Негода

Вирує Чорний Черемош,
Кипить вода, несе дерева,
На го'рах темно-сиве мрево
У серці хвороблива дрож...

Дощить удовж і поперек,
Гроза насилує  Карпати,
Не розпалити навіть ватри.
Гуляє вітер між смерек.

Дощу немає нині дна.
Води упились горні ріки,
Село сумує Устеріки,
Чекає сонячного дня...
22.06.20р.

Вежі

Сьогодні зранку буде літо

І завтра теж.

В блакиті неба сонце світить

І тінь від веж…

Пісочні замки то спокуса

У всі роки.

На березі гуляють бусли

Біля ріки…

Майструю з донею віднині

Я вежі ті –

Це найпрекрасніші хвилини

В моїм житті.

17.06.20р.

Сніг

На площі за вікном сніги

Вибілюють сіреньке місто

І тільки рядиться намистом

Калини гілка залюбки.

А що для неї снігопад?

Вони із першим снігом схожі.

Спішать у справах перехожі...

А їх обняв осінній сад

Своїми ніжними крильми

І відпустити геть не хоче…

Іще година є до ночі

І аж два тижні до зими.

16.06.20р.

Життя

Усе життя спливе перед очима.
А, що попереду того ніхто не зна.
Жила, любила і була любима,
А нині щоки розділила борозна.
Минуле є. Воно назавжди з нами,
Здається, що на відстані руки…
Вимірюємо шлях життєвий днями,
А він уже зібрався у роки…
15.06.20р.

Даруй мені

Твоїх очей безмежний океан

Дивитися у них мені несила,

Даруй, моя любове, міцні крила

Доки життя не кінчився роман…

Даруй ще не написані слова,

Які прошепотіти зможу ніжно,

Даруй святе і, звісно, трішки грішне

Від чого геть не тямить голова…

Так полюбити тільки ти могла.

Дай ніжно доторкнутися губами,

Я теж тебе кохаю до нестями.

Дозволь росу обтерти із чола…

14.06.20р.

Мабуть, тому

Маленьке серце б’ється пташенятком,

Воно кохає віддано та щиро,

Бажає щастя на землі та миру

І чаю з молоком мале горнятко…

А ми його вдягаємо у шати

Всіх лихоліть і досвіду мирського,

Здається не вбиваємо нікого,

Але й не даємо йому кохати.

І загасає серденько потроху,

І черствіє хлібиною у грудях…

То не питайте звідки зло у людях,

Бо власноруч звели їх на Голгофу.

13.06.20р.

Мантачка

Цей звук не сплутати ні з чим,

Де косу по росі мантачать,

Я косарю бажаю вдачі…

Й тримаю косовицю з ним.

Косили, пам’ятаю, вдвох…

Лягали хвилями покоси,

А солов’ї дзвінкоголосі

Нам щебетали – тьох-тьох-тьох…

Та нині не коса – бензин

Гарчить неначе зла собака…

Аж хочеться до болю плакать,

А може й загарчати з ним.

Той звук не сплутаю ні з чим…

12.06.20р.

Сорок сьоме літо

Ось ми і зустрілись, сорок сьоме літо,

Чи заплаче дощик, чи задріботить?

Полуднева спека, сонечко в зеніті…

То коротка тема – переходу мить.

Пам’ятаю завжди: небо заридає,

Заголосить вітер, обірве дроти…

І нема негоді ні кінця, ні краю…

Дощ моя стихія, до небес мости.

Дякую, Батьки Вам, двічі відмолили,

Не дали у серце влучить сатані,

Діставали сина майже із могили…

Я не підведу Вас у житті цим ні!

P.S

Скільки пережито і прожито,

Скільки ще попереду доріг…

А сьогодні в південь сорок сьоме літо

Упаде на плечі та до ніг.

09.06.20р.

Ліс на Трійцю

У лісі густо пахне чебрецем.

