кмітливості не позичати.

До діла! І нетреба слів.

Така розвага у солдата –

на сало ловить мскалів.

А, що робити? Цюця-паця

ще вчора лаптем сьорбав щі

сьогодні ж лазять новобраці

доїсти кучки у кущі.

Земельки їм було замало.

Не тітка голод, ой же ні.

Тому і ловляться на сало

навіть кадирівці дурні.

20.12.22р.

Перше кохання

Перше кохання

На тихих берегах Дунаю

защебетали солов’ї.

Минає все. І ніч минає

під тріск поліна у вогні.

Чи буде ще так? Я не знаю.

Торкнутися б дівочих пліч…

Як ллються іскри водограєм,

але хіба у тому річ.

Згорять усі метеорити

і попелом впадуть до ніг.

Тебе не міг я не любити,

але й зізнатися не міг.

18.12.22р.

Досвід

Досвід

А, як шуміли, як вони текли

струмком спочатку, а за ним рікою

і тільки додавали сивини

лишаючи дитинство супокою.

Тому і бережу я доні сміх

щоб доля не розкрала ні перлини,

бо красти щастя у дитини – гріх –

найтяжчий Богом даний для людини.

Але ж хіба тут діло у гріху?

Дивіться, як горять щасливі очі!

Люблю я доні усмішку палку

ніхто не має щастя їй  зурочить.

17.12.22р.

Да буде світло!

Да буде світло!

Блекаут нам, що гусаку вода.

Немає світла? Йдем, кохана, спати.

Хай вітер виє вовком, не біда,

і лішаки гуляють навкіл хати.

Давай-но вріжем сала при свічках,

наллємо грамів триста бурячихи…

Який с тобою може бути страх?

Погас ліхтар – це саме час для втіхи.

Сірко здурів на хвіртку гав та гав…

Чи хто прийшов, чи просто дурень бреше?

Далеко видно сяяння заграв,

але мені від того геть не легше.

Тепер у нас є царства світла й тьми

їх контролює кровожерний гаспид.

Два місці ще до кінця зими.

Хай не згасає світло в Коча-Заспі.

16.12.22р.

 

Карашинське літо дитинства

Карашинське літо дитинства

(з циклу Карашинські жита)

Між двох полів неспішно коні йшли

та і життя ішло тоді не швидко.

Лиш вітер ледь торкався ковили

і в небі хмарка схожа на лебідку

пливла над лісом ближче до села,

вдивляючись в дзеркальні води Здвижу…

Куди мене дорога та вела?

Вже не розгледжу крізь життєві брижі.

Згубилися дитинства маяки.

Життя тьмяніші горизонти стали.

Були часи коли я залюбки

міняв ще незміцнілі ідеали.

Але закостеніли і вони 

утиснувшись в самотнє слово – досвід.

Мене ж ночами повертає в сни,

де коні між полями йдуть і досі.

15.12.22р.

Кармічне

Кармічне

Боги безсмертні. Але ж люди ні.

Вставляю стрічку в ПКМ четверту.

Чомусь сьогодні мариться мені,

що я небес посланець, – янгол смерті.

Усіяне відстрілами «гніздо»,

а кулі ще мету свою шукають…

насвистуючи пісню: хто, хто, хто

свою дорогу віднайде до раю?

Спіткнувся п’яно стомлений вояк,

захаркав у грузьку багнюку кров’ю…

Усе нормально, братику, ніштяк,

така вона закономірність бою.

Свою ми долю творимо самі,

ще й бачимо фінал її нетлінним.

Останнє, що побачилось – вогні...

Кіна не буде. Прилетіла міна.

14.12.22р.

Московитська «дружба»

 

Московитська «дружба»

 

І заповіді й заповіти

перетворилися на прах.

Які ж ви в біса божі діти

по лікті крові на руках?

Як не зґвалтовані, то вбиті

лежать каліки та мерці,

прийшли «дружити» московити,

ножа тримаючи в руці.

