Квартира вікнами у двір

Картина за моїм вікном

мені здавалася не змінна:

сіріють однотипні стіни,

бордюри дихають вапном,

стоять автівки на проході,

і лавки, що давно не в моді,

і недолугий гастроном…

 

Та все сьогодні ожило:

дерева вкрились першоцвітом,

дзумлять джмелі, гуляють діти,

радіє сонечку зело…

І сірість зникла мов примара

дитячий гомін їй не пара…

Не друзі – шаре* і тепло.

31.03.21р.

*Шаре – сіре.

Пізньоосіннє

В небо журливе сьогодні

линуть крикливі птахи.

Скоро посипле з безодні

снігом холодні дахи.

Вітер горіхове листя

скинув додолу як міг.

І спантеличене місто

б’ється в розпутті доріг.

Вечір приходить зарано,

день недоїв, недопив…

Чуєш? Лунає сопрано –

пізньої осені спів.

30.03.21р.

Домо арігато гозаймасу*

Я шляху не зрікаюсь, ні!

Але знімаю білі догі*,

це лікарів перестороги,

на жаль, не можна вже мені.

 

Здавалося: як так, – Сенсей*,

роки життя в кіокушині*,

міцне здоров’я… Тільки нині

промовлю: «Отагай ні рей*.».

 

Своє складаю кімоно*.

Відмолотив по маківарах*,

і вів рахунок дням в ударах…

Сейонара* тобі – додзьо*.

29.03.21р.

* Домо арігато гозаймасу – щиро дякую за те,

   що Ви для мене зробили;

   Догі – одяг для занять карате;

   Сенсей – вчитель, ступінь в карате,

   яка відповідає ІІІ-му дану

   Кіокушин – одне з направлень повно контактного

   карате;

   Отагай ні рей – уклін поваги один одному;

   Кімоно – трішки невірна назва одягу для карате;

   Маківара – спеціальні подушки для відпрацювання

   сили та техніки ударів руками та ногами;

   Сейонара – до побачення;

   Додзьо – зал шляху воїна.

Схід сонця

Не холодно наче.

Сонце зійшло березневе.

Та вітер заплаче,

від берега шерешень* здме…

Як сяє сьогодні

небо блакитно-рожеве

і ніби з безодні

промінчиком гріє мене.

29.03.21р.

*Шерешень – шуга.

Здається, ми забули

Ми звели сьогодні в Україні

поетичну силу нанівець,

луне* рідне слово, в домовині

ледь прошепотіло: «Хай вам грець…».

 

Звісно – хай, ми більшого не варті.

Де вони Тарасові стовпи?

Божу здібність на дешеві жарти

продали під оплески юрби.

 

Тридцять срібних виміряно многим.

Ці́на людства зраді на землі.

Шлях пройти від Бога і до Бога

тяжче чим блукати ув імлі.

28.03.21р.

*Луне – вмирає.

Як мовчати?

ПриЗедент мовчить. Ковтнув язик.

Відібрало, певно, в нього мову.

Він дивитись в очі путі звик,

а у нас 200-ті хлопці знову.

Перемир’я з ворогом таке:

ми їм хліб і сіль, вони нам – міни,

звідти йде отруту, їм – саке,

подарують ще і пів країни.

Гинуть наші хлопці за маразм.

ПриЗедент стріляє підло в спину.

З офісу не співчуття – сарказм.

А вони ж злягли за Україну!

27.03.21р.

Жура

На кухні живе жура,

я з нею пив чай сьогодні.

Безсоння прийшла пора,

а ночі такі холодні.

 

До шибок де світло є

нічниця* летить, підглядає.

Їй певно життя моє

здається нечуваним раєм.

 

У небі ревуть хори,

гуркіт розкотистий грому.

Пам’яте, ну ж бо, – гори!

Не діставайся нікому.

27.03.21р.

Нічниця – нічний метелик.

Сусідське

У сусіда була дриль, що не знала втоми.

І ревла вона в стіні коли той удома.

 

Плаче бідна, хоч бери та веди в лікарню,

можна, звісно, і його здати в буцегарню,

 

бо мій кіт вночі не спить і собака виє,

хоч в’яжи собі вузла зашморгом на шиї.

 

Але я у цьому спец, не якийсь аматор,

йде посилочка мені – моцний перфоратор!

