Осіннє

Осіннє

Впаде до ніг листок останній,

знесилений, мов листопад,

його нездійснене бажання –

не повернеш весни назад,

пожухлими створились луки,

густіші сутінки гаїв

і одинокий кавкіт крука,

де стихла пісня солов’їв.

07.05.24р.

Зародження новітнього бога

Зародження новітнього бога

Мовчить триклятий сюзерен,

що полчища стоять на сході

та запевняє: «Не сьогодні

прийде до нас війни кузен».

Незвідані шляхи Господні.

Пора усім на шашлики.

Арей, напевно, щось та знає,

Ейрену пригощає чаєм,

а горн роздмухує міхи…

для танків крицю виливає.

Вбачаю і свою вину,

підгледів таємницю неба,

хтось ніж встромив мені між ребер,

ідуть миряни крізь війну

до царства вічного Ереба.

У нас тепер новітній бог

з ім’ям цікавим – Янелох.

06.05.24р.

 

Травневий ранок

Травневий ранок

Небо грайливими хмарами

місто велике розбудить.

Ніч сон утримує чарами.

Гей! Прокидайтеся, люди!

Мружиться киця на сонечку,

божа корівка п’є роси,

щастя тобі нехай, донечко,

ранок травневий приносить.

01.05.24р.

У смертельнім герці

 

У смертельнім герці

 

У розтині часу нам істини вже не знайти,

плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,

у герці смертельнім схрестили мечі два світи –

діти козачі й нащадки орди – московити.

Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,

небо жаріє, як бабина піч оксамитом…

усе перемелиться, брате, ти тільки терпи,

бо щоб не було, ти маєш цей бій пережити.

Ще буде лизати нам ноги двоглавий орел,

благатиме деспот про милість на ешафоті.

Ми всі повернемось до батьківських, чистих джерел

і мирний світанок настане нарешті на сході.

30.04.24р.

Одарчина кицька

Одарчина кицька

Понівечена хата край села,

Одарки уже п’ятий рік нема,

поза городом ніжиться Сула

і кицька доживає вік сама.

Але ж було іще не каркне крук,

зоря не освітила небосхил,

а кітка ніжно тулиться до рук

і до ґаздині муркотить щосил.

У листопада правила свої,

ще лід не став на стомленій Сулі,

зірок у небі світяться рої…

шляхи їх розійшлися на землі.

Хоч небо крутить цілий рік Ковша

та вже нема родинного тепла

і кицька наче мазанки душа

в понівеченій хаті край села.

27.04.24р.

 

Шлях спасіння

Шлях спасіння

Шлях спасіння тільки через церкву.

Ти не православний? Все, капут!

Принеси у Божий храм вареньку

і тобі на небі скажуть: «Good».

Влазить у «Porsche» владика храму,

поруч бабця черствий хлібчик ссе.

Люди добрі, це хіба не драма?

Ті жирують, ці живуть натще.

Бог ліниво закриває очі

на терор росії на землі.

Вчора чув погрози: «Що ти хочеш?» –

то був піп із палкою в руці.

27.04.24р.

Вже скоро

Вже скоро

Війна не розуму, а дронів,

такі реалії буття.

Міста великі – полігони,

а ти у них мішенню став.

Замість примножити красиве,

множим життя людське на нуль.

Якщо хтось вижив це вже диво

під градом мін, ракет чи куль.

Які ж ми в біса Божі діти,

якщо оголені ножі?

Я це не в силі зрозуміти.

І це далеко ще не ШІ*.

20.04.24р.

*ШІ – штучний інтелект.

Варяг

Варяг

      (пам’яті Піскового Руслана (Варяг))        

Пам'ять тобі, друже Варяже,

із Богом покойся, братику.

Слово лихе хіба хто скаже?

Один я пройду Хрещатиком.

Тільки спогад колючим дротом,

де ми до війни приковані.

Повзе крізь дим їдкий піхота,

через міста йде зруйновані.

Своє життя приніс в офіру

під час надкривавого бою.

Ти все зробив заради миру.

Слава навіки Герою!

19.04.24р.

