Хірургу та патріоту В.В. Яковенко

Хірургу та патріоту

(В.В. Яковенко, нашому дорогому хірургу,
що рятував життя хлопців в АТО.)

Ніхто мабуть стільки не бачив мук,
Як Ви, з автоматом, що поруч лежав.
Коли виривали з надломлених рук,
У смерті, бійця, що вмирав...
І в пам'ять про ті страшні рани війни, 
Про болі, про крики, про ночі без снів...
Коли все скінчиться, я хочу, щоб Ви,
Зустріли всіх тих матерів,
Що тихо молились ночами за Вас,
За те, що вертали на землю синів...
За руки людини, від смерті що спас,
Дорожче що є в матерів!
                                         19.06.16р.

Мій край розпечений вогнем

* * *

І все одно вже, бути чи не бути,

мій край давно розпечений вогнем!

Так хочеться позбутися той люті,

що люди називають "москалем"!

На тілі щоб позаживали рани,

та щоб сусід не ліз до нас з ножем!

Це мабуть всі мої бажання!

Але вони щиріші з кожним днем!

А так всерівно, бути чи не бути!

Бо край давно розпечений вогнем...

06.січня2016р.

Східний вал.

Східний вал

Донецьке кодло,

               Луганське бидло,

Війна довкола,

                як це набридло!

Два регіони ніби сортир,

«Гостює» на сході,

              У нас - «руський мир».

Щодня ми рахуємо

              вбитих братів,

Росія ти нелюд! Країна катів!

Коли все скінчися,

             то тільки Бог зна!

У мене на сході

             країни війна!

Юнак приміряє

            новенький мундир,

Він йде у ту бійню, де є «руський мир».

Патлате хлопчисько,

             ціпке і завзяте,

Тримає в руках

             приклад автомата…

А руки дівчини,

            тонкі і тендітні,

Йому лише сняться,

            в цій варварській бійні!

Отак і гартується воля народу!

В боях і походах, за щастя й свободу!

Де дух незалежності вищий з ідей

Ніхто на коліна не поставить людей!

                                        19.09.16р.

Пройшли літа лихої долі

* * *

Пройшли літа лихої долі,

І швидко, ген, так лине час,

І щоб колись, хтось, мимоволі

Дурного не сказав про нас,

Що Україну не любили,

Що ми її не берегли,

Ми що могли, то все зробили,

А що для неї зробиш Ти?

Про Совість

І дивно бачити натомість,

З життя людського перехресть:

Тих, у кого іще є Совість.

(Уже не кажучи про – Честь.)

Руками хоче удушити

Барига за отой «девайс».

Бо для бариги краще жити –

Накравши більше про запас.

А совість що? То є бідно̀та,

То злидні, скрута… не для них!

Все менше Совісті спільнота,

Але все більше світ – бариг.

                                       30.01.17р.                                  

Ранок пам'яті

Ранок пам'яті

Коли роса радіє над полями,

А сонце ще не зігріває день,

І ранок після ночі мов омані,

Лиш пташка заспіває – де-не-де.

Я стану біля чистої криниці,

Де запашна вода, як молоко,

І так приємно в затінку умитись

Коли тебе не бачить ще ніхто.

Джерельний смак нагадує дитинство,

Що біля вишень з ними відцвіло,

Сніги, вітри, і дощовії зливи,

І зовсім постарілеє село.

І ранок спить ще тихо біля хати,

І сонце ще не зігріває день,

І лише пам'ять серце залоскоче,

Мов душу розрізаючи ножем.

Восени

Восени

Я кохання зустрів восени,

Коли жовтень летів ніби птах,

В позолоту одівши сади.

Я тебе в серце вніс на руках,

Обігрівши любов до весни

Поцілунком на жарких вустах,

Бо для мене була тільки ти. 
Я ж від стужі тебе захищав, 
Я милуюсь тобою у сні, 
Як ночами приходиш в мій дім. 
Все померкло на цілій землі, 
Тільки ти живеш в серці моїм.

                                           13.10.03г.

Ворожка

Ворожка

Мені ворожка ворожила,

Ось довгих літ тобі життя,

Життя довге, та як могила,

Бо очі скрізь тебе шука.

Мені ворожка ворожила,

Любов наврочила мені,

І серце тебе полюбило,

А ти мені сказала: „Ні!”

Мені ворожка ворожила,

Дивилась в очі і невже,

Невже навмисно обдурила,

Бо знала, що не так те все.

