Гроші й душі

І

Духовності шукати всує – тьма.

Життя гіркою омива сльозою.

І ні просвіту, ні надій нема

На сонце, що снує над головою.

Не пишеться, не любиться, – болить.

Раніше плутав явності зі снами,

Та розумію наступає мить:

Та сама, про яку я чув од мами.

ІІ

Кували гроші, різали папір…

На золото перетворили – мушлі.

Віки давно минули із тих пір,

Як люди не цінують більше душі.

                                             29.07.08р.

(фото з інтернету) 

Чи змиє дощ?

Чи змиє дощ у цьому світі зло?

Ніхто не знає. Те відоме Богу.

Та злива рясно залива дорогу…

Здається, що добро перемогло.

Чи здує вітер на землі печаль?

І засіяє посмішка дитини,

У штормі не загине бригантина…

Того ніхто не відає, на жаль.

Чи зможемо перебороти біль,

Який вбиває віру, а не втому

І Духу поклонитися Святому…

Бо людяність – найвища наша ціль.

                                               26.07.18р.

Прелюбодіяння

Місячне сяйво. Стиглі плоди.

Тінь. У гілках аромат «Амарето»…

Хиляться стрілки до часу біди.

Ой, невгамовна міледі. Вендета.

Море хлюпоче. Бажана мить…

Печиво з’їдено. Ми на матраці.

Чуєш, то доля далеко скрипить,

Чи чмихає тихо автівка по трасі?

Вичхала мойра, як баба тютюн.

З’їла машина мої папіроси…

Чи варте кохання, одне, поміж дюн

Щоби лишитися голим і босим?!

                                                   23.07.18р.

Олександрів сад

Садок потопає у квітах.

І тішить плодами мене.

Десь зорі летять по орбітах,

Десь вітер холодний задме…

А я повертаюся знову

В найкращий куточок землі,

Де мати мені колискову

Співала у ріднім селі.

                                    21.07.18р.

Завтрашнє дно

Невпевнений у завтрашньому дні?

Згадай, но, казку: (це було давно) –

«Не крали руки…» ці слова чудні

Нам показали, що насправді – дно

Не коломийки діда Василя,

Не «баєчки зі склепу», зовсім ні.

І тільки вилітає: «Voi la!»*

Чи дивні ми, чи йолопи дурні?

Керує нами «файний» сюзерен –

Гуляє, п’є бомонд – люд у журбі.

Не бійся, друже, буде все – «Рошен»!

Медок поллється, тільки не тобі.

                                                20.07.18р.

* –voi la (вуаля) (фр.) – подивіться-но.

Від того, що люди починають менше їсти, більше читати вони не стануть! (Соболятко)

Росія не перемогла нацизм. Вони його притопила у крові радянських людей, щоби очолити. (Соболятко)

Життєпис

І

Замерло все, листок не шерхотить.

Воліє день умовчати печалі…

У чорнім небі наступає мить –

Грімниця б’є посеред хмар вуалі.

Як блиснула! Ясніше за життя.

Змішався спогад у сльозі та зливі…

В калюжі вигопцьовує дитя,

Негодою омите, та щасливе.

ІІ

Зриває вітер мокрі абрикоси.

У серці пам'ять викликає щем.

Колись і я було в садочку босим

Літав на крилах разом із дощем.

                                            18.07.18р.

Покращення

В кишені пусто. Гривня лізе вверх.

Сарай забув, як пахнуть поросята.

Але у мера відсьогодні свято!

Метро по вісім. Люд очима змерх.

Хизується «здобутками» – Кличко:

«Ми в змозі всі проблеми подолати…»,

А батькові нема чого до хати

Принести дітям. Навіть тістечко.

На злодієві шапка не горить,

Якщо «слуга» відсиджується в Раді.

Ганьба народна – українській владі!

Та прийде час, чекаємо на мить…

                                                 17.07.18р. 

Торбохватство

Крадуть усі. Хто воду, хто пісок.

Сліпа Феміда, спить іще Аврора…

Сусід Петро мотає третій строк

(Гвіздка украв на дачі прокурора).

