Після горобиної ночі

Після горобиної ночі

Ця ніч не плакала й не вила,

як попередня у димар.

Вона була украй безсила

чи від, чи до фатальних чвар.

Вона стомилася і, певно,

перебувала на межі…

Як біснувала. Та даремно.

Ми стали з нею геть чужі.

31.07.22р.

Село і люди

Село і люди

(мініатюри з народного гумору)

Як билися ув унісон серця

і душі їх, напевно, мали крила…

А, як сім’єю вийшли з під вінця –

він цапом став, ну, а вони – кобила.

* * *

Любов пройшла. Стосунків геть нема.

У ліжку та на кухні теж непруха…

Хіба ж ти винувата в цім сама?

Тут винуваті: чоловік й свекруха.

* * *

В народі кажуть: що, то за кума…

Та й куми теж не козаки, а – лосі!

Було б воно те горе від ума,

то й динозаври бігали б ще досі.

* * *

Цебро води не випити ніяк

(не влізе одне місце ув одвірки)

яйцем тре буде виливати ляк.

…От інша річ, якщо відро горілки.

* * *

Куму не взнав ні в профіль, ні в анфас,

не за столом в садочку біля хати.

Та зір мені вертається нараз,

коли вона город стає сапати.

29.07.22р.

 

Час жоржин

Час жоржин

Каштани наїжачились на вітер,

тремтять у росах досвіту жоржини…

Тобі пора, стрімкоминуле літо,

бреди собі тихенько по стежині,

не оглядайся, лиха б не назвати,

усе минає, ось і ти проходиш,

і вересня летять вітри крилаті

й зоря похолоднішала на сході,

нам день дарує усе менше світла,

і дощ малюнки на асфальті витер…

А ще жоржина у саду розквітла

й каштани наїжачились на вітер.

27.07.22р.

 

Осінній куншт

Осінній куншт

 

Сади вдягають позолоту,

напевно, вже прийшла пора.

Красуня вишня біла плоту,

немов осіння пектораль

туманові лягла на груди

і гріє крапельки роси…

Але спішать десь дивні люди.

Не помічаючи краси.

23.07.22р.

Наприкінці 80-х

Наприкінці 80-х

Чи то були світліші люди?

Чи то були такі часи?

Плив сморід перегару всюди

і по 2.20 ковбаси…

Ніяк обіцяне майбутнє

не входило в радянський дім.

Вже й зуби постирались кутні

і п’ятниць вісім, а не сім

спливло від їхніх обіцянок:

у баби вихолола піч,

у діда меншало коханок

й Рябко пішов із дому пріч.

Мабуть, шукати – світле буде,

бо, що було відомо всім.

То чи були світліші люди,

де п’ятниць на седмицю сім.

22.07.22р.

Церква сатани

 

Церква сатани

 

Російське православ’я – виток тьми.

Окрім війни, що принесло ти людям?

Скільки тобою знищено ще буде?

Скількох людей розтопчеш чобітьми

за руZZкий мир? Хіба хто знає те.

Ти спалиш душі на Червоній площі

де труп лежить, але ніяк не мощі.

Для троглодитів мавзолей – святе.

Імперський морок мозку то біда

його, здається, вже не злікувати.

Женіть попів російських геть із хати!

Бо за попом убивць іде орда.

20.07.22р.

Вірш написано лише за декількома історичними подіями: І Світова війна, кривавий переворот на росії сім’ї Ульянових, червоний терор, голодомор, культ особистості, ІІ Світова війна, повоєнний терор, вознесення РПЦ (УПЦ) війни росії проти країн колишнього СРСР і об’єднання церкви-криміналітету-влади на московії і їх прихлєбателей.

Млість

Млість

Полетіти б до вирію, мила,

і забути про біди свої

та зламав ураган мої крила

ще й надії втопив у воді.

Десь на березі Мертвого моря

спочиває розбита душа.

Ти для чого, скажи мені мойро,

четвертуєш мене без ножа.

Не жалій моє зморене тіло.

