вина ігристого та кави…
І хай відверто не лукавить,
що в неї сили на межі.
Нехай своє покаже па,
ладунок скине перегудів…
Ми всі на світі – просто люди,
людина в заздрощах сліпа.
Бодай танцює досхочу.
Таке трапляється нечасто
Даруй їй пару, пане Часу,
під цю мелодію дощу…
Та що таке по суті злива?
Коли душа твоя щаслива.
30.06.21р.
Це ж «сьорбнув «сотку»»
й можна вічно жити.
Коли писали: Кожному
своє… –
земля іще не знала
московитів.
Пізніше мокші збудували
Кремль,
внесли поправки
до законів Божих.
І вийшло так:
тепер твоє – моє,
по-іншому і думати
не гоже!
Хто мислить –
розпинають за гріхи.
Свободи хочеш? З
каменем під воду.
Повторюючи,
певно, для глухих:
«Я старший брат
єврейського народу!».
Грааль тепер
по-модному – гранчак
«свята вода» – 0,5;
0,7 і літра.
Одного тільки не
збагну ніяк:
для чого
безголовому макітра ?
29.06.21р.
вихололо за ніч.
Вітер до хмари лине,
та відбігає пріч.
Листя тріпоче – до бурі,
блискавка ріже імлу,
ранок, напевно, похмурий
в ночі погруз кабалу.
От і скінчилася спека.
Бо все не вічним є, бо…
Може тому, що лелеки
скоро покинуть гніздо?..
28.06.21р.
(доповнюючи вірш
Олександра Олеся
«Пам’ятай»)
Бійці присіли ув окопах,
осколки гаспид рясно сіє.
Ви не чекайте від Європи
слів: «Окупантом є – росія!» –
для них росія гас та нафта
і корупційні можновладці…
Ми ж мокшу охрестивши – вата
в самотній опинились пастці.
Орел двоглавий хоче смерті.
Шле байстрюків на схід Петрових
для тих: що випити, що вмерти
навіть не надто принципово.
Не треба ваших кондоленцій*.
До бою спущені забрала…
Сторіччя у прямому сенсі –
мовчить Європа і мовчала.
27.06.21р.
*Кондоленція – співчуття.
Південне сонце вкрало вдачу,
жаданий не звершився гріх…
І довести, що справжній мачо
Панас, на жаль, уже не міг.
Тут ціла драма. Не до жартів.
Забувся бідний уві сні…
Підступний Бахус сплутав карти,
сказавши: «Істина в вині!».
Як перевірити зворотне?
Свідомість безпробудно спить.
З реальністю безповоротно
згубилася Панаса нить…
Зоря гуляє небокраєм,
генделиків горять вогні…
Дрімає красень і не знає –
у когось був гріх, в когось ні.
25.06.21р.
Ангели закрили неба браму,
місяць в хмарах човником пливе…
Із екрана брешуть люди-СПАМи –
Льовочкіна, Бєні, РосТВ…
Вивернуть обхезані рейтузи,
навзадгузь* собі одягнуть їх…
Нелегка житуха у лакузи.
Кажуть: вік брехати, то не гріх.
А «новини» медом ловлять вуха
з берегів етерної ріки…
От мені цікаво, хто ж їх слуха?
Мабуть, тільки – люди-віслюки.
04.06.21р.
*Навзадгузь – навпаки (задом на перед).
зросили кров’ю білий сніг,
зривали прапори свободи
й жбурляли до ворожих ніг.
Коли Вербицького* вбивали,
ви всьому світу довели,
що януковича шакали,
не горді «Беркута» орли.
Тепер над карком* як нависне
Архангела з мечем рука,
згадай, Вкраїно ненависник,
останнє фото Рибака*.
Незломні наші ідеали,
за них довічна боротьба
Герої Нації зі сталі.
А «беркутні» – навік ганьба!
23.06.21р.
*Вербицький Юрій Тарасович;
Рибак Володимир Іванович –
Герої України закатовані за
любов до України.
Карк – шия.
Бузувіри зібрались на паперті.
Колотнеча партійних фанатиків…
Ну, а лідерам хлібчик на скатерті.
Є указ стати всім – толерантними.
І відразу всі стали надчуйними…
Молитва́ми, нещирими, вашими
ці реформи сьогодні надумані.
