Не піддавайтеся ніко́ли
брудному наклепу кремля,
нам наше жито у стодоли
дарує прадідів земля,
дарунок неба – рідна мова,
життя – безцінний дар Батьків…
собі сповідуйтеся хто Ви –
нащадки воїв* чи рабів?
В той час коли коваль Людота*
сталив* свій історичний меч –
москва була брудним болотом,
де тільки жаби із предтеч.
31.08.21р.
*Вої – воїни;
Коваль Людота – ім’я майстра,
що збереглося на древньому мечі;
і над природою вершили самосуд –
земля гіркими плакала сльозами
благаючи одне: «Спинися люд!»
А людям – ні! Давай все більше, більше…
Це буде для війни. Не мирний нині час.
Чи вимовив з нас хто: «Прости нас грішних,
помилуй, Боже, нерозумних нас.»
Будуєм й далі Вавилону вежі.
Та знаю, прийде час розплати все одно.
Кого не спалять лісові пожежі,
того дощами змиє, як лайно.
30.08.21р.
Я без сала, як узбек без плову.
Є шматочок? Нарізай мерщій!
Мокша лаптем сьорбає полову,
вихваляє: «Наша гордость – щи!»*
Дістаю з торбиночки гурочок*,
під сальце закуска просто клас,
часничок, салатику листочок…
і у пляшці для дорослих «квас».
Щось хвалька конкретно покосило,
може він об’ївся своїх щів?
Звідки ж йому знати: сало – сила,
а її ще більше у борщі.
29.08.21р.
* Наша гордость – щи – (російське);
гурочок – огірок.
Думка стала жовтою, як липа,
очі ніби небо – голубі.
Вигорає сонце смолоскипом,
вигріває спини голубів.
Замете невдовзі, захурделить
і різдвяні будуть мріти сни.
А зима до рук своїх пастелі
візьме малювати до весни.
Розмалює поле білим снігом,
замережить серебром шибки,
вітер виє попід змерзлих вікон,
заскавчить й тікає до ріки…
Але поки сонце смолоскипом
вигріває спини голубів,
думка стала жовтою, як липа,
очі ніби небо голубі…
28.08.21р.
Цілуючи безперестанку,
забувши усе та усіх,
кармінові губи світанку
мене обрікають на гріх.
Свій прогріх тримати не в змозі.
Щоранку чекаючи знак,
спішу до Дніпра по дорозі,
де неба палає маяк.
І сонце вітаю уклінно,
як тільки зоря настає.
Я просто, моя Україно,
закоханий в небо твоє.
28.08.21р.
Осінь пнеться. З нею падолист…
Звідкіля на світ беруться діти
знали лиш електрик й тракторист.
Чітко призначаючи маршрути
(їх боявся навіть голова)!
І питання: бути чи не бути
коротко рішало – в… чи на…
Діставалось часто і парторгу,
що був ледар, невмирущий трут.
Хлопці без вагання і, без торгу
визначали грішному маршрут.
Ось такі народні постулати.
Їх ідея наче день ясна.
Голова з парторгом – депутати.
А народ іде чи в…, чи на…
27.08.21р.
*Світлий путь – назва авторська для теми.
Нічим не гірша за минулу.
Не гріє сонце в небі зовсім,
дерева до весни поснули,
до нитки пробирає сирість,
ворона бідкається, скніє,
здається, що летять у вирій
у небі сірі хмари змієм,
курли розтало журавлине,
берізка розпустила коси…
І тільки спокій в серце лине
в таку собі звичайну осінь.
25.08.21р.
час прийшов калині розцвісти.
Україну-неньку вміли Ви любити
доказом ці «Бойові хрести»*.
Ще відлунням слави загримлять Карпати,
згине лютий ворог у борні.
Сина хлібом-сіллю нехай стріне мати
й мир настане в нашій стороні.
Не зречуся, діду, я Шевченка мови,
солов’їну любите і Ви.
А, як залунають гучні сурми знову –
станемо під наші хоругви.
І тоді хай ворог не чека пощади,
будуть биті кляті москалі.
Одягайте, діду, кітель для параду.
Час цвісти калині на землі.
23.08.21р.
*Бойовий хрест – нагорода, відзнака воїнів УПА.
– Час напитись осені.
– Авжеж.
Смакувати кольори пожеж,
що в тумані листя запалило,
багряніють над рікою схили,
мжичка сіє рясно береги,
повертає дощик нам борги
за липневу спеку чи, за серпень,
за гріхи далеких неповернень…
– Люди кажуть: осінь золота.
