Ка – 52

Ка – 52

Я птаха-смерть, яка шматує небо

і тінь моя скажено по землі

кудись біжить між сухостою ребер,

поміж дубів розлогих, ясенів…

Я сію згубу мирним гречкосіям,

бодай пізнають – вічна тільки смерть,

а я її слуга, її месія

і не земля мій дім, небесна твердь.

Я звідти бачу всіх, кого убити

і набиваю хрестика в приціл,

нехай згорять в садках і школах діти…

живі хай виють поміж мертвих тіл!

Та, щось уїлось під крило болюче,

востаннє глянув у небес ясу…

А хтось промовив: «Долітався, суче?

Палкий тобі привіт від ЗСУ».

31.10.22р.

Хто винуватий і що робити

Хто винуватий і що робити

(диптих)

Хто винуватий

Не може мир нести росія.

Посіяти Війну? То так!

І ґвалтувати добре вміє.

У мирі жити аж ніяк.

Із іграшок – пістоль і танки,

візок дитячий, ніби трак…

А винуваті, звісно, – янкі,

у тім, що кац*апет мудак.

Що робити

Пора поставити всі яті

й забити в домовину цвях,

бо скільки в московитів клятих

може зсуватися той дах?

Русня збагне коли по морді

й припинить враз свою бузу.

Так буде завтра, а сьогодні –

я вірю в силу ЗСУ!

30.10.22р.

 

Мова неба

Мова неба 

А жовтень – шлях у листопад,

бо навпростець ніяк не можна

і знає це людина кожна,

як поміж зоряних лампад

вже Рігель* засвітив тривожно

і Бетельгейзе* снігопад

такий близенький провіщає,

це Оріон* над небокраєм

спустошує порожній сад

і зиму нам передрікає.

29.10.22р.

*Оріон – сузір’я, яке в північній півкулі з’являється

у зимовий період, а Рігель та Бетельгейзе – зірки цього сузір’я.

Душа словотвора

Душа словотвора

Чи маєш ти ключі від раю,

моя поранена душа?

Я точно не скажу та знаю,

як тебе ріжуть без ножа,

як розпинаючи за слово,

хтось просто харкне залюбки.

А ти простити все готова,

щоб світ розчулити жорсткий.

Бо відчуваєш, як струмками

біжить знедолених сльоза,

тому і прагне зняти камінь

із їхніх душ моя душа.

29.10.22р.

Хелловін по-нашому, або Ніч всіх Святих

Хелловін по-нашому,

або Ніч всіх Святих

Вставайте, братчики, егей!,

така сьогодні нічка.

Пора загнати цих чертєй*

додому, в потойбіччя.

Нехай у Пітері й Москві

святкують свято духів,

бо кажуть все одно мордві,

що куля, що сивуха. 

Для них святе - це мавзолей

і труп вошдя-народів...

Вставайте, братчики, егей!,

до зброї, за свободу!

28.10.22р.

*Черті - сленгове слово.

Жнива

Жнива

Налий мені життя із глека...

У полі жарко. Тут жнива.

Здається осінь ще далеко

і тільки неймовірна спека

й вода із глечика жива.

Як щедро уродила нива.

І не здається те мені.

Раптово б не упала злива

де ще лани стоять цнотливо

нам не віддавши хлібодні.

Не трать, Перуне, грому стріли,

щоб не насупились гаї.

І провели зорю й зустріли...

даруй, Всевишній Боже, сили,

зібрати в полі врожаї.

27.10.22р.

Ранньоквітневе

Ранньоквітневе

Впаде печаль на ранні роси,

на ще незорані поля,

моя ти земле стоголоса,

чекаєш пісні солов'я,

чекай, чекай вона ще буде,

ще квітом вкриються сади.

Хай лютий відболить у грудях,

а потім мні* розквітнеш ти.

Не скорена московській черні,

тебе не зломить комісар,

хай світять шлях тобі крізь терни

вогні оспіваних Стожар.

Хай наливається колосся,

ти тільки свято у це вір,

моя ти земле стоголоса,

що прийде довгожданий мир. 

26.10.22р.

*Мні - мені.