В міністерстві ні світла, ні просвіту
все згубилося в нетрях історії…
Нам замало печального досвіду,
що кокошник Вкраїнське спотворює.
Здійснилися нарешті бевзів мрії
звели освіту всю до інклюзії.
Що ж воно п’янкіше? М’ята? Рута?
Відповідь не чув. Лише плітки.
Але точно знаю, що спокута
набагато тяжча за гріхи.
Ох, як спокушало небо чисте,
в нім собі вишукував дива́…
Зрозумівши рано, що любисток
в тричі кращий, аніж кропива.
Відчуваю ліки ті донині.
Вріже бабця надпекучих віт
й трішки нижче поясу, по спині,
зцілить на раз-два радикуліт.
20.06.21р.
Господи! Про що тебе благати?
Про хороми? Золото? Чи статки?
Нехай вродять на городі грядки
й мальви розквітають коло хати…
Та і все.
Дай нам днесь. І сили для проще́ння,
не бажати ближньому нещастя,
і добром всім за добро воздасться
в триєдине свято-воскресення…
І несе
по Дніпру церковні передзвони,
які в небо линуть. Ти послухай.
Ув ім’я: Отця і Сина й Духа…
Душі Ваші хай Господь боронить.
20.06.21р.
Вишгородська спадщина – бариги.
До Десни не підійти й Дніпра…
Всі «партейці»: БЮТовці, чи риги
є і від вошдя, і від Петра…
Бо земля ж не муляє в кишені.
Прибережні спалюють ліси,
хай димами дихають легені…
Як не вкрадеш, то й не продаси.
Бізнесок такий державотворчий
всі земельки спродані – на ять*.
Хоч не дай їм, всемогутній Отче,
свою рідну матінку продать.
18.06.21р.
*На ять – дуже добре.
І навіть не відчув на крилах лету.
І тільки спів, цей солов’їний спів
такий п’янкий для кожного поета.
У жи́та шумі таїна буття.
Ви чули до схід сонця, як у полі
вітають ранок наливні жита́
і легковій гуляє на роздоллі...
Іду до Батьківщини вівтаря,
несу у серці виплекану ружу.
Де пестить роси зніжена зоря,
там золотом не виміряти душу.
19.06.21р.
У пісні є мотив.
У вчинків це – мотиви.
Шукаю перспектив
та не альтернативи.
У вибору повік
дві сторони медалі…
Але, ще є і бік
тотожний до реалій.
Отак і живемо:
ні вирію, ні скиту*…
Питання тільки хто
наступним кане в Лету.
17.06.21р.
*Ні вирію, ні скиту – слова з однойменної
книги чудової поетеси Наталки Фурси.
Дуже рано покинув гніздо.
Ще летіли тоді телеграми
із початком й закінченням – до…
І мені не пізнавшому лиха
не ясним був тих літер мотив,
звістки з дому підпалював тихо,
бо читати не сильно хотів.
А сьогодні пригадую з сумом
я той досвід печальний життя.
І готовий у світі безумнім
все віддати за: з дому листа.
16.06.21р.
угледіти не важко і мотив.
Додолу облітало неохоче
твоє вбрання у сяйві ліхтарів.
Серцебиття вистукувало лунко,
мені здавалось, що воно горить,
хотілося лише одним цілунком
зцілити серце за коротку мить.
І губ твоїх напитись до нестями,
торкнутися тремтячих, юних пліч…
Здається, це було усе не з нами
у ту коротку та гарячу ніч.
15.06.21р.
Від сліз посохли й дуба віти,
як віє від печалі трунком…
Журбою не змінити світу.
Спіткала доля нас трагічна:
у тих, що виїдуть до Дону,
затухнуть поминальні свічі,
шляхи забудуться додому…
Потому (як минуть століття)
насіння бур’яну погане
повернеться до степу – вбити,
кровиці випити з Лугані,
спаплюжити святині Січі,
украсти хорогви й віру.
Та пам’ятайте: ви не вічні!
Не брат козак вкраїнський – звіру.
14.06.21р.
У змія шанс був розірвати узи
і подолати цей безжальний шлях,
але відомо, що гордіїв вузол
не кожному зі смертних по зубах.
