Юроковата бикує (ХХ)
На сайті знову віддає душком,
Юрко своє роззявив піддувало…
У нього винен Соболь чи Сушко,
що вірш створити розуму не стало.
Нічого, Юро, напиши есе,
Про вулицю нахімова в Одесі,
Або, як росіянин пальчик ссе
(у вас багато спільних інтересів).
А можна про Світлану & Світлан…
У тебе ж слово «вищого польоту».
А краще взагалі мовчи, баклан,
і не сміши до реготу спільноту.
31.07.23р.
Московія
Долетить і до вас. Ще умиєтесь кров’ю потвори.
Запитаєте в Бога чи неба: «За що це нам все?» –
ви країна рабів, ви держава війни та терору.
Кровожер у кремлі немовлячу кривавицю ссе.
Не плекайте надій на безкарність, бо прийде розплата.
І не Божий судитиме суд вас, а правий, людський.
Стережися й тремти відсьогодні, убивце та кате,
бо ти першим порушив завітницю Божу: Не вбий!
З переповнених плах полетять ваші голови в пекло.
Та чи схоче прийняти бездушних і ницих тартар?
Недалеко покута за ваші гріхи, недалеко.
Розіб’є нехай небо об землю московських почвар.
30.07.23р.
Юрковата бикує (ХІХ)
Завелась на сайті ...вошка, –
лисий та підступний паразит.
Скоро вимагатиме вже гроші
щоб не висолоплював язик.
Що робити? Те ніхто не знає.
Треба, певно, – вій, ану, Сушко!
Задуши потвору за сараєм!
Бо, якщо не ти, то вже й ніхто.
Всунеш йому кому між лопаток,
Знаком – оклик – по макитрі – бах!
І тире засунеш на додаток
де дефіс не справиться ніяк.
Отака ти поетична дружба
треба лікувати людям сказ.
101, 102 хіба, то служби?
Якщо дурень затесавсь між нас.
29.07.23р.
Пізня осінь сльози ллє і ллє
вередує, аж немає спасу.
Заспокойся. Кожному своє.
Сонце заглянуло на терасу…
Й наче народився білий світ,
пломеніє яблуко Едему,
ти, підступний змію, дай відвіт:
плід спокуси вирішив дилему?
Бо мені здається більше – ні.
Нам своїх гріхів не зазичати.
Клени відгоріли у вогні.
Зве кудись давно померла мати.
29.07.23р.
Юрковата бикує (ХVІІІ)
Цап вселився у Юркову душу,
як побачить вірша зразу – бе-е!
Репана влупити хлопу мушу
маківку нехай компресом тре.
Хай масує затверділі думи,
може буде рима хоч яка:
«Ну давай свою лобешню, дурню!» –
хлоп у лоба лисого Юрка.
Аж іскриться, але це на потім.
Знову ж із відкритих взяв джерел –
Юрочко, ти родом не із Поті?
значить ти, дружище мій, – мінгрел?!
28.07.23р.
Вибори – то святе
Я не люблю цю сучу владу.
І попередні не любив.
За ненажерливість і зраду,
за те, що чубляться, аби
урвати пирога побільше,
хоч кусень вже й не лізе в рот.
Казати що? – нарід наш грішний.
Ой, не святий у нас народ.
Собі таке пообирають,
що навіть хрестяться чорти
й тікають геть за небокраї
з країни, Господи прости.
Беремо кобзу ми у руки…
Хотіли жити, як в раю?
Тоді затягуй: «Ой ви Кру́ки…» –
про доленьку гірку свою.
28.07.23р.
Ще трохи
Тебе зречуться, принесуть в офіру
та спопелять на капищі богів.
А я у тебе вірую і вірив,
у твій довічно лебединий спів.
Ти ворогові кісткою в горлянці,
запроданцеві шпичкою в сидні…
Тебе рятують козаки у шанці,
чекаєш триста років у борні.
Ще небагато потерпи, рідненька,
ось-ось настане вирішальний бій.
Розправить крила Україна-ненька
й калиною розквітне мова в ній.
27.07.23р.
Юрковата бикує (ХVІІ)
Думав, що ухопить бультер’єр.
Помилився, то московська тойка*
дзявкотить, заходиться у зойку,
а мені те все одно тепер.
От раніше певно б я закляк.
Розгубився. Що робити далі?
Накивали б п’ятами сандалі…
Треба виливали переляк.
А тепер лякати мене зась.
Дзявкоти, не дзявкоти ти, шавко,
якщо маєш в безтолковці вавку.
