Загиблим від ракетних обстрілів

Загиблим від ракетних обстрілів

 

Недоспівана пісня. У лебедя зламані крила.

Не злетіти йому в піднебесся, де мрії живуть.

І хотів би увись та здобути безсмертя несила

надломила росія пташині ракетою путь.

 

Не дивись на зірки, вони плачуть устами поета

і туманами дим устеляє небесну ясу…

Та вирішує долю тепер один вибух ракети

і спиває земля кров дітей, мов холодну росу.

 

П’є земля кров людську та не може у волю напитись.

Спопеляє міста цей диявольський з неба вогонь.

Ой, як рясно ми сіємо смерть, а хотілося б жито.

Це реальність життя, але нам ще здається, що сон.

 

Добіжить до кінця час правління кривавого звіра.

Його вб’є без вагань власноруч ним же зрощена лють

І воскресне Вкраїна і люди, і мова, і віра

й п’ятикутні боввани кремля у руїни впадуть.

30.12.22р.

Страшний сон

 

Страшний сон

Дружина каже: вірші – це хула,

читай псалми, ходи, як люди в церкву…

Змела нотатки із мого стола

і придала вогню у вічну жертву.

Горіло, наче на кострі відьмак,

вогонь дожер всі літери до суті.

За що мені? Я не збагну ніяк.

Та не тримаю на кохану люті.

Ще буде і паперу, і думок,

і занотую не одну я фразу.        

Розвіявся з рукопису димок

і нагадав – люблю її заразу.

Прокинувся. Стираю з лоба піт

і не збагну ніяк чи я при тямі.

Жона шепоче: давай спи – піїт.

Таке ж насниться, трясця його мамі.

 29.12.22р.

Напитися б води святої

Напитися б води святої

Напитися б. Та де те джерело? –

роса Дзвонкової криниці.

Мечі кують із рала криці,

ллють кров людську на почорніле тло

святих ікон, нехай замироточать,

хай проридають за нас грішних очі.

Вже чорні крила розпрямляє зло.

Невже комусь такі потрібні жертви?

Пішли, мій друже, ти ж іще не мертвий,

пішли, допоки сонце не зійшло,

я заведу за небокрай, до раю,

Герої, люди кажуть, не вмирають…

Пішли святе шукати джерело.

27.12.22р.

Святвечір

Святвечір

Запахло дідухом у хаті,

парує зварена кутя,

заходьте люди, чим багаті…

Господнє славімо дитя.

Звізда у небі не погасла,

волхви дари несуть на схід.

Хай будуть завжди повні ясла

і мир вирує сотні літ.

Присядьмо всі гуртом до столу

Святвечір ллється по землі,

кутя розходиться по колу,

і світло множиться в імлі…

Христос ся рождається!

26.12.22р.

Прогрес

Прогрес

Раніше дим із димарів

будив село: «Вставайте, ранок!

Виходь, хазяїне, на ґанок,

пора, хазяйко, до корів.» –

І прокидалися усі,

кипіла поспіхом робота,

хвіртки скрипіли і ворота…

була й синиця у руці.

А нині де? Усюди газ,

не в’ється дим над димоходом

перед ранковим сонцесходом

вже й вітер не співає джаз

у труби хат осиротілих

і янголята відлетіли…

напризволяще кинув нас.

25.12.22р.

Переродись

Переродись

 

Ти до вирію чи до пристанища,

моя душе, зібралась летіти?

Хто зове тебе з пагорба капища

на планет невідомі орбіти?

Хто?

У безмежному мо́році космосу

чи ти знайдеш хоч дрібочку світла?

Подолай опір часу та простору

й в Україні назавжди розквітни.

24.12.22р.

Думка про промовчане

 

Думка про промовчане

Помовчати я хочу, як і ти.

Мовчи, мовчи воно тобі так личить,

живе своїм життям шосе Столичне

і радощів тут повно, і біди.

Вогонь цигарки блимне де-не-де,

хороші тут снують і не хороші,

хтось продає любов свою за гроші

допоки тіло пружне й молоде.

А далі? Хоч травою не рости.

Доріг багато котрі м’яко стелять,

не найскладніші обирає челядь

й прямує, їй здається, до мети.

