Росою вересень умився
й пішов собі за виднокрай,
лишивши яблука у мисці
для жовтня, йди його стрічай,
нехай не бідкається красень,
що сивіє щоранку сад,
така краса, на вітах рясно
ще дозріває виноград…
крізь подих бабиного літа
лише півкроку до мети,
вогонь розцвів багрянолистий,
зібрався, вересню, то йди.
30.09.23р.
Але ж недаремно
Час летить. Не стомлюються коні.
Був алюр, тепер уже галоп.
Ранок воду п’є на підвіконні,
а йому б чайку лише ковток.
Можна й кави. Та вона дорожча.
Про десерти маритися зась.
На болоті заспівала троща,
до картоплі буде і карась.
Наче й не спішиш за виднокраї
у підтримці є город і став.
Та, на жаль, чиновники вважають,
що даремно ти вчителював.
29.09.23р.
Переродження
Перекипить цей лютий гнів.
І перетопиться на милость.
Чи це було? Чи все ж наснилось –
на древнім капищі Богів
відродиться моя Вітчизна,
по ворогові справлять тризну
і втішать вперше сльози вдів,
і отроків осиротілих.
Нехай зростають діти сміло.
Де лине перемоги спів…
На древнім капищі Богів.
28.09.23р.
Парнаські історії
На парнасі гикає коняка
(Гундарєв дописує катрен)
ще рядок й пегасик точно клякне
чи топитись піде в Борисфен.
«Краще так, чим пописульки «майстра»,
бо за ними плаче психіатр,
сил не маю більше. Хватить. Баста!
Задовбав цей довбаний театр».
Кінь ридає, витирає шнобель,
а піїт дописує есе…
крутиться у домовині Бобель
і Куліш благає: «Юро, все»!
27.09.23р.
Політ орьла
Наче орьол із Поті
ширяє в піднебессі.
Кажуть: шляхи Господні…
Куди ж ти, блін, несешся?
Вітер зламає крила.
Я ж так за тебе боюсь!
Боже, матінко мила…
вернися в реальність, гусь.
26.09.23р.
Першохвилини
Щастя уламком комети
зникло в лютневій метілі.
Ранок. І перші ракети
б’ють у намічені цілі.
Вбитими падають люди.
З розуму сходять тварини.
Дивний на вулиці студень,
що спопеляє людину.
Він розриває уяву
щойно ще мирного ранку.
Будить зірницю криваву,
крові зварив філіжанку.
На тобі, випий, потворо!
Дивний на вулиці студень.
Нашого мирного вчора
більше ніколи не буде.
Борімося, поборемо!*
26.09.23р.
*Вислів Т.Г. Шевченка.
Полинути ув інший вимір,
де малахітова зоря
і небо зорями новими
край океану догоря…
там тихо ніжаться світанки,
даруючи своє тепло
і ллється пісня птаха п’янко
через нев’януче зело,
той світ до райського подібен…
і, де він є? ніхто не зна.
Але сьогодні я потрібен –
країні, де іде війна.
25.09.23р.
Юркові катрени
Геніальність мислі у катрен
не дається Юрі, хоч ти трісни!
З нього б вийшов непоганий Кен,
та з таких виходять лишень – трипси*.
Користі у віршуванні – нуль.
Дзявкотить, як «руская борза́я».
Стане в позу, на тобі – пітбуль,
шмарклями плює та не кусає.
Отакі мінгрели-русаки,
зрощені совєтами манкурти.
Сунуть промосковські п’ятаки,
хоча й гривні рваної не варті.
25.09.23р.
*Трипси – жуки паразити.
Відгадка на Юрину загадку
Для ребусів є лиса голова,
вона розумна, наче два єврея,
а ще така багата на слова
(у власника словесна діарея).
Дивись, яке багатство язика,
немов Володя путін на трибуні...
Хай збоченець базікає пока
тим язиком доладне тільки куні.
А суть відгадки полягає в тім,
тут навіть не бери у руки лупу.
Не хочеш щоб війна прийшла у дім?
Не виціловуй московитам дупу!
24.09.23р.
Алкоголічна муза
Гундарєву Юрку
Силабічна чи тонічна
муза в мізки лізе,
чи хвороба, то хронічна?
Все! Пакуй валізи!
«ГеніЯльність» це не жарти,
ой, воно, як важко!
Вірші, думав, слави варті,
а вони – какашки.
