* * *

Ховає осінь у тумани сни.

Дощі свої сумні виводять гами.

Як близько через зиму до весни.

Але у ній уже не буде мами.

Кричу, благаю: «Осене, вернись!

Напитися не можу більше снами...»

Та журавлі здіймаються у вись.

За небокрай. Здається, що до мами.

                                                     11.11.18р.