Волошки
Літо спивають волошки
і небо синє до дна –
опілля житнього брошки
вас не лякає війна.
Плачуть рясні зорепади,
цвіт омивають дощі.
У вигромі канонади
тяжко стає на душі.
Ходять у полі лелеки,
бджоли за медом летять…
Скільки тут літньої спеки?
Присмак вже осені свят.
Квітніть, благаю, ще трошки
нерви коли на межі
ви, мої милі волошки, –
ліки нужденній душі.
19.06.22р.
Немає коментарів:
Дописати коментар