Новорічні роздуми

Останні, невгаваючі хвилини
Проводять рік старий у добру путь.
А чи багато треба для людини? –
Людиною лишитися, мабуть!

Збентежу нині спогадами душу.
(Шампанять кров прообрази думок).
Заграви їх ніколи не порушу.
Шукають очі спалахи зірок.

Милуюся, ніяк не надивлюся
У небі межи зір така краса.
Пора згадати матір і бабусю
І всіх, кого забрали небеса.
                                     31.12.18р.

Новорічне 2019 (або коми поставите самі)

Ранок «дарує» сюрпризи.

Сніг перем’яли в багнюку.

Кажуть, що вихід із кризи

Рік провіщає – свинюки.

Хрюкати йду під ялинку.

Плюну в загальний свинюшник.

Я не людина, а – свинка!

(Всі тут не люди, а – хрюші).

Всюди пляшки і тарелі…

Випили? Киньте під ноги!

Витовчуть все менестрелі.

Пий і гуляй до знемоги!

Наче в старої Одарки,

Мати казала, у скрині…

Ну, заглянемо у чарку.

З Роком новітнім Вас СВИНІ!

                                           30.12.18р.

Смерть Батька

Смерть Батька

                          (40 років назад пішов

                            з життя мій батько)

«Ой, таточку!

                      Ой, Боженьки!

                                              Ой, Тату!!!

Куди тебе дядьки понесли з хати?» –

«Кого тепер я буду обнімати?» –

Голосить посивіла твоя мати.

Ой, грудню, наробив мені ти горя

Під рік новий померзло все на дворі.

Усохла попід вікнами калина.

Та овдовіла молода дружина.

А сина хто на руки буде брати?

«Ой, татоньку, ой, людоньки, ой Тату…»

                                                         25.12.18р.

Різдвяна казка

Запахло хвоєю.

Біліє вулиця.

І доця феєю

До мене тулиться.

Ще не розказана

Святкова казка їй,

Мішечок зв’язаний

Солодких чудо-мрій.

«Он Миколайчик, глянь,

У небесах саньми…» –

Було, що без вагань

Чекали чуда й ми.

                          24.12.18р.

Новітня історія

Нові часи. Нові Герої.

Піду обчищу картоплину.

Коняка є, немає – Трої.

Чи сам я схожий на людину?

Усе в мені волає Совість:

«Прокинься, подивись довкола!» –

Та, як погляну то натомість

Спільнота нині боса й гола.

Іще й війна плює під боком.

Поділені церковні фрески.

І відчуваю (ненароком)

Десь у душі духовні сплески.

Тиняюся межи світами

Побитий долею, зубастий.

Але для мене те не драма.

Дай, Боже, сил мені не вкрасти!

                                               23.12.18р.

Глухий кут

Ілюзії думок ведуть у кут.

Уже подав бокал вина Сальєрі

І дошками забиті вхідні двері,

Й ножа в руці стискає міцно Брут.

Не прокричу у натовпі: – «Агов!»

Немає сенсу бо глухі від роду.

На ковбасу вимінюють свободу

І волю не сприймають без оков.

Прийдешній день не зваблює мене.

Вчорашній – не печалить і не гріє

Лише одне на думці – Mamma mia!

Проходить все. І це, повір, мине.

                                               21.12.18р.

Дитяча радість

У світлі радощів і сміху

Летять сніжинки на зорі.

Омріяна дитяча втіха

Блищить у сяйві ліхтарів.

Біжать усміхнені малята,

Загомоніло все округ.

Бери мерщій свої санчата,

Дивись навколо білий пух.

Не вдержали небесні сили

(Все стало на свої круги).

Учора осінь золотила,

Сьогодні білять сад сніги.

                                  13.12.18р.

Ленінопад

Впав ідол ниць! І демони злетіли.

«Михайлівський» уперше бив набат.

І «Беркута» кийки осатанілі

Були безсилі повернуть назад

У стійло владне. Русичі повстали.

Зреклися ненависної орди.

Каміння і щити (усе, що мали),

І непохитну волю боротьби.

Ніколи Бог стражденного не кине,

Як той за віру проливає кров.

Ти чуєш сурми? Йди до бою, сину!

Звільни цю землю від орди оков.

                                                10.12.18р.

Завія спогадів

Хитає ранок спогадів сніжинки

У темноті забутих почуттів.

Завіяло нетоптані стежинки

Які вели у хату до батьків.

Не злікувати пам’яті у часі

(Є болі не сумісні до життя).

Все в інші переллється іпостасі.

А поки ранок спогади хита.

                                        08.12.18р.

Історична об'єктивність

Ніколи не вірте у добрих російських царів!

Ця віра породить у полі хрести, а не жито.