Не буде літ отих й кохання,

Не буде й щастя на землі.

Була любов, одна й остання,

А решта буде, як у сні.

Як в страшнім сні лихої долі,

Той, що спіткала на землі,

Не вже ворожка по-неволі

Дурне наврочила мені?!

Заспівай мені пісню про осінь...

* * *

Заспівай мені пісню про осінь,

Про жовтневі казки дощові,

Про тендітність, що листю приносить

Кольорів півтони золоті.

                                              24.09.03р.

Герої Крут

Остання Пасха

Остання Пасха

Похристосались з тобою, мила мати.

Ще й вийшли на могилки на гробки.

І я сказав:

                 – та годі сумувати.

Ати мені:

                 – вже час й мені іти.

І ніби, ні про що не говорили,

Розбіглись знову по своїм хатам.

І час від часу ти мені дзвонила

Та якось телефон мій замовчав…

І пригадав тоді слова отії,

Коли мені сказала якось ти:

– Літа мої уже не молодії,

Вже час мені, мій сину, треба йти.

                                          29.01.17р.

На морі

На морі

Всі лякали мене вчора,

Що медузи - справжнє горе!

У воді їх і не видно,

І кусючі, очевидно.

Зранку я тихенько встала,

Зняла з себе покривало.

Пляжний одягла картуз,

щоб поглянуть на медуз.

Ну, й чого мені боятись?!

І чого було лякатись?!

І не риба, і не рак,

Ті медузи…, якось так!

У медуз сьогодні горе:

Я приїхала на море!

                                     03.27.16р.

Вони вже осені хотіли

* * *

Вони вже осені хотіли,

Хоч літо ще й не почалося,

А їм казалось, полетіли...

Сніжинки перші на волосся.

Хоча й були самі чорняві,

І безтурботні, й молодії,

Та осінь звали, звали, звали!

І в пошуку своїм раділи.

Івану Низовому

Івану Низовому

                        Поету, громадянину,

                        громадському діячу, присвячується:

А ти писав на аркуші паперу,

Про все, що міг вмістити білий світ.

І як в поета, про людську химеру

Рядки сильніші ніж про Афродіт.

А що робити, якщо в серці туга,

Й по Україні душу розрива?

Лише учора схоронив ти друга,

А вже сьогодні й самого нема.

Від втрат людських бідніє Україна.

Пішов від нас її великий син,

Громадянин, поет, пішла Людина.

А я за вірші шлю тобі уклін!

                                    21.12.16р.

Любителям "совка"

Любителям «совка»

Ти дійсно хочеш назад у «совок»?

Мабуть твій дід в той час був «вертухаєм».

Й насилував по таборам жінок,

Таких як він, я у обличчя знаю.

Чи може ти нащадком є того,

Що свою пику салом жирно мазав?

Коли останнє вивезли зерно,

Й народ від голоду і смерті всюди падав.

Чи може ти з «героїв», що в лісах

Людей стріляли темними ночами.

А що тобі приходить в твоїх снах

Коли ти бачиш те, як нас вбивали?

Хоч, що мені питати про ті сни,

Лише одне там, кров, жахи, насилля.

Бо ти «совка» нащадок й сатани,

Людей вбивати – то твоє дозвілля!

У нас с тобою різнії шляхи,

Я не піду в російські каземати.

Бо кров і смерть то є твої батьки,

Любов до всього – то є моя Мати!

                                        27.12.16р.

Матері

Матері

Перепочинь, ще літо не прийшло,

Ще сніг в лісах поміж дерев біліє,

І холодом ще вечорами віє,

Та не спішить до нас весни тепло.

Перепочинь, дай Боже сил Тобі,

За те тепло, що нам Ти віддавала,

Поки росли, росли ми, мал-по-малу,

Перепочинь, дай Боже сил Тобі.

Тепер частіше серце в нас щемить,

І сон кудись тікає вечорами,

Коли думки летять туди, де мама,

Як спогадів прилине гірка мить.

Життя уже нас зовсім рознесло,

Рікою розливною по долині,

Де ми тепер?, і де тепер Ти нині?

Моя рідненька, мила Матінко.

Перепочинь, дай Боже сил Тобі,

За всі роки, що прожила в турботі,

Перепочинь, від тяжкої роботи,

Перепочинь, дай Боже сил Тобі.