Попереду несуть ікони

та трупний дух між них снує…

Для когось може й забобони,

але ж у мене очі є.

12.12.22р.

* * *

* * *

Травневі ночі вигорять ущент,

росу отави до схід сонця вип’ють,

зайдеться небо проливним дощем

і проридає, певно, аж до липня…

А там уже і липи відцвітуть.

Не буде у сльозах дощу розради.

Коли настане час важких спокут,

пощезне мрево мрій про Ельдорадо.

Та хтось прошепче тихо: «Це – життя.

Тільки мовчи. Прошу. Табу. Наврочиш.» –

На серці запеклося відчуття,

що ті слова тоді були пророчі.

11.12.22р.

 

Післязим’є

Післязим’є

Пора цікава – післязим’є,

ще не весна та вже струмок

схмеліла птаха зранку вип’є,

із печі ж тягнеться димок,

але тепер не в сизе небо,

а більше якось до землі

і радісно злітає щебет

у круговерті веремій.

Мене зігрій! – волає птаха,

шукає ніжний промінець.

Рясніше капає із даху.

Зима спадає нанівець.

09.12.22р.

Звичайний день

Звичайний день

Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.

Матінка молиться в укритті над дитям.

Не снігом порошить, летять на країну ракети…

Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.

Упав убитим.

Янголи смерті збирають багаті покоси.

Там вимагають душі безвинних дітей.

От чорнокрилі уламками вибухів й косять…

Ховаймося! 

                   Ниць!

                             Чуєш? 

                                       Ракета гуде…

Вибух!

Мало я вірю у милість Великого Бога.

Нащо йому на землі стільки горя і сліз?

Вилазьмо з підвалу, вже відлунала тривога.

Миру живим. Убієнним знайти ж парадиз.

07.12.22р.

Зимове кохання

Зимове кохання

Полилися відтінки зимові

у пастельно-холодних тонах.

Час не статися нашій розмові.

Не вертайся до мене у снах.

Нехай грудень штовхає у груди,

щоб не стрілися ми на землі.

Обминеться. І все у нас буде.

Хай малює морозом на склі

це холодно-сріблясте кохання

я губами торкнуся вінка,

мов тебе і уперше й востаннє…

Королева моя крижана.

02.12.22р.

 

Скажи мні, Боже

Скажи мні, Боже

 

Чим завинив перед тобою,

великий Боже наш нарід?

Голодомором чи війною

не захід як іде, то схід.

Дніпрові кручі, мов Голгофа,

а мова ніби плоть Христа…

Спивають діти кров потроху,

щоби народ цей перестав,

являтися перед очима

Великославного Творця.

Можливо це війни причина?

А може жертвою жерця

нам стало стати в цьому світі

та чи страждання бачиш ти?

За що, скажи, вмирають діти

від недоруської орди?

01.12.22р. 

 

Грудневі першоджерела

Грудневі першоджерела

Це сніг чи метелики? Студень.

Ярило з неба пішов.

Входить до двору грудень,

снігу заносить мішок:

«Нате!

Нате, беріть хто хоче

і ті, хто не хоче теж, –

сипле поміж урочищ

білі зернята без меж –

Хай вродять на зимоньку нині,

буде і хліба єство»…

Пря гуде по долині.

Та буде іще й Різдво.

30.11.22р. 

Оркостан

Оркостан 

Дожере собака ор-ка,

набереться люті.

Дайте тупіну касторки,

може стане путнім. 

Піп московський з юним хлопом

шлях знайшли до раю,

"натрудили" свої ж*пи,

а дітей не мають. 

Шли за родіну сьогодні

моск*лі в атаку...

Потягнув їх у безодню

люцепер у паках. 

Все стандартно - паки чорні,

але є і білі,

на них стрічечки червоні,

певно, - командири. 

Темна ніч передової -

зорі та  багаття...

