Пізносніжне

Пізносніжне

Куди спішиш, спізнілий снігу,

деревам хочеться тепла,

уже б леліяти відлигу

та повернулася зима

і сіє білосніжні шати

на перші пуп’янки бузку,

час абрикосці розцвітати,

вона ж косицю* боязку

ховає від вітрів студених

і від розлючених снігів…

Та скоро стане все зеленим

й лунатиме пташиний спів.

29.03.23р.

*Косицю – квітку.

Державою вбитим Патріотам

Державою вбитим Патріотам

Коли юрма зголосить вирок – Він!

Й судилище свою відкриє браму…

Чи хто спитає, а по кому дзвін?

Тебе не порятують стіни храму.

Є тільки шлях вперед, на ешафот.

Видовища і хліб цінили завжди.

Жадає крові свіжої народ,

але страшиться, мов чумної правди.

Своїм життям осяяв людям путь.

Така, на жаль, гірка ціна свободи.

Чиновники ще багатьох уб’ють.

На ешафот нові готують сходи…

28.03.23р.

Роздуми про життя

Роздуми про життя

 

Куди цей шлях? Із дому чи додому?

Ніхто не скаже. І не знаю я.

Та з кожним роком додається втоми

й притягує не небо, а земля.

 

А в ній уже і брат, і мати з батьком,

діди, баби́… рідні́ лежить й рідні́…

і ляже ще опісля, ой, багацько,

невтішно від цих роздумів мені.

 

Тому ці думи і тривожать душу,

і не лякають сльози на очах…

Спитати Бога про єдине мушу –

куди мене веде життєвий шлях?

26.03.23р.

Дощове

Дощове

Кошлатий дощ, а він таки кошлатий.

Таких дощів ніколи не стрічав.

Шибки вмиває пристарілій хаті,

дзвенить серед торік пожухлих трав.

Од зимосну пробуджує природу,

висотує снігів осілий бруд.

І перший грім йому у нагороду

грімницею висвічує салют.

24.03.23р.

Аромат землі

Аромат землі

 

Я дочекався запаху землі.

Чи це весна, чи мо́ душі відлига?

Земля так пахне тільки після снігу…

Цей аромат приносять на крилі,

мені здається, з неба чорногузи,

як роздається клекіт їхній в лузі

у першому, хиткому ще теплі

вони знімають перельоту втому:

«Нарешті, повернулися додому…» –

я ж дочекався запаху землі.

23.03.23р.

Любовне фіаско

Любовне фіаско

(вчора начитався любовних «соплявочок»,

аби ж юнь писала – дорослі дядьки і тьотьки)

Писати вірші треба лиш про секс!

Бо цей сюжет засмоктує відразу.

Нашіптує на вухо Ерос текст.

Та ще й в деталях. Не божок – зараза.

Її у ліжко укладав раз п’ять,

і так, і сяк, і впоперек канапи,

аж зуби вовкогризом цокотять,

а в нього не громак*, маленька шкапа*.

Куди ж ти цілив, клятий Купідон?

Ну, як тобі тепер жіночий вереск?

Послухай, що таке армагедон!

Тікають з хати і Амур, і Ерос.

З бідою хлоп лишився сам на сам,

і ні тілесних насолод, ні чуда…

Піду на кухню їсти круасан,

про секс писати більше я не буду.

22.03.23р.

*Громак – баский кінь;

  Шкапа – заморений, слабосилий, худий кінь.

Ляк небачений

Ляк небачений

(з народного гумору)

Зник інтернет. Хтось ходить по квартирі.

А двері холодильника – ляп-ляп…

І лячно так, що, аж дужа у вирій

зібралася, а я стою, мов цап.

Якісь ідеї зріють в безтолківці*,

передчуття ж волає: «Все, біжи!!!» –

коли не гладить доля по голівці

повторюйте: «О, Господи! Ежи…» –

Увірував у всіх богів одразу.

І чим би все скінчилося хто зна?

Але почув я рятувальну фразу:

«Що вилупився, бовдур? Я – жона»!

21.03.23р.

*Безтолківці – голові.

Осінній наратив

Осінній наратив

 

Ти осені підспівуєш на біс.

Збираєш листя і до серця тулиш.

Холодний присмак зледенілих вулиць

горить вогнем неонових куліс.

Але не гріє зовсім наші сни.

Полеміка осінньої погоди

така ж мінлива, як і ти сьогодні.

Мені ж чомусь так хочеться весни.

Уздріти б ще квітневий зорепад,

від аромату захмеліти вишні,

дивитися, як хвилі ніч колише

й шикуються планети на парад…

Але не в тім сьогоднішня жура,

що сніг з дощем зливаються у герці

і оживає у вітрин люстерці,

що відпустити із життя пора.