Хочеш пий до останнього кров…

Відчуваю, уже відтремтіла

моя перша й остання любов.

17.07.22р.

Ех! Ризикну вляпатись у риму – кров–любов!

Юнь

Юнь

 

Як перша птаха заспіває

межи каштана білих свіч,

дай спити губ твоїх розмаю,

допоки не скінчилась ніч,

допоки темрява ще мріє

і сонечко про травень снить…

Між нами жевріє надія,

що буде поцілунку мить.

16.07.22р.

Requiem æternam dona eis, Domine*

Requiem æternam dona eis, Domine*

(загиблим від рук росіян)

Ранок німослівний і душа порожня.

Вітер не розбудить стомлені думки.

Хочеться горілки. Але зась, не можна!

Осушив би зараз пляшку залюбки.

Та чи допоможе клята оковита?

Жінка у лікарні, донечки нема…

Що ви наробили, сучі московити?

Вас я зневажаю фібрами всіма.

Без росії точно гіршим світ не стане

і можливо війни вщухнуть взагалі.

Як же остогидло кодло вічно п’яне,

що усе прекрасне нищить на землі.

На зорі сьогодні відійшла й кохана.

Більше не почую своїх рідних сміх.

Чи загоїть часом цю глибоку рану?

Упокой на небі, Боже, душі їх.

15.07.22р.

*Requiem æternam dona eis, Domine –

даруй їм вічний спокій, Господи.

Для тих, хто вірить

Для тих, хто вірить

 

Скажи мені, Хрещатий яре,

про що ти Господа молив?

Коли лани горіли ярі

й диміло так від наших нив,

що небожителі Едему

зійшли укласти вічний мир…

Але, я вам скажу, даремно.

Не йде на це московський чмир.

 

У пекла, мабуть, інші плани,

геть не до миру чортівні.

І саксо-галльскі надтитани

даремно скиглять: «Ні війні!»

Зрадіє небо над землею

даруючи свою ясу

де на руїнах мавзолею

короткий надпис – ЗСУ!

14.07.22р.

Ліверка

Ліверка

(з народного гумору)

 

– Дайте ліверної трошки…

                                      …шмат, що на прилавку,

буде Шарику пожерти з кашею в добавку.

– Звідки в нас той песик, мила? У дворі лиш травка!

– Стули пельку, дорогенький!

                                         Стій собі й не гавкай!

13.07.22р.

Злочинне мовчання

Злочинне мовчання

 

Мовчали ваші ссучені роти.

Й питали очі: а, що буде далі?

І не кажи мені, що був не ти,

коли дитину в Бучі ґвалтували.

 

У кров людську замащено манжет…

Чи є в російських нелюдів святині?

Рашисти по живому символ: «Z»-ет»

ножем різьбили на жіночій спині.

 

У танку, звісно, Совість ніпочім

продовжуйте сміятись і радіти.

Фугасом розірвало мирний дім

із позначкою: Обережно діти!

 

Я маю зовсім небагато мрій,

але одну скажу тобі, катюга:

хай небо ще при пам’яті моїй

воздасть вам, суче плем’я, по заслугах!

13.07.22р.

Обережно рашисти!

 

Обережно рашисти!

 

Лукашисти, путіністи –

нелюди з одного тіста.

Прийде час, а з ним розплата

ой, завиють супостати!

Олександра чи Володю

не спасе війна на сході.

Зірве вітер звіру шати

й буде ніженьки гойдати…

09.07.22р.

Така тоді була весна

Така тоді була весна

 

Чомусь весна нагадувала осінь,

де вітер дер картини полотно

і не хотілось, навіть жити зовсім,

і світ сірів у вицвіле вікно.

Дорогою ішли колони танків.

Назад – швидкі машина й «віщуни»*…

Розбуркували обстріли світанки

і ніби зовсім не було весни.

Та чорногузи в неба високості

мене картали за душевний стан.

Війна війною, а лелеки просто

вселяли спокій крізь війни туман.

08.07.22р.

*Віщун – одна з назв транспорту,

  що перевозить загиблих.

