Новорічні роздуми

Останні, невгаваючі хвилини
Проводять рік старий у добру путь.
А чи багато треба для людини? –
Людиною лишитися, мабуть!

Збентежу нині спогадами душу.
(Шампанять кров прообрази думок).
Заграви їх ніколи не порушу.
Шукають очі спалахи зірок.

Милуюся, ніяк не надивлюся
У небі межи зір така краса.
Пора згадати матір і бабусю
І всіх, кого забрали небеса.
                                     31.12.18р.

Новорічне 2019 (або коми поставите самі)

Ранок «дарує» сюрпризи.

Сніг перем’яли в багнюку.

Кажуть, що вихід із кризи

Рік провіщає – свинюки.

Хрюкати йду під ялинку.

Плюну в загальний свинюшник.

Я не людина, а – свинка!

(Всі тут не люди, а – хрюші).

Всюди пляшки і тарелі…

Випили? Киньте під ноги!

Витовчуть все менестрелі.

Пий і гуляй до знемоги!

Наче в старої Одарки,

Мати казала, у скрині…

Ну, заглянемо у чарку.

З Роком новітнім Вас СВИНІ!

                                           30.12.18р.

Смерть Батька

Смерть Батька

                          (40 років назад пішов

                            з життя мій батько)

«Ой, таточку!

                      Ой, Боженьки!

                                              Ой, Тату!!!

Куди тебе дядьки понесли з хати?» –

«Кого тепер я буду обнімати?» –

Голосить посивіла твоя мати.

Ой, грудню, наробив мені ти горя

Під рік новий померзло все на дворі.

Усохла попід вікнами калина.

Та овдовіла молода дружина.

А сина хто на руки буде брати?

«Ой, татоньку, ой, людоньки, ой Тату…»

                                                         25.12.18р.

Різдвяна казка

Запахло хвоєю.

Біліє вулиця.

І доця феєю

До мене тулиться.

Ще не розказана

Святкова казка їй,

Мішечок зв’язаний

Солодких чудо-мрій.

«Он Миколайчик, глянь,

У небесах саньми…» –

Було, що без вагань

Чекали чуда й ми.

                          24.12.18р.

Новітня історія

Нові часи. Нові Герої.

Піду обчищу картоплину.

Коняка є, немає – Трої.

Чи сам я схожий на людину?

Усе в мені волає Совість:

«Прокинься, подивись довкола!» –

Та, як погляну то натомість

Спільнота нині боса й гола.

Іще й війна плює під боком.

Поділені церковні фрески.

І відчуваю (ненароком)

Десь у душі духовні сплески.

Тиняюся межи світами

Побитий долею, зубастий.

Але для мене те не драма.

Дай, Боже, сил мені не вкрасти!

                                               23.12.18р.

Глухий кут

Ілюзії думок ведуть у кут.

Уже подав бокал вина Сальєрі

І дошками забиті вхідні двері,

Й ножа в руці стискає міцно Брут.

Не прокричу у натовпі: – «Агов!»

Немає сенсу бо глухі від роду.

На ковбасу вимінюють свободу

І волю не сприймають без оков.

Прийдешній день не зваблює мене.

Вчорашній – не печалить і не гріє

Лише одне на думці – Mamma mia!

Проходить все. І це, повір, мине.

                                               21.12.18р.

Дитяча радість

У світлі радощів і сміху

Летять сніжинки на зорі.

Омріяна дитяча втіха

Блищить у сяйві ліхтарів.

Біжать усміхнені малята,

Загомоніло все округ.

Бери мерщій свої санчата,

Дивись навколо білий пух.

Не вдержали небесні сили

(Все стало на свої круги).

Учора осінь золотила,

Сьогодні білять сад сніги.

                                  13.12.18р.

Ленінопад

Впав ідол ниць! І демони злетіли.

«Михайлівський» уперше бив набат.

І «Беркута» кийки осатанілі

Були безсилі повернуть назад

У стійло владне. Русичі повстали.

Зреклися ненависної орди.

Каміння і щити (усе, що мали),

І непохитну волю боротьби.

Ніколи Бог стражденного не кине,

Як той за віру проливає кров.

Ти чуєш сурми? Йди до бою, сину!

Звільни цю землю від орди оков.

                                                10.12.18р.

Завія спогадів

Хитає ранок спогадів сніжинки

У темноті забутих почуттів.

Завіяло нетоптані стежинки

Які вели у хату до батьків.

Не злікувати пам’яті у часі

(Є болі не сумісні до життя).

Все в інші переллється іпостасі.

А поки ранок спогади хита.

                                        08.12.18р.