Песиголовець*

Песиголовець*

Циклопу треба жертва, voila,

і він знайшов її в центрі Европи,

нема потвори гірше москаля,

не люди, а трикляті азіопи.

У світі всі стурбовано мовчать.

Не можна, кажуть, монстра турбувати.

Коли вода затопить Арарат,

то хай потопить й полчища сохатих.

Земля не втратить, абсолютно ні,

якщо у пеклі зникне цей звіринець,

наскільки буде краще без русні,

сьогодні знає кожен українець

18.04.24р.

*Песиголовець – циклоп.

Перший дощ

 

Перший дощ

 

Ніби в камертон у підвіконня

барабанить до світанку дощ,

від цієї музики безсоння…

І у тебе кажеш? Так отож.

Звикли ми до сніжної завії

та раптово десь пішла зима

і тепер дощитиме стихія

нотами грайливо усіма.

Ну і що, що сон тіка за обрій,

з чаєм я стою біля вікна

і ловлю у ритміці мелодій,

як співає лагідно весна.

17.04.24р.

Поетичні війни

Поетичні війни

(із розділу банальна гундарівщина)

На Парнасі відучора гуд

«геній» роздає свої вказівки

це, друзяки, небезпечний труд

і стило в руках його – гвинтівка.

Зизооко цілиться під зріз,

вибирає жертву пожирніше…

затуляйте свої вуха, плиз,

дочекайтесь, хай настане тиша.

Гмикає розгублено Пегас,

на піїті вся його увага:

«Дурню, я ж казав тобі не раз,

переводиш у пусту бомагу».

16.04.24р.

Жінка

Жінка

 

Ціловані росою босі ноги

шукають поміж вишень солов’я,

не слухалася мамки застороги…

але ж для юні вертиться земля.

Візьми нове життя у своє лоно,

хіба важливо проти хто чи ні?

І небеса не ставлять заборони

супроти волі жінки на землі.

14.04.24р.

Павутинка надії

Павутинка надії

Тче павучок небесне макраме

у лабіринтах бабиного літа,

любов’ю сонця осінь ще зігріта,

хоч скоро вітер з півночі задме

і полетять холодні пелюстки,

так відцвітають вишні вертограду,

Гомер допише вічну Іліаду,

яка до нас долине крізь віки

залистопадить все довкола чи

забагровіє неба зоряниця,

мені ж не спиться, а мені не спиться…

ти вір у диво й павутину тчи.

13.04.24р.

 

Поетичні рейтинги

Поетичні рейтинги

Збоченців на сайті ого-го,

лисі, мов коліно і не дуже,

міряються міччю, хто кого,

сядь, послухай про такого, друже.

Рачкував за рейтинг Самохвал,

весь цнотливий (наче Клара Цеткін),

але має мовний арсенал –

перший клас російської абетки.

Вилізе із буди, дзявкотить,

слово кинеш, пісяє під себе.

Я не можу уловити нить,

він людець підступний чи амеба?

Отакі сьогодні пироги.

Хай йому напудить кіт у капці.

Прямо зараз дав би залюбки

«Шнобелівську» премію писаці.

12.04.24р.

Зайди

Зайди

(із розділу банальна гундарівщина)

Вчать мене жити зайди.

Веселик у полі гине.

Тільки, потвори, знайте

в серці моїм солов’їна.

Нею співала мати

пісню мені колискову.

Вміє, на жаль, вбивати

не гірше за кулю слово.

Ви це взяли за зброю,

мітите підло у спину.

Мову прикрию собою,

вона не загине.

10.04.24р.

Весна у полі

Весна у полі

Невістульки вибілили поле,

наче сніг,

первородний, чистий, як ніколи

на весні,

коли серце більше не чекає

холодів,

налилося зелені розмаєм

все довкіл,

у недавно ще високім небі,

голубім,

на весь всесвіт заявив про себе

перший грім.

09.04.24р.

Опісля обстрілу

Опісля обстрілу

Завітає тиша,

як незваний гість,

вітер заколише

неба високість

вимучені трави

залпами ракет,

сонячна заграва

ніжить очерет,

осідає пилом

вибухова мла…

і жили б ми з миром

та, на жаль, – війна.

06.04.24р.