Хоч міцно був притятий до мотузки,
угледіти спромігся небокрай…
Та вітер розтрощив його у друзки
і обірвав зміїний в небо плай*.
13.06.21р.
*Плай – стежка, тропа, доріжка…
Рясна роса – найкраща із прикмет.
Чаклує паром чаю філіжанка,
з акацій бджоли висотали мед,
а з липи ні. Печалиться красуня,
здається бджілки пролетіли повз.
Ти не журися, буде крил відлуння
коли твій квіт нап’ється сили гроз.
Приходить диво завжди непомітно.
Та зараз мова, звісно, не про те.
Як на Купала папороть розквітне,
то липа вже, напевно, відцвіте.
13.06.21р.
і йду будити комарів.
Люблю травицю стоколо́су
і квіт Петрових батогів.
Роса вмиває гостре лезо,
воно ж по травах аж бринить…
Тепер нема таких поезій,
як дарить сіножаті мить.
Віднині тільки сон покличе
на косовицю, чи жнива,
де піт стікає по обличчю
і пахне скошена трава.
12.06.21р.
ніби літа іще й не було.
Допиває з калюжі сонця промінь вологу
і підточує червень стило…
Ночі стали коротші, міцно сплять зорепади,
а по небу гуркочуть вози…
І Чумацького Шляху не згасають лампади
де світанок благає роси́.
У сади та городи літо сипле щедроти,
не жаліючи манни небес.
Час поверне на зиму після сонцеворота
ув осінніх вітрів полонез.
11.06.21р.
є рейки: від краю до краю…
Його не лякає холодна зима
в обіймах столичного раю.
Він знає в обличчя усіх, хто з шести
прокурює кожну зупинку.
Питає поважно: «Мо́, Вас підвезти?
Мій шлях через школу до ринку...». –
Буває насяде вагон циганви
копійку за душу не сплатять.
Заремствують Роми, немає грошви,
барон в нас хіба що багатий…
Провінцію манять столичні вогні,
на котрі свій вид вони мають,
вдивляються важно в попа́л* у вікні…
Як просто тут жити трамваю.
11.06.21р.
*Попал – відбиток.
В такий ранок потрібно мовчати.
За вікном сірі фарби і будні,
пахне кава божественно в хаті.
Тиша скапує в душу єлеєм,
де чекає на вогника свічки
і думок розквітають лілеї…
Кажуть: думати пагубна звичка.
Простеляючи часу завісу,
кожній літері зважую міру.
Не гостріть братовбивче залізо!
Я бажаю душі вашій миру.
10.06.21р.
це – літак.
Гарно як плине лебідь,
мов літа́.
Легіт складає крила:
«Час іти…»
Доля мене любила,
як і ти.
День догорить і знову
буде день…
Та, не про те розмова –
щастя де…
09.06.21р.
Ні проблисків, ні світла маяка…
Скотились з Пастернака до Єсеніна,
а від Сергія вже й до блатняка…
Тенденція з поганого до гіршого…
Накрила душі безпросвітна мла.
І не «Машина» нині, а здебільшого
з машин лунають Круга – «Купола»…
08.06.21р.
Світом правлять гроші,
а не Бог.
«Баобабу» кожен дуб святий,
календар попереду планети…
В християн є вислів: «Не убий…» –
Не ведіться, люди, це – тенета!
Доказів тому є ціла тьма.
Бачиш он стоїть надгробний камінь?
(Антитез у Біблії нема),
то братуху добиває Каїн.
Це любов до ближнього така?
Ну які вони, скажи, нам браття?
Християну вріжу копняка
і богам підсмажу на багатті.
07.06.21р.
Травицею гуляю босий,
крокую садом біля хати…
Дощів, мені здається, досить,
не треба землю заливати.
Сумне сьогодні надвечір’я,
бо краплям зливи лік утратив,
укрились хмарами сузір’я,
громи гримлять немов гармати…
Чи це поїхав хтось возами?
То, певно, тве́рді* охоронці.
Забулась дощовиця снами.
Зійшло край вечір красне сонце.
07.06.21р.
*Твердь – небо.
Шнур
І суди, і ЦВК –
тролять всі Віраст*ка.
Кращим Вася був стронґменом,
ну, а нині – «слуг» став членом.
Слово – член – таке двозначне
обирай любе зі значень!