– Та хіба ж це осінь? Це – життя.
22.08.21р.
Та, що своє серце віддала,
не чекає у замін нічого
і щомиті подумки до нього
лине навіть поміж сльози скла.
Жевріє на тлі похмурих днів.
Дзвоника очікує чи просто,
його лик узріти в високості.
Та яскравих із коханим снів.
Не шукайте відповідь на те,
що не в змозі розум зрозуміти.
Де любов, там чують голос квітів,
для таких і папороть цвіте.
В царині дівочих почуттів
не посійте свої зради хтиві.
В першому коханні всі щасливі
і нещасні в першій самоті.
21.08.21р.
Ранок лоскоче носик
сонця промінчиком теплим.
Пахнуть вчорашні покоси
зорями, вітром і степом.
Чути лелечий клекіт,
бджіл і джмелів суголосся…
А мені недалеку
вгледіти осінь вдалося.
21.08.21р.
Тхне неначе спіднє комуніста.
А колись Дніпро через село
ніс за обрій води свої чисті.
Нерестились в ньому осетри,
повінь заливала косовиці…
Ну, а нині? Й пити не бери.
Повсихали в багатьох криниці.
Це тобі наука і прогрес,
а нащадкам спадщина – болото.
Добиває річку Дніпрогес
і, здається вже безповоротно.
20.08.21р.
Буслики сидять на стрьомі.
Час на південь відлітати.
Їх лякають невідомі
тучі темні та кошлаті.
Я встаю раніше сонця,
аж хапаюся за серце.
Літо випите до денця.
Зачиняє двері серпень.
І змиритися не можу,
і прийняти не бажаю!
До весни тягнути ношу.
На частини душу крає.
Зорі падають додолу
літечка останні миті…
– Мамо! Я не хочу в школу!
– Треба, донечко, ти – вчитель!
19.08.21р.
той легко стане зграї вожаком.
Йому зламати палицю не жалко,
бо розживеться ще одним кийком.
Та пси його жахатись будуть стадом –
російський той*, не український вовк.
Вилизують взуття тирану радо,
цілують в… «носа»… тільки би не товк.
Собі наварить бульби, їм – лушпиння –
жеруть, аж поза вухами лящить…
Так нації приходить отупіння,
яка не вміє меч тримати й щит.
19.08.21р.
*Російський той – російський той тер’єр порода собак.
поміж непотребу
знайшов
на них всі
молоді й красиві
із молоком гарцює
кров.
Нам ще далеко
до «півсотні»
попереду літа́
й літа́.
Я аж завмер,
коли сьогодні
плівки повільно
розгортав.
18.08.21р.
Сонячні дні відпускати не хочеш.
Пахнуть духмяною кавою ранки,
гріє долоні твої філіжанка,
легіт фіранкою грає на кухні,
віти давно на деревах пожухли…
Спомини крають чи думи пророчі?
бабине літо, як осінь жіноча.
17.08.21р.
Шлях Чумацький – неба пектораль.
І по сіль, і на війну дорога.
Пам’ятає і Христа й Дажбога,
й бездощів’я і роси кришталь…
То возами небосхил трясе,
то небес корону приміряє…
Ні початку шляху, ані краю.
Все стрічає й проводжає все.
Де ви нині, браття, чумаки?
Де воли, що тягнуть віз степами?
Вам Господь відкрив небесну браму
і повів далеко. За зірки…
17.08.21р.
казали, коли був я піонером.
Та роки розтавали у воді.
Волають нині: «ми ж жили тоді!»…
Скажу одне: ви не чекайте ер,
живіть не до й не потім, а – тепер.
Прийдуть сніги – змалюєш завірюху.
Погода це поезії ядро!
Вона ж немов – котлети й кляті мухи.
Дмухнуло трохи? Все, хана – борвій!
Осіннє диво шмарклі розпустило…
Пегас по суті це підступний змій,
поету його втримати несила.
Пиши весною, як цвітуть сади,
а літні теми: дощ та грім-незграба…
Погода точно знає куди йти.
Пора писати! Чую, кряче жаба.
15.08.21р.
Незалєжность* й незалежність –
які різні суті.
Будьте, люди, обережні
не вкрадіть майбутнє.
Он, примара йде Майданом,
язиком белькоче…
Вчити мову, мабуть, пані
не хватає мо́чі.
Було б легше, як одненька.
Нічому радіти.
Це ж заблудлі твої, ненько-
Україно, діти.
