Голодний 1932

Як яблучко біля яблуньки

впало дитя біля матінки –

тулиться до землі: «Забери мене!» –

Не грішними народили нас.

До влади прийшов «робочий» клас…

Біда не омине. Ой, не омине!

А дитинча немите, босе

безхліб’я ще не знало досі

воно ніколи. Ой, леленько, ой ле…

Із голоду помре у муках,

нема ні бульби, ні макухи

навіть лободи… Життя настало зле.

У вовчу скинуть його яму,

а поряд мертву кинуть маму

худесеньку, мов стебло…

Як яблучко біля яблуньки

впало дитя біля матінки

й зерняточком проросло…

29.11.21р.

Пам'ять

Вона свічу тримала у руках

та сили не було уже у плоті

і душу краяв непомірний страх,

і пам'ять тихо билась у цейтноті…

 

А вітер дув сильніше, сатанів,

ятрив невиліковні серця рани…

Пливли обличчя в спогаді катів

котрих нема і ще живих тиранів

які в могилу скинули братів,

які батьків згноїли у Сибіру…

І тільки дзвін поміж хрестів летів,

здавалося у лігвище до звіра.

 

Окрайчик хліба рідним принесла.

Поклала на могилку снопик жита…

Тут з голоду померлих пів села.

А їхніх вбивць лишила доля жити.

27.11.21р.

Суцільна несправедливість

 (з народного гумору)

 

– Така сумненька пані.

Налляти Вам вина?

Ну й що, що ми не знані

ото вже дивина!

Повідайте печалі,

розказуйте жалі́…

Чи ми не зустрічались

раніше на землі?

 

– Та, що тут говорити

печаль в мені одна

усім дарують квіти,

а я ще не жона!

Як жити мені далі?

Якийсь в нас дивний люд!

І пробують, і хвалять,

а заміж не беруть.

28.11.21р.

Переболить

Чи зможете душу спустілу

втиснути стисло у вірш?

Кохання коли відболіло,

його не шукайте більш.

Не рвіть непокірливі коси,

це не полегшує щем.

Тихенько заридає осінь

заледенілим дощем.

Хай вітер вимірює броди

помежи шуги калюж…

Надто дивна людська природа –

вбивання ослаблих душ.

26.11.21р.

Поетична отрута

Коли з пера стікає трійло

в цнотливість чистого листа,

як спати можеш ти спокійно,

розп’явши слово мов Христа?

 

Осиновий загнавши тибель,

мерщій ховаєшся в кущі –

відсвяткувати час погибель

безвинно вбитої душі.

 

Не сумнівайся, не воскресне

умертвлений тобою плід.

Та чи заплаче піднебесся

хоч раз один на сотню літ?

 

Ні, не заплаче, збайдужіло

і, мабуть, це не від добра.

Убили душу, вбийте тіло.

Вже й трута скапує з пера.

21.11.21р.

Чари кохання

Тиха ніч. Та холодна.

Роси впали на луки.

Як запахли сьогодні

ревні трави розлуки,

захиталося небо

і земля під ногами

нагострили нетреби*

шпичаки поміж нами…

Чи сичі засичали,

чи відьмак поряд крекче?

Оминуться печалі,

на жакета на плечі…

20.11.21р.

*Нетреба звичайна – колюча рослина.

Напередодні

Хто вас, галактик зернятка,

в небі нічному посіяв?

Цяточка, цяточка, цятка…

Мов зорепадів завія.

Чуєте голос предтечі?

Світло пощезло із вікон.

Дивно сьогодні Святвечір

рясно устелений снігом.

Йде коляда до порогу,

сіє на долю, на щастя…

Небо народжує Бога,

людям дарує – причастя.

І таємниці опону

трішки відкриє нам легіт…

Душу звільняють з полону –

ночі безмежні, як всесвіт.

17.11.21р.

Така ця ніч

Пройдусь простудженим Дніпром,

нап’юся з нього світла повні,

яка чудова ніч сьогодні

хмелить морозом, як вином.

