Ранкові думки

Чаюю. Люди ще не встали.

Життя іскриться. Зорепад…

Сонливі стеляться квартали,

Моє вікно відкрите в сад,

З якого юність утікала,

Лишаючи у руті слід.

О як для щастя мені мало

Щодня потрібно на землі.

                                  27.04.2017р.

Життя

До кожного в життя  прийде спокуса. 
Щоб вирішити Ви самі змогли:
Чи юдою на хрест звести Ісуса, 
Чи вкрити сіном, наче ті воли. 

У кожного у грудях б'ється серце. 
Яке воно рішіть уже оте! 
Чи лагідне воно в віках озветься, 
Чи зачерствіє серце кам'яне. 

У кожного душа ще має віру! 
Частинку Бога, іскорку тепла 
Людина тим і різниться від звіра, 
Й вирішує: жила, чи не жила. 
25.04.17р.

Гробки

Ну ось і все.
Ми знову розійшлись.
На рік завмерло тихе кладовище,
Лише дощі, сніги та вітер свище,
І час летить...
спішить кудись.
Прийде весна, відслужать в церкві Пасху,
І буде день, коли сюди прийдуть,
І знову душі стрінуться ось тут.
Христос Воскрес! -  То значить Божа ласка:
Пересіче живих й померлих путь.
23.04.17р.

В очікуванні дива

Вона жила в очікуванні дива, –

Була вродлива.

Але його на жаль так і не стріла, –

Все чорно-біле.

Тепер сказати може вже сміливо,

Життя то – диво.

                                       23.04.17р.

Ченці

Ченці то звісно не солдати,

Та і вони в лиху годину

Ставали землі захищати,

За вольну неньку – Україну.

А нині бачу їх в оскалі,

Лютують, що скажені звірі,

Ченці проти країни стали,

Вони московської бо віри.

                                21.04.17р.

О наші села

О наші села! Лише Ви надія, 
Що мова українська проросте. 
У місті вже і суржиком не віє, 
Щимить і серце моє через те. 
Ви щирістю одвіку є багаті, 
І хлібом, і прекрасними людьми, 
І радістю, що є у кожній хаті, 
І щедрістю, як осінню сади.
Село то край - хлібів і хліборобів,
І слово рідне там зажди цвіте. 
Хто сіє землю, у того і родить, 
А де є слово, там і мова є. 

                                         20.04.17р.

Матриця

Ми живемо тепер у терабайтах.

Вимірюємо все у гігагерцах…

Життя летить на соціальних сайтах.

Без почуттів. І пустотою в серці.

Підсіли ми на телефонну «голку».

Усім усе про всіх тепер відомо.

Ховаємось у теренах, а толку?

Ай-пі адреса скаже чи ви вдома.

Ми просто зачерствіли вже по суті.

Дійшли до краю інтернету ями,

І дуже тяжко, коли не присутні,

У павутинні світовім ми з Вами!

                                           17.04.17р.

Пасхальні дзвони

Дзвонили дзвони у нічну імлу.

Летіло світло тьмі навперехрест.

І зло перетворилося в золу.

І пролунало скрізь: «Христос Воскрес!»

І таїнством із неба пролилось,

Одне із найбажаніших чудес –

Воскрес із неминучого Христос

І скажуть всі: «Воістину Воскрес!»

                                         14.04.17р.

Ми хлібороби

Зове одвічно доля у степи, 
Куди ж іще?, коли ми хлібороби. 
Орати землі, сіяти, пасти... 
У всі віки було нам довподоби. 
Ми мирні люди, щирі орачі, 
В руках як не коса, тоді орало. 
Якщо потрібно, можем і мечі 
Свої дістати, коли зло постало.
13.04.17р. 

На кладовищі

На кладовищі прибирали вчора.

Дивлюся, все те саме у житті,

У пам'ятники вилилося горе,

А десь у не фарбовані хрести.

Прийде бабуся, сяде коло діда,

Хреста обійме, чарочку наллє,

Насипле у тарілочку обіду,

Положить все, що у торбині є.

Заплаче бідна, фарбувати нічим,

Усе пішло: вода, квартплата, газ…

Прийшло життя неначе п'яний вітчим.

Не зберегла нічого про запас.

Просидить так, а сонце вже на вечір,

Все пригадала в шелестінні трав…

Журба і туга ляжуть їй на плечі,

Піде просити, щоби Бог забрав.

                                          11.04.17р.

Квітневе безсоння

Я йду стрічати вітер у поля,

Який пропахся ароматом вишні.

Ще мирно спить натруджена земля,

Оберігає сон її Всевишній.

І тихо так, аж солодко мені.

Колише ніч у небі зорі кволо, 

Іду в поля, по матінці Землі.

І ні душі не бачу я довкола.

Глибока ніч укутана у сон.

Природа навіть листя не колише,

Лише далеко чую, в унісон,

Гроза та вітер стрілися між вишень.

                                            08.04.17р.

* * *

У шлейфі образи
Не бачимо суті. 
І вирвані фрази... 
Гріхи всі спокуті...
До лічених днів
Йдемо звідусюди,
То хто ми тоді? 
Скоріше - іуди. 
09.04.17р.

Дачні історії

Моя сусідка по городу

Сварлива баба, хай їй грець.

Оце взяла собі за моду,

Іще ходити навпростець.

Повчає "лізучи" по грядці:

– Не так посаджено усе!

Кляне мене, як у гарячці,

То матюком її несе.

Повчати звісно то наука,

Але учити, то не те.

Ото мені така є мука.

То й що? Мій урожай росте!

                                 09.04.17р

Про вічне (А що земля?)

А що Земля? – переживе вона,

І нас, і їх –

Переживала всіх!

На те їй воля Господа дана.

Людина, звісно, зовсім інша річ.

Вона, що птах,

Із праху в прах.

Коловорот один серед сторіч.

У цьому вічним є лише – душа.

Саме вона,

Завжди жива!

Й з життя оркану в небо поспіша.

                                         06.04.17р.
(оркан - сильний вітер, ураган)

Ранок закоханих

Побудь зі мною, зачекай, не йди…

Вогнем ще вітер небо не роздмухав

І в роздумах не шелестять сади.

Та тисне груди вранішня задуха.

Іще не час обійми відпускати.

Іще не день, хоча уже не ніч.

Бо сивий ранок ходе коло хати.

І лише ми з тобою віч-на-віч.

Побудь зі мною, зачекай, ще рано!

Не гаснуть ще ні зорі, не зоря

Не заплела проміння у світанок.

І лише час поспішно вигора.

                                    05.04.17р.

Про історію

Історія - страшна і чорна!

Бо є кривавою по суті.

І перетруть буденно  жорна

Людей у часу каламуті. 

Підступні та пусті інтриги,  

Військового театру дії - 

Зітруть любого, хто не встигне,

Зійти зі шляху, безнадії! 

                                 04.04.17р.

Моїм учням

Щасливий я,  посіяне зійшло.

Вже зацвіло… та дасть свої врожаї…

Добро завжди перемагає зло!

Бо на землі лани добра – безкраї.

Я паростками взявши на весні,

Леліяв Вас, коли були морози.

Перелилися вже роками дні,

Та відшуміли невгамовні грози.

Зросли Ви всі міцніші за граніт.

І сієте самі, для щастя роду.

Молю я Бога, щоби Ваш політ
Також проріс серед мого народу!

                                         01.04.17р.