Зруйноване дитинство

Зруйноване дитинство

 

Твоє зруйноване дитинство

не зацікавить сюзеренів.

Війна життю научить стисло.

Лунають обстріли щоденні.

І з кожним часом ближче, ближче…

Уже під вікнами розриви.

Здається скоро смерть покличе.

Бинти, як білих коней гриви.

Не ампутовані кінцівки –

вони відірвані, мов доля.

Димить на карабіні цівка,

горить зруйнована стодола…

Чекають світ голодні смерті.

В кремлі наповнюють фужери.

Тобі, дитинко, краще вмерти,

ідуть російські людожери.

За що це, Господи помилуй,

посеред двору чорні вирви.

Ти мамі власноруч могилу

попід стіною дому вирив.

…Пробиті кулею легені.

Дитини смерть москві не вбивство.

Бо не цікавить сюзеренів

твоє зруйноване дитинство.

29.06.22р.

Послідовникам секти УПЦ

Послідовникам секти УПЦ

 

Чи віра сліпа, чи люди?

Чуєш? Це голос Іуди.

Від страху тремтить осина.

Що ти, скажи, за людина?

Багацько тобі подібних

так просто за тридцять срібних

навіть ріднесеньку матір

запросто зможуть продати.

І не пустивши сльозину

Зрадять на раз Батьківщину.

Ти раб-прислужник УПЦ

і не бентежить тебе це.

28.06.22р.

Чекаю на звістку

 

Чекаю на звістку

Ніч готує ракети,

сажею маже небо,

Боже Всевишній, де Ти?

Царство прийшло Ереба.

Зірка одна – кремлівська.

Мо’ Віфлеємська згасла?

Кров пролилась синівська,

вільні пустують ясла.

Нехристи в рясах чорних 

ставлять орду до бою.

Смерть перетре у жорнах

легко мене з тобою.

Нелюди правлять світом,

кажуть: вони від Бога.

Гинуть частіше діти.

Чекаю некролога…

28.06.22р.

Жити – це просто

Жити – це просто

Гординю сховай за сльози,

вітер збери у жменю,

вибери вірші чи проза…

Жити – це так буденно.

Дощ наливає калюжі,

грім від люті гуркоче:

– А люди? 

– Вони байдужі, –

руку дають неохоче.

Ще й плюнуть тобі у спину

ніби все так і треба

отрутою заміть слини.

Та чи була потреба?

Але не про те промовка.

Посмішка на обличчі.

У шкурах овечих во́вки.

Це ХХІ сторіччя.

27.06.22р.

Солдатська Совість

Солдатська Совість

 

Мовчи, солдате, твоя Совість чиста.

Бо землю боронити – це святе.

Тебе стрічає уціліле місто

і на душі спокійно через те.

 

Там від Херсону до Лугані – пекло,

то «Гради»* землю б’ють, то «Сонцепек»*.

Твоє волосся інієм примерзло

від остогидлих серцю небезпек.

 

Мовчи, солдат, бо тут слова залишні.

Хай пам'ять про минуле гомонить.

Як не буває воїнів колишніх,

так й небо не розсіює блакить.

 

Не повернути убієнних друзів,

вони живуть у полум’ї свічі,

в скупій сльозі, у відчаї, у тузі…

Згадай їх всіх. Й мовчи, солдат, мовчи.

26.06.22р.

*Гради – РСЗВ БМ-21;

 Сонцепек – важка вогнеметна система.

Повітряна тривога

Повітряна тривога

 

Ранок який. Тиша. За вісім п’ять.

У соннім саду пахощі м’яти.

А з Білорусі ракети летять:

українців ще сонних вбивати.

 

Страшніше нацистів стали сябри,

минуле забули своє і святині.

Єдине питання: як ви могли

із пам’яті витерти звірства Хатині?

 

Манкурсвто народу породжує зло.

Подейкують, гріх те людей убивати.

Я знаю, що зараз сябрам все одно

та прийде за кожну ракету розплата.

25.06.22р.

Картинка з інтернету «Нескорена людина» у пам'ять жертв Хатині.

Обпалені крила душ

Обпалені крила душ

Безпритульні душі, огрубілі,

зранені, спаплюжені війною

доживають свого віку в тілі

оповиті смутком та журбою.

А колись летіли ген у небо,

плани будували на майбутнє…

Висохли. Як винограду стебла.

Під ударом градами у лютім.

Боязко їм стало жити в плоті.

Грім здається пострілом гармати.

Відпочити б від війни сьогодні.

Де там. Треба стрій тримати. 

23.06.22р.

Ослу ніколи не стати мустангом

Ослу ніколи не стати мустангом

(байка)

                       Моєму колишньому другові –

                       Ушакову В.М. колишньому президенту

                       однієї з федерацій карате кіокушин 

                       який неодноразово їв сало

                       у мене за столом, а тепер

                       розповідає про лютих фожистів в Україні.

                       Фу – гидота!

Забрів осел у стайню рисаків:

«Які ж стоять тут вишукані коні!» –

кульбаку з позолотою уздрів

і думає: «Відразу до погоні

готовим буду, тільки одягну

оце сідло на себе в позолоті…»  –

але віслюк не антилопа Гну

немає духу ув ішачій плоті.

Сідельце приміряє так і так,

суне вузду до рота й поміж вуха

та громаком не зробиться ніяк

немає у раба свободи духу.

Мораль доступна і проста,

вона щоденно на вустах:

хоч відшмагай себе дубцем,

віслюк не стане жеребцем.

22.06.22р.

* * *

* * *

Блукала правда на задвірках світу,

чекала правда правди від людей,

а їх олжа продовжувала гріти

вона й тепліша, й ближча до грудей.

 

Неправда править впевнено і вперто,

ще й істину зведе на ешафот.