Не вбий

Не вбий

У склепі кремлівських стін

зростають криваві тирани.

Чи хоче росія змін?

Чи хочеться змін росіянам?

А час прозріння страшний,

за це кров’ю заплатить кожний.

Заповідь Божа: «Не вбий!» –

стала звуком для нас порожнім.

04.04.24р.

 

Кожному своє

Кожному своє

Сало треба їсти з часником,

можна і з цибулею, і з медом…

якщо хочеш бути козаком,

а не горе-збоченцем – шахідом*.

У євреїв – бешбармак, маца,

вихваляють диво-плов узбеки,

на росії вічне гоп-ца-ца

вигребли «бояришник» з аптеки.

Нації, звичайно, різні є

ті не п’ють, ті не вживає м’яса…

в московитів правило своє –

росіянин? Значить – біомаса.

31.03.24р.

Шахідом – мова про терористів-смертників.

Сонечко

Сонечко

Сонечко квапливо по долоні

добігає краю точки h*,

у своїй за волею погоні

нас обох охоплює кураж,

бо вона відчула силу неба,

їй лишився помах до мети…

комашня сховається між стебел.

Хай у тебе вийде все, лети.

29.03.24р.

*Точка h(аш) – найвища точка на руці.

 

Здолаємо!

Здолаємо!

Небо, чиє ти? Диявола? Бога?

Місто під ранок не спить.

У гучномовці лунає тривога.

Нервів натягнута нить.

Чуєш, як виють вовками ракети

у передсвітній імлі?

Це московити воліють нас стерти

з прадідівської землі.

У росіянтів наразі дилема

та хай розіб’є їх сказ.

Щоб не робили вони – все даремно,

не знищити виродкам нас!

24.03.24р.

Друзяки

Друзяки

Запахне ліс після дощу грибами,

туман впаде на крутосхил ярів

і лісовик відкриє древню браму,

приховану у затінку дубів.

Ми не стрічались, певно, триста років.

Чи пам’ятає глиця ще мій слід?

А я лечу, не стишуючи кроки,

мене чекає цей кремезний дід.

Присядемо за столиком на ґанку

змішаємо старезне доміно…

і гомоніти будемо до ранку

та наливати ягідне вино.

23.04.24р.

Поетична маститість

Поетична маститість

(до дня поезії)

Поки з’ясовують поети,

хто з них маститіший, хто ні –

інфраструктуру б’ють ракети

та гинуть люди на війні.

А ми хохлячі, сучі діти,

нам би почубитись і все.

Заточують перо піїти

віршатки строчать чи есе.

Замість тримати однострої

у надважкий країні час,

забули ми, що слово – зброя

в правиці кожного із нас.

Медалі ділимо зарано,

ой, щось підказує мені,

як не здолаємо тирана –

усі подохнемо в лайні.

22.03.24р.

Роздуми про тут

Роздуми про тут

Погода мрячна, поплавець без кльову,

життя іде не кепсько, а ху…во.

20.03.24р.

У селі

У селі

(із розділу Карашинські жита)

На столі гуслянки кварта,

щойно з лавки теплий хліб.

Чи печалитися варто

у неповні вісім літ?

Бабця порає худобу,

на току до ночі дід.

Я роблю четверту спробу,

щоб з варенням був обід.

Але банка неслухняна

і чомусь надто слизька…

Тут, як тут бабця Оксана,

із лозиною в руках.

А я що? Мені б смаколик

і з друзяками на став.

Не забуду я ніколи,

як пів дня в кутку стояв.

20.03.24р.

 

Оберіг роду

Оберіг роду

– На покутті вмостився Дідух

і звідти рід благословив…

– Чи бачили самі Ви, діду,

найбільше із Різдвяних див?

Коли отелиться худоба,

зима утратить свою міць,

рум’яниться у печі здоба

та ще немає громовиць,

лише вітри у комин виють,

лякаючи малих дітей,

сніг засипає Коломию,

перед іконами єлей

збадьорює свічі пломінчик

і о́брази живі стають…

Помилуй, Господи, нас грішних

і сил даруй на мирний труд.

То дідова була наука

в якій насіння доброти,

сиділи за столом онуки,

роззявивши свої роти.

