Хаос пандемії

Лихі минули дев’яності

І слово – рекет призабули,

У бізнесу зміцніли кості,

Вагони пруть, а не баули…

У вищій владі – вишибали,

Наперсточник закони крутить,

Як це відкрито задовбало,

Народ мовчить, живе у скруті.

Суди ідуть по-гороскопу –

Чим менше сан тим більше винен.

Усі, хто прагнули в Європу

Віднині нелюди, скотина.

«Взялися» бездарі за мову.

Ми зачаїлись ніби миші

Знай! Мовою ведуть розмову,

А язиком хай дупу лижуть.

Нема імунітету жлобству.

У пельку лізе непомірно,

Звичайно, що смачніше – лобстер

І чорноземи України.

О, скільки погані сьогодні

Роїться у Верховній Раді!

Незвідані шляхи Господні.

Чи не подавить тебе, владо?

30.04.20р.

Та що вам відомо про любов!

Про любов писати надто важко,

Це – інтим, а зайвим туди зась!

Йди до мене моя мила пташко,

На коліна, любонько, залазь.

Віршарі хай балують коханок.

Звідки їм відоме, що лямур

Це смачний, улюблений сніданок…

Двадцять вуток, сорок дев’ять кур,

Поросяток троє у сараї,

П’ять бичків, корівка, сім овець.

Ненормальним люди обзивають.

Заздрять певно, хай усім їм грець!

Ти ж моя мала мазуха долі,

У тобі вбачаю вищий сенс.

Відсапала два гектара в полі –

Я тебе запрошую на секс!

29.04.20р.

«Закон» підписано!

Гуляй степами, вітре! Це востаннє.

Узавтра землю виставлять на лот.

Чи буде Україна, чи розтане?

Такий собі надуманий цейтнот.

Народе! Ти доклав своєї сили,

Тепер готуй-но спини під нагай.

Потоки крові, звісно, не спинили

Та ще й пустили у грошевий рай.

Покрали все. Без Совісті, без Честі…

Останню обдирають з люду нить.

Давай іще раз: «Сделаем их вместе!*»

І заридаєм, бо погано жить.

29.04.20р.

* російське.

Казковий ранок

На березі річки ніч догора.

Роздмухує вітер неба пожар.

Скільки у тиші ранковій добра.

Сонця промінчик пробився між хмар.

Гомін пташиний, хлюпоче вода,

Листя берізки сповідує сон:

«Там, де коса прибережна руда

Ховається зранку лютий дракон.

Бачили змія малі цвіркунці

Мрія у нього злетіти у вись.

Зоряний пил у маленькій руці,

Не віриш мені? Йди сам подивись…» –

Звісно повірю. На сірому тлі

Мальвами небо себе прикраша…

Сталося диво сьогоднішнє і

Казки ранкової хоче душа.

25.04.20р.

* * *

Я притулю до рани подорожник,

Хай болі зцілить у моїй душі,

Вона болить, а значить непорожня.

Не згинула у травах спориші.

Не зміг біди я осторонь лишитись,

Було хотів та вдача не дала.

Настане час життя збирати жито

Й востаннє сісти на краю стола.

Та не тепер. Колоситься ще нива

У гомоні пташиному пісень

Моя душа завжди була щаслива,

Що Бог дарує пережити день.

24.04.20р.

Проводи

Ці дні минуть, відсивіють тумани,

Дерева скинуть білі пелюстки…

Я на могилку не прийду до мами,

Кладовища закриті на замки.

Від сірника займеться швидко свічка,

Нехай вогонь з’єднає два світи.

Присяду під березою, де річка

І де колись мені співала Ти

Журкі пісні про українську долю,

Про козака, що їде за Дунай.

Додам душі гіркого трохи болю

Співай, матусю, в спогадах, співай.

Ніщо не в силі зупинити пам’ять

Вона мене несе за небокрай

І тільки сльози очі затуманять.

Співай, матусю, в спогадах, співай.

22.04.20р.

Душа

Коли біда відходить від порогу,

Людині не потрібні молитви́,

Не дякує ні янголу, ні Богу

І служить вірно демону грошви.

Гне у покорі спину і коліна,

Зриває нігті, срібло добува…

Душа вмирає. Хоч вона нетлінна.

Не мертва ще, та вже і не жива.

Хитається межи світів і люду,

Шукає прихист. Де його знайти?

