Інтимних ні ві́ршів, ні танців
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
Керує життям, кажуть, – слава
та бути упізнаним хіть.
Але мені ближче – Держава,
яка в моїм серці болить.
28.02.21р.
*Глянець – журнал.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
Хоч річ, здається, не про те.
Такий сьогодні снігопад
коли не підеш ти додому,
легку вино знімає втому,
шлях закриваючи назад.
Сніг устеляє сад і став.
До ранку непогода схоже.
Лякає вітер перехожих…
Як довго ж я тебе чекав.
27.02.21р.
пахтіло літо за вікном…
Перепочинь хоч трохи, нене,
таким легким обіднім сном.
А їй хіба до сну, а хоче ж…
Воно чи звариться саме?
Темніші нині стали ночі
та вітер прохолодний дме…
Ще трохи, сину, то на зиму,
холодні наступають дні.
Й пішла, поправила хустину.
А ми лишилися самі.
26.02.21р.
Чи лютувати наостанок?
Сиділа, думала зима,
запалювало сонце ранок,
холодний парував туман…
І крига над рікой скрипіла
іще не бачивши весни
яке кому здавалось діло
які ріка дивилась сни.
Лише пташа мале щось знає
співає десь у комиші…
Весна стоїть за виднокраєм
тому так тепло на душі.».
25.02.21р.
ніч спустилась на вії,
поруч сидиш зі мною,
ллються слова надії.
Місяця ніжне сяйво,
вітер листя колише
і засинають мальви
у надвечір’я тиші.
Спокій такий довкола.
Руки лягли на плечі.
Ходить коток по колу.
Далі не для малечі…
24.02.21р.
Підмоклий сніг. На старті ручаї…
Не можу навіть стримувати сили,
прийшли відзимки у мої краї.
Не солов’ї, але ж дзвінкоголосі
синички переливом у кущах
співають людям: «Сталося, збулося,
скоро земля умиється в дощах…».
Піду у верболози наддніпрові.
Ще котик спить? А може вже і ні.
Які чудові теплі дні зимові,
що сонцем шлях указують весні.
22.02.21р.
Поговори зі мною, снігу,
у цю ранкову заметіль
зимову ти допишеш книгу
й вгамуєш мій серцевий біль…
Рясні, лютневі хуртовини
не налякають вже мене,
як мало треба для людини,
яка життя своє збагне
й рясні полюбить снігопади,
пішли, пройдемося обруч
тобі завжди безмежно радий
на березі Дніпрових круч.
17.02.21р.
Я вперше цю ніч проспав.
Небритому чоловіку
узвар подають із трав:
"Випий, воно того варте,
серце не камінь твоє..."
І розумієш, що жарти -
жартують, а ранок снує.
Біль відійшов. Чисті груди.
Не відчуваєш кілка.
Люди вони лише - люди,
і жевріють зігріти місяць лютий.
Всього чотири тижні до весни,
але зима уже немов забута.
Хурделиця не покидає край
і більшають замети на дорогах…
А на душі палахкотить розмай
і роси відчувають босі ноги.
Всього чотири тижні до весни,
а сняться зовсім не зимові сни.
01.02.21р.