19.03.24р.

 

Коли все банально

Коли все банально

(із розділу банальна гундарівщина)

 

Коли впаде на голову омана,

не сокоти, мов курка – ко-ко-ко…

себе возніс у ступінь – Губермана

та сам, банально, – гундарєв юрко!

18.03.24р.

Генеральне прибирання

Генеральне прибирання

Після слів: «Сьогодні прибирання» –

тут безсилий, навіть лисий чорт,

трутнем не лежати на дивані

з глянцевим журналом «Все про спорт».

Бджілкою літаю по квартирі,

віхтиком стираю пил та бруд,

а жона рахує:

                       …три, чотири,

якщо буде п’ять це вже не гуд.

Потріпаю килимки та пледи,

павутиння з вікон приберу,

вибивачкою зіб’ю «шахеда»,

навіть мавпу в люди вивів труд.

Пшикаю освіжувач від «Glade*»,

хай ще і конвалія цвіте.

Відпочинь, моя прекрасна леді,

ти ж у нас – майстриня з карате.

18.03.24р.

* Glade – освіжувач повітря.

 

Оболонь

Оболонь

Спаде вода і знову будуть луки,

травою освіжиться оболонь.

Настане час, візьму сюди онуків,

нехай нап’юся сонця із долонь.

Бо, що вони у стольнім граді бачать?

Куди не кинеш оком скрізь асфальт.

Чи, то пощезла нація козача,

чи душі скам’яніли на базальт?

Біда не в тім, що ми осіли в місті,

що ні́коли звернутись до Богів.

Забули ми, як пахне поле чисте,

як зорепади піють для вітрів.

Колись мій дід мене сюди приводив,

щоб таїну я осягнути міг.

Вже сонце прокидається на сході,

Всевишній Бог сьогодні переміг.

17.03.24р.

Чи це не гріх?

Чи це не гріх?

Світанок соковитий, наче вишня,

Дніпрові хвилі ніжаться до ніг…

Чому ж, скажи, Ти, Господи Всевишній,

в державі нашій миру не зберіг?

Чи надто мало проливали крові?

Чи храмів недостатньо ми звели?

Пожарище війни палає знову,

ніхто не знає кінчиться коли.

Країну роздирають прийшлі зайди,

але й свої не краще ворогів.

Безкарно нами правлять казнокради,

манкурти замінили козаків.

І ллється кров безмежною рікою,

хоронять матері дітей своїх

та чорний дим встеляє все габою…

Чи убивати націю не гріх?

16.03.24р.

Юрко і фортепіано

Юрко і фортепіано

(банальна гундарівщина)

На ПееМі зранку-рано

чути Юрине сопрано,

змовчати йому несила –

кришка хобот придавила!

Справи, певно, вкрай погано,

ось тобі й фортепіано.

Юра виріс баобабом,

а тепер пищить, як баба.

15.03.24р.

Календарна осінь

Календарна осінь

І вичах чай. А сну немає зовсім.

Шумить листва, бо хоче літа ще.

Прийшла до міста календарна осінь

з не надто прогнозованим дощем.

Співають ринви вересневу пісню,

змивають із асфальту серпня прах.

Їм все одно на те, що буде після,

розтане листопад в рясних снігах.

А поки ще до бабиного літа

неспішно в небі котяться Вози.

Хай спочиває у негоду місто

і ринв не утихають голоси.

15.03.24р.

Іду на ви

Іду на ви

Промовив Святослав: «Іду на ви!» –

та нині лиш поплічники іуди,

ув УПЦ прихильники москви

і ллється кров, і литись довго буде,

поки не змиє древній Борисфен

нашу ганьбу перед святцями роду,

борвій роздме полотнища знамен

та боротьбу освятить за свободу,

хай жовчю захлинуться вороги,

ущент пощезне їхнє плем’я суче,

сьогодні рвуться рабства ланцюги,

була ця пря з москвою неминуча.

13.03.24р.

 

Весна

Весна

Мороз ще дихає у вікна

і воду сковує калюж

та незабаром все розквітне,

запахкотять сади чимдуж,

заметушаться сонні бджоли

над першим різнобарв’ям квіт,

устелиться травою поле

і сонце у світанок мідь

вплете над сивим Борисфеном

співаючи хвалу весні…

Але сьогодні ще студено

й морозом пахне білий світ.