Вирує світ у чорнім герці блуду,

Душі не помічає самоти.

19.04.20р.

Світле Воскресіння

Лети у світанкову твердь,

Сповідуй чудо із чудес,

Подолано навіки смерть,

Дзво́ни у світ – Христос воскрес!

Хай дзвони́ вказують шляхи

Заблудлим душам повсякчас,

Спокутав наші ти гріхи

Помилуй, Боже, нині й нас.

18.04.20р.

Не йди!*

Сьогодні церква може стати склепом.

Тебе благаю, дома пережди.

Не дай країні втрапити в халепу,

За крок спинися, люде, від біди.

Не вір попу московському, обмане

Для нього Україна не земля.

Неси покірно в церкву мані-мані,

Коліна гни васалові Кремля.

Не переймайся, не впіймаєш вдачі

Ко-вірус показав жаский оскал.

Та па́рох** за тобою не заплаче,

Це королівство схиблених дзеркал.

Та не шкода кацапам українця.

Коли ж таких історія навчить?

Бо горя з ними випито по вінця

І зараз прагне крові їхня хіть!

Не грайтеся, люди, своєї судьбою!

Та звісно, що вибір лише за тобою…

17.04.20р.

*На сьогодні православні церкви

окрім московського патріархату

звернулися до своїх вірян залишитися

вдома на Великдень у зв’язку

з пандемією короновірусу!

**Па́рох – піп, священик.

Кам’яний хрест

На цім хресті вже стерті імена

І хто під ним ніколи не дізнатись.

Та лихо цю могилу омина,

Де козаки шукали собі брата

Й браталися на крові та клялись,

Що віра їх не буде розіп’ята.

Діди мені казали, що колись

На хрест сідали молоді орлята

Чи він благословить їх у політ,

Чи дасть свободи в чистім небі спити…

Було так сотню, може й більше літ

Про це мовчать давно забуті скити.

Лише ковил із вітром гомонить…

Настав мій час провідати могилу

І відчуваю серцем кожну мить,

Яка мені дарує дивну силу.

І голос чую сивини віків

І гомінкі, дзвінкі Дніпрові води…

Тепер я знаю звідки в козаків

Жага непереможна до свободи.

14.04.20р.

Столичний вояж

(сумна гумореска)

– Запозичте, куме, сотню поїду в столицю.

Дуже сильно люди хвалять оті «Нові лиця»…

Бо до кого ж ще звернутись йолопу старому?

Та й потрібно трохи збити на зубах оскому.

Я віддячу, повернуся підемо у гендель

І за пивом розкажу Вам, що таке те мендель.

– Нате, куме, та недовго швендяйте в цар-граді

Українцю, люди кажуть, там не дуже раді…

А за тиждень повернувся кум з підбитим оком

Той вояж йому вилазив дуже довго боком.

Взяв півлітра самограю завітав до нього

Бідкається у столиці нічого нового.

Всюди лазять малороси, недомосковити

За вкраїнську нашу мову можуть відлупити.

Ну, а владі те здається, куме, уже норма.

У поліції змінилось не нутро, а форма.

Ой, не знаю та скажу Вам ще одне по суті

Чи із лицями такими Україні бути?

04.04.20р.

Чи була вона та казка?

Нині мавки вже не ті.

Домові пішли у найми.

Час вимірюють prime time

І живуть на самоті.

Цвіль повиїдала душі,

Зранку від горілки сушить

Лиш нажива на меті.

Розучилася співати

Немовлятку пісню мати

І заплакали Святі.

14.04.20р.

Перспектива майбутнього

Верстат друкує тисячні купюри,

Діру в бюджеті будемо латать.

Ну, посміхнися. Що такий похмурий?

З Нацбанку нас чекає благодать.

Великий Гуру знає що робити.

Бо він вам і нє мальчік, і нє лох!

На сході напирають московити,

А генерали в армії рох-рох…

Тримайтесь, друзі, це не перша зрада

Картопельку ростіть і поросят.

Хай фантиками обжереться Рада,

А хунті сала і по п’ятдесят.

13.04.20р.

Іспит

Можна скласти екзамен з історії, фізики, мови

Та прожити життя від початку і до...

                                                             – слимаком

Все залежить від то́го, до чо́го ви, власне, готові,

Чи злетіти у небо, чи спину зігнуть батраком.

