де волошки співають пісні́
для маленьких іще янголят
і молочні тумани рясні.
Там бджола над нектаром дзумить
і стривожений охкає грім…
Відчуваю нутром кожну мить
злуки тіла із Духом Святим…
Він за плечі мене обніма…
і указує праведний шлях.
Не повірю, що Бога нема
в України просторих полях.
31.10.20р.
За вікном завиває зима,
мокрий сніг налипає на віти…
У квартирі сумуєш сама,
як, скажи, твоє серце зігріти?
Ліхтарі засвітилися вряд.
Через хмари не жди зорепаду…
Поміж срібного снігу лампад
потаємно рушаю до саду.
Подивлюсь хоч на вікна твої,
бо погода сьогодні погана.
Йду по білій, пухнастій землі…
Щоби поруч побути, кохана.
30.10.20р.
Умитися росою на світанку
та випити парного молока,
мене будила у селі щоранку
тихенько бабця з ку́хвою* в руках.
Спивав до дна солодкий смак дитинства,
у поле йшов купатися в росі,
а крапельки сріблястого намиста
являли ранок у його ясі…
І нині повертаються до мене
через завісу часу та літа́
чи золотом налиті, чи зелені –
дитинства карашинського жита.
29.10.20р.
*Кухва – глек.
Не вірую в «за пазуху Христа».
Учення, то коли воно путяще,
щоби прожити років хоч до ста.
Он Гуру, кажуть, із повітря гроші
висотує та учням роздає…
А от смирення – важелезна ноша,
Та що поробиш. Кожному своє.
Завірив Гуру: «Буде все по маслу,
твоє життя віднині то моє!»
Оце потрапив у пригожу касту,
бо ще і сотню в доларах дає…
За рік мені прийшла пора платити.
Дали вдихнуть зі столу анаші…
І Гуру каже: «От тепер ми квиті!»
А в мене ні квартири, ні душі…
28.10.20р.
лексичний запас не муляє мозок
і матюками слова підігріти…
Дам попугайчику літер і проса.
Літер не хочеш? То на тільки
проса.
Ситому краще, бо голод не
тітка…
Бути героєм на відстані просто,
можна і матом «обкласти»* із
клітки…
Звісно, хіба винувата є
ненька
у лексиконі своєї дитини?
Як народилося чадо – тупеньке,
що вимагати з такої людини?
Навіть обличчя не має на аві*
та бризкає жовчу кожному в спину…
Розум відсутній. Один тільки гавкіт.
Не визнаю я таке за людину.
27.10.20р.
*Обкласти – обматюкати;
розтерзані тіла російським «градом»…
Невже всі маріупольці готові
у стійло проросійське стати стадом?
Як можна після катувань Чубенка*
чи Рибака* спокійно в світі жити?
Ім’я: Теліги, Стуса та Довженка –
не назовуть, напевно, ваші діти…
Схиляючи у розпачі коліна,
молитвою до Бога в небо лину:
«Врятуй, Всевишній, для дочки та сина
від зрадників велику Україну!»
26.10.20р.
*Чубенко Степан та Рибак Володимир патріоти закатовані на сході України.
ходжу до небокраю воду брати.
Нема питва смачніше на землі.
З росою його змішувала мати…
Тому я чую в голосі трави́
і тугу, і любов до Батьківщини…
Коли козачі бачу хорогви́,
схиляю із повагою коліно.
Дарує міць прадідова земля,
гартує дух, щоб став міцніше сталі.
О, як же пахне зорана рілля
чи жовте листя, що в саду опало…
Пора стезею донечку вести,
хай вітер їй міцні дарує крила.
Щоб не зріклась Вкраїнської мети
і землю цю найбільш за все любила.
25.10.20р.
Спи, дитинко, цвинтар – це твій дім.
Грошенят на ліки бракувало…
Мама й тато заробляють мало,
але річ тут зовсім не у тім.
Підіймаю із землі буклет,
Щирі грають усмішки на лицях,
заклик: урятуємо столицю!