Витри, борзописцю, шмарклі
на тобі онучу.
Піджида твої міраклі
доля неминуча.
24.09.23р.
Роздоріжжя долі
Облиш мене. Все виправить світанок.
Недопалки завжди надто гіркі.
Як легко стати просто некоханим.
Але ми люди. Ми повік такі.
Перепливи цю ніч під зорепадом.
Вони тепер для нас на жаль тривкі.
З тобою увійшли у річку знади.
Але зміліли води у ріки.
І, що тепер? Хай буде все, як буде.
Душевні рани залікує час.
Переболить. Перепече у грудях.
Все буде добре. Тільки не для нас.
24.09.23р.
Пустунка доля зваблює людей,
веде за руку, солодко щебече,
когось притисне сильно до грудей,
обніме з насолодою за плечі…
ці пестощі знайомі геть усім,
вони хисткі, як восени стеблина,
мені здається просто річ у тім,
що мойра легко підштовхне у спину
і полетить усе геть шкереберть,
і сам собі не радий будеш, друже,
як хочеш їсти житній хліб, не дерть,
не уповай на долю свою дуже.
23.09.23р.
Юроваката бикує (ХХХ).
Мовчи, писака, маєш Божий дар,
коли мовчиш – одне суцільне чудо.
У світі й так немало бід та чвар,
іще і ти всіх поливаєш брудом.
Навіщо нам російської карт-бланш?
Русня уміє тільки убивати,
пускає байстрюків своїх на фарш,
за правовірно-путінські догмати.
Ти вправно володієш язиком,
але чомусь у тебе я месія.
Може пора кінчати цей дурдом?
Бери валізи сунься на росію!
20.09.23р.
Грибна пора
Напоїть дощ сосновий бір,
гриби потягнуться до хмар
і осені наперекір
горить на ясенях пожар,
палають красені дуби
й берізоньки, мов у вогні,
і де здіймаються горбки,
там губи* видяться мені,
аж уповільнить рух земля,
коли галявиною йдеш,
тому, мабуть, все літо я
чекаю лісових пожеж.
20.09.23р.
Губи – гриби.
* * *
Слова молитви линуть із душі.
Хіба важливо в голос чи про себе?
Зоря запалить горизонти неба…
У світі Божім стільки на межі.
А скільки в нім іще й за небокраєм?
Здогадуємось ми, але не знаєм.
Зовуть нас невідомі рубежі.
Ти не шукай суцвіття м’яти-рути,
за всі гріхи настане час спокути,
коли зречемось світу метушні.
19.09.23р.
Пізня осінь
Заколише буря сни,
захурделить спогади
і діброва до весни
проводжає поглядом,
позбирає хмари в сак*,
знову порозкидує,
не засне вона ніяк,
мається сновидою,
побіліє все довкіл,
визріє морозами,
набереться трохи сил,
повернеться з грозами.
16.09.23р.
*Сак – торба.
Така робота
Без сюрчка фізрук немов без рук.
На уроці хаос та гармидер.
А, як учні чують дивний звук,
то відразу ясно – поруч лідер.
Дон Кіхот зістрибує з коня,
із козла злізає Санчо Панса…
І таке з восьми нуль-нуль щодня.
Хочеться журнал об стіл і баста!
Там побились учні за м’яча,
тим, хоч ґвалт, мерщій давай ракетки…
Хочете пограти у квача?
Хто закинув на ліхтар шкарпетку?!
Висота шість метрів – це рекорд!
І скажу таке: не малувато!
А тепер для кидача акорд,
хай туди дострибує твій тато!
І таке щоденно, сотню раз.
Я не бачив шкарапетів* кволих.
Та не маю на дітей образ.
Бо на те, напевно, і є школа.
15.09.23р.
Шкарапет – дитина-бешкетник.
Осіннє безсилля
Осінь обдере до слова.
Вірші голі, мов дерева.
«А написано чудово» –
бовкне сніжна королева.
Й понесуть її скажені
олені десь по долини…
що поробиш, певно, гени.
Тілько вітер моцний лине.
Обриває кожну фразу
і розтрушує довкола.
Не була іще ні разу
моя думка така квола.
14.09.23р.
Миттєвість осені
Упало сонячне проміння
крізь шибку на робочий стіл,
така вона любов осіння,
до нас людей, небесних сил
та ми противимося чуду,
шукаємо надсуще – Я,
а, як спаде з очей полуда
вже й крик печальний журавля.