Бо на вільну людину ніхто не одягне кайдани,

І струмують до Бога тобою прожиті літа

Перемелеться все, крах потерплять криваві тирани…

Та чи зможу я скласти останній свій іспит життя?

12.04.20р.

Підпалювачі

Чеше лоба дід Федот: «Отже, дурнуватий!» –

Очерета підпалив, а згоріла й хата.

Попід вікнами сумна вештає Горпина,

Погоріла і трава, і в хліву скотина…

Ось компанія, шашлик опустіла тара.

Після них горить сміття й лісу три гектари!

Пречудово бур’яни у кумів горять.

Нагоріло небагато, років так на п’ять!

12.04.20р.

Дитинство

Попід вікнами бузок

Ароматом вабить.

Повернуся ще разок,

Де цвітуть кульбаби

І рікою кораблі

Пропливають стрімко,

Час коли ми ще малі

Щебетали дзвінко…

Із весняночок тобі

Я сплету намисто…

Гарно як було тоді.

Та пройшло дитинство.

12.04.20р.

* * *

Безхребетність породжує – Крути,

А заплатимо кров’ю дітей,

Україні моїй вічно бути!

Іще зійде до нас Прометей.

Нам чужого пророка не треба,

Фарисеї ведуть не туди!

Де блакить українського неба,

Хай ніколи не буде біди.

10.04.20р.

Кожному своє

А малороса тягне до кремля.

Історія не вчить манкурта зовсім.

Горить на сході стомлена земля,

Пенсіонери ходять голі, босі…

Але йому куди миліше схід.

Хай домовини зустрічають рідні.

Іде потоком у кишені мідь,

А іноді ще як Іуді – срібник.

То скільки можна плазувати, га?

Невже у тебе Совісті ні граму?

Країну дограбовує слуга…

Комусь нема за що сховати маму.

09.04.20р.

А шо робити?

Шановний маестро, гравець на роялі

Чи змиє дощами заразу із площ?

Бо люди не відають, як жити далі,

Країною править не гетьман, а вождь.

Чи ми папуаси з Нової Гвінеї,

Що нам не потрібен ні одяг, ні харч?

Дорвались до влади звичайні плебеї

Реформи країни – абетковий шарж*.

Кінчаються гроші, пішов у бандити,

Кашкета отримав і палку ПееР**.

Я маю сьогодні поїсти й попити.

І Совість моя міцно спить відтепер.

*Абетковий шарж – примітивна карикатура.

**ПееР (ПР) – гумовий кийок.

* * *

Вітер голосить на кручах дніпрових,

Він пам’ятає Тарасове слово.

Ллється рікою московська полова –

Казка про братні народи чудові:

– Гей-но до стада хохли-малороси

Станьте у стійло й війна закінчиться,

Вмийте горілкою нашою лиця

І від царя закуріть папіросу…

– Ідіть но до біса вилупки сучі!

Кодло байстрюче Петра й Катерини,

Тужить за кожним із вас домовина!..

Вітер голосить на Ревиній* кручі.

08.04.20р.

*Ревина гора (круча) –  с. Германівка

Обухівського р-ну за переказами

на цій горі ординці у ХІІІ ст. конями

роздирали захисників землі Руської.

Службовий собаковець

Купив я Бобику мундира,

Навчив командам – «гав» і «фас».

Кажеш, сусіде, хочеш миру?

А я багатства і ковбас.

Ну, вивертаємо кишені,

Бо тут закон сьогодні – Я!

Збираю мідяки у жмені,

А повезе то і рубля.

Собака дуже справно служить:

«Стояти, бо спущу на вас!» –

Та гусаком сів у калюжу,

Бо хтось дав першим оклик: «Фас!»

Службовий це не пес на сіні.

Нікого карма не мине.

Та залюбки дурне створіння

Тепер шматує  і мене.

07.04.20р.

Рехворми

Раніше курви працювали в лазні,

А нині – аташе, як не крути.

Прийшли до влади злодії та блазні,

Народу слуги, сепари, свати…

Наїлися по горло шоколаду?

Потрібні зміни і відразу – упс!

Враховуючи стан важкий громади,

Від нині всім смоктати чупа-чупс!

Попи московські казяться із жиру

Цілуються з монахами в засос…

Отримуй Лавро свій короновірус!

Як там сьогодні Паша мерсесос?