Слава Українським воям,

Переможем, браття!

29.11.22р

Під обстрілом

Під обстрілом

Серце налите сумом,

болем сповнене теж.

Як ти тепер без струму,

місто моє, живеш?

Знову летять потвори

в небі їх силует.

Сіє росія горе

запусками ракет.

Плаче шкелет будинку

вікон очі пусті,

в пустку задме сніжинку

на обгорілий стіл.

Зійдуться душі вбитих –

дітлахів і батьків.

Долі людські розбиті.

Боже, ти цьо́го хотів?

25.11.22р.

Колір кремлядської зірки

Колір кремлядської зірки

То не рубін, – то кров людська,

від неї навіть площа красна

і мавзолей – лихого ясла…

Трикляті будьте у віках!

За вбитих наших діточок,

за війни всі й голодомори,

за черствість до чужого горя…

Настигне й вас небесний рок.

Коли ваш батько – сатана

свій плід розтрощить об ненависть,

а поки він тобою править

притулок збоченців і зла.

24.11.22р.

Ранок з дитинства

 

Ранок з дитинства

(із циклу Карашинські жита)

Ранок плекає Здвиж,

спить на стовпі лелека,

я полюбив цю тиш

і молоко із глека.

Ген за селом поля

поміж лісів соснових

пахне рідна земля

у ясі світанковій.

І солов’їний спів,

радісний і високий

будить усе від снів,

ранковий даруючи спокій.

23.11.22р.

Біль гідності

Біль гідності

…Як дивно сніг зашарудів,

де свіжовириті могили.

Чи мало Господу хрестів

країна наша породила?

Летять до вирію сини

під прапорами на погості,

тепер являються вони

лишень у неба високості.

А ще у снах коли болить

душа матусина і виє,

і тільки сон – остання нить,

а опісля мете завія.

…як дивно сніг зашарудів…

22.11.22р.

Передгруднева звістка

Передгруднева звістка

Ще теплиться на лозах виноград

налитий сонцем і дощами вмитий,

але шукає прихистку чи скиту,

бо рясно устеляє снігопад

його червоні, захмелілі грона

і прорікає зі стовпа ворона,

що залишає осінь листопад

у переноснім і прямому смислі,

вона грудневі прочитала мислі

і принесла цю звістку нам у сад.

19.11.22р.

 

Із нічного

 

Із нічного

Коли тебе збентежить ностальгія

і дзиґарів замре веретено,

як снігова, ревнуюча завія

вдиратиметься у нічне вікно,

на виворіт щоб вивернути душу

і висотати пам'ять унівець,

ти із волосся сніговій не струшуй,

мине під ранок цей тривожний герць…

Перегорнувши спогадів сторінку,

іди вперед, накинувши пальто.

Як хтось, колись сказав: шукайте жінку –

без неї у цім світі ми ніхто.

18.11.22р.

Вольниця

Вольниця

Я не люблю липкої крові

і не липкої не люблю,

насип-но, доле, козакові

кишені повні тютюну, 

іще даруй коня до шаблі

і до пищалі срібних куль,

хай ворог каже: «Ви ослаблі!» –

а ми їх множимо на нуль.

Зриває вітер шапку-бирку,

дощем запахло у степу…

налий коряк мені горілки,

дай змити споминів ропу.

Речуть на все є воля Божа

для домозрощених рабів.

На долю скиглити негоже

й на Бога проливати гнів.

Розкочегарю носогрійку*,

додам туди чортополох,

нехай біжить судьба-злодійка

з куцим навперегін удвох.

А ми з конем у степ широкий

де вольності буяє дух.

Спокійно нам там, де неспокій.

Пора. Здається, дощ ущух.

17.11.22р.

*Носогрійка – люлька.

 

Передзимове

Передзимове

Коли за вікнами зима

одягне білосніжні шати,

то й вітру протрубить сурма:

пора дерева прикрашати!