Нежданчик

Нежданчик

(з народного гумору)

Щоб не увібгатися в халепу

й не пізнати розпачі й жалі,

я подумав, що назвати треба

кицьку, як коханку – Наталі.

Сиплю деміургові осанну!

Хто б, скажіть, придумати це міг?

Так же можна Інну чи Оксану

притягнути жінці на поріг.

А сьогодні оце диво зранку

від здуміння, аж роззявив рот

стрів мене прив’язаний до ґанку

пес добротний на ім’я – Ашот.

25.10.22р.

 

Святий потоп 2022 року*

Святий потоп 2022 року*

Вовік благословенний Борисфен

й ріка Ірпінь вовік благословенна

і води ваші нам святі здавен

де Княжий град* розправивши знамена,

чекав навалу з півночі орди,

сябри на Київ йшли і московити

і дві ріки потоками води

нашестя це зуміли зупинити…

Боїться вод священних чортівня.

Чорномосковський, підлий ворог нидів

і у вогні він вигорав щодня…

Хвала тобі село-Герой – Демидів.

24.10.22р.

*Святий потоп 2022 року – підрив дамби ріки Ірпінь, 

  у районі села Демидів, що унеможливило прохід   

  ворога на Київ через місто Вишгород.

  Княжий град – Вишгород колискове місто багатьох

  Київських князів.

Яка різниця?

 * * *

Яка різниця який світ?

Хоча для багатьох дилема.

Але, як пише родовід:

насрати можна і в Едемі.

23.10.22р.

Час розплати

Час розплати

Сьогодні повня спила крові,

умила в ній своє лице…

Всі люди надто принципові,

можливо й війни через це.

До влади вперто лізе покруч,

будинки спалює й мости…

Свавілля й беззаконня поруч,

а після них одні хрести.

І не важливо це в Ізюмі

чи в Бучі посеред двора.

Диктатори усі безумні!

Питання, а електорат?

Який надав безмежжя влади,

й волав щодуху: «Розіпни!» –

сіяв убивству надто радий.

Та чи не був між ними Ти?

Тепер гризеш невинно нігті

й пускаєш носом бульбашки.

Грішити просто в цьому світі.

Та порахунку час гіркий.

22.10.22р.

Дай, Боже, сил

Дай, Боже, сил

Дивись, палає небосхил

усюди чорні хмари…

Дай, Боже, витримки та сил

ракетного удару

здолати наслідки страшні

і вистояти вкотре.

Ми на війні. А на війні

твій капітал – непотріб.

Колись у мирному бутті

здолавши люту стужу

ти зрозумієш у житті

ціннішого за душу

нема нічого.

21.10.22р.

Не підвладне Харонові

Не підвладне Харонові

– Чому ти плачеш?

– Я не знаю.

Мені здається, що нема

там, за межею небокраю

життя, лише одна зима

і лютий вітер понад Стіксом,

який здолає лиш Харон…

А тут… 

          …у бабці пахне тістом

і піч, неначе Вавилон.

Хіба ж я думав про Елладу?

Та, що мені Харон і Стікс?

Коли у тиші снігопаду

дідусь від зайчика приніс

цукерочок, аж цілу жменю

і вітру вольного з полів,

як діставав їх із кишені,

наче навмисно  шарудів,

щоб ми збігалися, мов миші

на запах сиру на столі.

А зараз тільки пам'ять пише

про час дитинства у селі.

20.10.22р.

Роса

Роса

Можливо хтось і прошипить,

що недоречно пити роси.

А я по ній гуляю босий,

стрічаю вранішню блакить.

Хай заздрять люди та мовчать.

Бо, що мені перестороги?

Яка трава окрай дороги!

Вдихніть хоч раз цей аромат

і зрозумієте, вона

лікує за пігулки краще,

а ви вважали я пропащий

гуляючи по ній щодня.

18.10.22р.

Осіннє

Осіннє

Візьму за наречену осінь,

за дружбу дощ нехай іде.

Чомусь не сумно мені зовсім

у днях, де листячко руде.

Ну чім, скажіть, не наречений?

У тиші кинутих алей,

де тільки лавочки зелені

й туман лікує, мов єлей.

Хіба ж багато треба людям

подалі від шумливих площ?