 

Завтра буде в нас дуель, стане день світліший,

доведу всьому під’їзду, хто тут головніший!

26.03.21р.

Життєве мрево

Воду шукаємо – чисту,

свіже повітря від втоми,

зорі у небі намистом,

щастя і спокою в домі.

 

Вітер повіяв зі звалищ,

тхне то свинцем, то карбідом…

Посеред вичахлих згарищ

смерть підпрацьовує гідом.

 

Діти вмирають від раку,

норма сьогодні – лейкози,

чи летаргія від маку –

пошуки свіжої дози.

 

В тих, що прийшли до кормила*

небо сьогодні рожеве…

Господи, грішних нас милуй,

дай пережити це мрево!

26.03.21р.

*Кормило – влада.

Суп з галушками

Зварив баб Лушиного супу,

ледь не забув про галушки

ще й часнику натовк у ступі…

Знімаю пробу, як вершки.

 

Чогось у нім не вистачає:

на сіль – нормально, зелень є…

Де взяти трішечки розмаю

того, що бабця додає?

 

Але вже ні́кого спитати

давно пустує старий двір,

осиротіло стоїть хата,

шибками глипає до зір.

 

Немов зове до себе спомин,

який прокрався крізь роки.

Я пам’ятаю: дихав комин,

а нині каркають круки.

25.03.21р.

Палії

Наробить лиха цей вогонь

підступно сунеться до лісу,

ген догорає оболонь

усюди димова завіса…

 

Немає шансів у птахів,

живцем зайчата погоріли…

І чорні згарища полів

мов незасипані могили.

 

Скажи, чи весело тобі

після підпалу в світі жити?

І тільки луні* у журбі

шукали вже убитих діток…

25.03.21р.

*Лунь – хижий польовий птах.

Пілігрим

Іти до Риму, чи до рим?

В достатку жити, чи у скруті?

Гадає сивий пілігрим,

шукаючий у світі суті.

Його поранена душа

тепер стоїть на роздоріжжі,

а за душею ні гроша

і тільки дум тяжіють брижі*.

Та вибір зроблено давно,

спокусу здолано у світі,

коли юрби ти бачив дно

то й шлях не в Колізей, – до скиту.

14.03.21р.

*Брижі – мілкі хвилі.

З нічного

Як парує філіжанка!

Ніч ковтками виміря́ю,

сни покинули, до ранку

випиваю цебро чаю.

Пломенію метеором,

відчуваю часу мало,

тьма гуляє коридором,

хмари рве борвій зухвало…

Іноді нічні примари

оживають на папері.

Уздріваю, літер чари

дух пробуджують химери.

Далі все іде по колу:

занотую, чи наврочу?

На сьогодні ставлю – кому,

спати дуже хочуть очі.

24.03.21р.

Ольжина гора

Мене ти завжди чарувала,

велика Ольжина гора,

коли на провесні бувало

тебе ввижалось підкоряв.

 

Такі були дитячі мрії,

із року в рік лились вони,

як тільки сонечко пригріє,

біжу до Ольжиной гори.

 

А там Дніпро, як на долоні

тече у даль крізь стольний град…

І хоч сьогодні сиві скроні

нема шляху мені назад.

 

Так і лишився в тому часі,

хоч кличуть журавлі: «Пора!»,

До тебе ще іду наразі –

велика Ольжина гора.

23.03.21р.

На пригорку стоїть бабціна хата

в якій я виріс.

Вишгородський курган

Помре курган в своїй агонії

нікому і не буде діла.

Нову нам зліплять лугандонію*

на гробовищі надто сміло.

Ніхто не вчиться на історії,

ростуть висотки де попало.

Грошва і практика й теорія

спродали все за кусень сала.

Чи бути вишгородській спадщині?

Тепер питання риторичне.

Ідем від панщини до панщини,

нас зваблює життя столичне.

Там де князі зростали з травами –

кургани і Дніпрові кручі…

Чи стріне сонце нас загравами?

Лише одне питання мучить.

23.03.21р.

Лугандонія – 25-ти поверхові новобудівлі

на кургані де живуть переважно

втікачі з Донецької і Луганської областей.

 

Поетичне безсоння

Ти відчував, як ніжно будять вірші?