Льоди ще не скували вод.

Але ось-ось. За мить. І буде:

на видноколі місяць грудень

в нім сніг закрутить хоровод

й деревам вибілить чуби,

вони тому безмежно раді…

А я шукаю зорепади.

Не можу спати, хоч убий.

Під ранок паморозь легка

торкнеться стебел очерету

й слова привидяться поету

і занотує їх рука…

14.11.21р.

Останній лист

Листа забуду на скамниці.

Хай дочитає його вітер.

Нема між нами таємниці

згубила сутність силу літер.

Тепер вони не мають сенсу.

Запахкотіло передсніжжям.

На зиму, осене, не ремствуй

на захололім роздоріжжі.

13.11.21р.

Будьте пильними

Тихенько ходить заздрість між людей.

Вивідує до кого завітати.

Де радість і дитячий сміх у хаті –

гіркі поллються сльози із очей.

Де є кохання – ревнощі зростуть,    

бо їй любов противна від утроби

і неміч для здорових є у торбі

(болячок назбирала цілий жмут).

Є все для всіх. Аби була біда.

Аби людей спіткало всюди лихо.

Тому вона і ходить тихо-тихо,

і підло собі жертву обира…

12.11.21р.

Вамп

Ти фарбуєш волосся

в масть далекого щастя.

Стала надто доросла –

пруг на лівім зап’ясті…

Це дорога до ліжка?

Каяття чи спокуса?

Ти – хижак, дика кішка

в вічнім пошуку мусу.

Солоденького хочеш?

Не боїшся, що знудить?

Тільки знай, що край ночі

вороття вже не буде.

10.11.21р.

Безсоння

Розбагатію на цю ніч.

Багатшим стану на безсоння.

Тікає сновидіння пріч

з очей моїх через долоні,

ніяк не втримати мені

на віях так до сну охочих

бажання плотські та земні –

узріти сон цієї ночі.

08.11.21р.

Батькові

На кухні зранку холодно і батько

затягне «Ватру»* й ватру розведе

і заспіває, загуде багаття,

і задимить на грубці де-не-де

та й перестане.

Різдво холодне. Кіт вбіжить до хати,

притулиться до батькових колін,

у чайнику перекипає м’ята

і тріск, цей незабутній тріск полін,

і це світання.

А на Дніпрі хрустить до свисту крига

і вітер сніг до неба підніма…

За кілька днів уже прийде відлига.

У пам’яті лишилася зима.

Й вона – остання.

07.11.21р.

*"Ватра" - марка цигарок.

Одного разу

Одного разу прийде осінь.

Ти не протився, це нормально.

Пожухне листя аномально,

берізки стануть жовтокосі,

дозріють грона винограду,

дощів і сонечка напившись,

в жовтневій, первозданній тиші

Оріоніди зорепадом

впадуть на землю ніби роси,

зіб’ється з часу древній Гринвіч

і розвернеться «Віз» на північ…

У тиху та красиву осінь.

06.11.21р.

Яблука у батьківськім саду

Ще яблука у батьківськім саду

обтяжують уже безлисті віти

це найсмачніші яблука у світі…

Але по них лише у снах іду.

Як хочеться зірвати хоч одне.

Дотягуюсь рукою та несила.

Гілля ламаю, мов пташата крила,

а темна ніч плодів не віддає.

Віддай! Прошу! Дитинства це плоди!

Я знаю кожне, яблучко на гілці!

І тільки вітер грає на сопілці…

Й дісталися не можу я мети.

03.11.21р.

Люди кажуть

Кажуть, що фей не існує.

Вигадка – феї пуста.

І не шукайте їх. Всує.

В плісенню вкритих містах.

Чуда не бачать дорослі

душі у них кам’яні.

Мовчки чвалають наосліп,

сірим обарвлюють дні…

Я ж фей торкаю за крила:

-         Здрастуй, красуне.

-         Привіт!

Доня мене научила,

бачити іншим цей світ.

01.11.21р.