За неї люду солодко померти

і мре за лжу піддурений народ.

 

А правдонька з’являється все рідше.

Нащо собою дратувати люд?

Відкриєш очі стане тільки гірше

для тих, що ждуть солодшу із отрут.

21.06.22р.

Часові периферії

Часові периферії

Настане час летіти в ирій,

не допоможе й частка – не,

у вітер не втрачайте віри

він хмари чорні розжене.

Не все збувається відразу

є дивний дядько – Прозапас,

а є цейтнот який наразі

торкнувся кожного із нас.

Ви просто розминайте крила

й миттєвість кожну бережіть.

Любов – то неймовірна сила

яка рятує на межі.

20.06.22р.

Волошки

Волошки

 

Літо спивають волошки

і небо синє до дна –

опілля житнього брошки

вас не лякає війна.

Плачуть рясні зорепади,

цвіт омивають дощі.

У вигромі канонади

тяжко стає на душі.

Ходять у полі лелеки,

бджоли за медом летять…

Скільки тут літньої спеки?

Присмак вже осені свят.

Квітніть, благаю, ще трошки

нерви коли на межі

ви, мої милі волошки, –  

ліки нужденній душі.

19.06.22р.

Ой, поле, поле…

Ой, поле, поле…

 

За селом сьогодні здичавілі трави

не хлібами родить зранена земля.

Колос одинокий гомонить з вітрами.

Витоптав посіви чобіт москаля.

Повмирало жито геть до виднокола,

чорноземи танки перетерли в прах.

Як ти це стерпіло, вимучене поле?

Витираю сльози горя на очах.

Не журися, лане, ми їх переможем,

не здолать ніколи Святу Русь орді.

Вої йдуть до бою, бережи їх Боже,

щоб заколосились злаки золоті.

16.06.22р.

Завія вона така різна

Завія вона така різна

 

Тополина заметіль,

мов завія в січні.

Білим пухом звідусіль

переддень магічно

устеляє у саду

килими пухнаті,

люди прохолоди ждуть

сидячі в кімнаті.

Хоча мова не про те,

як померзнуть стріхи,

по лутки аж замете

справжнім білим снігом.

15.06.22р.

Суче плем’я

Суче плем’я

 

Куди ж, скажи, тобі летіти?

В яку землі чи неба сторону?

Зруйновано усі орбіти,

в степу подохнеш клятим вороном,

орел двоглавий.

Отямишся та пізно буде.

Могилу матері розкопано,

не бий тепер себе у груди,

вікно закладено з Європою

твоїй державі.

На крові не збудуєш братства.

Немає святості у грішників.

Країна зла і святотатства –

ви суче плем’я ненависників

15.06.22р.

Бабина наука

Бабина наука

(моїй рідній бабці Галі

(Погорєловій Анастасії Мусіївні))

 

Казала бабця: «Внуче, свят, свят, свят

прийшла до нас пора зелених свят,

русалок бережися і води,

щоб не накликав із небес біди…» –

А ми малі з сестрою, що з нас взяти?

В торбинку покладем полин і м’яти,

І гонем Зорьку де чудес сліди…

Вона у воду…

                     …ну і ми – туди ж.

14.06.20р.

Перехідний вік

Перехідний вік

(з народного гумору)

Реве сусід під тином, як дитина.

Хоч наче і здоровий чоловік.

І знаєте у чому сліз причина?

Все надто просто – перехідний вік.

Така біда, аж нікому сказати.

Не люб мені ні Львів уже, ні Стрий.

Для пенсії ще молодий, не платять.

Дівчата ж не дають, бо застарий.

10.06.22р.

Сорок дев’ять

Сорок дев’ять

 

Ніби й дні не гірчать

і солодкі ще ночі,

рік поставив печать

на чоло неохоче

і можливо тому

колір срібла та сталі

я все більше люблю,

й час веде мене далі.

09.06.22р.

Живодери

 Живодери

 

І старовіри й рідновіри

геть всі торкнулися біди.

Таке воно нашестя звіра,

нащадка дикої орди.

Померкла зірка Віфлеєма,

побачила безвинну крів.

Не християни, суче плем’я,

осатанілий рід катів.

За все заплатять ваші діти

Із душ не змити вбивства бруд.

В геєні вам повік горіти.

Таким хай буде Божий суд.

08.06.22р.

А, як буде правильно?

 

А, як буде правильно?

 

Щось не так зі світом чи зі мною?

Мабуть, увімкну режим офлайн.

Тре відгородитися стіною

від фейсбучних, нездорових тайн.

Зрозуміло ж кожному хто ворог,

(тут до бабці навіть не ходи)

у всіх бідах винуватий – Порох,

там, де зрада скрізь його сліди.

Не торгуйся ми не на базарі.

Каже кум, що наче бачив сам,

хто поцупив міни на Чонгарі

та вказав дорогу ворогам.

Треба його кинути за ґрати!

Вафлі йому будуть і безе…

Підкажіть, як правильно писати –

Зе-команда чи команда – Zе?

06.06.22р.

Педагогічно-мережевий маркетинг

Педагогічно-мережевий маркетинг

(сатира)

 

Ув освіті чудо із чудес.

Поле дурнів у знання долині.

Викупи кредит ЕКТС,

для колег це коштує – сто гривень.

Безкоштовним буде вебінар,

бо науку продавати сором.

А сертифікат за гонорар.

Що скривився? Сотка! Майже даром.

Подивись на левів і левиць,

що кують знання тобі невтомно.

Ти ж на печі спиш, неначе Гриць

ще й отримаєш підтвердження удома.

Схема ця працює на всі сто.

(Незалежно ніч глуха чи днина).

Кажуть: без бомаги ти – ніхто,

а з сертифікатом, то й людина.

04.06.22р.