12.03.24р.

Півник, що голосно репетує

Півник, що голосно репетує

Півнику аби здійняти ґвалт,

от і надриває він горлянку.

Стрепенувся від писаки сайт,

над «шедевром» рже безперестанку.

Кудкудаче лисий критикан,

заявляє голосно: «Я – майстер!

Мене знають від москви до Канн,

поетичних душ, заблудлих, пастор».

Треба трохи вистудити жар,

намащу дай лисину єлеєм,

в тебе дійсно є великий дар –

поетичний унтер Пришебєєв.

11.03.24р.

Третій лишній

Третій лишній

Упади в обійми ночі,

стань богинею кохання,

хай шепоче: хочу, хочу…

утамуй його бажання,

дай напитися нектару,

що стікає по краплині,

щастя це чи Божа кара,

твої очі – небо синє,

твої губи – поле маку,

перси красять стиглі вишні…

не приходь, ти чуєш, ранку,

просто будеш третім, лишнім.

10.03.24р.

Біба і Боба два…

Біба і Боба два…

Гундарєву Юрію та Самохвалу Желібі 

Присвячується:

В Гундарєва рейтинг горобця,

У Желіби теж не більше миші.

Утирають шмарклі без кінця,

євнухи Господні, хто ж так пише?

Юра любить підлизати сра…,

Самохвал тяжіє до розпусти,

як у купі, наче дітвора, –

два цапки жеруть качан капусти.

Чути тільки завидюще: «Бе!

Соболю підріжте трохи крила!» –

ох, писаки! – лисе та тупе,

оце пара, Господи помилуй.

09.03.24р.

 

Осанна жінці

Осанна жінці

Краса твоя незрівнянна

волосся, мов сонцеквіт

осанно тобі, осанно,

безмежних любові літ.

Вітер пробудить світанки,

на трави впаде роса,

ліпше за тебе коханки

ніколи ніде не знав.

Душа обійшла немало –

сто міріадів світів,

а кращої не стрічала

та я не надто й хотів.

Осанно тобі, осанно, –

ти світло моє у тьмі,

люба моя та кохана

зорею світи мені.

08.03.24р.

Безрейтинговий пописун

Безрейтинговий пописун

                  «…Бережи мій член, а особливо – від 

                    венеричних зараз і всіляких кашолок»

                                                           (Самослав Желіба)

Дайте мені рейтингу, я – геній,

а таким не місце у хвості.

Моє слово – золото червлене,

у макітрі думи золоті…

Задрочу редактора до сказу,

піднімає хай авторитет.

А воно не телиться, зараза,

невеселий в підсумку сюжет.

Помолюся Еросу чи Раті,

фалосом ударю по столу:

піднімайте, кровосісі кляті,

рейтингу завісу золоту!

08.03.24р.

Остання травнева злива

Остання травнева злива

Відлунала соната дощу,

аплодує смарагдове листя,

аж борвій сили втративши вщух,

на берізці краплинки намистом

їм ще хочеться трохи весни,

а вона безупинно спливає

і сумують, напевно, вони

за квітучим, травневим розмаєм,

за легким гомонінням вітрів

до напалму ще не розігрітих…

ось таке я уздріти зумів

за коротку миттєвість до літа.

07.03.24р.

Дорога до мрії

Дорога до мрії

Хочеш проти вітру йти? Іди!

Не зважай на те, що скажуть інші.

Не легкі дороги до мети,

не за все людина платить грішми.

Совісті своєї не зганьби,

дуже легко впасти до тартару,

хто пройшов кружало боротьби,

чванство не бере собі у пару.

У житті багато перехресть

надто доленосних і не дуже.

Не знеслав ніколи свою Честь

і тоді все буде добре, друже.

06.03.24р.

Коли вмирає останнє

Коли вмирає останнє

Потроху вмирає остання надія:

розіп’яли Христа, розіпніть і Марію.

04.03.24р.

Чому?

Чому?

Накалатаю чаю, хай стоїть.