Здощилися до чорноти,

аж листя скинули додолу,

а їм так хочеться цноти

і снігу, певно, як ніколи.

16.11.22р.

Русь буде тільки одна – Київська!

Русь буде тільки одна – Київська!

 

Коли над Києвом литаври

благу нам звістку проречуть:

Звершилося, звільнилась Лавра,

не місце московитам тут!

Нехай погані та хороші

відновлюють собі улус,

на мочарі хай пнуться мокші

творити з жабами союз.

А Русь Святу нехай полишать

не місце тут ніяк орді.

І оттоді настане тиша.

І мир зажевріє тоді.

15.11.22р.

 

Ранкове натхнення

Ранкове натхнення

Не поетиться слово сьогодні,

здичавів безнадійно Пегас

та і вірші писати не модно,

для поезії кажуть не час.

Не трапляється в зошиті дива

не римуються зовсім слова.

Йду на кухню, наллю собі пива,

проясниться хай тьма вікова.

Це не трунок, нектар, дар від Бога

без якого людці чомусь злі.

Кварту пива, одну, для Ван-Гога

й невеличке цебро для Далі.

Чим поети художників гірші?

Просто в нас помість пензлів слова.

Прояснилось. Писатиму вірша.

Поки це не уздріла жона!

13.11.22р.

Ляшкове ополченіє

 

Ляшкове ополченіє

Політиків почався променад.

Химери натягнули біле пір’я.

У шанці й камуфляжі знад і знад…

і, певно, романтизму в надвечір’я.

Тепер до зброї потяг, а не клич,

пройшла пора лютневої навали,

настала ера «наднових» облич

і запитання: «Шо, мля, не чекали»?

За бонусами ринули усі

Шарій і Шухрич нині – патріоти

баяють нам у всій своїй ясі,

тримаючи нарід за ідіотів.

Військова справа це вам ого-го!

Бунчук і булава й козача люлька.

У руки автомата взяв Ляшко,

у розвідку, мабуть, пішла – тігрЮлька!

12.11.22р.

Відгомін бабиного літа

Відгомін бабиного літа

Залистападить мою душу,

закрасоточить осінь знов,

ти, клене, листячко не струшуй

багряний колір – це не кров,

то інею передмороззя

і літа бабиного жар,

ще висріблить твоє волосся

мороз, а зараз хай пожар

своїм порфірним поцілунком

тебе зігріє у цю мить,

хоча розсвіт й налитий трунком,

не гріє вже та , як горить.

10.11.22р.

Зло твоє тобі ж у груди

Зло твоє тобі ж у груди

Любить море тишу. Але шторм.

Господи Всевишній, де той мир?

Гради-урагани під вікном

крові хоче свіжої упир.

Не нап’ється виродок ніяк.

І дітей вбиває, і жінок.

Щоб ти, чорний виродку, закляк,

хай тебе розтопче твій же рок.

Ви за все заплатите сповна.

Склеп кремлівський не спасе від мсти.

В дім ваш ще повернеться війна,

Бог рахує сльози сироти.

07.11.22р.

* * *

* * *

Поезія осіннього дощу

ти неповторна

                     й ні на що не схожа –

опале листя і квітуча рожа –

пробач мене

                   і я тебе прощу

за цю красу жовтневих листопадів,

за тихий ліс

                  й журливий крик птахів,

за вітру недоспівану руладу

й за те, чого в тобі недолюбив.

06.11.22р.

Ситуація проясняється

Ситуація проясняється

Червоній армії хана.

Нема великої росії!

Кремляді не мужі – шпана,

які лише нещастя сіють.

Але й пожнуть вони за те,

своєю захлинувшись кров’ю,

бо, як посіяне зросте

й до рук своїх ухопить зброю,

буде відтята голова

і не одна летіти з плахи

й царків, й двоглавого орла,

бо росіяни – це невдахи.

05.11.22р.