Вірно все підмічено, Юрась?
27.07.23р.
*Московська тойка – декоративна собака московський той-тер’єр.
Казкове
Коли роса впаде на мальви,
неначе зійде Божий дух,
дощу очікуючи сальви,
передранковий вітер вщух,
сховався десь у нетрях саду,
там, де живе старезний Ох…
Та чи знайдуть вони розраду
за чаю чашкою удвох?
Десь так народжується казка
в якій щасливий епілог.
Ледь чутно заспівала пташка…
І Ох старезний враз замовк.
25.07.23р.
Юрковата бикує (ХVІ)
«Сьогодні СОНЦЕ ЗАГЛЯНУЛО ВРАНЦІ…»
Микола Соболь «Коли настає завтра»
«СОНЦЕ ЗАГЛЯНУЛО у вікна… ВРАНЦІ…»
Іван Нечуй-Левицький
«СОНЦЕ ЗАГЛЯНУЛО в хатинне віконце…»
Григір Тютюнник
Не задався поетичний батл.
В Гундарєва рима, як верблюд.
На тобі, Юрасику, лопату
не сміши літературний люд.
Ти й майстерність трохи різні теми,
хоч і лисий, Юро, в тебе жбан,
вирішити треба нам дилему –
хто ж поцупив Григір чи Іван?
Бо виходить якось однобоко.
Але ж хтось у когось слово вкрав?
Певно, друже, ти ще й косоокий.
Шмарклі краще висякай в рукав.
24.07.23р.
А, як же там де стін нема й будинків,
а душі біля Бога, як же там?
Ти думаєш частіше наодинці,
коли приходиш у старенький храм.
Поставиш свічку, хай собі заплаче,
зітреш з ікони чи сльозу, чи пил
й минає все життя твоє неначе…
а ти молись, допоки стачить сил.
Ми всі у Бога бранці та обранці
шукаємо своє спасіння в нім.
Сьогодні сонце заглянуло вранці
у мій маленький, але гожий дім.
Щасти Вам всім!
24.07.23р.
Джерела
Із джерела витікає ріка.
Від храму дверей – віра.
Дорога до Господа нелегка –
убий у собі звіра.
Мова притаманна твоїй землі –
риса нації, роду.
Кажуть, євреї бродили в імлі,
шукаючи свободи.
Засіяне зло чужим язиком
наше зріже коріння.
Історія вас розчавить катком.
Й майбутнє уб’є покоління.
23.07.23р.
Юрковата бикує ХV
Ірже пегас: «Рятуйсь хто може – майстер!» –
плішивий знову суне напролом,
тікає із карпатських гір чугайстер,
кудись драпцюють миші за селом…
– Я, майстер-клас дивіться всі, як треба,
на вентилятор кидати лайно…
Й дивується зросійщена амеба,
бо лисим лобом пробиває дно.
Нічого, Юро, і тобі ще буде,
вже був і ленін, був і вічний жид.
Таких, як ти забудуть швидко люди,
а наша ціль – зректись російських гнид.
22.07.23р.
Юрковата (бикує ХІV)
Півень кудкудакає на фермі,
треба, каже, висидіти яйця,
ти не бійся, Пеця, будеш первий,
якщо, звісно, Юрі це не вдасться.
Он диви, старається, мов квочка
тре руками, дмухає щосили,
аж задерлась в бідного сорочка,
розминає бойко свої брили.
Юрка хлоп дубовий та незламний,
з плагіатом бореться у мирі.
А ще, певно, майстер з оригамі.
Та поет найліпший у сортирі.
19.07.23р.
Десь у лісі
За словом російським приходять російські танки.
За думкою змосковщеною тягнеться Сандармох.
Сьогодні перепоховали хлопців останки,
одна могилка у них була вирита на п’ятьох…
Класика: руки зв’язані скотчем за спиною,
зламані пальці, вирвані нігті, постріл у скроню.
Як важко тепер залишитися людиною.
Всю волю і біль й ненависть стискаю в долоню.
В одного в кишені фото лежить скривавлене,
відрізаний палець на якому була обручка,
видно різали по-живому, кисть розчавлена…
І довкола, аж дзумить ця тиша, тиша гнітюча…
А ти і надалі говори й пиши російською!
20.07.23р.
А журавлі давно летять ув осінь,
хоч літо ще по-справжньому пече
та павутинки вицвіле волосся
сьогодні вперше впало на плече.
Мені згадались визрілі каштани,
що вітер обриває із гілок
у вересня, мабуть, є інші плани,
бо він стоїть від нас уже за крок.