20.03.23р.

Весняночка

Весняночка

Руслом Дніпра стікає вітер,

ще день чи два і піде лід,

сади одягнуть білу митру,

вже й сніг осів, як смерть поблід,

передчуття палкого сонця

йому покою не дає,

птахи не стримують емоцій…

зелена яр* бере своє,

торкнулись води оболоні

свої співаючи пісні…

дивись, кульбабка на осонні

он, як всміхається весні.

19.03.23р.

Зелена яр – весна.

 

Пописунам

Пописунам

(диптих)

І

Іди, Пегасе, серце не тривож!

Бездушному поезія не дасться.

Любов і кров не рима? Так отож.

А кров й любов вже рима, от же трясця.

Пописують душею писуни –

поетика, на жаль, їм не вказівка,

Морфей таким приносить рими в сни

І Ліра любить їх, зрадлива дівка.

Сидять собі до ночі за столом

і виливають на папір полову…

А ми «бездушні» мові б’єм чолом,

звіряючи до грама кожне слово.

17.03.23р. 

ІІ

Поетове чистилище

Потрусив спільноту наче грушу

і тепер збираю залюбки

те, що пишуть писунові душі

і поетів золоті думки

тут, Пегасе, ти не допоможеш,

краще принеси мені саке,

ці спаплюжать і закони Божі,

їх таланти можуть й не таке,

ну-бо наливай по самі вінця,

нехай ллється навіть через край…

Крапку ставлю на своїй сторінці.

А тепер у пекло чи, у рай?

18.03.23р.

 

Найулюбленіша іграшка

Найулюбленіша іграшка

(з народного гумору)

Купила мама тулумбас

(люблю його нестямно)

тепер сусіди кожен раз

усе, що думають про нас,

говорять в очі прямо.

Чомусь мій тато вийшов – кінь

(вирішую задачку)

з моїх дитячих розумінь,

дружина ж татова, прикинь,

щось схоже нас собачку.

А я? – лоша чи цуценя?

(Образи повні груди!)

Якась суцільна чортівня,

сусідам, аж до скону дня

я гучно мстити буду!

16.03.23р.

 

Запроданці

Запроданці

Ти міцно спиш. Тебе не мучить Совість.

Як помелом лабаєш язиком.

Війна ув Україні випадковість?

Та ні, шановний(а), це віків прокльон

за Яр Холодний, за Дніпрові кручі,

за спалений Батурин, Чигирин…

Горять сьогодні Маріупіль, Буча…

і наша мова це одна з причин.

Тобі сказали: Бог не розуміє,

бо ти звернувся мовою Батьків!

Та в моїм серці жевріє надія,

не зрадимо ми слову козаків.

Спаплюжено не все іще ордою

і солов’їна – це одна із веж.

То ж не молися мовою чужою,

бо на колінах стоячи помреш!

15.03.23р.

 

Лячна тиша

Лячна тиша

Тепер лякає тиха ніч.

Таке невтішне сьогодення,

коли ракет скажений клич

вже виглядає так буденно,

наче в улюбленім кіно,

тільки актори: смерть і відчай

до ранку зирять у вікно

шукаючи собі цинічно

хто піде жертвою до них

у пошматованій піжамі…

Лишень збереться хор святих,

де губи тихо шепчуть: «Мамо…».

14.03.23р.

Спокуса

Спокуса

Як тихо плаття падало до ніг

і порівняти навіть з чим не знаю,

немов лапатий, невагомий сніг,

що замітає колії трамвая

і відсікає нам шляхи назад,

хмеліє вечір у зірок багатті…

у біле одягався вертоград

й тихесенько до ніг спадало плаття…

13.03.23р.

Ілюзія

Ілюзія

Заплющу очі всюди мир і спокій,

дерева не подзьобані війною,

метелики снують в траві високій

і сонце укривається габою,

довкола пісня солов’їна лине,

Дніпро б’є мирні у пороги хвилі…

Розплющу, бачу тільки домовини

і кимось щойно вириті могили.

Земля змовчить. Вона наругу стерпить.

На все, говорять, буде воля Божа…

Здолати не навчились люди смерті.

Зате убити дуже просто можуть.

13.03.23р.

Сумна весна

Сумна весна

Ой, бо, льолі-льолі, що ти плачеш, мила?

Вітер неспокійний, степовий задме,

упаде соколик, поламавши крила,

захурделить з неба снігу макраме – 

біле, наче смерть.

Устеляє поле, де розквітли маки,

де сини поснули, де прийшла весна…

Ой, бо, льолі-льолі, хлопи-гайдамаки,

випили ви лиха чашу, аж до дна,

а було ж по вінця.

