Наливалися зорі таємничої ночі єством.
Подивилась ув очі, спитала моя яснокрила:
«Чи побачу сьогоніч про Матінку Божу я сон?»
Я уяви не мав, ти маленьке моє янголятко,
що Святвечір дарує такі відчуття неземні
та тебе пригорнув, огорнути, як може лиш татко:
«Ти побачиш, дитинко, це диво сьогодні у сні.» –
І відчув на щоці я легесенький доні цілунок,
і відкрилося небо, і в серце любов полилась…
Це Різдва, безперечно, у світі найкращий дарунок.
Зичу щиро усім таке щастя відчути хоч раз.
29.12.20р.
Ми хочем – змін, мінятися не хочем,
«перебинтуємо» проблеми скотчем
і запитаєм: «Господи, за що?».
А він лише руками розведе,
почухає потилицю і скаже:
«Чи може білим снігом стати сажа?
Якщо є скотч, то на іще й WD*…».
Наклеєні сніжинки на вікні.
Оце і все на що зима прихожа.
Себе питаю: «Та хіба ж так можна?
Хотіти змін, а змінюватись – ні! ».
28.12.20р.
* WD – (веде – 40)
така ж
незамінна речовина, як і скотч.
Омріяна осінь устеле дороги листвою.
Дозріють на гілці останні шипшини плоди.
Клубляться тумани парним молоком над рікою
та бабине літо поверне тепло у сади.
Ще рано чекати на перші, пухкі заметілі,
що вибілять землю неначе до Пасхи хати́.
А перші птахи́ вже у теплі краї відлетіли.
Щасти тобі, пташко, в небеснім шляху до мети.
Осіння пора, я не можу тебе не любити.
Ти струни найтонші розбуджуєш в сплячій душі.
Настала пора їй покинути прихисток скиту,
красу змалювати осіннього лісу й дощів…
28.12.20р.
Січе весь день холодний дощ,
не має грудень інших свідчень.
Стоять ялинки серед площ
не за горами – місяць січень.
Чи розлюбила хуга нас?
Куди пощезли снігопади?
Хоча б сніжинку про запас.
Сьогодні ми були б їй раді…
25.12.20р.
За Миколаєм час корпоративів.
Здавалося бухну́ти і не гріх,
розбавити коньяк дешевий пивом…
Танцюючі дівчата на столі,
вже нетверезі, але ще не голі,
інтим і перегар у сірій млі…
А там – війна і смерть у чистім полі.
А там ведуть дозор по секторам,
В святкову ніч киплять свинцеві зливи…
Лишень спитати хочеться, а вам
було чудово на корпоративі?
23.12.20р.
Такого не бувало ще ні разу.
Ох, наша влада дбає про людей.
Прийшла платіжка за доставку газу!
Та це, здається, ще не апогей.
Сусід в одних трусах побіг по дрова…
Готує харч у грубці на плиті.
За місяць чек в руках тримає знову:
вживання – нуль, доставку – оплати!
Пішов шукати правди до сільради.
Бо труби ж за свої тягли до хати!
Отримав штраф. Без маски тут не раді.
Тепер собаку треба продавати…
22.12.20р.
Пусту кабзу* тримаю в кулаці.
При владі гопота із 90-тих,
що звикла до паяльника в руці.
Людва чекає лицарського вчинку,
що дбати буде муж державний про…
Помріяли? Понюхайте тичинку.
Надбавка всім до пенсії – зеро.
На президента витрати зростають
і поліцаям збільшили бюджет…
Тому виною – шакалина зграя,
чи може власний наш менталітет?
Не маю навіть сором чим прикрити –
старі шкарпетки, з діркою труси…
А марнотрати лізуть до корита,
Ну, що сказати… Господи прости!
21.12.20р.
і відчувала цю блаженну втому
легкі (у грудях) колотнеча й біль…
Та все одно на це вікну німому.
Сплили літа за горизонт землі.
Та не за ними неземна ця туга.
Із нею разом на холоднім склі
сльозу лишає новорічна хуга…
На рік новий лишилися удвох –
вона і відчуття гіркої втрати.
Такий сумний, життєвий епілог.
Бо хто ще так зуміє покохати?
Лунає привітання звідусіль,
і феєрверків грім… сьогодні – свято.
Її ж забрала біла заметіль
до того, хто уміє так кохати.
20.12.20р.
тяжіє ніч і відчуває втому,
обнявши ведмежатко доня спить…
Святий, заходить, Миколай додому.
Із рукавички дістає скарби,
а там всього за рік не перебрати…
Нехай бажання збудуться, аби
маленьке серце відчувало – свято.
Я хочу зріти блискітки очей
і чути сміх дитячий звідусюди.
Хіба не ради ось таких речей
нам треба жити на планеті, люди.
19.12.20р.
Нехай собі минає, обминає…
Люблю цей білий, неповторний сон,
чекаючи весни із водограєм.
А що мороз? Минуться холоди.
Хай серце не сумує за осонням.
Блищать бурульки ніби зі слюди
та гріються птахи на підвіконні.
Все збудеться, ти тільки не спіши,
бо казка є у світі, точно знаю!
вона торкнеться серця і душі…
А нині час попити просто чаю.
18.12.20р.
До нього вона йшла мов на причастя,
торкнутись губ, можливо це востаннє.
До дна допити свій ковточок щастя,
який здавався істинним коханням.
Лягала тихо поруч і мовчала,
дивилася в його байдужі вічі,
а серце розтинало гостре жало
і забаганки сексу чоловічі…
А потім був накатаний сценарій:
сама ішла крізь заметіль до мами,
а він вертався не лякавшись кари
де благовірна ждала із синами…
До нього вона йшла мов на причастя…
Та хіба стане чиєсь горе – щастям?