Рясні спиває серпень зорепади
та ллє тумани ближче до ріки
ти не тривож душі вогнем лампади,
бо точно так спливають і віки.
Ще буде ватра бабиного літа
і гомін снігопаду у саду…
Але незмінні у планет орбіти,
на радість нашу, може й на біду.
19.07.23р.
Юрко бикує ХІІІ
Суне на північ оле́нь,
а утки летять на йух.
Вірші читав лисий пень
про годівнички та пух.
Відшукує плагіат,
наче собака блоху…
Юра у нас Ґоліят,
а не якийся там ху-
денький борець за Парнас.
його наділили боги
силою супроти нас –
грахвоманів!
(Ги-ги-ги-ги)!
18.07.23р.
Юрко бикує ХІІ
«Геніальність» Юри очевидна
в хід уже пішов і Окуджава.
От скажіть, хіба другим не видно
на всю безтолковку в Юри вава?
Ніби і підкований на коми
й мови, не веди до логопеда
і з Юрком ми зовсім не знайомі…
влип, дурбецел, так йому і треба.
А тепер послухай, сучий сину,
не буксуй на українську мову!
Намасти макітру свою слиной…
все, блищить! Закінчена розмова.
17.07.23р.
Юрко бикує ХІ
– На тобі божественний нектар,
намасти на чуба, буде розум… –
у Юрка неоціненний дар,
як не вірш спартолити, то прозу.
– Я не можу, чуб у мене йок!
Бачиш лиса, як коліно кеба?
– Та нічого страшного, Юрок,
і такі країні дуже треба!
Кажуть головне, що є язик,
бо без нього не в москву не в Київ…
Ну, давай новий, Юрасик, вжик,
якщо розум до кінця не виїв.
16.07.23р.
Юрко бикує Х
Спокійно, Юро, не сміти словами
за це медалі точно не дадуть.
Якщо вже побратався з москалями,
то хоч лапші не вішай людям тут.
Хоча мені далеко до месії,
але згадався вираз ось такий –
на цій планеті всіх впередє – росія,
двоглава курка і зелений змій.
Шляхетності до москалів не маю
і серце наче зовсім не тверде,
дивися, як ідеш до небокраю,
щоб ти не опинився теж впердє.
15.07.23р.
Юрко бикує ІХ
Єдрьон-батон, які великі люди!
Вам чолобитну стукнути чи ні?
А може піднести Вам щось на блюді,
як носять у російському кіні?
Не хочете? Наїлися? Такої!
А вчора ж клявся: «Мой язык велик!» –
Не маєш, Юро, гідності людської,
у холуях ти, певно, жити звик.
15.07.23р.
Юрко бикує VIII
Заричало телятко, аж страшно:
«Я тепер не бичок, а зла рись!» –
Ну, звичайно ти – рись, сіромашний,
на пігулочку, Юро, лічись.
13.07.23р.
Юрко бикує VII
Куди нам всім до Гундарєва Юри?
Там Пушкін чимось по чолу водив.
Сидить, немов свиня серед баюри,
висмоктує з лайна свої труди.
Сей коржик благовонний з-під корови,
а це наклав, здається, дикий кнур…
ну, що ж мазну лайном строку Сушкові
та Соболю ще пару партитур.
Воно нічого, як дурне та хитре,
можливо те природа не збагне,
що робиться у Юриній макітрі,
погано коли хитре та дурне.
Мабуть, потрібно трохи допомоги,
галантності повчити та манер.
Не всі ми, Юро, наче «чорні вдови».
А слово – чимось – то банально…
(далі сам римуй).
12.07.23р.
Юрко бикує VI
Напікає сонечко макитру,
геніальна мисль завжди туга,
треба, певно, бахнути півлітру
і подзявкотіти на Сушка…
Голосок прорізався шонада,
майстер слова я не пустозвон,
на, читай, ПееМівська громадо,
що з «талантом» робить самогон.
Ось воно яке питво «Три гички» –
випив і відразу як лєпард!
Ну, колего, тре міняти звички,
бо поганий з тебе авангард.
11.07.23р.
Юрко бикує V
– Куди ти сунеш?
Віра!
Майна… –
бух!!!
Тобі ж казали, лисий пень, лівіше!
Приблизно так не покладая рук
Юрко складає «геніальні» вірші.
Заходиться на болотах гусак,
пегас зі сміху на собі рве чуба.
Дурніших світ не бачив ще писак.