І тільки самогону перегар

такий собі дешевий модерн-віскі

не упади, життя – це надто слизько

і яма не перина з білих хмар.

Уперше? Ну вітаю, це почин.

Іще таких уперше й буде й буде.

І не осудять і осудять люди.

А ти мовчи. Прошу тебе, мовчи.

22.12.22р.

Сила сала

Сила сала 

Посеред ночі з неба хвища,

під ранок дощ рясний іде.

Зварити б каші з топорища

та, де ж його узяти? Де?

Кмітливості не позичати.

До діла! І нетреба слів.

Така розвага у солдата –

на сало ловить мскалів.

А, що робити? Цюця-паця

ще вчора лаптем сьорбав щі

сьогодні ж лазять новобраці

доїсти кучки у кущі.

Земельки їм було замало.

Не тітка голод, ой же ні.

Тому і ловляться на сало

навіть кадирівці дурні.

20.12.22р.

Перше кохання

Перше кохання

На тихих берегах Дунаю

защебетали солов’ї.

Минає все. І ніч минає

під тріск поліна у вогні.

Чи буде ще так? Я не знаю.

Торкнутися б дівочих пліч…

Як ллються іскри водограєм,

але хіба у тому річ.

Згорять усі метеорити

і попелом впадуть до ніг.

Тебе не міг я не любити,

але й зізнатися не міг.

18.12.22р.

Досвід

Досвід

А, як шуміли, як вони текли

струмком спочатку, а за ним рікою

і тільки додавали сивини

лишаючи дитинство супокою.

Тому і бережу я доні сміх

щоб доля не розкрала ні перлини,

бо красти щастя у дитини – гріх –

найтяжчий Богом даний для людини.

Але ж хіба тут діло у гріху?

Дивіться, як горять щасливі очі!

Люблю я доні усмішку палку

ніхто не має щастя їй  зурочить.

17.12.22р.

Да буде світло!

Да буде світло!

Блекаут нам, що гусаку вода.

Немає світла? Йдем, кохана, спати.

Хай вітер виє вовком, не біда,

і лішаки гуляють навкіл хати.

Давай-но вріжем сала при свічках,

наллємо грамів триста бурячихи…

Який с тобою може бути страх?

Погас ліхтар – це саме час для втіхи.

Сірко здурів на хвіртку гав та гав…

Чи хто прийшов, чи просто дурень бреше?

Далеко видно сяяння заграв,

але мені від того геть не легше.

Тепер у нас є царства світла й тьми

їх контролює кровожерний гаспид.

Два місці ще до кінця зими.

Хай не згасає світло в Коча-Заспі.

16.12.22р.

 

Карашинське літо дитинства

Карашинське літо дитинства

(з циклу Карашинські жита)

Між двох полів неспішно коні йшли

та і життя ішло тоді не швидко.

Лиш вітер ледь торкався ковили

і в небі хмарка схожа на лебідку

пливла над лісом ближче до села,

вдивляючись в дзеркальні води Здвижу…

Куди мене дорога та вела?

Вже не розгледжу крізь життєві брижі.

Згубилися дитинства маяки.

Життя тьмяніші горизонти стали.

Були часи коли я залюбки

міняв ще незміцнілі ідеали.

Але закостеніли і вони 

утиснувшись в самотнє слово – досвід.

Мене ж ночами повертає в сни,

де коні між полями йдуть і досі.

15.12.22р.

Кармічне

Кармічне

Боги безсмертні. Але ж люди ні.

Вставляю стрічку в ПКМ четверту.

Чомусь сьогодні мариться мені,

що я небес посланець, – янгол смерті.

Усіяне відстрілами «гніздо»,

а кулі ще мету свою шукають…

насвистуючи пісню: хто, хто, хто

свою дорогу віднайде до раю?

Спіткнувся п’яно стомлений вояк,

захаркав у грузьку багнюку кров’ю…

Усе нормально, братику, ніштяк,

така вона закономірність бою.

Свою ми долю творимо самі,

ще й бачимо фінал її нетлінним.

Останнє, що побачилось – вогні...

Кіна не буде. Прилетіла міна.

14.12.22р.