Скільки ж тут затрачено монет?
Холодіє серце… і душа.
Це тобі і ліки, і лікарні,
що «спустили» казнокради марно…
У пусте розтрачена грошва.
Та, чи гримне у цім небі грім?
Спопели нас, Господи великий!
Стали ми бездушні та безликі…
Спи, дитинко, цвинтар – це твій дім.
23.10.20р.
сяде за обрій сонечко зморене,
у прохолоді прокидається гай,
іде ніч до те́бе, лише зачекай.
Хмари бундючні рожевим налиті,
десь цвіркунець заливається в скиті,
воду із річки п’є місячне сяйво,
на клумбі дрімають грації – мальви.
На парапеті збираються пари,
вечір сплітає тенетові чари…
Плечі мені прохолода лоскоче…
У вишгородські я закоханий ночі.
22.10.20р.
Ми велика каста – неосудних!
І Феміда вступиться за нас
чупруни* для паничів не люди.
Мантія приховує гріхи.
А НАБУ*? Воно підсліпкувате,
якщо ляпнеш, що ти від «слуги»
то сміливо можеш бути – «вата».
От і вся теорія еліт.
Скоро до плебеїв доберуся,
буде їм не милим білий світ,
а не те, що рішення по Стусу!
21.10.20р.
*Чупрун – простолюдин.
**НАБУ – Національне антикорупційне бюро України
Не дивно. Але це не Божий суд.
І дибки підіймається волосся,
моя країно, топче тебе Брут…
А що раби? Рабам давай видовищ,
вони і рідну матір продадуть…
Ведуть нарід убивці до кладовищ,
за пострілом звучить: «Зарийте тут…»
Ми свято вірим: правда переможе,
але до влади йдуть медведчуки…
За що нам це? Де завинили, Боже?
Нема лелеченят, одні круки…
Убережи, Всевишній, від спокуси,
не дай зганьбити пам’яті про Стуса!
20.10.20р.
у світі є для цього сотні тем.
Перевернути може слово гори
і душу може обпекти вогнем…
Немає часу? Певно і не буде.
Цейтноту вічна пастка на землі.
Чи схаменуться, чи прозріють люди?
Можливо так. Та швидше за все –
ні.
19.10.20р.
Були у світі лише ми й каштани,
як тільки листопад тікав із двору,
чекаючи удвох на зиму скору
та сніг, що не впаде відразу тане.
Таке воно дитяче лихоліття
в бабусиній хатині біля груби
коти свої вилизували шуби,
а ми калини заваривши віття
чекали казку за столом дубовим,
якого батько змайстрував покійний
(для мене дана тема ностальгійна).
Доварювалась каша гарбузова,
диміла пічка запахом сосновим
і пахло щойно вибране насіння,
бабуся хвацько поралась у сінях,
запарювала січку для корови,
нагрілася вода на керогазі…
А ми чекали оповість казкову.
Як хочеться вернутись туди знову.
Та можу тільки в пам’яті наразі.
18.10.20р.
На фото на пригорку бабина хатина.
зійдуть сьогодні до тебе
і оживе хай вранішня казка
спомином висохлих стебел.
Бачиш, як вітер листя колише,
всотує краплі туману,
тихо ступає осінь між вишень,
сонечко вводить в оману.
Бабине літо спогади будить,
пестить нездійснені мрії,
ти не журися, все іще буде,
як жевріє вогник надії.
17.10.20р.
туманом вкрилося минуле,
закрило дзеньки оксамитом,
що кандидат оцей бандитом
в лихі, юнацькі дев’яності
«цеховикам* ламавши кості
(ці факти, звісно, достеменні)
грошвою набивав кишені,
ну, а тепер не дать, не взяти
Іде, скотина, в депутати…
17.10.20р.
*Цеховики – підприємці.
наповнюють життя моє,
солодшають вуста дівочі,
як темний вечір настає.
І не шукаю в саду руту
чар-зілля принесеш сама
кохання з губ спиваю труту
пізнавши юного гріха.