Бо скільки нещастя із тими царями нажито,

Та жоден із них любов’ю народ не зігрів.

Хитається небо і плаче, голосить вдова.

Це братньо-російська «любов» повалила зі сходу.

І мокша рубає найкраще коріння народу.

Та слава козацького роду в степу ожива.

Хто кров’ю своєю цю землю полив і зігрів.

Хто віру і волю в бою захистив і примножив

Сприйняти не зможе чуже і одвічно вороже –

І казку про добрих і щирих російських царів.

                                                                  27.11.18р.

* * *

Засни, моя свідомосте,

У світі неприкаянім.

Що сієш, те і виросте.

Життя, немов у маренні,

Снують людці насуплені

Від них немає користі.

Нечистим душі скуплені.

Засни моя свідомосте.

                             24.11.18р.

Передвиборче

Не по Хуану шаровари!

Подайте дону голубців.

Заметушилися Стожари.

П’яненький півник ців та ців

Хитається обабіч долі

Промови, зустрічі…

                                   – кіно.

Думки народу хоч і кволі

Не допоможе все одно.

Свинцем залиті шпальта преси

(закинь у шафу здохне міль!)

Та шкурні бачу інтереси

І чую стогін звідусіль.

ІІ

О, аромати ці пречудні!

Додай води на дно каструлі…

Так може пахнути у грудні

Крупа. (Від Бойка, чи від Юлі)!

У крові запах дещо інший.

І присмак – гірко-незрівнянний.

Та цукор з гречкою миліші! –

«Мовчи – солдатик олов’яний!»

ІІІ

Не вже оспівану Тарасом

Цю землю несказанно-милу

Під барабани і пивасик

Відправимо ми у могилу?

                                     21.11.18р.

Неймовірні перегони

Змагалися зарплата і квартплата

(У перегонах завше є резон).

Зарплата каже: «Я, хоч малувата,

Але поглянь, я жіночка – огонь!»

Квартплаті морду посмішка скосила

(Вона хоч віртуальний папірець)

Та клята має неймовірну силу –

Товстий опорожняти гаманець.

«Ти, леді, квінтесенції не плутай!

Бо, як урветься у мені терпець

То навіть не успієш і збагнути

У касі, як настане твій кінець!»

Дурня-дурнею, але суть не змінна:

Як не розтягуй нищу зарплатню

Квитанція поставить на коліна

І грошики промовлять нам – тю-тю.

                                                  17.11.18р.

Траншова допомога

Якщо на газ накинути п'ятак

(Европа протраншує стопудово).
І проковтне зґвалтований батрак.

А навіть якщо піде щось не так

То винною лишається – корова,

Бо «злиже» гроші довгим язиком.

Все рівно буде зрада то чи змова.

Бо президент з прем'єром – не причом!

Як не крути, а "чисті", стопудово!

                                                    16.11.18р.

картинка з інтернету

Перший сніг (або водієві не до сміху)

Ой, як гарно у країні!

(З Києва до Чопа)
Замітають хуртовини,
Шоферові... –
                     Оппа! –
Ондечки «КамАЗ» по трасі
Посунуло юзом.
Не щастить, іще, невдасі
Сів «Peugeot» на «пузо».
«Гелік» надуває щоки.
(Це не Каракуми!)
Що поробиш, як щороку,
«З’їзд любителів» (нівроку),
Для літньої гуми.

                        14.11.18р.

* * *

Ховає осінь у тумани сни.

Дощі свої сумні виводять гами.

Як близько через зиму до весни.

Але у ній уже не буде мами.

Кричу, благаю: «Осене, вернись!

Напитися не можу більше снами...»

Та журавлі здіймаються у вись.

За небокрай. Здається, що до мами.

                                                     11.11.18р.

Іще більшіше

(пародія)

                       (Все більш розходимось, як в небі – літаки,
                        Як два автомобілі – на дорозі.
                        Твоє життя – в реальності, у прозі,
                        Моє – в поезії, за хмарами таки.)

                                                     Ярослав Чорногуз

У небі літаки ішли ногами,

Автомобілі по дорозі теж.

Життя у прозі по-за грою меж,

А у поезії – покисло за горами.

Від самоти тиняюся кутами.

Все далі розійшлись від точки «G»

Пісні і вірші стали щось – пісні.

Насвистують із молодості гами…

Ще пеститься помежи двох крижин,

Що тріснули і труться ніби люди.

Чи буде що у них, а чи не буде?

Але на те є тисячі причин.

Всі друзі полякались навкруги.

О, вільні думи Француа де Сада.

Саме вони ведуть мене до саду,

А там круги, круги, круги, круги…

                                              10.11.18р.

Краса осені

Для осені ще сивіти не час.