Тож не відстрочуйте на потім
прості миттєвості життя,
допоки в нашій грішній плоті
тріпочеться серцебиття.
13.09.23р.
Кривава православна церква
Московське православ’я – вищир тьми,
що славить смерть невинних на планеті.
Там, де звучать російською псалми,
до зброї вже пристебнуті багнети
і вбивці закачали рукави,
для них убити – це буденна справа,
від крові багряніють корогви
та потребує ще орел двуглавий.
Ти на поталу віддаєш дитя,
бо вмер, як українець в цьому світі,
орел спиває і його життя.
А ти ідеш, до тих церков молитись.
12.09.23р.
Думка глибокого польоту
ширяє над чаркою столу,
де час у забігу по колу
задається питанням – хто ти?
Наскільки криві є дзеркала
ми дізнаємося опісля,
уже над тобою вознісся
цей комплекс – а люди казали –
це вирок.
11.09.23р.
.jpg)
Плакали стіни й стогнали.
Промінь сонця, немов Божий дар.
Героями «Азовсталі»
війни переповнено вівтар.
І навіть убивши тіло
ворог ніколи не вб’є душі.
Брататися одкортіло,
ми довіку віднині чужі.
Крові не змити дощами
і часові пам'ять не стерти.
Вої завжди поміж нами,
що стали сильнішими смерті.
Хто укріпився у вірі
зі шляху ніколи не зійде.
А росіяни – звірі –
і правди тут діти ніде.
08.09.23р.
Новорічно-росіянтське
(або за шість днів до Різдва)
Шукає дід мороз заначку,
аж вата лізе з голови.
Була «Столична», «Прими» пачка,
недогризок брудний плотви…
У дідуся від свята втома,
від алкоголю – токсикоз,
від олів’є шкребе оскома,
а від солодкого – пронос.
Снігурка у нічному клубі
з тарзаном мутить, а він гей,
про це є відео в ютубі,
російські скрепи всіх скрепнєй.
Вони пропонували братство,
аж думати про це боюсь.
Кремлівське вишукане блд…во
ідіть всі скопом у союз.
07.09.23р.
Зимові примхи
Закрутить, захурделить, замете…
Зима шукає чим подивувати.
Морозу нате. Снігу? Ні, не те.
Може бурульок на острішшя хати?
Запаравозять на ніч димарі,
прилине пташка до вікна погрітись,
завиє вітер у незримий ріг
і оживуть у дивних тінях віти,
причуди їх гуляють по стіні
у вечір цей тривожно-неспокійний…
Чомусь таке ввижається мені, –
зима на ранок висріблить все в іній.
06.09.23р.
На тихих вулицях пам’яті
бродять одинокі спогади.
Шукають квітку папороті.
Та дуже втомленим поглядом
вдивляються в очі вічності,
мов промовляють їй: «Відпусти».
– Чуєш ллється музика часу?
– Хто автор?
– На жаль невідомо.
– Що ти корчиш мені гримасу?
Страшно? Тоді сиди удома.
Хух, втомився, немає спасу.
Вітер роздув багаття мети…
05.09.23р.
Юркові
Ось і четверте вже. Пустка. Розпука.
Та цей вересневий ранок не теплий.
«Мамочко, мамо! Візьми себе в руки».
Летять журавлі. Прилітали ж лелеки.
Як все змінилося ув одночасся
Осиротіли батьки на дитину.
Випий за мене останнє причастя.
Вибач, рідненька, за чорну хустину.
04.09.23р.
Шлях до свободи
Ворог внутрішній страшніше зовнішнього.
Здираю наліпку про «братські» народи.
Не чекай щастя від снігу торішнього
і від недолюдків московських свободи.
Поверни русло Москва-ріки, затопи
геть усі ворожі катівні з катами.
Суне орда. Її очолюють попи.
Та цей номер віднині не пройде з нами.
Промінь світла безсмертний осяює шлях
він є часткою всесвіту господнього.
Хай правда ніколи не помре на устах –
ворог внутрішній страшніше зовнішнього.
03.09.23р.
Чугайстер
сага-трилогія
частина І-ша – Зустріч
Де Черемоші* сходяться в єдино
й вітрисько у розпадині живе,
кривава повня у нічну годину
стару заводить пісню про нове,
на березі ріки попід горою
сопілка у руках сопілкаря
заходиться, то сміхом, то журою
і тільки зорі в небі мерехтять.