                                                04.04.05р.

Бабусина помічниця

Бабусина помічниця

Значить так, все по порядку:

Я пішла полоти грядки.

Щоб бабуся відпочила

Й в зоопарк мене зводила.

Спершу були буряки,

Та цибулі два рядки,

Потім моркву прорідила,

Щоби гарна уродила.

Огірочки і квасоля,

Кукурудзи із пів поля!

А бабуся! Що за мода?

Всім сказала, що я шкода!

                                          27.03.16р.

Про дружину (тільки сміху заради)

Про дружину

Мені з дружиною пове̍зло,

І тут, як брате не крути,

Вона в мене чарівна леді,

І звісно ж – еталон кпаси.

А їй дісталось – чудо-юдо,

Не пощастило, як мені.

Тут говорити я не буду,

От, друже, сам бо розсуди.

Молився Богу я щоденно,

Щоб янгола мені послав.

Дружина ж ні! Це одкровенно,

Тому він дав їй, те, що дав.

                                    24.01.17р.

Не вір нікому, що любов мине...

Не вір нікому

Не вір нікому, що любов мине,

В житті минають лиш дощі та грози.

І ти складеш поезію із прози,

Й весна опале листя прибере.

Не вір нікому, що дощі в душі,

Душа вона мов зліплена поетом

Заповнена чаруючим сонетом…

А непогода – то сумні вірші.

Не вір нікому, що життя пусте,

Життя мов вірш римується в коханні,

Від перших його слів і до останніх.

Не вір нікому, що любов мине.

                                     06.10.16р.

Політичним ораторам

Політичним «ораторам»

                      сучасності присвячується

Ой, бре́хня то, як медом ллється!

Аж вуха в’януть, так біжить.

І навіть же не поперхнеться,

Брехун, у слові ні на мить.

І все ж розставлено у нього,

І коми, й крапки, і тире,

І від «оратора» такого

Народ далеко не піде.

Підмітив все на білім світі,

А особливо, що болить,

І словом ніби медом ліпить,

Аби нічого не роби́ть!

                         26.12.16р.

Поезія.

Поезія

Поезія, - це лінія життя,

це смак полину, запах цвіту вишні.

Це шлях до Бога! Стони, каяття,

що людям посилаються Всевишнім!

Поезії – такі прості слова!

Але вони заповненні любов’ю.

Чи в них гірчить чиясь сльоза,

зароджена в  людській душі від болю.

                                         31.03.16р.

Дитинство відшуміло...

* * *

Дитинство відшуміло, вже пора,

Шукати щось для себе не повторне,

На думку не наводить „Хванчкара”

І незмінні Вишгородські гори.

Сиджу на схилах там де „Дніпрогес”,

Де плеще наш Дніпро в бетон обнятий,

І не дивує очі цей прогрес,

А поруч сад все той же коло хати.

На „Ольжиній горі” вже поросло.

Й окопи вириті в страшній війні солдатом,

А я і сам не знаю навіть хто?

Лише життя перегортаю дати.

І знов іду туди без вороття,

Без каяття, і без образ завзятих,

А мимо мене лине пів життя,

Дніпро і ГЕС, садочок біля хати.

Про Хортинг

Відродження Української Душі

Стань на краю, над прірвою здіймись!
Відкинь свій страх і сумніви й тривоги,
Душі невтомній до землі вклонись.
Перед тобою вільні всі дороги!
Ти Воїн світла - вічності герой,
На Хортиці де б’є Дніпро в пороги,
В землі дідів і сила є з тобой,
В святій землі й тривоги не тривоги.
Лети! Лети! Лети!, поміж людей!
Неси науку Хортингу в народи,
Де вольність духу вища із ідей!
Там нації не відібрать свободи!

                                  12 вересня 2015р

Чайка.

Чайка

Коли на небі світло догора,

І вітер б’є, попутно, у вітрила,

Летить простором сивого Дніпра.

Тоді і чайка розправляє крила.

І хто сказав, що чайка без душі?

Що чайка птах, чи човен без розгону,

Ви б запитали те у козаків,

Тих що братки відбили із полону.

Велика ти, Українська душа,

У всі віки, я знаю, мала силу,

Що від землі до Бога підніма,

Й надію на братків і вірні крила.

                                 12.09.08р.

Про "совкову ностальгію"

Про "совкову ностальгію"

Із-за високого з-за муру,

Кричали люди в стінах МУРу,

Не те, щоб бідні, про щось знали,

Та з них зізнання вибивали!