Вдихнути лиш на повні груди,

де тільки осінь, ти і дощ.

18.10.22р.

Прощай, друже, прощай

Прощай, друже, прощай

                             (пам’яті Цивірко Миколи)

Земля осиротіла на поета.

У засвіти пішов Микола, друг,

як вміло розставляє смерть тенета

і зупиняє серця перестук

навіки.

Що є буття? Ніколи не пізнаєм.

Куди веде опісля смерті шлях?

Твоє життя наповнене розмаєм

залишиться назавжди у вірша́х,

у слові.

Поети, люди кажуть, не вмирають,

вони від нас ідуть за небокрай.

Тепер і ти знайшов ключі від раю.

Прощай, Миколо, з Богом спочивай.

17.10.22р.

Пам’яті маестро

 Пам’яті маестро

               (Керпатенко Юрію Леонідовичу)

 

Живіть, маестро, в пам’яті людей,

душі не можуть росіяни вбити.

І навіть вирвав серце із грудей,

Вас не скорили кляті московити.

Бо хто вони? – недолюдки, орда

таким Господь не дав добро творити

біда, біда… від них одна біда

і тхне несамовито оковита,

і смерть смердить довкола москаля

від Кенігсбергу й за кордон Сибіру.

Не відаю, як носить їх земля.

Ну, що ж, маестро, спочивайте з миром.

16.10.22р.

Осінні роздуми

Осінні роздуми

Дозрів і виноград, і груші,

і сонце вигоріло вщент.

Чи то зміліли наші душі,

чи заслабким нам став абсент?

Сказати точно? Я не знаю.

Лише здогадками живу.

Птахів летять на південь зграї,

хтось десь допалює траву.

Димами сходить наша осінь

та інеєм в саду цвіте.

Я літечко люблю і досі

хоч бабине, але ж проте –

таке гарнюнє.

16.10.22р.

На Ечки-Дазі

На Ечки-Дазі

На Ечки-Дазі* біля джерела

де Бакир-Баш* рятує всіх од спеки

солоний піт струмочками з чола

у воду капав і тікав далеко.

А я все пив дарунок Кримських гір

і не було смачнішої водиці.

Приносить вітер липневі офір,

під ноги сипле ялівцеву глицю.

І величають це хори цикад,

сюрчать довкола: «Липневі осанна!»,

а приспів доспіває часопад

співочими світанку голосами.

15.10.22р.

*Ечки-Даг – Козяча гора (Крим)

  Бакир-Баш – джерело на Ечки-Дазі.

 

Синдром пово**знюка

 Синдром пово**знюка

 

Для тих, хто має уші віслюка

й ковтає все лайно з телеекрана

роздули культ – Сашка Пово**знюка

і крутять на вечерю й на сніданок.

 

Це, певно, все, що любить наш народ:

хамло, судимість, матюки із рота…

А для таких усі ми бидло й скот,

панам ніколи не указ голота.

 

Питаю вкотре всіх: «То хто ми є?

Чийого роду, племені ми діти?» –

Та кажуть: душу гріє лиш своє.

А звідти і ростуть всі наші біди.

14.10.22р.

З яких країв приходить осінь

З яких країв приходить осінь

                    Моїм друзям Анні та Василю Белмегам

                    село Устеріки Франківської області

І не старий ще наче зовсім

лиш просидь як туман у вітах…

З яких країв приходить осінь,

спитай у бабиного літа.

Спитай його про сум лелеки,

про крик прощальний, журавлиний…

Стоять задумливі смереки

Карпат одвічні берегині.

І тільки води Черемошу

шукають прихистку в Дунаю.

У спину дощ мене полоще…

Чи є межа йому не знаю?

З яких країв приходить осінь,

спитай у бабиного літа

і не старий ще наче зовсім

лиш просидь, як туман у вітах…

13.10.22р.

 

Сила мови

Сила мови

Дзвени булатом, рідна мово,

рубай мені до світла шлях,

нехай твоє воскресне слово

у наших зморених устах.

Засяє сонце крізь тумани

проб’ється парость із землі…

тебе бояться бусурмани,

а ти дзвени, дзвени, мені.

Не має кращої й не буде

на всі століття і віки,

шануйте рідну мову, люди, –

живець цілющої ріки.