Має слушну він нагоду –
прислужить «слузі народу»!
І виходить – з грязі в князі,
чи в багно пірнув наразі?!
06.06.21р.
P.S. У мене більше питань навіть не до літгероя,
а до людей, які дивлячись, що Маруся Звіробій віддає
свої голоси на підтримку Руслана Кошулинського
обирають…, ну просто обирають.
Купає мати сина у любистку,
про горлицю наспівує пісні́,
вишиванку одягне чисту-чисту,
в дитячі очі зазирне ясні…
А в тих очах вся доля України:
й вогонь любові, й вогнище війни,
й закохані світанки солов’їні
і перші, ніжні проліски весни…
Побачить долю всю, мов на долоні
і злети, і падіння в чагарі…
Мабуть, тому, що серце не холодне
і сивіє волосся матерів.
06.06.21р.
ну, а мені не спиться.
До ліхтаря вогнів
линуть весь час нічниці.
Кожен живе своїм
поглядом на світило.
Ми до вогню летим…
Не опалити б крила.
06.06.21р.
*Совка – нічниця, нічний метелик.
М’яка передранкова тиша
не любить галасу та слів
і вітер хвилі не колише
й дрімає зойкання птахів,
ще не проснулося латаття
і ледь туманиться вода –
русалкам в серпанкових платтях
зелені маряться свята.
05.06.21р.
Ще трохи й календарна осінь
смарагдовий огорне сад
і трави стануть жовтокосі,
і затуманиться невлад,
і журавлів ключі журливі
потягнуться за сім морів,
заторохтять холодні зливи –
перші провісники снігів.
05.06.21р.
Черпаю силу ложкою із каші,
бо відчуваю, зелень шелестить,
а ще Феміди правосуддя чаша
мені вганяє дужий апетит.
Не хабарі, – гуманітарна поміч.
Не вірите? Їй Богу, не брешу!
Історію хай пише Антонович,
про сьогодення тихо, ні шу-шу.
Є нюх у чинодралів до бюджету,
як тільки рило всуне, все – діра.
Дивися, розставляє як лабети…
Злодюги у законі – дітвора.
Державі служить кожен, як уміє.
Зарплата в нас середня все одно.
Ввімкнув новина, що це? Mama mia!
«Народні слуги» знов пробили дно.
04.06.21р.
Скажи мені, ти дійсно ка́зки хочеш?
Послухай день, що майже догорів.
Стягає вечір покривало з ночі,
світило укриває на зорі…
Хай спить.
Розбещує людей банальне – вчора,
до нього в гості більше не піду.
Вдивляємось, чесатиме Аврора
проміння сонцю на зорі в саду…
За мить.
Угледіти таке не кожний зможе,
одначе ми, здається, що змогли.
Завше стоять у ранку насторожі
хоч сонні, але все-таки – боги.
04.06.21р.
це місце рандеву й розлук…».
І вже затихне за хвилину
трамвайних рейок перестук…
Ранкова не лякає тиша,
ще місто бачить дивні сни.
На площу із вагона вийшов
вдихнути Львівської весни.
Поранок зовсім не гарячий.
Хоч вітер ненадовго вщух.
Уперше Львів сьогодні бачу
на «Площі Ринок» без дощу.
03.06.21р.
Дорога ця вела до річки,
поміж полів овес де зріс,
а ми натомість мали звичку
іти крізь хутір, через ліс…
Хати́ там до землі схилились
і марилися відьмаки…
В собі шукали хвацьку силу
дійти юрбою до ріки.
Але було, що самотужки
отой фільварок мав пройти
і бігли ноги мої пружко
через жахіття до мети.
Не зваблюють з тих пір проспекти
сліпучим сяйвом ліхтарів,
бо в пам’яті моїй не стерти –
той хутір де не біг – летів.
02.06.21р.
Помолися. Сьогодні ще буде.
Хтось на небі
роздмухав зорю.
Ти угледиш у цим
сірі будні,
я ж горів у
світанках й горю.
Мене манять
зелені розмаї,
солов’їні пісні́
у саду,
бо під них і
встаю й засинаю,
і стежками
життєвими йду.
Промінь сонця
на кожного ллється
із небес золотавим
дощем.
А молитва хай лине
від серця.
Буде ранок іще
та іще…
01.06.21р.