Спочивайте з миром, Братики-Герої,

як роса на сонці згинуть москалі.

Скільки Бог відміряв, ви тримали зброю,

вибивали нечисть з рідної землі.

До останнього подиху.

09.03.23р.

Поетична думка

Поетична думка

 

Ранок народжує вірші.

Ніч спопеляє думки.

Кажуть – поети всі грішні.

Хто ж нам дарує рядки?

Хто нам нашіптує рими?

Переплітає слова…

Робиться зримим незриме.

І неживе ожива.

Спорити, звісно, не буду.

Кожен хай думає сам.

Птахом летить вірш у люди…

Дякуючи небесам.

08.03.23р.

Життєдайна сила

Життєдайна сила

Не знаю чи жура, чи пустка

торкнула зранку струн душі,

ще й мла підспівувала хутко:

«Про смерть пиши, про смерть пиши!» –

а я пишу живим послання:

«Кирпатій свашці ти не вір!» –

там де любов живе й кохання

помре навіть безсмертний звір.

07.03.23р.

Вози небесні

Вози небесні

– Ну здрастуй, Возе, де твої воли?

– Є Волопас, воли ж пішли за обрій…

Баби казали: «Не було б війни!» –

але онук до рук бере голоблю,

і йде у бій, по іншому ніяк,

границі знову рушить вража сила,

життя вартує менше за мідяк

і смерть врагам не жертвує могили,

гниють у полі, як скажені пси…

Це навіть не орда прийшла – отара!

Звезіть тіла у пекло їх, Вози,

бо душі їхні вже давно в тартарі.

06.03.23р.

Морелеві мрії

Морелеві мрії

Заблукали сніжинки у квітні,

метушаться, мов бджілки між віт,

віє холод від них непривітний,

обіймає морелевий квіт,

розлютилося небо напевно,

розкидає довкола сніги

і від білого снігу, аж темно,

замерзає душа від юги,

поневолене місто борвієм

і кишать білосніжні рої…

а морелька стоїть собі й мріє

те, що квітень зігріє її.

05.03.23р.

Тиша зимового парку

Тиша зимового парку

Сумують лави попід снігом

і тишею хворіє парк,

лиш темінь розбавляє світлом

самотній, наче ніч, ліхтар,

чекаючи палких цілунків

і слів жаданих про любов,

хто скуштував кохання трунку,

собі у парку знайде схов,

він збереже їх таємниці,

таке бувало вже не раз,

а зараз тільки сніг іскриться,

танцюючи із вітром вальс.

04.03.23р.

І було напочатку слово…

І було напочатку слово…

(до Всесвітнього дня письменника)

У пошуках чи віри, чи любові,

переконався, тіло – це острог,

пройшовши шлях, знайшов себе у слові,

і звірився, що слово дійсно Бог.

Не блудослов, не кидай слів на вітер,

все повернеться збільшене в рази,

ціну вимірюй кожної із літер,

не висолоплюй без потреб язик.

У світі, звісно, жити легше грубим,

такий життя невтішний наратив.

Та рідне слово тільки тих полюбить,

його хто безкорисно полюбив.

03.03.23р.

 

Найкраща дорога у світі

Найкраща дорога у світі

Дорога до дитячого садка,

перетріщали* з доней сотню тем,

тепер я знаю зачіска яка

у справжніх, не мультяшних королев.

Я вивчив мову песиків, котів,

веселки промінь скуштував на смак,

для нас лелека в небі клекотів,

його злякався лютий вовкулак…

Навчила доня надити як фей,

зривати мрії, що ростуть в саду,

притиснувши кульбабку до грудей,

із нею обруч я за руку йду.

А сонце підіймається вгорі,

виблискує ув доньчиних очах… 

з мільйона мною пройдених доріг –

в житті найкращий – до садочка  шлях.

03.03.23р.

*Перетріщати – обговорити.

Весна

* * *

Весна – 

це перших пролісків диха́ння

і переливи ручаїв,

ще не народжене кохання

під солов’їний переспів,

п’янкі мов трунок твої губи

які смакую до рання,

співає вітер: любить, любить…

романтиків усіх весна.

02.03.23р.

Шлях

Шлях

 

А люди що? Вони живі та грішні,

хоча життя триває тільки мить,

гріхів ще не сповідали торішніх,

а вже новими встигли нагрішить.

І так живуть, і наче так і треба

чекають манни, хліба, ковбаси…

допоки смерть не прийде сухоребра

і не погасить ув очах яси,

не відбере всіх постулатів світу

тебе лишив з Еребом сам на сам.

Та тільки крайня дата на граніті

дорогу відкриває в небеса.

01.03.23р.