Московитська «дружба»

 

Московитська «дружба»

 

І заповіді й заповіти

перетворилися на прах.

Які ж ви в біса божі діти

по лікті крові на руках?

Як не зґвалтовані, то вбиті

лежать каліки та мерці,

прийшли «дружити» московити,

ножа тримаючи в руці.

Попереду несуть ікони

та трупний дух між них снує…

Для когось може й забобони,

але ж у мене очі є.

12.12.22р.

* * *

* * *

Травневі ночі вигорять ущент,

росу отави до схід сонця вип’ють,

зайдеться небо проливним дощем

і проридає, певно, аж до липня…

А там уже і липи відцвітуть.

Не буде у сльозах дощу розради.

Коли настане час важких спокут,

пощезне мрево мрій про Ельдорадо.

Та хтось прошепче тихо: «Це – життя.

Тільки мовчи. Прошу. Табу. Наврочиш.» –

На серці запеклося відчуття,

що ті слова тоді були пророчі.

11.12.22р.

 

Післязим’є

Післязим’є

Пора цікава – післязим’є,

ще не весна та вже струмок

схмеліла птаха зранку вип’є,

із печі ж тягнеться димок,

але тепер не в сизе небо,

а більше якось до землі

і радісно злітає щебет

у круговерті веремій.

Мене зігрій! – волає птаха,

шукає ніжний промінець.

Рясніше капає із даху.

Зима спадає нанівець.

09.12.22р.

Звичайний день

Звичайний день

Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.

Матінка молиться в укритті над дитям.

Не снігом порошить, летять на країну ракети…

Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.

Упав убитим.

Янголи смерті збирають багаті покоси.

Там вимагають душі безвинних дітей.

От чорнокрилі уламками вибухів й косять…

Ховаймося! 

                   Ниць!

                             Чуєш? 

                                       Ракета гуде…

Вибух!

Мало я вірю у милість Великого Бога.

Нащо йому на землі стільки горя і сліз?

Вилазьмо з підвалу, вже відлунала тривога.

Миру живим. Убієнним знайти ж парадиз.

07.12.22р.

Зимове кохання

Зимове кохання

Полилися відтінки зимові

у пастельно-холодних тонах.

Час не статися нашій розмові.

Не вертайся до мене у снах.

Нехай грудень штовхає у груди,

щоб не стрілися ми на землі.

Обминеться. І все у нас буде.

Хай малює морозом на склі

це холодно-сріблясте кохання

я губами торкнуся вінка,

мов тебе і уперше й востаннє…

Королева моя крижана.

02.12.22р.

 

Скажи мні, Боже

Скажи мні, Боже

 

Чим завинив перед тобою,

великий Боже наш нарід?

Голодомором чи війною

не захід як іде, то схід.

Дніпрові кручі, мов Голгофа,

а мова ніби плоть Христа…

Спивають діти кров потроху,

щоби народ цей перестав,

являтися перед очима

Великославного Творця.

Можливо це війни причина?

А може жертвою жерця

нам стало стати в цьому світі

та чи страждання бачиш ти?

За що, скажи, вмирають діти

від недоруської орди?

01.12.22р. 

 

Грудневі першоджерела

Грудневі першоджерела

Це сніг чи метелики? Студень.

Ярило з неба пішов.

Входить до двору грудень,

снігу заносить мішок:

«Нате!

Нате, беріть хто хоче

і ті, хто не хоче теж, –

сипле поміж урочищ

білі зернята без меж –

Хай вродять на зимоньку нині,

буде і хліба єство»…

Пря гуде по долині.

Та буде іще й Різдво.

30.11.22р. 

Оркостан

Оркостан 

Дожере собака ор-ка,

набереться люті.

Дайте тупіну касторки,

може стане путнім. 

Піп московський з юним хлопом

шлях знайшли до раю,

"натрудили" свої ж*пи,

а дітей не мають. 

Шли за родіну сьогодні

моск*лі в атаку...

Потягнув їх у безодню

люцепер у паках. 

Все стандартно - паки чорні,

але є і білі,

на них стрічечки червоні,

певно, - командири. 

Темна ніч передової -

зорі та  багаття...

Слава Українським воям,

Переможем, браття!

29.11.22р