Звичайний день
Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.
Матінка молиться в укритті над дитям.
Не снігом порошить, летять на країну ракети…
Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.
Упав убитим.
Янголи смерті збирають багаті покоси.
Там вимагають душі безвинних дітей.
От чорнокрилі уламками вибухів й косять…
Ховаймося!
Ниць!
Чуєш?
Ракета гуде…
Вибух!
Мало я вірю у милість Великого Бога.
Нащо йому на землі стільки горя і сліз?
Вилазьмо з підвалу, вже відлунала тривога.
Миру живим. Убієнним знайти ж парадиз.
07.12.22р.
Немає коментарів:
Дописати коментар