13.10.22р.

* * *

* * *

Нехай горить свіча за вас і нас.

І за живих, і за безвинно вбитих.

Не залікує мої рани час.

Народ воскресне у кривавій битві.

За що нас Бог Всевишній незлюбив?

І горя нам налив по самі вінця.

Ми вистоїмо між кривавих битв.

Хіба це вперше?, браття Українці.

Єднаймося у нашій боротьбі,

усі до бою поки ще не пізно!

Я, братику, одне скажу тобі:

справляти рано по козацтву тризну!

12.10.12р.

Релаксаційні многоходовочки

 

Релаксаційні многоходовочки

* * *

Не вдаюся дуже у деталі,

в небі знов стерв’ятники летять…

Із «Калібрів» почали й «Кинджалів».

Ну, а кінчать, лохи, на «ЗІС-5»!

* * *

З гір до нас прийшли не аксакали.

То «круті» дон-дона пацани.

Після бою горців видавали

з характерним запахом штани.

* * *

Їхав руZZкий Ванька на війну,

бандерологів лютих убивати.

Міну в полі ніжкою лигнув…

Й взад його повіз рефрижератор.

* * *

Зустрічай коханого, жона,

родичі стрічайте і колеги…

Трохи, звісно, хлопа не впізнать,

бо додому повернулось – Lego.

* * *

От біда очільнику кремля

де не вбгає носа там – руїни.

Та коли ж ти здохнеш підла тля,

хай тебе подавить Україной!

11.10.22р.

Тероросія

Тероросія

Ракетами нас ви не скорите, ні.

Гарматами теж не скорили.

Не маю віднині братів між русні

від Ставрополя до Курилів.

Ви кажете нам: «Воювали діди…» –

а виросла суча порода –

нащадки кривавих тиранів орди,

ніяк не слов’янського роду.

Пора, Стольний граде, збирай свою рать,

гуртуймося не для параду.

Б’є армія орків, аж лапті летять.

Не буде ординцю пощади.

11.10.22р.

Чи я люблю?

 

Чи я люблю?

Чи я кохав? Та я люблю і досі

цей вітру запах у твоїм волоссі,

ці очі за небес ясну ясу

і губи за коралову красу.

Люблю ці плечі, що такі тендітні,

немов сади, що розцвіли у квітні…

Зіграй мені мій друже, скрипалю

проте, як я одну її люблю.

10.10.22р.

В осіннім саду

В осіннім саду

Під ранок вгледів у саду,

де місяця гуляли тіні

роса на радість чи біду

в холодний оберталась іній

у несміливій сивині

по вінця осені налито.

Чи те здавалося мені,

чи то прощалося так літо.

10.10.22р.

 

Благаю, Отче:

Благаю, Отче:

Перепиши історію буття.

Не дай зустріти гаду-змію Єви.

На рала перекуй мечі сталеві.

Не вбий ще не розп’ятого Христа…

Нехай планета не почує війн.

Який журливий колір вбивства – хакі.

І Хіросіма хай, і Нагасакі

із ядерних воскреснуть безнадій.

Верни убите матері дитя

ув Ірпені, Лимані, Пісках, Бучі…

Мені болять ці спогади їдучі.

Якщо тобі потрібне так життя, –

бери моє.

09.10.22р.

Пізньоосіннє

Пізньоосіннє

Лиши цю осінь у тривожних снах

нехай вона ще визріє дощами,

її ми любим тільки на словах,

бо жовтопад листів стоїть між нами.

А, що листи? – слова, слова, слова…

вони німі й холодні наче крига.

Куди ведеш ти, стежко, лісова?

Вже й листопад у сиву даль поклигав.

Від сонця бані на церквах горять.

Та цей вогонь душі мені не гріє.

Перегорну листок календаря.

Можливо ще у завтра є надія.

08.10.22р.

 

Пора

Пора

 

Прокиньтесь, Змієві вали,

пора спинити московитів,

які нічого крім імли

не спромоглися дати світу.

Пора двоглавому орлу

дурні довбешки геть відтяти!

Покласти край насильству й злу.

Хай на планеті буде свято.

07.10.22р.

