Невпевненість

Він роздягав її очима,

складав букети ніжних слів.

Був толерантним, як мужчина

тому наблизитись не смів.

І на зупинці рано-вранці

чекав на цокіт каблучків.

Те, як вона горить рум’янцем,

угледіти потай хотів.

Та час копає вовчі ями.

Невпевненість – душі зола.

Він ждав на мрію свою днями,

але вона вже не прийшла.

31.10.21р.

В останню ніч жовтня

Жовтень сходить туманом,

мов парним молоком.

Сіє осінь оману

цілу ніч під вікном.

Вимальовує тіні

у промоклім саду

та вогнів мерехтінням

натякає: «Я жду…» –

Накидаю на плечі

в колір ночі пальто.

Час іти до предтечі

й не помітить ніхто.

Поміж неґури мряку,

повз недопалки зрад

ми гуляєм до ранку

із тобой, листопад.

31.10.21р.

Час до бою

Карпати ві́ршами Франка

співають пісню Україні,

гуляє вітер по долині,

тече у даль вода стрімка…

Гуцульщина переживе.

Земля чужого не сприймає.

Були і ляхи, і нагаї

царя російського натще…

Чи нині вдача не така?

Гей, соколи́, орлята грізні

полишимо родинні гнізда,

ярмо не варте мідяка!

 

Бо ми такого, брате, роду –

не продамо свою свободу!

 

Карпати піснями Франка…

30.10.21р.

Добажались

До дерева бажань ішли усі,

в'язали, що могли на біднім древі,

у шворах віднаходячи ключі,

або тасьму, що проведе у мреві

між Мойрою розставлених силків,

вовківень оминаючи тенета...

Загадували всі, що хто хотів

лишаючи з мотузкою секрети.

І дерево терпіло геть усе

і тільки шепотіло: "Боже... люди...

яке життя у кожного пусте! " -

і всохло від бажань людських під грудень.

29.10.21р.

Завірюхове

Не порівнюй заметілі

вони різні у зими

на вікні малюнки лілій,

сірі з бовдурів дими,

шапки на лелечих гніздах,

на калині снігоцвіт…

ні проходу, ні під’їзду

до коханої воріт.

Але краще завірюхи

в світі білому нема.

Як співає! Ти послухай…

Це прийшла до нас – зима.

26.10.21р.

 

Ранкова пісня

Ранок співає пісню,

чуєш її чи ні?

В осінь влюбився пізню

і дощі проливні.

Стали мені тумани

рідними, як село

та не введи в оману,

літечко відцвіло,

грозами відгриміло,

скільки було їх? Сто?

Чуєш, співає несміло

клена останній листок.

25.10.21р.

 

Якось так

Якась дивакувата незалежність

до рук взяли мечі, поклали рала,

пішли на фронт, лишив позаду лежнів,

а тих війна втомила і дістала.

Нажерли сучі харі на бюджеті,

сховали награбоване в офшорах…

Спить воїн у землянці чи наметі,

над ним щодня кружляє смерті ворон.

Ведуть бід білі ручки депутата

дві кралечки, дві юні «помічниці».

За що вони отримують зарплату,

показує їх довжина спідниці.

Нам «служать» слуги! Вам самім не смішно? –

робочі сосни, корабельні баби…

Прости, Великий Господи, нас грішних

були вкраїнці, стали – баобаби.

25.10.21р.

Таке собі полювання

Полює час на стомлених людей

йому плювати, що ти хочеш жити,

не дивиться араб, вірмен, юдей…

чи ти з народу, чи з монарха свити

вже, як прийшов, то душу із грудей

потягне нишком й викине на вітер…

 

І байдуже у пекло чи у рай.

Кому потрібні ваші побажання?

Всіх приведе на смертне ложе плай.

На кожного відкрито полювання.

Дорогі всі ведуть за небокрай.

Є перший день життя і є останній.

А поміж?

24.10.21р.

Листопадне

Палають хризантеми та жоржини,

хоч студить сонце вітровію свист.

До рук беру осінніх днів жарини:

о, як ти пахнеш з клену палий лист,

а цей – з берізки – сповнений печалі,

з осички ніби осінь – золотий…

Калина увібралася в коралі,

крик журавлиний в небесах сумний…

Це листопад прощається зі мною

і лине ген кудись за небокрай.

Ти почаруй іще мене красою

палаючий, налитий сумом гай.

23.13.21р.

Осінньопогодне

Опів на п’яту плачуть ліхтарі,

терзає вітер неопале листя…

Спокутати б сьогодні до зорі

свої гріхи набуті перед містом.

Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.

Не буде листопадові спокуси,

а грудень усвідомлюючи мить

розбурхає зимові сніготруси

і встелить білі, чисті килими,

присипавши печалі та негоди.

Чи, то так серцю хочеться зими,

чи це нудьга осінньої погоди.

21.10.21р.

Лист до осені

Серед осінніх листопадів

є лист написаний тобі,

який згубився в вертограді

де неба далі голубі.

Перекидає вітер листя

(і це, напевно, неспроста).