Вона така прекрасна, міднокоса…

Ніяк не сіролиця, гола й боса

Чий погляд у тумані майже згас.

Для осені ще сивіти не час.

Не відпущу її чарівних днів.

Бо де ще стільки вольності поету?

Чи варто просто канути у Лету

Не переживши злету почуттів?

І цих осінніх, неповторних днів.

                                            10.11.18р.

Студентський максималізм

Як пребагато в погляді надій.

І до життя незгаслих інтересів.

Тобі ще ненаписана "Confessa"...

О, юносте! Радій цьому, радій!

Твої думки високі та ясні

Летять у даль не зморені роками.

Нехай наснага не зазнає драми

І урожаї принесе рясні.

Ніщо в житті безслідно не мина.

Всі зустрічі по суті є розлуки.

Такі хиткі життєві віадуки.

Та чи у тому є твоя вина?

                                         08.11.18р.

Кожна творча зустріч наводить на певні роздуми та висноски. Таким ось віршем підводжу нашу творчу зустріч зі студентами НУБіПУ. Щасти, Вам, юні максималісти!

Баба і брага

гумореска

(зі слів моєї (уже покійної сусідки Горончко баби Саши))

Заварила баба брагу (до Бориса й Гліба).

Захотілося старенькій потішити діда.

Глип у шибку, що це? Боже! (аж запало в оці).

У мундирах йдуть до двору здоровенні хлопці.

Вона брагу на города мерщій виливати,

А соколи, ясні хлопи, пройшли мимо хати

Кажуть: «Бабцю, нам би глянуть чи не сієш маку!»

Відібрало бідній мову, стоїть – неборака.

На фазенді – «змій зелений». В півня потанцюльки…

І ледь – ку – своє заводить захмелілій курці.

Когут глянув на служивих, що вони за птиці?

У курятнику не бачив. Надаю по пиці!

Старший подає команду (офіцер культурний):

– Йдемо звідси опергрупа! (В п’янці півень буйний).

Хочете знайти скелета? Загляніть у шафу.

Чи вас часто рятували курочки від штрафу?

                                                                  03.11.18р.

(картинка з інтернету)

Надія

Крик в осінній пітьмі не почує ніхто.

Стихлі вулиці. Зниклі трамваї…

Паморозь і ліхтар. І погасле вікно

Мене знову на розі стрічає.

Всі дороги ведуть у нічне – ніку́ди,

А сюди привели із ні́куди.

Зачекай. Все відбудеться. Тільки не йди.

Не піддайся зрадливій облуді.

                                                01.11.18р.

Гріхопадіння

Мети, мети, засип оцю негоду

І вибіли до ранку сірий світ.

Людці узяли за новітню моду

Не днів не цінувати, ані літ.

Зішли на них жахи, прокляття, кару...

Дай кожному спокутати гріхи!

У небо не піднімуться Ікари

Допоки з душ не вибити трухи.

                                               30.10.18р.

* * *

Земля зрівняє всіх.

І бідних, і багатих.

Ось-ось і перший сніг

Посиплеться лапатий.

Мені на манівці

Лишилася дорога.

Синиця у руці,

Але щока волога.

Чи вірою служив?

(Того, на жаль, не знаю).

Невіданий мотив

Незвіданого краю.

Чи варта епопей

Протоптана стежина?

Та буде все – о’кей!

Я перш за все – людина.

                            28.10.18р.

Одвічно козаче

Усе багатство булава та шабля

І два пістолі вірні у бою.
Чому тебе степи, козаче, ваблять?
Мо, долю випробовуєш свою?

Усе, що маєш – янгола та віру
І за домівку Запорозьку Січ.
Своє життя віддав ти на офіру.
Та, власне, зовсім не у тому річ.

Люлюкає матусенька дитину.
Над ними мирне небо голубе.
Лише тому, що ти за Україну
Без роздуму пожертвуєш себе.
24.10.18р.

Хазяїн

                           (за мотивами народної творчості) 

Я, хвацький хлоп, а теща каже – пан.

У хаті вівці, кізонька, і кури,

І рохкає погрозливо кабан...

Зате харчі без ГМО, з натури.

Сусіди заздрять, подали у суд

Дільничний ходить, пише протоколи.

Помиями обгиджує мій труд.

Хоч я не п'ю ні рому, ані коли.

Було лише два кроки до мети.

Та не життя це, а суцільне – днище.

Хто знає, як налагодить мости

З сусідами, що поверхами нижче.

                                                       22.10.18р.

Осінній ранок

Ось-ось, й посивіє роса.

Попритихали очерети.

Яка краса! Яка краса!

Де ви, художники й поети?

Пора мастити полотно

І змалювати листопади,

Що багряніють за вікном

І серцю надають розради.