Як зріють ще не скошені думки́…

І морок ранку робиться світлішим,

й наповнюються римами рядки…

Солодкий сон, а вірш іще солодше,

бо на світанні не слова, – меди.

Тож дякую тобі, великий Боже,

що з римою спілкуюся на – Ти.

23.03.21р.

Річка-Монашка

Із далеких ярів

текла річка-Монашка

до її берегів

прилітала пить пташка.

Прохолодну росу

в надвечір’я дарила

і небесну ясу,

і невідану силу…

 

Залили у бетон

береги-обереги.

і чергує Харон*,

то Анубіса* черга…

Вмерла сила води,

повсихали ромашки…

А колись йшли сюди

пити з річки-Монашки.

22.03.21р.

*Харон – у грецькій міфології перевізник душ померли через Стікс.

  Анубіс – охоронець могил та мертвих у давньоєгипетській міфології. 

 

Сучасний етикет (до дня поезії)

В обличчя усміхнуться, плюнуть в спину.

А, що поробиш? Треба. Етикет.

Чом кривишся, мов кислу журавлину

тобі упхали в рота, не секрет

цинічнішими нині стали люди –

своя сорочка ближче до грудей.

Стоїш за крок од слави до огуди

та прихистку не знайдеш між людей.

Клінічна смерть, чи скін* душі страшніше?

Здається, з глузду з’їхав білий світ.

Читають люди реп, ніяк не ві́рші.

А хочуть щоби скрес духовний лід.

21.03.21р.

*Скін – смерть.

 

День щастя

Сьогодні – день щастя, а Щастя лежить у руїнах.

Воно від нещастя і досі ковтає сльозу.

Де біля розбитого дому ридає дитина…

А «Гради» і танки з росії повзуть і повзуть.

 

Чи можеш, мій брате, сказати, що ми нещасливі?

Що небо не прийме за подвиги ратні бійців?

Дивися, у тверді* летять табуни білогриві…

Та поруч загиблих печаті небесних женців.

 

Ще прийде і наш час. Та спершу хай ворог остигне.

Воскресне і Щастя, і щастя між люди іде…

І хай дочекається мати єдиного сина.

Та щастя без миру не буде в країні ніде́.

21.03.21р.

Роса слова

Стікає ніч по краплі темноти.

Сіріє ранок першими думками.

Душа ще не боїться наготи

і до знемоги грається словами.

Так пишуться поеми на землі,

народжуються ві́рші та романи.

Якщо прекрасне вгледів ув імлі

в нагоді, певно,  кожне слово стане.

 

З’являється із криком немовля.

Зі стогоном душа до Бога лине...

Бо саме так влаштована земля

й кохання найчистіше, – журавлине.

Не кожен може упіймати мить

Де темінь ночі витікає в сірість

Тому  допоки людство тихо спить,

торкнути слово має хтось сміливість.

20.03.21р.

 

Країна зла

Окрім розрухи і смертей,

що ти росіє принесла?

Спиваєш кров чужих дітей

прихилище всесвітнє зла.

Чи скупиш ти свою вину

за всіх кого убив режим?

Коли прокинешся від сну

і культу, й божевільних зим…

Народ постав у боротьбі

супроти виродків-царів…

Не буде прощення тобі

від овдовілих матерів!

20.03.21р.

 

Провесінь

Принаймні хочеться весни,

зігрітися в промінні сонця

коли ще сонні ясени

лелек стрічають з чужини

у Богом даній нам сторонці.

 

І оживає рідний край,

земля вдихає повні груди…

Серед гучних, пташиних зграй

дощу хлюпоче водограй,

співаючи: «Весна ще буде!».

19.03.21р.

 

А на Парнасі

           (Шановні читачі!

                Мова йде, звісно, не про всіх поетів,

                але і диму без вогню не буває!)

 

Багацько ві́ршів ліпиться у групах.

Поети всі – читать нема кого.

Література це біга́* по трупах,

двобій на перах, лупка ого-го.

 

Суперники підковують Пегаса,

чорнила їм готує злюка маг…

Полеміка, на погляд мій, не вчасна,

замало у піїтів є розваг.

 

Націлив думку, мітить прямо в серце,

але не відкриває словники…

Творіння можна друкувати в «Перці*»,

я зуб даю, до бабки не ходи.

