Сало треба їсти з часником,
можна і з цибулею, і з медом…
якщо хочеш бути козаком,
а не горе-збоченцем – шахідом*.
У євреїв – бешбармак, маца,
вихваляють диво-плов узбеки,
на росії вічне гоп-ца-ца
вигребли «бояришник» з аптеки.
Нації, звичайно, різні є
ті не п’ють, ті не вживає м’яса…
в московитів правило своє –
росіянин? Значить – біомаса.
31.03.24р.
Шахідом – мова про терористів-смертників.
Сонечко
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
29.03.24р.
*Точка h(аш) – найвища точка на руці.
Здолаємо!
Небо, чиє ти? Диявола? Бога?
Місто під ранок не спить.
У гучномовці лунає тривога.
Нервів натягнута нить.
Чуєш, як виють вовками ракети
у передсвітній імлі?
Це московити воліють нас стерти
з прадідівської землі.
У росіянтів наразі дилема
та хай розіб’є їх сказ.
Щоб не робили вони – все даремно,
не знищити виродкам нас!
24.03.24р.
Друзяки
Запахне ліс після дощу грибами,
туман впаде на крутосхил ярів
і лісовик відкриє древню браму,
приховану у затінку дубів.
Ми не стрічались, певно, триста років.
Чи пам’ятає глиця ще мій слід?
А я лечу, не стишуючи кроки,
мене чекає цей кремезний дід.
Присядемо за столиком на ґанку
змішаємо старезне доміно…
і гомоніти будемо до ранку
та наливати ягідне вино.
23.04.24р.
Поетична маститість
(до дня поезії)
Поки з’ясовують поети,
хто з них маститіший, хто ні –
інфраструктуру б’ють ракети
та гинуть люди на війні.
А ми хохлячі, сучі діти,
нам би почубитись і все.
Заточують перо піїти
віршатки строчать чи есе.
Замість тримати однострої
у надважкий країні час,
забули ми, що слово – зброя
в правиці кожного із нас.
Медалі ділимо зарано,
ой, щось підказує мені,
як не здолаємо тирана –
усі подохнемо в лайні.
22.03.24р.
У селі
(із розділу Карашинські жита)
На столі гуслянки кварта,
щойно з лавки теплий хліб.
Чи печалитися варто
у неповні вісім літ?
Бабця порає худобу,
на току до ночі дід.
Я роблю четверту спробу,
щоб з варенням був обід.
Але банка неслухняна
і чомусь надто слизька…
Тут, як тут бабця Оксана,
із лозиною в руках.
А я що? Мені б смаколик
і з друзяками на став.
Не забуду я ніколи,
як пів дня в кутку стояв.
20.03.24р.
Оберіг роду
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
та ще немає громовиць,
лише вітри у комин виють,
лякаючи малих дітей,
сніг засипає Коломию,
перед іконами єлей
збадьорює свічі пломінчик
і о́брази живі стають…
Помилуй, Господи, нас грішних
і сил даруй на мирний труд.
То дідова була наука
в якій насіння доброти,
сиділи за столом онуки,
роззявивши свої роти.
19.03.24р.
Коли все банально
(із розділу банальна гундарівщина)
Коли впаде на голову омана,
не сокоти, мов курка – ко-ко-ко…
себе возніс у ступінь – Губермана
та сам, банально, – гундарєв юрко!
18.03.24р.
Генеральне прибирання
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
якщо буде п’ять це вже не гуд.
Потріпаю килимки та пледи,
павутиння з вікон приберу,
вибивачкою зіб’ю «шахеда»,
навіть мавпу в люди вивів труд.
Пшикаю освіжувач від «Glade*»,
хай ще і конвалія цвіте.
Відпочинь, моя прекрасна леді,
ти ж у нас – майстриня з карате.
18.03.24р.
* Glade – освіжувач повітря.
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на базальт?
Біда не в тім, що ми осіли в місті,
що ні́коли звернутись до Богів.
Забули ми, як пахне поле чисте,
як зорепади піють для вітрів.
Колись мій дід мене сюди приводив,
щоб таїну я осягнути міг.
Вже сонце прокидається на сході,
Всевишній Бог сьогодні переміг.
17.03.24р.
Чи це не гріх?
Світанок соковитий, наче вишня,
Дніпрові хвилі ніжаться до ніг…
Чому ж, скажи, Ти, Господи Всевишній,
в державі нашій миру не зберіг?
Чи надто мало проливали крові?
Чи храмів недостатньо ми звели?
Пожарище війни палає знову,
ніхто не знає кінчиться коли.
Країну роздирають прийшлі зайди,
але й свої не краще ворогів.
Безкарно нами правлять казнокради,
манкурти замінили козаків.
І ллється кров безмежною рікою,
хоронять матері дітей своїх
та чорний дим встеляє все габою…
Чи убивати націю не гріх?
16.03.24р.
Юрко і фортепіано
(банальна гундарівщина)
На ПееМі зранку-рано
чути Юрине сопрано,
змовчати йому несила –
кришка хобот придавила!
Справи, певно, вкрай погано,
ось тобі й фортепіано.
Юра виріс баобабом,
а тепер пищить, як баба.
15.03.24р.
Іду на ви
Промовив Святослав: «Іду на ви!» –
та нині лиш поплічники іуди,
ув УПЦ прихильники москви
і ллється кров, і литись довго буде,
поки не змиє древній Борисфен
нашу ганьбу перед святцями роду,
борвій роздме полотнища знамен
та боротьбу освятить за свободу,
хай жовчю захлинуться вороги,
ущент пощезне їхнє плем’я суче,
сьогодні рвуться рабства ланцюги,
була ця пря з москвою неминуча.
