Зайвий день зими

Уже б весні радіти.

Іти лугами босим,

Збирати перші квіти,

Студені пити роси,

Таке ще, звісно, буде,

Зима, вона не вічна

Двадцять дев’яте люте*

Це вам не перше січня.

Та вже я прагну спеки,

Бо холоди нестерпні,

Погоджуюся легко

На тридцять друге серпня!

29.02.20р.

*Люте – йдеться про місяць лютий.

Людяність

Це сталося миттєво дощ і ми.

Стояли під навісом я і кішка.

І нам було не тісно ані трішки.

Лиш хмарка умивалася слізьми.

І, хто ж її образив сильно так?

Бо поруч ні душі ридає злива

І вітер підвиває їй тужливо.

Грози злякався відвернув літак.

Аж раптом промінь сонця із пітьми.

Надією зігрів сердечко кішки,

А я іще її погладив трішки.

Щоб не було, лишайтеся – людьми.

28.02.20р.

Жадайте

Шелестом бажання з пліч упало плаття...

Колихає вітер вишні у саду.

Як же тобі личить у косі латаття!

Покохав я мавку на свою біду.

Над рікою долі вже зійшли Стожари,

Солов’ї співають пісню про любов.

Випиваю, мила, приворотні чари

І прошу налити келиха ізнов.

Мавко синьоока, на все неба воля.

До світанку сходять роси на чолі...

Ох, п'янке кохання подарує доля.

Якщо ти любові прагнеш на землі.

27.02.20р.

Вакцина у руці

(з народного гумору)

Це саме час. Беру папірус,

Скрипить надломлене перо…

Людей ляка коронавірус,

У жилах загусає кров.

Кумась Петро чихнув невдало

(Чи то пороблено було)

І на базарі замість сала

Йому «начистили табло*»!

Ходжу тепер з кастетом всюди,

Боюся грипу й уві сні.

Чи вірите мені, Ви, люди?

Бо поліцейські чомусь – ні!

27.02.20р.

*Начистити табло – набити пику.

Прощена неділя

Спокутую життя свого гріхи,

Чи буде за них прощення? Не знаю.

Дніпра синіють води і Дунаю,

І десь гармонь розтягує міхи…

А я благаю: «Господи, прости!» –

Мою, можливо, не найкращу душу

Свої провини визнаю і мушу,

Іти із тягарем цим до мети.

Тече життя од краю і до краю.

Я кривдників сьогодні пробачаю.

А ще прошу, пробач мені і Ти.

26.02.20р.

Світанкове

Світанок говорить зі мною,

Мовчу і слухаю. Бо, хто Я?

Насолоджуюся тишею,

Вітром і піснею солов’я.

Слів мало та кожне вагоме,

Бо мудрості ллється краса,

Зве вічність мене в невідоме…

Папір, олівець… все готове.

Натхненням зорять небеса.

26.02.20р.

Найкоротша ніч

Це ніч була п’янких півоній

І найкоротша на землі.

Тебе узявши за долоню,

Ми  загубились у зелі.

Спокусливо вдихали м’яти

У світі кращий аромат

І полину, який прим’ятим,

Дороги не вказав назад…

Стожари привели під руку

Закоханих до вівтаря…

Ще не було в саду ні звуку

І ледве жевріла зоря.

25.02.20р.

Буревій

Барабанить дощ у підвіконня.

Скаженіє вітер у цю мить, –

Підвиває арію безсоння,

Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць

Заглядає зрідка у вікно,

Щось недобре його погляд містить,

Та здається ночі все одно.

Розійшовся буревій сьогодні.

Де ви, сни, мої погожі, де?

Дочекався. Онде із безодні

Сонечко усміхнене бреде.

24.02.20р.

Вибір за тобою

Яке це диво – горнеться зоря

До небокраю у вечірню пору,

Йду проводжати стомлену Аврору

Дорога їй за гори, за моря…

Де саме час роздмухати вітрам

Багряну горизонту зоряницю.

Ще день новий росу п’є із криниці,

А люди йдуть молитись в Божий храм.

Невтомне сонце зігріває світ,

А ми у ньому, безумовно, – гості.

Тому, нам не ножі потрібні гострі,

А злагода і мир на сотні літ.

23.02.20р.

Здрастуй, тату

Портрет поцілувала: «Здрастуй, Тату,

Я стала старшою на рік,

Себе, на жаль, ти не вберіг,

Хотіла про одне спитати –

У спокою на небесах,

Чи бачиш ти мене у снах?