                                21.10.18р.

Чи є порода у людей?

Зреклися віри, нації, та роду.

Тепер шукаєте свою породу.

Дивлюся на таких ось мацапур,

Людина ти, чи безпородний кнур?

Десь вибухом розірвано дитину,

Чи мати схоронила свого сина,

Чи руку відрубали за тризуб…

І кров за кров, лунає, зуб за зуб!

На сході знову бій гримить запеклий.

Дорога душам найманців у пекло.

І ні думок не маю, ні ідей.

Про тих, які  не схожі на людей.

За незалежну долю і свободу!

Козацького, ми українці, роду!

                                            15.10.18р.

Патологічна ненажерність

Людина «попала у тему».

Мідні дзвенять зорепади.

Ницій душі до Едему

Діла немає, до влади

Тягнуться помисли хоті.

Руки тремтять од наживи.

Дух помирає у плоті.
Кліпають очі жадливі.

У цьому довічному спорі

Перемагає – паскудство.

І звірі сконають, і зорі…

Вимре від цього і людство.

І це за тридцять срібників Іуди?

Я, вас благаю, схаменіться люди!

                                               13.10.18р.

Підліткове (зі шкільних спостережень)

Вони щасливі. Точно знаю. Їх

Ще не торкнувся первородний гріх.

І яблука спокуси ще садами

Не поросли (ні Єві, ні Адаму).

Ти губ її торкнутися не смій!

Не пробуди, хай спить лукавий змій.

І на щоці неголеного пуху

Хай злі ніколи не торкнуться духи.

Гріховний час докреслює цей круг.

Підступний крила розпускає крук.

Найперше, та на жаль воно й останнє

Це платонічно-лагідне кохання.

                                                     10.10.18р.

Серпневий зорепад

Ночей серпневих перша прохолода.

Не химородьте долі наперед.

Ще осені не напилися води,

Й колише вітер сонний очерет.

Багаття вимальовує причуди.

Стожари і, Ведмедиця ковшем...

У тиху ніч дослухайтеся, люди!

Персей ридає золотим дощем.

                                            09.10.18р.

Любов до мови й України

Любов до мови й України

                      (Відповідь Сергію Присяжнюку)

То хто ми, нація чи ні?

Розмножуються «Ієгови».

І «свідки – язика*», не мови,

Країну нищать у вогні.

Здавалося: люби, твори,

Піклуйся про сім’ю, та Неньку,

Добро примножуй помаленьку…

А в нас все дриґом до гори.

Козаче братство – на війні.

Бали святкують русофіли

Які ущерть осатаніли.

Це видно не лише мені.

Попи московські заревли.

На паперті, як на базарі

Подай на «лапу» «божій тварі»,

А якщо ні – жидохохли!

У радіоетері – мла.

Лунає чи «Гоп-стоп*», чи «Мурка*»,

Чи «Папіросочка» – укурка*»,

А Леонтовича нема.

Та свято вірю у зорю.

Бо зійде сонце України,

Піднімемо її з руїни

І вклонимося – Кобзарю.

                                 07.10.18р.

* Язика(рос.) – йдеться про мову.

* «Гоп-стоп», «Мурка» «Папіросочка» сумнозвісні пісні російського блатняка.

* Укурок – людина, що вживає наркотичні засоби через куріння.

Різна правда

І

Невже алгоритми підвладні спокусі?

Вирує життя від утроби до смерті.

Людина, мов білка, у вічному русі

Малює майбутнє на долі мольберті.

Еліта в розкішні одягнена шати.

Не вірю у світле майбутнє відверто.

До вирію діти летять депутатів,

А наших синів нагородять – посмертно.

ІІ

Прамати дивує мене антиподом –

Мурахи манюні, але, які вперті.

Багато чудесного є у природі…

А люду? Аби де украсти, й пожерти.

                                                    04.10.18р.

Трамвай з дитинства

Червонощокий цей трамвай

Іще з часів царя Гороха

По листю човгає потроху

Здається, аж за небокрай.

Йому б у небо до пташок,

Та колії вросли у землю.

І я ніяк не відокремлю

Ілюзій від своїх думок.

                           01.10.18р.

Блокпост

Сьогодні небо плакало над нами.
І серце краяв невимовний щем.
Розквашена багнюка під ногами
Добротно переповнена дощем.
Б’ють міномети, але нас не стерти
З позиції. Цей надприродний страх…
Пішли на штурм російські регіменти
Із дикою ненавистю в очах.
Застрягла їм атака у горлянці –
Вдавило кров’ю «брата-москаля».
Були – «герої», а поранку – бранці.
Навіщо, москалі, вам ця земля?
                                               25.09.18р.