13.03.24р.
Мороз ще дихає у вікна
і воду сковує калюж
та незабаром все розквітне,
запахкотять сади чимдуж,
заметушаться сонні бджоли
над першим різнобарв’ям квіт,
устелиться травою поле
і сонце у світанок мідь
вплете над сивим Борисфеном
співаючи хвалу весні…
Але сьогодні ще студено
й морозом пахне білий світ.
12.03.24р.
Півник, що голосно репетує
Півнику аби здійняти ґвалт,
от і надриває він горлянку.
Стрепенувся від писаки сайт,
над «шедевром» рже безперестанку.
Кудкудаче лисий критикан,
заявляє голосно: «Я – майстер!
Мене знають від москви до Канн,
поетичних душ, заблудлих, пастор».
Треба трохи вистудити жар,
намащу дай лисину єлеєм,
в тебе дійсно є великий дар –
поетичний унтер Пришебєєв.
11.03.24р.
Упади в обійми ночі,
стань богинею кохання,
хай шепоче: хочу, хочу…
утамуй його бажання,
дай напитися нектару,
що стікає по краплині,
щастя це чи Божа кара,
твої очі – небо синє,
твої губи – поле маку,
перси красять стиглі вишні…
не приходь, ти чуєш, ранку,
просто будеш третім, лишнім.
10.03.24р.
Біба і Боба два…
Гундарєву Юрію та Самохвалу Желібі
Присвячується:
В Гундарєва рейтинг горобця,
У Желіби теж не більше миші.
Утирають шмарклі без кінця,
євнухи Господні, хто ж так пише?
Юра любить підлизати сра…,
Самохвал тяжіє до розпусти,
як у купі, наче дітвора, –
два цапки жеруть качан капусти.
Чути тільки завидюще: «Бе!
Соболю підріжте трохи крила!» –
ох, писаки! – лисе та тупе,
оце пара, Господи помилуй.
09.03.24р.
Краса твоя незрівнянна
волосся, мов сонцеквіт
осанно тобі, осанно,
безмежних любові літ.
Вітер пробудить світанки,
на трави впаде роса,
ліпше за тебе коханки
ніколи ніде не знав.
Душа обійшла немало –
сто міріадів світів,
а кращої не стрічала
та я не надто й хотів.
Осанно тобі, осанно, –
ти світло моє у тьмі,
люба моя та кохана
зорею світи мені.
08.03.24р.
Безрейтинговий пописун
«…Бережи мій член, а особливо – від
венеричних зараз і всіляких кашолок»
(Самослав Желіба)
Дайте мені рейтингу, я – геній,
а таким не місце у хвості.
Моє слово – золото червлене,
у макітрі думи золоті…
Задрочу редактора до сказу,
піднімає хай авторитет.
А воно не телиться, зараза,
невеселий в підсумку сюжет.
Помолюся Еросу чи Раті,
фалосом ударю по столу:
піднімайте, кровосісі кляті,
рейтингу завісу золоту!
08.03.24р.
Відлунала соната дощу,
аплодує смарагдове листя,
аж борвій сили втративши вщух,
на берізці краплинки намистом
їм ще хочеться трохи весни,
а вона безупинно спливає
і сумують, напевно, вони
за квітучим, травневим розмаєм,
за легким гомонінням вітрів
до напалму ще не розігрітих…
ось таке я уздріти зумів
за коротку миттєвість до літа.
07.03.24р.
Хочеш проти вітру йти? Іди!
Не зважай на те, що скажуть інші.
Не легкі дороги до мети,
не за все людина платить грішми.
Совісті своєї не зганьби,
дуже легко впасти до тартару,
хто пройшов кружало боротьби,
чванство не бере собі у пару.
У житті багато перехресть
надто доленосних і не дуже.
Не знеслав ніколи свою Честь
і тоді все буде добре, друже.
06.03.24р.
Чому?
Накалатаю чаю, хай стоїть.
Коли гарячий, то нема натхнення.
Цукерок «Тузик» є у мене жменя
і… неба, хоч не мирного, блакить.
Шукає вечір з ким напосошок.
Йому потрібен, певно, співрозмовець.
Реве сигнал сирени в гучномовець,
а я думками лину між зірок.
Цей дивний спорт на ймення: хто кого –
поцілив першим, все – ти переможець!
В неволі за Дунаєм запорожець,
на Колимі ж сприймають за свого.
Спитаю в перехожого годину.
Чому, як українець – не людина?
Як малорос, – то парубок ого!
03.03.24р.
Примара пам’яті
Таких ночей, напевно, вже не буде.
Переплелися руки, мов лоза.
І крапельки роси лягли на груди…
На жаль тоді не все тобі сказав.
Слова пусті, коли говорить тіло,
коли знемога утомила плоть.
У той момент були ми надто смілі
та мойра нас вела на ешафот.
Перегоріло полум’ям тартару
і доля наші розвела шляхи.
А нині пам'ять бродить, як примара
та не дає спокутати гріхи.
03.03.24р.
.jpg)
Ув іншім вимірі без воєн.
Там сонях сходить і росте,
і щастя сиплеться в долоні…
хоча я, звісно, не про те.
Тут у війни свої закони.
Як рясно пожинає смерть.
Кружляють над окопом дрони
і їх убивча круговерть
серед мерців шукає жертву,
у кім ще жевріє життя
щоби навіки його стерти,
відправити у небуття.
Русня зганьбила Честь та Совість.
Немає більшої ганьби.
Чи нагадати їм натомість
Господню заповідь: не вбий!
02.03.24р.