Посивіла геть зовсім мати.

Твого не вистача тепла,

Повір, я зовсім не мала

І знаю, що таке – втрачати.

Я дням веду без спину лік

Щоб на Майдані через рік

Сказати знову – здрастуй, Тату…»

21.02.20р.

Зі шкільної практики

Хворіє вчитель (в будь-якому віці).

Не має коштів зупинити рак.

Колеги, звісно, скинуть по копійці

Без допомоги у житті ніяк.

Хіба чинуші до проблем насушних?

Ну захворів, це ж не його вина.

Знецінюються нині людські душі.

А чи були в ціні? Ніхто не зна.

Згасає вчитель, як зоря у небі.

Чи хто згадає, чи помітить хто?

Державі хворі та старі не треба

Таке воно сучасності єство.

20.02.20р.

Увірував

Увірував у тебе Україно!

Не я один, – Герої Небесної сотні,

Ті, хто бій прийняли на сході сьогодні,

Не схиливши у покорі коліна.

Увірують ті, хто прийде за нами,

Оті, хто не зречеться духу свободи

І Переяславської не підпишуть угоди,

І випалять сморід чуми вогнями.

Уклоняться роду, Дніпру, калині

Героїв згадають, врагами убитих

І встануть живі ті, що виграли битву,

І скажуть: «Слава Україні!»

19.02.20р.

Віршата ллються із душі

Чай без цукру зробить ранок ситим.

Не люблю писати уночі.

Хіба пелька тістечком забита

Провіршує рим складні ключі?

Кажуть: лине муза не до пуза.

Спродаю святкові кунтуші.

Бо поет у долі вічний лузер,

А віршата ллються із душі!

Все, пора, відв’язую Пегаса,

Обміняю вірш на ковбасу!

Якщо ні лошак піде на м'ясо!

Ну його до трясці ту красу.

18.02.20р.

Пора

Туманяться поміж лісів пари.
Води лугівка напилася вдоста.
Іще сніги біліють до пори,
Але земелька вже уваги просить.

До сходу сонця встане хлібороб.
У руки візьме прадідове рало
І пролунає світанкове: «Цоб*…» –
На царину пора іти настала.

Попросить неба: «Боже, поможи.»,
Бо знає дорога́ хвилина кожна.
І піде від межи, і до межи,
І йому, звісно, Боженька поможе.
15.02.20р.
*Цоб – ліворуч команда коням.

Край ночі

Життя красиве. Обернись довкола.

Часоплин уповільнює свій хід.

Прислухайся. Це вічна баркарола

Оспівує прекрасний сонця схід.

І огортає таємнича вічність

Потоками вселенської любові

І неважливо травень це чи січень

Зійде вона, якщо душа готова.

Такі моменти відчуваєш серцем

І хочеться побути сам на сам.

Коли зі світлом тьма зійшлась у герці*,

Час правити молитву небесам.

12.02.20р.

*Герць – танок козаків перед боєм.

Соціальне

Їй немає п'ятнадцять. Вона пише про секс.

Мерехтять в «інстаграмі» принади жіночі.

Безліч фото коханців із префіксом – екс...

Телефон на зв’язку до пізньої ночі.

Зранку стежка до школи. Та яке навчання?

Відсидіти уроки, перекур на перерві.

Дуже легко дістати соціального дна,

Не помітивши відстань від леді до стерви.

Ти на гребні сьогодні. Світ лягає до ніг.

Чи то може тебе, а не світ отой стелять?

Досить швидко і носик припудрює гріх,

А за ним настає життєва пустеля.

11.02.20р.

Куди подівся сон?

Дитинства сновидіння всі міцні.

Веселкою міг бавитись у сні.

А нині стала ніч хитка-хитка

Прокинувся від шерхоту листка.

То повний місяць виїдає очі,

То злива грізно у шибки гуркоче.

Слоном тупоче по кімнаті кіт.

Дуркує пес на тьму коло воріт.

Чи то йому не спиться, чи мені?

Ввімкнулась люстра у моїм вікні…

Куди пішли дитячі, кольорові,

Найкращі, найміцніші сни чудові?

10.02.20р.

Заспівай колискову

Заспівай колискову, так хочу почути любов,

Що земними устами із неба високого ллється.

Я за цими піснями, здається, у світ цей прийшов

І струмують вони джерелом, що від серця до серця.