Старався Юрій та не сталось чуда.
Обхезався почьотний журналіст.
Почухай краще досхочу макитру.
Закінчую. Бо гріх великий в піст…
Іди, маленький, шмарклі тобі витру.
06.07.23р.
Юрко бикує ІV
У Юри язичьок, як порнокуб*!
Тут навіть Саша Грей* безсила зовсім.
Йому б відкрити в Києві гей-клуб.
Та, мабуть, мізки випали з волоссям.
А ще дістало люте Соболя,
гризе куди сильніше за пітбуля,
відписувався тільки voilà*,
під носом завжди майоріла дуля.
Я зазвичай поради не даю,
але тобі прошепочу я на вушко:
полиш брикатись витівку свою!
Для мене ти не геній – журнашлюшка.
01.07.23р.
*Порнокуб – російський ресурс з фільмами для дорослих;
*Саша Грей – порноактриса українського походження;
*Voilà – знаменитий вислів – вуаля.
Юрко бикує ІІІ
У Юри українська мова фсьо.
Її хватило «генію» на вірша.
Ну, що поробиш Юрчик не Басьо.
Лабаю, каже, язиком не гірше.
Язик універсальна дуже річ.
Він може по бумазі чи по попі…
А мова українська – темна ніч.
Не вірите? Читайте гороскопи!
Микола народився в рік бика
(ці дані із відкритих брав джерел)
Юрко ж… листає гороскоп рука –
у рік кози, виходить він – козел!
Нікого наче не образив я?
Усе по Честі та по гороскопу!
Ну вибач, Юро, випливла – свиня.
Пришлеш «дарунок», підеш точно в жо…!
01.07.23р.
Юрко бикує ІІ
Аз єсмь поет! Незгодні? Геть до лісу!
Пишу Миколі гнівного листа
і черепуху потираю лису,
аж шмарклі набігають на уста.
Якийсь лошара «майстра» зобіжає,
але чи знає недотепа він,
із класиками я гуляю гаєм,
мій рівень вірша навіть не для Лін.
Мої труди, то витвори мистецтва.
Куди тут віршомазам на ПееМ?
Як не душею напишу, так серцем.
А нині йду за руZZким кораблем.
29.06.23р.
Відповідь на Юрко бикує
Щодо Лучано думаю, що ні.
Який там Паваротті з русофіла?
Коли язик в російському лайні
і те, що ззаду трохи пригоріло,
то, Юро, дуже сильно не бикуй
таким маршрут прописано одвіку –
іди ти, любий друже, ***!
Для мене ти – зросійщений каліка.
27.06.23р.
.jpg)
З поміченого
Ранок. Повітря чисте.
Хоча і бракує роси.
Прокидається місто
вже чути чиїсь голоси.
Перегомін трамваїв
десь на розі, біля ДЕПО.
Птах заспівав у гаї
та чи почує його хто?
Ми стали надто черствими.
18.07.23р.
Шукає сад роси напитись,
а ніч ні краплі не дає.
Нема сузір’я Афродіти,
але таки кохання є.
Воно не кожному відомо,
комусь являється у снах,
ця таємнича підсвідомість,
де серце б’ється ніби птах.
Пережурись любов’ю, небо,
переплетися у мені.
Одне людині знати треба
в неї закохані чи ні.
17.07.23р.
Зневір’я
До вчора дороги немає.
Хмари і мла, і пам'ять.
Бачиш? – Пташина зграя
там душі людські палять
і прахом встеляють шлях,
рветься вітер у груди…
замерзли слова на устах:
Люди, ну, що ж ми, Люди!
Та чи люди Ми?
15.07.23р.
Петра і Павла – половина літа.
Розріже небо блискавка навпі́л.
Я не шукав цьогоріч Іванцвіту*,
лише дивився на невтомних бджіл.
Мовчав про все. Але про все не змовчиш.
Скільки до Бога йде невинних душ.
Та з кожним днем стають темніші ночі
й спиває спека воду із калюж.
Чи висотаю Божих днів нектару?
Хіба хто знає долю наперед?
Переживу любов Творця і кару
та чи пізнаю сутності секрет.
14.07.23р.
*Іванцвіт – квітка папороті.
Мовчала і «Шевченкова просвіта»,
за мову не вступився геть ніхто.
Звучить російська. Чьтокає розкуто
і цокотить московським язиком.
А ми мовчим. Мовчати дуже зручно
(не наживеш ніколи ворогів).
А ще б’ємо себе у груди гучно
із криком – ми не нація рабів.
