Поетичне безсоння

До хати прийде тихий, ніжний ранок.

Тебе розбудять маяки думок

І потече незвіданий струмок

Зі слів і звісно кави філіжанок.

На сході не роздмухана зірниця

Стожари над землею небо п’ють…

Ось-ось тебе торкне найвища суть.

Саме тому поетові не спиться.

                                            31.12.17р.

Булава

В країні розродилася війна.

В Кремлі сидить її чумний кумир.

Це історично. Та ніхто не зна,

Чому назвали бійню – «Руський мир».

Вертаються скалічені бійці.

Везуть «двохсоті» до землі лягти.

Сліпа Держава йде на манівці…

І дужим понадломлені хребти…

Шкребе копійку зраджений народ:

На армію, на одяг, на пальне…

Та звісно дам і я, бо патріот.

А хтось на полонених спекульне…

Чи злиже ситну піну з рюкзака,

Купивши «Бентлі». Де їм до вини?

Ми знову схоронили козака.

Ідуть на небо сотнями сини.

Летять у вирій душі. До живих

Із півночі повзе мокші орда.

У нас одне найбільше серед лих –

Дай дурню булаву – спіткне біда.

                                               28.12.17р.  

Передноворічне

Ранкове повітря наповнює груди.

Тихо сніги на морозі хрустять –

Це догорає за вікнами грудень.

У метушінні чекаємо свят.

Линуть останні: хіти, нагороди,

Люмінесценція... (Все без вини).

Хтось переходить із хліба на воду,

Дехто уже не поверне з війни.

Свято сьогодні – цинічно-байдуже.

Згине до завтра феєрії шик.

Совісті нам не позбутися, друже,

Та чи почують у світі мій крик?

                                                 27.12.17р.

Роздуми про поезію

Я, звісно, ще далеко не поет.

Пегас дає не зовсім сильні вірші.

Та відділяю мухи від котлет

І слів строкатих буйний вінегрет,

Де відчуття, і враження – найгірші.

Бо подають: або недолюбов,

Або недоприроду, чи сарказми,

Волає в інтернеті – «серця зов».

Нутро – ридає, остигає кров –  

Коли читаю авторські маразми.

Де та душа? І де у римі біль?

Шукаю розмір, а його немає.

І розумію це і є та міль –

Не поетична, саме слів кисіль…

І холодом, аж до кісток проймає.

                                               25.12.17р.

Допоки живу

Не міряю життя роками –

У літ не буде покаяння.

(Вирішується те не нами).

Не дні важливі, а – діяння.

Свою не обману надію

І віру, я, не кину ниць.

Люблю! Нічого вже не вдію,

Як дзвони задзвенять дзвіниць.

                                           23.12.17р.

Два ветерани

Два ветерани стрілись у метро.

Старий зняв стьожку*, та потупив очі.

Хлопчина повертався із АТО,

Де більма смерті бачив поторочі.

Немає віри більше до Кремля.

Ви запитайте нашого солдата, –

Як плаче пошматована земля.

(Вона ридає, під ногами ката).

Спитайте ще, як ранених бійців

Під оковиту добивали гади.

Тупе жбурляння сотні камінців,

У полонених, що вели «парадом».

Два ветерани стрілись у метро –

Дві різні долі зв’язані війною.

Вони пішли… і говорили про…

Про мирне небо в нас над головою.

                             09.05.14 – 21.12.17р.

* мова йде про «Георгіївську стрічку». Яку використовували коли

вбивали українців на «Майдані гідності», та під час війни на Донбасі,

як символ російської перемоги.

Турне

Старе – дурне

Зібралось у турне.

Чув, у Єгипті сонечко пекуче.

І море. Не замизканий ставок.

Продай мені путівочку, онуче,

Поїду до оголених дівок.

Хай на городі баба копошиться.

«Загнав» отави уже п'ятий віз.

І відчуваю: ось вона – синиця...

Торби готую. Скоро у круїз.

Та бабця ухопила макогона,

Влупила так, що покосився зір.

Не питиму на пляжі я бурбона,

Прощай такий небачений Каїр.

Кущі сховали п’яного "туриста"

Сміялися і кури у селі.

Отак бува – попутає нечиста

Дружина повертає до землі.

                                       20.12.17р.

Миколайчики

І

Ти спи, любима, ранок сипле сніг

І пісня вітру за вікном цікава.

Твоє кохання завжди я беріг.

Відпочивай, а після буде – кава.

Нам не страшна розлючена метіль.

Хай надриває хрипле горло хуга,

Садами стеле снігову постіль.

Безсніжжя грудня викликає тугу.

Зоря сьогодні сповнена чудес.