Мені здається, що Содом й Гомора

Порівняно із нами квіточки́!

Та ну його! Піду я до комори,

Бо дома голодують діточки.

06.04.20р.

Обручка

Одне кільце і сорок років

Усе, що з’єднувало їх,

Але він знав в ломбард ні кроку

Обручку здати – смертний гріх!

Дружина шостий рік у Бога,

Синок лишився на війні…

Грошей катма. Одна дорога…

Та він сказав уперто: «НІ!

Іще три дні. Терпи, козаче.

Не тільки ж хлібом на землі,

Як поховають не заплаче

Ні вдень ніхто, ні уві млі…»

Обняв кільце наче дружину,

Наснилася йому любов,

Наснилась любая дитина…

Так він за ними і пішов.

06.04.20р.

* * *

Чи поставить доля на коліна,

Чи здіймешся птахом до небес…

Пам’ятай назавжди ти – людина

І життя дано тобі єдине

Проживи, щоб лід душевний скрес.

Не шукай високої науки,

У добрі народиться добро.

Ти візьми зерняточко у руки,

Хай воно відчує серця стукіт…

Й проросте Адамовим ребром.

Сутність пізнається у коханні,

Полюби безмежно білий світ.

Перші дні безвинні та останні

Решта у омані, чи тумані…

Не марнуй даремно своїх літ.

05.04.20р.

Прийди

До плеча пригорнутися хочу,

Там де квітнуть вишневі сади.

Соловей свою пісню охоче

Заспіває, ти тільки прийди.

Усміхнеться нам зоряне небо

Вітер косу тобі розплете…

І вінок зі смарагдових стебел

Покладу на волосся густе.

Поцілунком зігрію до ранку,

По губах хай стікають меди.

Ти кохана, ніяк не коханка!

Я чекаю, ти тільки прийди.

04.04.20р.

За наші степи

На розбитих руках перетворяться рани на шрами.

Бахнув постріл і з неба летить підвиваючи смерть.

Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?

Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.

Те, що бачили очі, ніколи не взнає ніхто...

Пережити війну навіть сильний без болю не в змозі,

Бо за крок ми від смерті. А в Києві цирк-шапіто.

Застогнало залізо, проснулось од вічної сплячки.

Спіткнувся у полі той, що сіяв нам кулі в лице.

Відступає орда в своїй вічній московській гарячці.

Поливаєм катів дуже щільно пекучим свинцем.

Ну, а що тут не так? Це одвіку моя Україна.

Бо ще прадіда дід боронив ці донецькі степи.

Щоб лунали у них українські пісні солов’їні,

І дзвеніли по житу гострющі селянські серпи.

03.04.20р.

* * *

Усе впирається в межу:

Для відьми маю помело

І брагу хлопцям на село,

Ярке для клоуна шатро,

Для любки, звісно, пісню про…

А, що я дурню докажу?

Тому, ні доводів, ні фактів.

Субота стала вже – шабатом,

Московські живодери братом,

У кожну хату мирний атом,

Убивця сина буде зятем…

У полі танк російський – трактор.

Схиляю голову і я.

Віват вам, холуї кремля,

Війною вибиті поля

Сьогодні хліб із печі для…

Але не тим, чия земля.

02.04.20р.

Винен! А хто?

На злодієві шапка не горить.

Горить на тім, хто злодія застукав!

Якщо у когось до багатства хіть –

Учись, хробак, це буде за науку.

Керує нами всемогутній тать.

Як президент весна цвіте зелена…

І замість тих обіцяних – саджать,

На лоті нині крісло омбудсмена.

А, як посадиш коли кожен свій?

Зашкварився чувак, земля іскриться…

Щоб не зломить політику надій –

Оформили – «Державна таємниця»!

01.04.20р.

Національне свято

Сьогодні день дурня. А вчора?

Здається у нас він щодня.

Пустіє державна комора

На хліба не буде зерна.

По норах забились, як миші

І скотча на рот нятягли,

Дзумить необтяжливо тиша

Прокльонами баби-яги.

Давай, наливай по маленькій.

Чаркуються нині чи ні?

Сивуха у тебе біленька,

Гурки у росолі смачні.

А чом не хлебнути багато?

Допоки не з’явиться сказ.

День дурня воно ж таке свято…

Мов Пасха для кожного з нас.

01.04.20р.