Коли гарячий, то нема натхнення.

Цукерок «Тузик» є у мене жменя

і… неба, хоч не мирного, блакить.

Шукає вечір з ким напосошок.

Йому потрібен, певно, співрозмовець.

Реве сигнал сирени в гучномовець,

а я думками лину між зірок.

Цей дивний спорт на ймення: хто кого –

поцілив першим, все – ти переможець!

В неволі за Дунаєм запорожець,

на Колимі ж сприймають за свого.

Спитаю в перехожого годину.

Чому, як українець – не людина?

Як малорос, – то парубок ого!

03.03.24р.

 

Примара пам’яті

Примара пам’яті

Таких ночей, напевно, вже не буде.

Переплелися руки, мов лоза.

І крапельки роси лягли на груди…

На жаль тоді не все тобі сказав.

Слова пусті, коли говорить тіло,

коли знемога утомила плоть.

У той момент були ми надто смілі

та мойра нас вела на ешафот.

Перегоріло полум’ям тартару

і доля наші розвела шляхи.

А нині пам'ять бродить, як примара

та не дає спокутати гріхи.

03.03.24р.

 

Жаска паралельність

Жаска паралельність

Ув іншім вимірі без воєн.

Там сонях сходить і росте,

і щастя сиплеться в долоні…

хоча я, звісно, не про те.

Тут у війни свої закони.

Як рясно пожинає смерть.

Кружляють над окопом дрони

і їх убивча круговерть

серед мерців шукає жертву,

у кім ще жевріє життя

щоби навіки його стерти,

відправити у небуття.

Русня зганьбила Честь та Совість.

Немає більшої ганьби.

Чи нагадати їм натомість

Господню заповідь: не вбий!

02.03.24р.

Кати

Кати

Ще ненароджене дитя

в утробі материнській вбили.

Спитати хочеться Творця,

чим воно світу завинило?

Ради чого російський кат

в живіт ножем ударив жінку?

І лоно розпоров булат.

А кат лише сміявся дзвінко.

Чи є на світі Божий суд?

Без нього жити надто зручно.

Над жертвою присів якут

і зняв з убитої обручку.

29.02.24р.

Напередодні

Напередодні

Переддень великої спокуси,

ще не кожен усвідомив гріх,

вже хреста зготовили Ісусу,

завтра хай помре за нас усіх.

Юда ще рахує тетрадрахми

і мотузка не зійшлась в петлі,

у цноті стоять юдейські храми

на людьми спаплюженій землі.

Задзуміла вість в принишклім світі,

в якім смерть сприймається, мов гра:

Ви готові за любов убити?

Прибивайте до хреста. Пора.

28.02.24р.

Секрет геніальності

Секрет геніальності

Що ти плачеш? На тобі перо,

паперовий лист, чорнила трохи…

Опиши, як заревів Дніпро.

Чи, то ковбик так після гороху?

Читачу подобається драйв,

трохи сексу, бо без нього пісно,

він шепне на вушко: «It's My Life»,

і вона віддасться йому, звісно.

Потім треба трохи гостроти,

бо без перцю пишуть істукани.

Після ліжка перейшли на – ти.

Ось вона письменницька нірвана.

Крапку ставиш у кінці тлусту

і несеш керівнику літклубу.

Він промовить тихо: «Ну і ну,

ти, писака, що упав із дуба?»

25.02.24р.

Берегиня

 

Берегиня

Полинути в загублені світи,

де пломеніє зорепадом небо,

за однорогом по траві піти,

він знає шлях, що приведе до тебе.

Ти мавкою живеш серед лісів

і крапель дощових збираєш перла.

У цій ніким небаченій красі,

гармати не роззявлять свої жерла.

Їм лячно розкида́ти грім війни,

де світом править роду берегиня,

ідуть у поле на жнива сини,

твій дім для них опора та твердиня.

Стоїть на місці часу тихохід,

нема куди годиннику спішити

і не важливо спадень це чи схід,

планета не зіб’ється із орбіти.

Нехай життя спиває всю ясу,

що тягнеться із древності до нині.

Такі, як ти примножують красу

й уговтують драконову гординю.

24.02.24р.