Тенденція у цій біді проста:

Бери, тягни… щоби достаток мати,

Якщо потрохи – злодій страмота.

Вагонами, то мітиш в депутати.

Тому, мабуть, народ наш і гребе.

Та злодії, як люди дуже різні: –

Украв зернятко у тюрму тебе.

Завод поцупив, то – сімейний бізнес!

                                                  13.07.18р.

Міська бджілка (жіноче)

Е-гей-но, чуєш бджілко, Майє!

Чатує день, пора летіти!

Зігрілися на сонці квіти…

Бомжі, та вилупок – скінхед,

Який прекрасний буде мед!

(Бо іншого, на жаль, немає.)

ІІ

Автобусна жара – стрип клуб –

У молодухи голий пуп,

Спідниця-пояс, тече піт,

Пила горілку на обід…

Тату майже на все плече

І нижче пояса іще…

Скажи будь ласка, Майє,

Чому вона воняє?

Та рух – життя, давай, вперед.

(Із цього також вийде мед).

ІІІ

Додому потягнула крила.

Картина літня, ой, не мила –

Біга по замкненому колу

До вечора, ти, ледве квола…

Ситро купила, чай і кекс.

Буде вечеря, потім секс…

А вибору немає,

Так і життя минає.

І вибору немає,

Бо так життя минає.

                            11.07.18р.

P.S. Будь ласка, не прив’язуйте вірша до будь-якої конкретної людини! 

Тебе ніхто ніколи не любив

Награлись в Україну? – доста, любі! –

Finita la commedia*, усе.

Лишилося «залити» на «You Tuber*»

Місця, в яких Макар телят пасе.

Чи ми не тому Богові молились?

(Не знаю навіть мовити, що вам).

За що боролись, тим і настромились.

Я, чув, десь кажуть так: Cherchez la femme*.

                                                          11.07.18р.

* – Finita la commedia – кінець комедії (італ.)

* – You Tuber – Ю-тьюб  (інтернет-ресурс (анг.))

* – Cherchez la femme – шукайте жінку (фран.)
(фото з інтернету)

Дніпрові ракла

Не бачити старим садам зірниць –

Зрубали. А «Пилипова» гора
Під екскаватором  упала ниць.
Не п’є і птаха воду із Дніпра.

Довкола гостроколи-бур’яни,
Стоять палаци, буйствує життя…
Розкрали землі збоченці-пани.
Ні Совісті, у них, ні каяття.

                                       10.07.17р.

Надія

Якщо Господь, по образу (із плоті)

Створив людську спільноту на землі,

То звідки наплодилось ідіотів?

Питання й досі жевріє в мені.

В народі кажуть: мудрості з роками

Нап’ється грішне тіло, а тоді…

А що тоді?, як тіло із мізками

Не водить дружбу в щасті чи біді.

Згасає пломінець, та є надія,

Що людство згладить ці тупі кути.

Здійсниться утопічна моя мрія, –

Де розуму вдалось перемогти.

                                           07.07.18р.

* * *

Біда зорала глибоко чоло.

Щасливі очі згасли у печалі…

І недосяжним стало що було

Таке близьке.

         Крик відчаю:

                                «Що далі?»

Оця найтяжча втрата у житті –

Висотує до краю душу й нерви…

Та на землі лишаються лиш ті,

Хто може помолитись за померлих.

                                                 03.07.18р.

Сумна колискова

І

«Спи, синочку, люлі-люлі

День уже не за горами».

Розбивається об кулі

Щастя-сон і йде дворами.

Прилюлюкаю печалі,

Калачі дістану з печі.

Човен-чайка на причалі

Й туга не лягла на плечі.

«Спи, синочку, люлі-люлі...»

Стогін вітру над гаями.

Чорним вороном – зозуля

Горе сіє межи пнями…

ІІ

«Спи синочку» – лебедію…

Дім веселий нині пустка…

Ти була моя – надія…

Одягнула чорну хустку.

                                 01.07.18р.