Ми не раби, так, – мовчуни, не більше.
І замоливши у церквах гріхи,
складемо про любов до мови вірші.
Але, як треба ми німі й глухі.
13.07.23р.
Світанок
Зашарілося сонце над садом,
хоч ще роси холодні стоять.
Ми з тобою за столика сядем,
де росте віковий виноград.
П’є туман із ранкового глека
оболонь й кучерявій вербі
щось клекоче про ранок лелека
у довічно пташиній журбі.
Чи бувають де кращі світанки?
Після жнив оживили ріллю.
І тому на душі стає п’янко
й Україну безмежно люблю.
10.07.23р.
(з днем рибака)
Ранок для рибалки – дар богів.
Поки бачать сни ліниві люди,
нарибалю коропів, линів…
у дружини рибне свято буде.
Відсьогодні сало їсти зась!
Жерти смалець гребають араби.
Інша справа з озера карась,
он йому виспівують як жаби.
Треба розмочити, не клює,
дістаю із торби веселуху,
що поробиш, кожному своє,
на гачок вчепив для риби муху.
Повторяю знову ритуал,
але кажуть рибка любить трійцю…
пам’ятаю: сонечко… астрал…
…і русалку я держу за цицю.
П’є комарик смертоносну кров,
комашині теж смакує трунок.
Під обід додому ледь дійшов,
не приніс ні риби, ані вудок.
09.07.23р.
Пригріли змія на своїй землі,
а він пустив церковні метастази,
не вигнати російської зарази,
зродилося попів, неначе тлі…
Зжирають Україну – сарана
і не гидують ні душі, ні плоті,
збраталися з ордою на болоті,
а де москва, там буде і війна.
Та не сприймаю віру я чужу.
І капищ їх по духу не сприймаю.
Не матимуть вони ключів од раю.
Бо сіяли й збиратимуть – олжу.
08.07.23р.
Поезія фсьо або:
«Фейсбучні поети та їх сраколизи
(Роман Кухарук)».
У фейсбуці більше не пишу.
Не поставлю жодного куплету!
Хай закраще курять анашу,
а фейсбук не місце для поета.
Вірші – це не просто променад,
поетичність вам не тралі-валі –
надмистецтво, надкультура, над…
(трохи жмуть під пахвами сандалі).
Поправляю музі комірець,
копняка даю пегасу сміло,
що розсілись, кляті, хай вам грець,
ось чорнило і перо –
за діло!
Що брехати? Віршами грішу.
Критиканство тут пусте й безсиле
зрозуміло наче і вужу.
…Йду відрию риму із могили.
06.07.23р.
Намастили жовто-синього
де потрібно і де ні.
Говорила мати синові –
це мої останні дні.
Пролетіли понад кручею
грізні птиці, хижаки.
І лісами – Блиставицею –
черепахи з криці йшли…
Тягнуться окопи шрамами
до столиці ряд у ряд.
Мамо, чи живі Ви? Мамочко! –
з-під землі зове солдат.
Залишився він під Бучею.
Там його останній бій.
Птаха з неба збив могутнього,
в кіптю загорнув сувій.
Побратими не угледіли,
як присипала земля.
І душа волає лебедем:
«Мамо, мамочко моя»!
05.07.23р.
Прокидайся, пора
Гірчить полином доля України.
На смертнім одрі полягли сини.
Харон вантажить душами човни,
оці усі з «Веселої долини»*…
Чортополохом не відгониш біса,
сипни у люльку краще кріпаку,
ти бачив стільки лиха на віку…
з якого ж ти, скажи, козаче, тіста?
Звели ми рідну мову в курвослів’я,
а Київ захворів на чьто та гьдє
і це поваги нам не додає…
якесь одне суцільне божевілля.
Примножиш слово, сиплються прокльони
і прибивають душу до хреста –
проти попа московського постав…
ще й наплював на леніна закони.
Та час прийшов розвіятись дурману.
Вже й перший промінь пробиває млу.
Ти не загинув, друже, ти – поснув…
веди людей на світло із омани.
Пора.
04.07.21р.
*Весела долина – передмістя Бахмута.
Липень
Пишнотрав’я, буйноквіття…
липень із руки легкої
напоїв зірок суцвіття
світанковою росою.
В небі ожила заграва,
заспівала перша пташка,
п’є вологу в густих травах
всім усміхнена ромашка…
Цю ранкову диво-казку
я колись уздрів у лузі,
якщо маєш Божу ласку
й ти її уздріти в змозі
01.07.23р.