 

Писати можна забагато дуже.

І ворогів знаходим легко ми…

Та я скажу одне: «Послухай, друже,

що головне лишатися – людьми.»!

18.03.21р.

*Біга́ – біг це мій тренерський термін.

«Перець» – відомий журнал сатири і гумору.

 

Липень

Листочки облітають з липи

на лаві в парку ні душі.

І тільки сонце смолоскипом

троянд випалює кущі.

У спеці завмирає вітер,

летіти ген бракує сил,

слова блукають межи літер

думками схожими на пил.

Нема ні продиху, ні спасу

на вулиці липневий вар.

Чи дочекаємося часу

де громовиця поміж хмар?

17.03.21р.

Буде

Політики – мертві. Їх душі скупив сатана.

Химери залазять щоночі в будинок напроти…

У місті каштанів – байдужість, в країні – війна.

І траурний колір держави приваблює готів.

 

Немає союзу в козачій дружині рядах,

то віра не та їм, то зраджений дух, то клейноди…

О, де та правиця, Сіркове, вкажи де твій прах,

пора настає скуштувати вкраїнцям свободи.

 

Не грім в чистім небі, гармати гамселять врага.

Хай кров’ю загарбник степи українські омиє…

Дай, Боже, напитися волі, дістала снага,

на тебе, Всевишній, лишилась остання надія.

16.03.21р.

Ранкове

Розгублено шукаю зранку

свій залишок нічного сну,

через прощілину фіранки

зумів угледіти весну.

 

Іще птахів не чути звуку

і не здіймається блакить,

а вже весна крокує бруком

й ручай під вікнами дзюрчить…

15.03.21р.

 

Поетичне

Зранку ві́рші кавою,

або чаєм терпким,

сонечком, загравою

висвітлюють думки́.

Ночі прохолодної,

а чи була вона?

Не згадаю жодної

з чашкою біля вікна…

14.03.21р.

 

Вибір за тобою

Що таке слава? То – хопта* і все, –

примха людської плоті.

Влучиш в тенета ніхто не спасе,

згинеш змією в болоті.

 

Зможеш з’єднатися з небом тоді

буде блаженний кожен.

Щастя народжується у труді

світлом наповнене Божим.

 

Вибір лише за тобою тепер,

маєш його зробити.

Прожити у славі поміж химер,

чи врятуватись у скиті.

14.03.21р.

*Хопта – бур’ян.

Лікар

     

   (Лікарю-кардіологу Н.М. Рудківській)

 

Руки, що серце збирають в єдино,

хай береже від утоми вас Бог.

Кожна врятована Вами людина

більше не знає серцевих тривог.

 

Долю прохаю Вам радісних весен.

Той, хто відчув на собі жаский біль,

швидко під наглядом Вашим воскресне

і не хворіє ніколи хай більш.

 

Руки, що сіють добро на планеті –

янгола крила в земному житті.

Скільки людей Ви дістали із Ле́ти?

Для багатьох – Ваші руки – святі.

лютий-березень 2021р.

Дякую Вам, Наталіє Миколаївно!

 

Спокуса

Вона щаслива. З  букетом квітів

іде дорогою прямою.

Здається їй ніхто у світі

не згустить хмар над головою.

Та вередливе жіноче щастя

шукає більш міцних обіймів…

Ще пахнуть ним її зап’ястя,

але налито вже й мартіні...

Дрижало тіло в обіймах змія,

у плоті били серцетруси…

Попала в лапи лиходія,

не вгледівши тенет спокуси.

12.03.21р.

Березневе

Березневі сльози не стійкі,

як льоди над сонною Десною.

Пахкотить на сонечку весною

і струмки співають гомінкі.

 

Пломеніє небо увсебіч.

Вітер молодіє. У пориві

чеше білим коням в небі гриви…

Поступово наступає ніч.

І мороз береться за своє:

ледь помітно та сміливо згодом,

березневі сльози вкриє льодом

мов зимі замаже рану йодом…

Відзимкам дороги не дає.

 

Казиться до ранку вітролом,

сипле білим снігом безнадії

та не втілить скрижанілі мрії –

сходить сонце за моїм вікном.

11.03.21р.  