Купальська ніч

Купальська ніч

 

Купальська ніч грозою йде зі сходу.

Із тих країв, напевно, що й орда.

Що ти несеш слов’янському народу?

Чому з тобою поруч йде біда?

 

Купальська ніч, хай вогнище осяє

твою довіку нескінченну тьму.

І сонце зійде хай над небокраєм,

щоб ранок не запирхав у диму.

 

Я свято вірю – правда переможе,

у всі віки була за неї Січ.

Молюсь за воїв, бережи їх Боже,

і ти їх бережи, Купальська ніч.

07.07.22р.

Префікс, що так багато міняє

Префікс, що так багато міняє

Мовчать світанки, ніби оніміли.

І небо не розродиться дощем.

Вишукуючи уцілілі цілі,

летять ракети гаспида бичем.

Усе живе паде відразу мертвим.

Шматує плоть гартована шрапнель.

Людина все вигадує для смерті

та руйнування створених осель.

А їй добро б у світ генерувати

та любуватись вишні, що цвіте…

Здавалося на душі ми багаті,

але оцей короткий префікс – де.

06.07.22р.

Не необґрунтований вірш

Не необґрунтований вірш

Допоки мізки промивала клізма

дядьки сурйозні, певно, із обкома

на трьох ділили благо комунізма

і піонерку, що завжди готова.

Вона була підкована ідейно,

у комсомол чекаючи посвяти

уся наука цінностей сімейних –

вождям комуни треба догоджати.

Шлях нелегкий пройшов товариш Ленін,

щоб голодранці захопили владу.

Тепер у ній і о́лені й оле́ні…

Парторг – олігофрен. Хіба це вада?

А нас кормили: завтра буде краще.

Не від харчів порепалась комора.

Зросла синюча молодь непутяща.

Вона й волає: «Краще було вчора!»

05.07.22р.

 

Горобина ніч

Горобина ніч

 

Тихими кроками, стишено

небо сіріє в імлі.

Буря прикрилася тишею.

Чи те здається мені?

Скоро розродиться хвищею,

люттю, борвієм в зелі.

Силами правиться вищими.

Ніч настає на землі.

Горбина ніч.

04.05.22р.

Ой, не куй зозуленько

Ой, не куй зозуленько

 

Спогади затесалися скабкою під нігтем.

Ой, летіть, летіть у вирій кляті.

Протирала окуляри доля брудним віхтем.

Тому, певно, і не бачу свята.

Закувала зозуленька на Миколи в травні.

На городі сходили бур’яни.

Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.

Прийдуть спадщину поділять сини.

Кому зигзиця наврочить горя забагато

не зіб’ється той з дороги вже ніяк.

І нема чого на світі мойру проклинати,

поміняй зозулі пісню на мідяк.

03.07.22р.

* * *

* * *

Про любов не пишеться ні слова,

про кохання серце теж мовчить.

Не життя, хтось скаже, а полова,

не людина – здичавілий сич.

Нехай кажуть. Що мені пересуд?

Друзів не нажив, а ворогів…

але й ті, як лід весною скреснуть.

Не таю на жодного свій гнів.

Не шукаю Бога серед лісу,

там живуть мольфари та вітри.

Відчуваю під життя завісу,

що посіяв трохи десь жури.

Але те без умислу лихого

мо’ свідомо, але швидше ні.

То ж куди так стелишся, дорого?

Таємницю прочини мені.

02.07.22р.

Випускниця

             (моїй учениці випуску 2022 року

                                                    – Анні Штинь)

 

Сьогодні причиняє двері школа,

у добру путь, попереду життя.

І хай у нім не стрінеться ніколи

презирства збайдужілого сміття.

 

Хай небеса дарують одкровення,

шкільні знання тобі осяють шлях:

не все блискуче – золото черлене,

що має крила, то не все жар птах.

 

А ти лети на зло вітрам чи зливам

і сій добро усюди, і без меж.

Тобі бажаю, щоб була щаслива.

Та пам’ятай: що сієш те й пожнеш.

01.07.22р.