Шукає щось скрекочучи сорока,

Невісту́льки* вмиваючи лице,

Росу спивають з пелюсток до строку…

Світає день, ще сонце не пече,

Мохи за ніч набралися вологи…

Розлогий дуб: «Спирайся на плече…» –

Прошепотів до мене край дороги…

Присів спочити під його гіллям,

Бджола дзумить, вишукує нектару…

Себе тут відчуваю немовлям.

Я вирвався з асфальтного тартару!

І серце не пече і не болить,

І відчуваю трави кожним вдихом…

Мабуть, оце і є блаженна мить

Де треба говорити з Богом тихо.

08.06.20р.

*Невістульки – ромашки.

Дядько Петро

 У хаті гуляє вітер, миші, вибите шкло.

Двір не тримає порядку і виросла хо́пта*…

А, як же раніше покійний вже дядько Петро

Вичісував начисто все од порогу до плота*…

Ох, же було! І спирався лише на протез.

Все, що держава змогла за «Афган» йому дати.

І не любив він політиків запраних тез.

Був од народження і аж до смерті солдатом.

Іноді сядемо, вип’ємо і мовчимо.

Він про своє, про Панджшерське*, а я про Донбаське…

Як це було і недавно, і дуже давно,

Бо наше життя поєднала доля солдатська.

07.06.20р.

*Хопта – бур’ян.

  Полот – паркан.

 Панджшер – провінція в Афганістані.

Дій

Візьми у руки крихітку добра,

Із ближнім поділись хорошим словом,

Воно до тебе повернеться знову

Неси його до кожного двора,

До кожної заблудлої душі

Достукайся до серця, що згрубіло

Нехай спочатку боязко, несміло

Густі прополе слово спориші

І зійдуть довгождані врожаї,

Хлібами золотими вродить мова

Поли та сій лише одна умова

Щоб до людей дійшли слова твої.

07.06.20р.

Храм

(із циклу Карашинські жита)

Застеляйте обрусом столи,

Наливайте кожному по вінця,

Бо сьогодні день такий коли –

У селі вшановуємо Трійцю.

М’ята і полин, і очерет

Прикрашає нині кожну хату…

Не гадайте долі наперед.

Будемо гостинно храмувати.

І лунає церкви передзвін,

Люди потягнулися до храму…

Аж до Бога нині лине він,

Янголи відкрили неба браму.

Наші душі з’єднані на мить

І здається, що розлук немає,

І свічею пам’яті горить,

І Господь цю мить благословляє.

24.05.20р.

Думай

Природа бачить, чує та мовчить.

Невігласи не чують і не бачать,

Що від людини відвернулась вдача

Уже не за горами жасна мить…

Але тобі важливіша грошва.

Хай здохнуть всі та вся, лишаться гроші…

Навіщо тобі заповіді Божі?

У них і сенсу для таких нема.

Породжує сліпе бездушшя зло,

Що пожирає людські души тихо…

Лише за мить спинилися від лиха.

Але ж таким до цього все одно.

05.06.20р.

Обережно миші!

Відчуваю, що у тиші

Не початку, ані краю...

Чавкають трикляті миші,

Держрезерви доїдають.

Три вагони для полівки –

Це на раз перекусити.

Сіно хай жують корівки,

Мишка обирає – жито!

Охоронці завжди п’яні,

Не буття – суцільний рай!

Хочеш жити у «сметані» –

Держрезерви обирай!

04.06.20р.

Оленки з іменинами

Ще ранок багрові знамена

Полоще в холодній росі,

Вітаю сьогодні Оленок,

І щастя бажаю усім…

Хай янголи долю Вам стелять,

Вкривають крилом від сльоти

І щастям міцніє оселя,

І стежка веде до мети…

03.06.20р.

Оберіг

Чи припаду до джерела добра?

Поезія не сповнена любові.

В ній біль за Україну в кожнім слові,

Бо журиться Тарасова гора.

Іще учора думав не про те,

Що ми по суті тимчасові гості,

Шукаючи у неба високості

Для себе щось величне і святе.

Оббив ногами не один поріг,

Але відкрив просту вкраїнську душу

І їй вклонитись хочу, а не мушу,

Вона мого народу оберіг.

01.06.20р.