Борвій сьогодні, як сказився,

мого шукаючи листа…

Чоловіки усі ревнивці.

Та шанс дорівнює нулю.

Знайти листа прекрасній жінці,

що починається на – лю…

17.10.21р.

Сезонне

Не введіть мене в оману

осені сльотливі дні,

ранок стелиться туманом

і сіріє у вікні.

Зроду, ніби сонця промінь

не торкався моїх щік.

Чуєте краплинок гомін?

Це прийшов сезон дощів.

16.10.21р.

Переболить

 

            розмова з Наталкою Фурсою

Ще трішки ночі та й настане ранок.

Не виганяй непрошених думок.

А час ятрить твої душевні рани

і так ятрить, що аж Архангел змовк.

І миті ці не кращі, і не гірші.

Тече вода, всьому приходить строк.

Нові лягають на папері вірші…

Не виганяй непрошених думок.

Життя минає ніби і не з нами.

Й несе комусь вінець, комусь – вінок.

Переболить, угоїться словами.

А нині біль, що, аж Архангел змовк.

15.10.21р.

Пізнати суть

Без цукру чай прогірклий, як життя.

Іду вперед із долею ми квиті,

просіє час невдачі через сито,

лишиться тільки істина і я,

і згоїни від пройдених шляхів.

Земні дороги жалості не мають,

мені б ще трішки постояти з краю,

послухати великий хор птахів.

І можна сміло вирушати в путь.

За ніччю завжди наступає ранок.

Коли виходиш ген за межі рамок

тоді життя і розумієш суть.

11.10.21р.

Осінній джаз

Затарабанив вітер в тулумбас:

«Пора міняти літні свої звички!»

На березі Дніпра осінній джаз

виконують дві молоді осички.

Куди там Армстронг, Еллінгтон чи Монк?

Так джазувати вміє тільки осінь.

Коли до нитки одяг твій промок,

а ти цього не відчуваєш зовсім.

12.10.21р.

Pandora Papers, або дурні, бо бідні…

Що ви, що ви, призедент хороший!

Це вам не донецький неук-хам.

А в офшор свої ховає гроші,

то, щоб не дістались ворогам.

Я сназі дивуюсь командора,

інший би уже сказав: «Капут!» –

вбивчі таємниці від  «Pandora»…

Нашому ж усе нормально, good!

Де ви нині Робін Гуда стріли?

Хочеться ж і батраку добра.

Пожиттєво ми для них – терпіли

по обидва береги Дніпра.

09.10.21р.

 

Холодний ранок

Сіріє ранок,

          сиріє листя.

Ніч наостанок

          обніме місто.

Куди спливають

          холодні тіні?

Біжать трамваї

          і в гупотінні

така, здається

          за вчора туга,

що, аж на серце

          лягає хуга.

08.10.21р.

 

Прозріння одного вечора

Візерунки жіночих думок

під маленький ковточок вина.

У романі красивім, на двох,

завжди зайвою буде зима.

Що для щастя потрібно тобі

коли хуга безжально мете?

Тільки очі його голубі

і гарячий глінтвейн та, про те

тихо вечір мовчить, як і ти,

і тяжіє пухкий снігопад.

Сніговій завіває сліди

вже у волю натоптаних зрад.

07.10.21р.

Хризантемове

Чом, брате жовтню, сивим став, як лунь?

Куди поділись твої срібні роси?

Невтішні у синоптиків прогнози.

Читаю знаки вибілених рун

і бачу первоцвіти у саду –

така вона осіння диво-казка.

Чи бабиного літа це фіаско,

чи знак мольфара на твоїм роду?

Не знаю. А ви бачили Едем?

Угледів хто назад путі не має

і випивши осіннього розмаю,

стоять розквітлі чічки хризантем.

05.10.21р.

Просто сніг

 

Чи багато треба для людини?

Подивись довкіл яка краса.

Перший сніг на кетяги калини

щедро посипають небеса.

Ніби і не дивно, як для грудня.

В сніговію настрою ключі.

Не кажи мені про сірі будні,

про негоду просто промовчи.

Хай мете сьогоднішня завія

і годинник стримує свій біг.

Може не така комусь й подія

цей жаданий, легкокрилий сніг.

04.10.21р.

Калиновий світанок

Стає на серці п’янко-п’янко

і відлітає геть жура

коли калинові світанки

прийшли до берегів Дніпра

дивився на схід сонця вчора

а в нім багряний падолист

стелився ніби коць Аврорі

і ночі тьму долала млість

і напувала Божий ранок

а на барвінковому тлі

калиновий палав світанок

найкращий на моїй землі.

02.10.21р.

Пізня осінь

Цариною йшов звечора туман.

Ховав пейзажі осені довкола.

Вже клен приміряв золотий жупан,

засі́яли озиминою лан…

І висріблив холодний ранок поле.

 

До вирію зібралися граки.

Спустілими стоять лелечі гнізда.

І ніби плачуть, падають зірки

і зимним сумом віє від ріки…

І на порозі мнеться осінь пізня.

01.10.21р.