17.12.20р.
Душі не втішити. Віками
Дніпрову воду п’ють кати.
А ти, козаче, собі йди
із безнадійними думками
до нездійсненної мети…
Зе́млі поспродують юдеї,
тобі дістанеться – ярмо,
з полів поцупили зерно…
Та що поробиш, як плебеї,
а тим, відомо, все одно.
Твою сестру тягають ляхи,
Брати – прислужники Москви –
зреклися віри й булави…
А ми з тобою – гайдамаки
Чумацький шлях нам – корогви.
Борімося і вражой кров’ю
омиєм України схід*
щоби північний наш сусід
аж від Карпат до Приазов’я
зачувши наших коней блід.
15.12.20р.
*України схід – маю на увазі підняття Української державності (хоч
можна і так, як подумалося).
Як хочеться узріти їх іще хоча б разок.
Угледіти в кутку вікна: ялинку, сані, став…
Що рук не покладаючи мороз намалював.
Хатинка, може і стара, стояла на горі
та пам’ятаю, як вітри гуділи в димарі.
Як тьохкав у морози лід по сивому Дніпру.
Казала бабця: «До весни вже повернув Перун…»
Було лякав мене на смерть сича вечірній зойк…
Як хочеться вернутися туди іще б разок.
13.12.20р.
Стікає час за браму горизонту…
А ти зоря земних моїх доріг.
Та з кожним днем воріт чіткіше контур.
Минають дні. Складаються в роки,
життєвий досвід посріблив волосся.
Долоні дай торкнутися щоки,
бо саме з цього все і почалося…
Чи я люблю? А що таке любов?
Ніким не знана формула кохання.
Хай лебедина пісня лине знов
у нас вона і перша, і остання.
12.12.20р.
з німецького, дорослого кіно?
Цей вираз і донині ріже вуха,
здається, що пробила шмаркля дно.
Штани нацуп, бо хоботка застудиш,
твоє уміння грати – то не хист
і з розміру чомусь глузують люди
та, певно, ще й обрізав, «піаніст»!
Є речі до мистецтва несумісні.
Чи правда зможеш зрозуміти те?
Купив би краще ти сосиску в тісті.
Вітчизна українцю – то святе!
10.12.20р.
P.S. Шановні поціновувачі «таланту» В.О.
перед тим, як кинути камінця вкажіть,
де я написав неправду.
але снігу не видно, нема.
Поміж висохлих з осені стебел
не квапливо гуляє зима.
Йде стежками замерзлого саду,
ледь торкаючи квіт хризантем
і віншують її зорепади,
не садочок, а справжній Едем.
Не злякати б зимової феї.
Така тиш. Навіть вітер геть вщух.
І нарешті: у світлі алеї
до землі полетів білий пух…
09.12.20р.
Істинні викрутять руки,
правду загонять у кут…
Він підгодовує крука,
вбивства відроджує культ.
Вітер шанує північний
з ним прийдуть холод і тьма.
Це росіянин етнічний –
смерть йому ніби кума.
Чистить ночами кастета,
точить сокиру та ніж.
Біля тирана портрета
хочеш рубай, хочеш ріж…
Мріє про кров, щоби ріки,
горе велике, без меж…
Знову моральні каліки
прагнуть війни та пожеж.
Стишся, кровавий месія,
гаспида вірний слуга.
Бо запалає й росія…
Знайдем й тобі ланцюга…
07.12.20р.
Награється – кине.
Не радій думками.
Запізня година
краще йди до мами.
На красу дівочу
не шукай пригоди.
Як би не наврочить
до твоєї вроди.
Від гріха подалі
заховайсь, перлино,
ну, які печалі?
Пізня вже година…
05.12.20р.
Чи варто в бій іти за Україну?
Простіше, мабуть, здатися в полон
і бити чолобитну на колінах
й лизати ноги сівшому на трон…
Чи буде так? Вирішувати нам.
Чекаємо звитяги, чи поразки?
Земний уклін новітнім козакам,
що не повірили в новоросійську казку,
я дякую, бійці, довіку Вам!
Не треба нам юродивих* «братів».
І знаю точно, – правда переможе.
Хай буде все, солдате, як хотів…
Йдете у бій? То бережи Вас Боже!
04.12.20р.
* Very good (англійське) – все дуже добре.
Юродивий – психічно хворий,
божевільний.
буденно стріли перший день зими…
Здавалося б далеко не малята
ні настрою, ні снігу, але ж – свято.
Давай, друзяка, діставай коньяк,
без двох тварин святкується ніяк.
А ми з тобою наче – янь та інь…
Вживаємо удвох, як добрий кінь!
Назавтра буде тільки ах та ох
і краще б я учора був би здох…
Не трапилось на ранок в житті дива,
виною, мабуть, стала банка пива.
Візьму я завтра сала та млинця,
а ти купи горілки та винця…
Посеред тижня у робочі будні
Зустрінемо давай і друге грудня…
02.12.20р.
Привіт, підвищення тарифів!
Ой,
зимо-зимонько, - йди геть!
Бо "слуг
народу" труд сизифів
віщує Україні -
смерть.
Чомусь мандраж
бере не трішки.
Чи плакати, чи
навпаки?
Від комунальної
платіжки
розвінчуються
враз казки.
А, які вишукані
гасла
на вибори
чекали нас:
Народу
збільшить пайку масла...
Та ціну
збільшили на газ.
І не дивує ані
трохи
брехня
провіщена людьми.
Бо коли влада
минелохи
то лохи,
звісно, будем - ми!
12.01.20р.