І стеле місяць понад нами
небесні крихти кришталю
для нас усі відкриті брами.
Тому що я тебе люблю!
16.10.20р.
Як чесні повернуться імена
москвою закатованих Героїв,
ти зрозумієш, брате, що війна
душі́ без перемоги не впокоїть…
Давай за них, за кожного – до дна.
Рікою ллється українська кров.
Гармат на горизонті канонада…
Послухай: небо засурмило знов,
зійшлися в герці Героїзм і зрада…
А я упав на землю. І схолов.
І вічні сни в Едемовім саду,
І ворон очі виклює у полі.
Не жди мене, матуся, не прийду.
Схоронять козака біля тополі.
Життям своїм спинившого біду…
Зима не вічна. Прийде і весна
й воскреснуть наші чесні імена.
15.10.20р.
Мабуть, я – ледар! Не іду ніку́ди.
Усюди на парканах пишуть – Зе…
У депутатський корпус пруться люди.
Ну, а мені, напевно, не везе.
Он бабка Галька йде від «Батьківщини»,
А дід її від Бойка – «За життя»
Була така тихесенька родина,
А нині лайки, посуду биття…
Сусід хамло, а теж у депутати,
таким або туди, або – тюрма.
Яку ж країну хочем збудувати?
З такими і майбутнього нема.
14.10.20р.
Тобі уже вручили продпайок.
Хай хлопці погибають за свободу.
А Ти: за гречку, цукор, опоблок…
Нема надій, що Честь не продається.
Не хочеш гривню? На тобі рубля!
Не зву я ні пророка, ні провидця,
Ви голос віддасте за – Шарія…
А результат давно мені відомий:
згорять і на Хмельниччині жита…
Лише тому, що хтось відсидів вдома,
хтось приведе з війною «За життя»…
Вирішуй сам. Та думай головою.
Бо завтра дім «накриє» артснаряд
Країна не вони, а ми з тобою
Росія – ворог, а ніяк не брат.
14.10.20р.
та стежечка, тасьма, пішник, дорога?
Частішають з роками на вустах
слова про неминуче та про Бога.
Прискіпливо до себе говорю
і душу краю за бездумні вчинки.
Із двох одну зустрів життя зорю,
закінчую неписану сторінку…
Іще багато маю справ мирських,
нові стежини в’ються за порогом…
Зробити треба те, чого не встиг
потому можна і на зустріч з Богом.
13.10.20р.
Я стільки не збирав за все життя!
Така вона «культура» вподобайки,
Ні жалощів тобі, ні співчуття.
Черствіють душі в павутині нету.
Рекорди діви пишногруді б’ють,
а от було колись: відкрив газету
і натяку про секс, лише про труд…
Ми вийшли всі з радянського підвалу
тому, мій друже, ти чого хотів?
Не верещи, що все тебе дістало,
зречися краще ДНК хохлів.
Вареників тобі, чи Батьківщину?
Сьогодні все поставлено на кін,
якщо проснеться у тобі людина
не за горами й вітер кращих змін.
12.10.20р.
Ця алея восени чарує,
повертає силу до життя,
огортають її ніжно туї
і осички змерзли, аж тремтять.
Їх не гріє прохолода ранку
ні вогонь на кленах чи дубах,
зачекався в промені світанку
ласки сонця невеличкий птах.
Скоро скине листя все довкола
і сніги стежини заметуть,
вітер заспіває баркаролу,
як узимку пречудово тут.
11.10.20р.
до Бога тільки вами лину
та, що поробиш? Я – людина.
Час настає. Потрібно йти.
Відмірює серцебиття,
чи то години, чи печалі,
чи мною невідомі далі
в які веде щодня життя.
А ви не кращі і не гірші,
бо є спокуса і спокута,
і ліки, і серйозна трута,
ранкові, молитовні вірші.
09.10.20р.
О, Боже, скільки іще жертв
Вкраїна покладе на твій олтар?
На сході біснувата смерть
й росії дух, точніше - перегар.