14.08.21р.
*Незалєжность – похідне від російської
назви «Майдану Незалежності».
Вітру легенький по́вів,
бусла клекіт далекий…
Скільки в тобі любові,
літо, спрагле од спеки.
Скільки в тобі бажання
землю собою гріти.
Дні догорять останні.
Заплачуть Персеїди.
Злочинці бояться злодіїв,
а правосуддя – судді.
В якому часі та просторі
нас ув’язнили, люди?
Пам'ятку* вирвано з коренем
розпеченим залізом.
І чорноземи незорані,
і сіяти запізно.
Зробили рабодоступними
отакі – євразійці.
Стали манкурти підступні ми,
а були ж – Українці.
12.08.21р.
*Пам’ятка – те саме, що пам'ять.
(або чого не пам’ятаю не було!)
Без свята і дива не буде.
По вінця мені наливай!
Вже скоро кінчається грудень,
а там проспиртований рай.
У чому є щастя, малята?
Коли ніс закутано в шарф,
а поруч снігурка патлата
кричить: «Ну, давай брудершафт!»
Здається, що мрія здійсниться,
із нею я п’ю залюбки.
Дивлюсь на коротку спідницю
і дуже великі цицьки.
Лускунчик вкрай треба принцесі.
Без нього і казки нема.
Уся чудасія в процесі.
Кебета не варить. Зима.
11.08.21р.
Минає не день, а життя.
Стікає у Лету по миті.
Дерева стоять в оксамиті,
де вчора буяли жита.
Чи може здається мені,
що ген ластівки відлетіли,
а світ не такий вже і білий
яким вирував навесні…
10.08.21р.
чи на біду голосила.
Каміння хтось вимостив знаками
та прочитати несила.
Ніби усе і вкладено складно –
літери стали чужими.
Небо засі́яло рясно градом.
Навіть не видно стежини.
Вічне питання: де Я чи, хто Я?
Не відійти від канонів.
Не чекай коли прийде месія –
тайна в кільці Соломона.
09.08.21р.
Розправляймо, братове, знамена!
Красний день для козацьких полків.
І чуприна й широкі рамена
мов твердіні яса козаків.
Ти не ремствуй на долю, не треба.
Не полине навспак дід Дніпро.
І вервечка з барвінкових стебел
нагадає, мо́, ле́геню про…
Про серпанок рахманний туману,
про строкаті осінні ліси…
Обіруч обійматиме маму,
коли мирні настануть часи.
Не гляди у свічадо ніколи!
Бо лукавий зіб’є із пуття.
І тоді горилиць в матіолі
не спивати тобі смак життя.
Хай люстерко залишиться жінці,
примиляється хай перед ним.
І жахтіють ланіти червінцем.
Ти ж молись перед ликом святим.
Благоволити мусиш єдине:
нехай з ґніту маленький вогонь
Матір Божу благає про сина
і про мирний Батьків, тихий сон.
Молитви твої чотки відмірять
ти, козаче, тривкий, як булат.
Відбиваєш із лігвища звіра
побратимів своїх і дівчат.
Навідліг засвистіла шаблюка,
шпарко нехрист біжить до кремля,
путівець устелила пилюга
і горить під ногами земля.
Не для доброго в мокші кебета.
Будь помисливим, друже, із ним.
Бо в московських, кривавих тенетах
ти назавжди помреш молодим.
Доброхіть ми степи не залишим!
Бовваніють у ньому баби́*.
Степ одвіку вшановує тишу
і ніколи не терпить ганьби.
Та швидше б із козачих пліч
ярмо війни упало пріч.
08.08.21р.
*Баби – скіфські кам’яні статуї.
1. ЗНАМЕНО. Гарний синонім до слова "прапор", правда ж? Гайда
урізноманітнювати солов'їну!
2. КРАСНИЙ. В Мережі точаться баталії навколо цього слова. Одні
стверджують, що то росіянізм, інші заперечують (і вони праві), наголошуючи, що
це українське слово. Отож красний — у значенні гарний. Допоможемо слову повернутися
на Батьківщину?
3. ЧУПРИНА. Чи знаєте ви, що назва чоловічої зачіски “оселедець”
виникла значно пізніше, ніж така зачіска з’явилася на головах вояків? Згідно з
одними джерелами, цю назву придумали радянські письменники, згідно з іншими —
Катерина ІІ. Козаки ж носили чуприну (або чуба).
4. НАВСПАК — назад; у зворотньому напрямку.