Млинцева ода і не тільки

Млинцева ода і не тільки

(трохи дурні для настрою)

А пузу просто хочеться млинців.

Яке кохання коли їсти хочеш?

Я бачу їх, як закриваю очі,

тримаю (по три штуки) у руці.

По млинчиках смачний стікає лярд*

й на бороді свинячий жир маститься…

Навіщо у руці мені синиця?

Млинець і сало… (вимовлю, мов бард).

Смачніше, певно, тільки деруни,

ця страва так пасує під горілку,

а ще коли їх смажить хвайна жінка

тоді немов цукерочки вони.

Промовлю тихо: «Кумонько, давай…» –

хіба цей вислів може бути грішним?

Я про млинці, ну, а вона про інше…

Шкварчить пательня наче водограй.

Млинців наївся ніби досхочу.

Наситився і дерунами майже.

Нехай кума ще на доріжку скаже:

«Приходь узавтра, наварю борщу»…

04.11.21р.

*Лярд – смалець.

Севастопільська ганьба росії

Севастопільська ганьба росії

Ну, що, російський Ґоліяте*,

ти спіднє виправ після Криму?

Драконові хвоста відтято,

тепер хай блимає очима,

бо сорому сховати ніде.

Великоросіє держави

таке ж задрипане, як спіднє

і зброя геть до тла іржава

лежи собі на смертнім одрі

очима блимай, мов сновида,

затаскана російська шльондра,

Залужний буде за Давида.

03.11.22р.

*Ґоліяте – Голіафе.

Ракетопад

 

Ракетопад

Де роздуми глевкі, як глина –

знеструмлені міста живуть

й згадати те, що ти людина

із кожним днем складніше тут.

Там тхне отрутою із вирви

і нерви майже на межі,

а ще недавно мир був мирним

і не воєнні рубежі.

Віконним рамам протяг ребра

в розбитий «градом» склопакет

лоскоче, ніби так і треба,

під «дружнім» обстрілом ракет.

03.11.22р.

Ка – 52

Ка – 52

Я птаха-смерть, яка шматує небо

і тінь моя скажено по землі

кудись біжить між сухостою ребер,

поміж дубів розлогих, ясенів…

Я сію згубу мирним гречкосіям,

бодай пізнають – вічна тільки смерть,

а я її слуга, її месія

і не земля мій дім, небесна твердь.

Я звідти бачу всіх, кого убити

і набиваю хрестика в приціл,

нехай згорять в садках і школах діти…

живі хай виють поміж мертвих тіл!

Та, щось уїлось під крило болюче,

востаннє глянув у небес ясу…

А хтось промовив: «Долітався, суче?

Палкий тобі привіт від ЗСУ».

31.10.22р.

Хто винуватий і що робити

Хто винуватий і що робити

(диптих)

Хто винуватий

Не може мир нести росія.

Посіяти Війну? То так!

І ґвалтувати добре вміє.

У мирі жити аж ніяк.

Із іграшок – пістоль і танки,

візок дитячий, ніби трак…

А винуваті, звісно, – янкі,

у тім, що кац*апет мудак.

Що робити

Пора поставити всі яті

й забити в домовину цвях,

бо скільки в московитів клятих

може зсуватися той дах?

Русня збагне коли по морді

й припинить враз свою бузу.

Так буде завтра, а сьогодні –

я вірю в силу ЗСУ!

30.10.22р.

 

Мова неба

Мова неба 

А жовтень – шлях у листопад,

бо навпростець ніяк не можна

і знає це людина кожна,

як поміж зоряних лампад

вже Рігель* засвітив тривожно

і Бетельгейзе* снігопад

такий близенький провіщає,

це Оріон* над небокраєм

спустошує порожній сад

і зиму нам передрікає.

29.10.22р.

*Оріон – сузір’я, яке в північній півкулі з’являється

у зимовий період, а Рігель та Бетельгейзе – зірки цього сузір’я.