Бо що не знати маєш ти?

Коли розтрощені дверми,

Висіли пальці лиш на шкірі,

Й «вели розмову милу» звірі.

Це коротенько, хто кволіє,

Й несе «совкову» ностальгію!

                                      09.01.17р.

Позови, моя зірко, до себе...

* * *

Позови, моя зірко, до себе,

Холодіє туманом земля,

І нічого на світі не треба,

На те воля, Всевишній, твоя.

Коли сонце вранішнє радіє,

Коли пташка у вирій летить,

Восени на зорі холодіє

І частіше у грудях щемить...

                                             15.09.03 р.

Отак буває, дивишся довкола...

* * *

Отак буває, дивишся довкола,
Одні тіла і навіть душ не має.
Ще й з тіл бездушних , пострілом, «Аврора»
Останні Божі крихти вибиває.
Тілам безбожним важко пояснити,
Що ми не ті, й країна вже не тая,
Що наша віра в Бога хоче жити
Без проповідей вашого «гундяя».
Ви відпустіть нас, навіть віддавати
нам не потрібно, ви для себе лиште,
що совість ваша вам дала украсти,
Собі лишіть! А нас прошу полиште!

                                                13.06.16р.

На дворі заметіль...

* * *

На дворі заметіль, аж серце стигне.

Тріщить мороз і вітер завива.

Давай з тобой розпалимо каміна,

Й присядемо, у променях тепла.

Горить вогонь, і тінями по стінах

Пречудні форми всюди вирина…

Потріскують підсушені поліна,

На дворі сніг, а у душі – весна.

Моє кохання тільки розквітає.

До чого казки про якісь роки?

З теплом каміна моє серце тане.

Бо що потрібно, коли поруч Ти?!

                                         10.01.17р.

Пісня осені вже над Дніпром

Пісня осені

Пісня осені, вже над Дніпром.

В танці вітер здійме листопад.

Ніч шепоче мені під вікном.

Місяць в гості позве, ніби брат.

Я до тебе вернусь, ти чекай,

Де хатина над самим Дніпром.

В позолоті стоїть милий гай.

Сплять поля до весни за селом.

Шелестить від вітрів очерет,

І дитинства, як хліба кусок.

Та  життя як не носить мене,

Я скрізь терни лечу до зірок.

Де хатина над самим Дніпром,

В танці вітер здійме листопад,

Пісня осені, ніч за вікном,

Та життя не повернеш назад.

Про вічне

* * *

Коли душа відірветься від тіла,

І полетить між тисячі зірок.

На землю обертаючись не сміло,

Де до всього̍ уже так звикло тіло…

Але ж до Бога залишився крок…

Ніщо не в силах зупинити вічне.

Й політ душі спинити не дано.

Можливо те здається нам трагічне,

Питання для людей те є – одвічне,

Але душі, повірте, все одно.

Душа летить, летить собі до Бога,

Немов колись летіла до землі.

І то була лише її дорога,

Коли Батьки біля землі порога,

Дитя стрічали з плоті та душі.

                                    24.01.17р.

(Микола Соболь)

Осінь

* * *

Зі мною говорила осінь.

Листочком багряно-жовтим.

Про неба кришталеву просинь,

що перші холоди приносять.

Про іній, що на хризантемах.

Про примхи все коротших днів

І відчувалась в її темах,

сумна мелодія птахів.

                                       25.03.16р.

Сніг

Сніг

Світанок, стежка коло хати,

І снігу стільки намело,

А він летить, летить лапатий,

За ним сховалося село.

Садочок мій, як в білім цвіті,

Немов з картинки пелюстки.

На саночках радіють діти,

Їм стільки снігу залюбки.

                                24.09.03р

А потім прийде день...

* * *

А потім прийде день –

                                       І ніч відступить,

А потім зійде мир –

                                  І тьма мине.

Ніхто тебе, земле моя, не купить,

Так як  ніхто тебе не продає!

Земля це те, що нам Батьки віддали,

А ще це те, що в борг в дітей взяли,

Саме тому її так цінували,

Від діда-прадіда, в країні козаки.

Саме тому – землі ніхто не купить,

Саме тому – ніхто й не продає.

І прийде день –

                           І ніч відступить.

І зійде мир –

                      І тьма мине. 

                                            23.01.17р.