 

Агасферизм

Агасферизм

Приречений на муки жити вічно

він і донині гріх тяжкий несе

хоч бганками пронизане лице,

хіба важливо в травні чи у січні,

чи сніг, чи дощ стікає, як сльоза

гуляє вітер, чи гримить гроза…

у цьому, певно, наша вся трагічність

нести свою біду за краєвид:

іти, брести, повзти, як вічний ж*и* д…

й на землю повертатися циклічно.

06.10.22р.

 

Кам’яні баби

Кам’яні баби

Ой, не чіпайте кам’яних бабів!

Не знає скіфський меч врагу пощади.

Ти чуєш ніч, а в ночі вітру спів,

який зове у степ мокшу́ вмирати…

Заради чого лиш скажи мені

ви пробудили духів наших предків?

Згорить Москва в пекельному вогні,

в оселі ж наші прилетять лелеки

і принесуть сюди нове життя,

не вмре ніколи ненька Україна,

піднімуться над вбитими жита…

народить мати козаченьком сина…

Не бути тут смердоті мо*ска* лів.

Не смій чіпати кам’яних бабів!

06.10.22р.

Роздуми про душі

Роздуми про душі

Зима все вибілить. А душі?

Зчорнілі душі, мабуть, ні.

Вони і досі на війні.

Тому, напевно, небайдужі

до лихоліть і до страждань

єдине маючи з бажань –

напитися земної стужі

й летіти десь за небокрай.

Туди, де обіцяли рай.

І відлітають воїв душі.

05.10.22р.

Жовтневий сум

Жовтневий сум

Коли душі захочеться співати,

нехай співає, що їй тій душі.

Вона знайшла у тілі свої ґрати

і сльози їй, немов комусь дощі.

Нехай співає, не переч, не треба,

поринь і ти до світлих перемін.

Настане час злетіти їй у небо,

як заячить про те церковний дзвін.

04.10.22р.

Троглодити

 

Троглодити

 

Павук у лісі плів тенета,

гукав кохану тетерук,

а вже стріла із арбалета

летіла на пташиний звук.

На жаль так створена людина –

вбивати будь-що, будь-коли,

підступно ціляться у спину

іржею з’їдені стволи.

Ідуть війною брат на брата*.

Чи мо́, то їх веде лихий?

Знов одягають маскхалати,

забувши заповідь: «Не вбий»!

03.10.22р.

*Ідуть війною брат на брата – це не

про російське «братство», а взагалі.

Така собі осінь

Така собі осінь

Ні бабиного літа, ні тепла.

Дощі, дощі…,

                        а поміж ними зливи

і клен стоїть самотній, сиротливо

розглядує себе крізь сльози скла…

Одна скотилась, як моя печаль.

А інші вслід їм байдуже, що осінь.

Крик журавлиний пролетів між сосен…

А я лиш чув: на жаль, на жаль, на жаль…

Не може бути в осені жалю

їй все одно ідуть дощі чи зливи,

то тільки ми щасливі й не щасливі.

Мабуть, за це я так її люблю.

02.10.22р.

Така була та ніч

Така була та ніч

Пізнавши ночі божевілля

назад не буде вороття

коли твого торкнувся тіла

була ти грішна і свята.

І подиху легке тремтіння,

і плоть розпечена вогнем…

Чи то було гріхопадіння?

Чи шлях, що двох веде в Едем?

Тепер лишився тільки спомин

й на два розділені світи…

Коли знесилені від втоми

лежали поруч я і ти.

02.10.22р.

Переможемо

Переможемо

Тихими переливами, дзвонами зорі́

заспівала пісню квітневу Десна.

Небо ще холодне й скупе, але десь в горі

вперше чорногузи клекочуть. Весна

цього року воєнна ні сну, ні спокою…

птахи ледь взнають місцевість згорілу.

Попелища сіл. Кружляючи над рікою

шукають вони хатину вцілілу,

бо принесли найцінніше – немовляточко –

дарунок неба народу нашому,

щастя омріяне у вцілілу хаточку…

У Бога не буває по іншому. 

Нічогісінько, люди, відбудуємо на славу

і гнізда свої, і нашу, превелику Державу.

Шануймося!

01.10.22р.