Соціально-неблагодійний вірш

(з життєвих спостережень)

 

Пропито все, всі бабині ікони

на стінах дранка* ребрами похмілля

і не питайте, чи ударять дзвони,

чи буде край страшному божевіллю.

 

Ридає мати пенсію забрали,

дорога йде від «лавки»* до дивану,

а в хаті вже «засіли» аксакали:

«По п’ятдесят*…» – і почалась «нірвана».

 

Хмільний угар у чаді цигарковім

ця хата зветься у селі – «Аптека».

І тільки мати молиться Христові:

«Пробач дітей, бо бачать недалеко.

 

Прости їм, Боже, ще прозріють може,

пізнають щастя, не підуть по миру…».

І лине в піднебесся слово кожне,

але для неї точиться сокира.

 

Проснуться діти з перепою чорні.

Кров пролилася – соціальна карма.

Час зупинитись настає – сьогодні.

З десяткою в руках убита мама.

10.03.21р.

* Дранка – дощечки якими оббивають стіни;

   Лавка – магазин у селі;

   По п’ятдесят – заклик випити.

 

Остання банка вишень

Остання банка вишень, то на свято.

Наварить мамка з неї кисілю

каструлю. Вийде кожному багато.

І батько буде трохи у хмелю.

А нам ще невідомий смак горілки,

ще живі всі, як на старих картках.

Чекаємо на кулаги тарілку.

Було таке в дитинстві на свята.

А нині – ні. Лишилась тільки пам'ять.

Її не зможе стерти навіть час.

Я дякую батькам, ти чуєш, мамо,

за той кисіль для кожного із нас.

09.03.21р.

Віршар

Серце у грудях мов птаха

рими дарує мені.

Хто я – поет, чи – невдаха

проміж піїтів землі?

 

Скільки спокуси усюди,

знаю, було так завжди́.

Хочуть видовища люди

більше святої води.

 

Слово уже не зціляє,

тупиться мов лемеші,

сохне суцвіттям конвалій –

вірш не лікує душі́.

08.03.21р.

Безсоння

Кожна ніч пече у грудях.

Рух планет майже не чути.

Чи зневірився у людях?

Усіма йду позабутий.

Чую тихий шурхіт ночі,

кажанів і снів погожих

до безсоння неохочих

їх тримають насторожі

наче псину ланцюгову,

що готова мене зжерти.

Повторяється все знову

від народження до смерті.

Відчуваю насолоду,

вітер лиже мої руки,

карт змішалася колода,

королі вдягнули брюки.

Дами теж трико наділи.

Дежавю, але так в’яло…

Промайнула, як несміло

ніч, а Ви сьогодні спали?

08.03.21р.

Дитяче серце

Добро не знівечить дитини

маленьке серце в доброті

це не мотор – свята перлина,

яка до Бога ув імлі

веде таку ж страждальну душу

і, хто б мені не говорив

дорослі душі часто – мушлі,

дитячі – до небес порив.

07.03.21р.

Дорога кульбаб

Поведу дорогою кульбаб

я тебе за руку, моя доне,

у житті багато буде зваб,

що готує для людини доля.

Будуть пересуди і суди,

буде щастя і відверте й чисте.

А я хочу, щоб сьогодні ти

в пам'ять квітів заплела намисто.

Нехай гріють душу все життя,

бо весни багато не буває.

Про одне благаю тебе я –

не згуби свої ключі від раю.

06.03.21р.

Журавлі

Думками горнуться до неба,

тепла чекають на землі

в мокві холодній лісостепу

весни заждались журавлі.

 

Ледь ранок вигріє їх сонце,

парують спини, аж туман…

Та все одно в своїй сторонці

п’янить повітря мов дурман.

 

Солодкий запах Батьківщини

птахів зове у рідний край.

А, що потрібно для людини?

Лети й додому повертай.

06.03.21р.

 

Квітка орігамі

До ранку небо упаде снігами

картина маслом, посіріло тло.

Чи зможе ніжна квітка – орігамі

зігріти світ даруючи тепло?

 

Не знаю точно, але певно зможе.

На вікнах ікебани пелюстки.

Милуються найперші перехожі,

радіють квітам стомлені зірки.

 

І розквітають усмішки під снігом,

і ранок не холодний вже такий.

Під вікнами спиняються від бігу

і сніг зовсім здається не кілкий.

04.03.21р.