5. ВЕРВЕЧКА — 1) один з чотирьох мотузочків, на яких підвішена колиска;
2) ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь.
6. БЛАГОВОЛИТИ — виявляти бажання щось зробити.
7. ЧОТКИ — шнур або стрічка, найчастіше замкнуті в кільце, на яких
нав'язані вузлики або нанизані намистини (зерна), пластинки чи інші однорідні
елементи.
8. СТРОКАТИЙ — забарвлений у різні кольори, пістрявий.
9. ГОРІЛИЦЬ — обличчям догори; протилежне ниць.
10. ОБІРУЧ — обома руками.
11. ТВЕРДІНЬ — небесне склепіння, небосхил, небо.
12. ҐНІТ — стрічка, що використовується для горіння в гасовій лампі,
свічці тощо.
13. ЛАНІТИ — щоки.
14. ЛЕГІНЬ — юнак, парубок.
15. НАВІДЛІГ — розмахнувшись із силою; з розмахом.
16. ПОМИСЛИВИЙ — який від усього чекає небезпеки, неприємності;
недовірливий, хворобливо підозріливий.
17. РАМЕНА — плечі.
18. РЕМСТВУВАТИ — нарікати.
19. РАХМАННИЙ — тихий, спокійний.
20. СВІЧАДО — дзеркало, підвісний свічник для багатьох свічок.
21. СЕРПАНОК — легка прозора тканина; схожа на дим паволока, яка
обмежує видимість предметів.
22. ТРИВКИЙ — міцний, сталий, що не піддається змінам.
23. ЖАХНІТИ — горіти яскравим полум'ям, палати.
24. ДОБРОХІТЬ — добровільно, по добрій волі.
25. КЕБЕТА — здібність, уміння, хист; розум.
26. МРІТИ — ледве виднітися, бовваніти; ледве світитися; мерехтіти;
світати.
27. ПРИМИЛЯТИСЯ — поведінкою, розмовою, манерами намагатися подобатися
кому-небудь, зваблювати когось; словами, вчинками піддобрюватися до кого-небудь
з певною метою; підлещуватися.
28. ЛЮСТЕРКО — дзеркало.
29. ШПА́РКО — дуже швидко, спритно.
30. ПУТІВЕЦЬ — дорога між селами, польова дорога.
Вночі сьогодні прийде фея.
У доні випав перший зуб!
Нехай крокує по алеї,
через розкотисту грозу…
Я чую неба увертюру,
співає пісню вітерець….
Не спинять магію баюри,
йде по калюжах, навпростець…
Допоки спить мале зайчатко,
торкнуться чари нейних губ.
Усе пройшло, здається, гладко:
копієчка лежить за зуб.
06.08.21р.
висотує нектар.
Комаха може і мала
та має Божий дар.
Чи може знає наперед,
вертаючи з полів,
що взимку дуже треба мед
тому, хто захворів.
Мене на роздуми навів
цей нелукавий труд.
Порівнюючи бджіл й джмелів –
людина ніби трут*.
04.08.21р.
*Трут – те саме, що трутень.
сонце випалює трави.
Днями від палу млосними
спеку розносить вітрами –
день.
Місяць городить габою,
ллє на поля прохолоду,
роси проводить тропою…
Бачиш? Чекає під глодом –
ніч.
Розпечене та щасливе.
Дощиком лагідно вмите…
Скільки в тобі позитиву,
таке швидкоплинне літо.
03.08.21р.
Який чудовий легіт на зорі.
Ще море спить. І
гори сплять. І небо…
Дрімає поміж
віт пташиний щебет.
Притихли до схід
сонця чагарі.
Зарожевіла хмарка.
Перший знак.
Баклани вартовими
на камінні.
І навіть ніч
вшановує їх тіні.
Спекотний день
віщує Кара-Даг.
І тиша. Та
така, що на сто миль.
Куди там в
місті спокою шукати.
А тут, ані днів
тижня, ані дати…
І тільки
шелест, ніжний шелест хвиль.
02.08.21р.
Напився сонця та липневих злив,
даруй тепер малечі власну силу,
ще серпень не дійшов до небосхилу,
бо не увесь дозрів «Білий налив».
Це саме час навідатись у сад.
Зірвати власноруч дарунок літа
вже яблунька свої схилила віти
й благоуханний лине аромат.
Люблю побути тут на самоті.
Аж просльозився разом з небом. Значить
мене не оминула Божа вдача
в прожитому до цього дня житті.
01.08.21р.