Дарма негода за вікном волає

Всміхнеться сонце щиро із небес

А поки – спи. Вітаю з Миколаєм.

ІІ

Сопе доцюня. Посмішка легка

Казково доторкнулася до щічок…

Ведмедика погладила рука,

А Миколай уже приніс мішечок…

Прокинеться. Ой, що це за дива? –

Мерщій усі до мене: мамо, тату!

Так чарівне у світі ожива

І тихо димарем іде у хату…

                                  19.12.17р.

Пацифістський триптих

І

Світлина – радісне дитинство.

Мене ще не торкнувся гріх.

Ні меркантильності, не втіх,

Ані підлоти, ані свинства.

Все чітко визначене днями –

Там у «чомучках» я тону

І на мої оті, – чому?

Є вичерпні одвіти мами.

ІІ

Гарматний залп. Урвалась тиша –

Метнулись тіні по землі.

Спаси і примири, Всевишній!

Та небо губиться в імлі…

Дорослі ігри то – жорстокість.

Скількох уже спіткала смерть…

Чому зросли ми косоокі

І злобою забиті вщерть?

Пропали радощі дитячі?

І той безпосередній сміх…

Розумні стали, та незрячі

Взяли на душу вбивства гріх.

ІІІ

Життя складне. У радощах і муках

Народжується немовля на світ.

…Іде війна. Не здійснено політ.

Пекучий біль. На жінці чорна хустка…

Одні стають за правду, рвуть кайдани

Виборюючи кращого життя –

Героями ідуть у небуття.

Они – грішми пакують чемодани.

Серед убивств і розкоші валіз

Чи коштує війна дитячих сліз?

                                           13.12.17р.

Понавибирали

Волхвів наплодила земля.

Не стало козацького роду.

Мовчи! Нерозумне теля,

Бо зрадили нашу свободу.

За гречку, за цукор – вперед!

Людині похилого віку

Дай гривню (і це не секрет)

Він «голос» віддасть за «каліку».

А тим, аби правити бал.

(Свідоцтво того на Майдані).

Дістав уже цей карнавал.

Та ну його все… – іду в баню.

Засунув руки до кишень,

Там лише фантики – «Рошен».

                                              12.12.17р.

Не прижилося

Пошили біле чорними нитками.

Не прижилося. Неугодне Богу.

Лишило у душі глибокі шрами

На до і після зломлену дорогу.

До надвечір’я ще не били дзвони,

Омило хмари красною зорею.

Ішли на Київ москалів загони…

Святою українською землею.

Всі полягли. І первістки від роду.

Ридає мати, виє, сатаніє…

Від віку кров ллємо ми за свободу.

Тому і небо наше багряніє.

                                           11.12.17р.

Сіреньке

Ти вийшов за двері. Змішався з юрбою –

Потоки сіреньких людей.

Як тяжко лишатися просто собою

У світі, де повний бурдей –

Усе продається. Назви гарну ціну –

Віддайся за ламаний гріш.

Як ні, пошматують і знайдуть заміну.

Ще й душу посадять на ніж.

                                          10.12.17р.

Снігопад

Упало «щастя» на село,

Малята тому раді.

Дороги повно замело

Та паніка в сільраді…

(Бо тракторець не дир-дир-дир –

Пропив солярку бригадир).

Оселок ймення: «Світла путь»

Сьогодні у засаді

Автобуси туди не йдуть, –

Коняки при параді.

(У чому винне те лоша?

Хазяїну б зірвать куша).

А сніг мете і як на зло

Дорожники – «готові»!

Залиті очі, наче скло

І щоки пурпурові.

(Зимою завжди у нас так,

Соляра – капітал – шмурдяк)…

                                       10.12.17р.

Волонтерам

На крилах у жорстокий світ війни.

Вони летять у жерло пекла сміло.

Їх не лякає погляд сатани,

А смерті дух завмер окам’яніло.

Це – сьогодення. Страшне рандеву –

Степами сходу вибитими «градом»…

Все необхідне на передову,

Охочій допомозі завжди раді.

Для них, не принципово – «Піски», «ДАП»…

Тойота «Прадо», танки, БТРи,

Аби ущент розбитим був сатрап.

Вклоняюсь перед Вами – волонтери.

                                                   07.12.17р.

«Джентльмени»

Не дай себе в обиду – «джентльмен»!

Автобусів іще багато буде.

Нехай стоїть утомлена Кармен,

Для неї це – звичайний, сірий будень.

Така сувора, чоловіча стать.

Але чому? Того ніхто не знає.

У транспорті, де мужики сидять, –

Всі лицарі, та вільних місць немає.

                                                 02.12.17р.