А жоломійка* душу вивертає,
шукає субесідника собі,
мелодія летить за виднокраї,
згубившись в затуманеній габі,
де ватри пломінь грається з імлою
лелітки викидаючи увись,
іди сюди, поговори зі мною,
котрий в смереки тіні причаївсь.
Ти не боїшся ночі у Карпатах?
Де чути мавок соковитий сміх
і повітруль поміж смерек багато…
Чи ти не бачиш і не чуєш їх?
Цієї ночі нишпорять відьмачки
і відчувають піднебесну прю, –
мольфарки, друже, – темних сил воячки
їм би украсти душу хоч чию.
Ходи сюди, досидимо до ранку,
хай сатаніють поруч духи зла,
не наша це з тобою забаганка,
глянь на полінах, як кипить смола…
Як вийшов він, перевернувся всесвіт,
у жевриві розгледіти я міг
переборовши серця хворий клекіт
яким він є, із голови до ніг –
Чугайстер.
28.08 – 01.09.23р.
*Черемоші – у селі Устеріки сходяться Білий та Чорний
Черемош звідти і бере свій початок сам – Черемош.
Жоломійка – сопілка.
Частина ІІ – Ніч біля багаття
І він присів не мовивши ні слова,
лишень зітхнув кудись у темну ніч,
а далі, наче пісня колискова
співала ватра і казився сич…
Мовчали ми іще, мабуть, з хвилину,
але вона пливла, ніби віки:
– Що робиш ти у лісі цім, людино?
Що загубив на березі ріки?
– Так я не те щоб загубив щось в лісі,
шукаю зірку, бачиш – зорепад,
спочити сів у цім казковім місці,
де струшує зірниці вертоград,
мабуть, доспіли у садах тих зорі
мені б одненьку, отаку малу…
Багацько я наслухався історій,
Тому і полюбив, напевно, – млу.
Вогонь тріщав, кужелив дим над нами,
перекидав каміння Черемош.
Реальність часто плутається снами.
Чугайстер тихо вимовив: «Отож» –
і потягнувся поглядом між зорі,
і доторкнувся, певно, до Стожар
й додав іще: «Багато чув історій,
звізди ж уламків не стрічав, на жаль».
Ми замовчали. Бо про що баяти?
І мить-по-миті скапувала тьма.
Лиш комарі надокучали кляті
та дим багаття йшов кудись сторчма
і падав сон мені на млосні віки,
як не крути, а ніч своє бере,
об берег били хвилі бистрі ріки*
і пломінь кидав тіні між дерев…
01.09.23р.
*Бистрі ріки – знову ж мова йде про місце де
зустрічаються два Черемоші Білий та Чорний
та дають силу головній річці – Черемош.
Частина ІІІ – Світанок.
Крізь сон почув, як тріснула гілляка
і стало тихо ніби й не було
ні зустрічі, ні бесіди, ні страху
ще сонце не зігріло неба тло
та розтавала мла над місцем сили
і при смерті завмерла темна ніч,
як перша птаха десь заголосила.
Від вогнища Чугайстер канув пріч.
Не знаю я і нікого спитати
такі моменти таїна життя,
ще не прочахли грані* у багатті,
у грудях збитий ритм серцебиття.
Зробив ковток води із Черемошу,
умив лице, хай геть іде мара
та міцно кущ вчепився у холошу,
немов мене для чогось обирав.
Поміж трави блищала намистина,
там де Чугайстра щойно вичах слід.
Я вже й не знав котра тепер година,
не відчував ні втоми, ані літ,
мені звізда дарована за щедрість,
що дарував відлюднику тепло,
а може, навіть, дяка за відвертість
цього вже не дізнається ніхто.
Як він пішов ефірною ходою
зажевріла у небесах зоря
і тільки чути десь попід горою
сопілку у руках сопілкаря.
02.09.23р.
*Грань – жар.
Юрковата бикує (ХХІХ)
У Юрка загострення хвороби –
передвересневий токсикоз.
«Майстрові» вже ніде ставить проби
він у нас писати віртуоз.
Триста слів преамбула до вірша,
далі текст у півтора рядки…
Все. Готово! Нате вам калічку.
І хваліть маестра залюбки.
Мова для його кебети – тяжко,
обважніла бідна язиком.
Що робити? Треба брати пляшку!
Опісля ж – загострення синдром.
01.09.23р.