Наснились нехороші сни:
по домовині дзвін монет,
в налигачах ідуть сини,
в крові запеченій багнет...
Ридає мати над дитям,
дитя над батько сльози ллє
і над обірваним життям
витає ще ім'я твоє...
І очі наче ж не сліпі,
але мовчить іконостас.
Ще скільки треба жертв тобі?
За що, скажи, вбивають нас?
08.10.20р.
Маленька птахо, заспівай мені.
Чи є на світі голоси чистіші?
Вже точно знаю – люди не безгрішні.
Не дай душі сконати у вогні.
Ув очі я не бачив янголят,
допоки ти не вимовила: «Тату!» –
і благодать в моє життя і хату
Господь примножив, мабуть, у сто крат.
Благоговію нині небеса
За кожну мить, що поруч із тобою
Мене ущерть наповнює любов’ю
І вища відкривається яса.
06.10.20р.
його не буде на землі.
Дивись, у небесах високих
журливо плачуть журавлі.
І навіть вітер не зупинить
птахів, що прагнуть до мети.
Така їх доля журавлина…
Лети, пташа, до мрій, лети!
05.10.20р.
Від сьогодні, друзі, я не п’ю,
сподіваюсь ви зі мною згодні.
Результатом тесту на IQ
дотягнувся аж до слуг народних.
Радощам немає нині дна
і сім’я волає: «Так тримати!»
У мене є задумка одна:
буду йти в народні депутати!
На обличчі видно «інтелект».
Треба прибиватися до зграї!
Тут іще цікавий є момент –
вище в тесті навіть – поліцаї…
04.10.20р.
компромісу бути не може!»
Св. Паісій Святогорець
Найкраща віра – віра в інтернет.
Бо взяти що з церковного приходу?
Не робить «Отче наш» мені погоду.
Немає Бога, знаю із газет.
Московському вклоняюся рублю.
Жеріть, хохли, свої смердючі гривні.
Я гаврик не такий, бо не наївний
і Батьківщину зовсім не люблю.
Схиляюся до зради залюбки.
А що мені? Аби платили гроші –
не проживеш на заповіді Божі,
як не крути. Такі мої думки́.
Повчати не беріться, це дарма.
Свята земля ще й не таких виносить
і гірко плаче. Бачив її сльози…
Але до того мені діл нема.
03.10.20р.
і кожна дбає про майбутнє…, про народ…
Стою, гигикаю мов кінь і ледь не плачу,
в труси ховаючи останній бутерброд.
Мо́, збережу? Біда не за горами.
І вислів є, що бідний, бо дурний…
Та давить мі́зки кольорова гама,
як не зелений, значить – голубий…
Віват тобі, Народний депутате!
Ти не працюєш, але маєш хліб
й до хліба маєш. А моя зарплата
чи дасть мені прожити десять діб?
Кричить будильник: «Саме час вставати!»
І недоспав. Не те, що не доїв.
Укину в урну голос депутату
А він мені – кіношку. Про сватів…
02.10.20р.
Дощами полоще у спину нас грішних.
Змиваючи листя опале з дороги
і вітер сьогодні такий клишоногий…
Малює нам осінь і настрій, і вечір,
Як будемо вдома то пледа на плечі
Коханій накину, глінтвейн підігрію…
Та це у негоду таку поки – мрії…
Звичайний цей жовтень не кращий, не гірший –
дощами полоще у спину нас грішних…
01.10.20р.
Парадом планети минуле проводять у путь.
А нам час, братове, зірвати імперії пута,
бо вільна людина по новому відає суть.
Ми згодом зречемося клятої мови і церкви.
Чи вольному духу потрібні ікони рабів?
І зірка кремлівська нехай для Вкраїни померкне
та звіється пил із очей про великих братів.
Єднаймося нині – коші не багнище губерні,
час воям до бою за волю, за правду, за Честь.
Як молодь зросте у єдиній Державі соборній
відтоді не знатимо клятих московських нашесть.
30.09.20р.