Заспівай про високе простими словами життя,

Нехай доня у сні собі доню майбутню омріє.

Бо все важче та важче тиснуть на плечі літа,

Відчуває душа недалеку, останню завію.

А тепер-но співай. Ти єдина, хто вміє отак –

Сколихати дитя й пробудити до кращого душу.

Кожне слово цілюще, вагоме, підігнане в такт

Жодна нота гармонії миру та сну не порушить.

09.02.20р.

Остання зимова ніч

Кохання огорну диха́нням,

Наллю горнятко суасепу*

На вулиці така халепа,

Заходиться зима ячанням.

І вітер біле покривало

Не розстеляє, а зриває.

Угамувати б їх розмаєм.

Та їм все мало, мало, мало…

У шибку б’ється люта хуга,

Тріщить довкола все, трясеться,

Аж кригою вкриває серце,

Як виє буря-волоцюга.

Ця ніч зими була остання.

Нам затишно на підвіконні.

Ми бачили гривастих коней,

Яких мороз впрягав у сани.

07.02.20р.

*Суасеп – різновид чаю.

Вибір за тобою

Не протився. Доля – це сьогодні.

Вчора вже навіки відійшло.

Приготуй нове назавтра тло

Варіантів у тебе є сотні.

Не кляни потому власний вибір.

Бо картину малював ти сам.

Краще тихо дякуй небесам,

Що, наразі, не останній витвір.

Бережи свої життєві сили.

Пам’ятай всьому виною – Ти!

Небо посилає нам плоди

Тільки ті, які ми так просили.

06.02.20р.

Театр тіней

На стіні маленькі тіні

Ожили під ліхтарями.

«Мо, тобі налить мартіні?» –

Ти гарячими губами

Зашептала про кохання,

Про задуху і про вечір…

Говори, моя кохана,

Руки поклади на плечі…

Ясні зорі то, чи очі?

Все злилося воєдино.

Вигинався стан дівочий.

Лік утратили годинам.

Й не помітили ми, ні,

Як тіні зникли на стіні.

06.02.20р.
картинка з інтернету

Сила слова і любові

Словом пробуди молитву,

Молитвою – серце, серцем – любов.

Без любові не виграєш битви,

Не зречешся буденних оков.

Кажуть: «Не хлібом єдиним…»

Де віра у Господа пророста

Надважливо нести людині

Божу любов із уст у вуста.

Чи увіруєш у чудо?

Ніщо не збудеться раптово.

Бо на кожного є свій Іуда.

Але спочатку бути слову!

05.02.20р.

Київське побачення

Білі свічі каштанів

Осіяли Хрещатик

Буду ждати, кохана,

Тебе рівно о п’ятій.

У травневих світанках

Нап’ємося любові,

Де чекає альтанка

У зеленій діброві.

Чи на схилах дніпрових

Стрінем зорі вечірні

Наших мрій пурпурові

Танцюватимуть тіні…

Сонце зійде ранкове

Понад сонним Дніпром

Твою косу шовкову

Прикрашаю бузком…

Я чекаю, кохана,

Тебе знову о п’ятій.

Там, де свічі каштанів

Осіяли Хрещатик…

05.02.20р.

Скільки коштує мовчати?

Ставай до праці, стомлений народе!

У влади є надгризений маслак.

Чи ти хотів і правди, і свободи,

І сала із борщем? Брудний шарпак*!

Твоя задача: сіяти, орати,

Мовчати про насилля москалів…

Тебе для цього народила мати.

І вбивця Ленін саме це велів.

Є добра казка про «Слугу народу».

Але, здається, там сумний кінець:

Поліз баран у плин не знавши броду

І за собою потягнув овець...

Не все в житті приходить через шлунок.

Та ці слова не доторкнуться Вас!

Тримайте, старці, ще один рахунок.

Є реквізити: Кремль, Москва, за газ!

04.02.20р.

*Шарпак – бідний, голодранець.

Травнева спека

Вітром роздмухує пух,

Сонце випалює трави.

Зжовкне до вечора луг.

Сумно, бо це тільки травень.

Кажуть, ідуть десь дощі,

Блискавки шмигають небом…

Ой, як болить на душі!

Нам би краплину, бо треба.

Гнуться додолу хліби,

Сохнуть на віті черешні,

Тут би прибило хоч пил…

Блиснуло в небі! Нарешті.

01.02.20р.