Вчительське

Твоє життя – у вимірі дзвінків.

Серед оцих з’юначених думок

І перших несміливих почуттів:

Перерва, діти, школа, клас, урок…

Поллються переливами знання

У віхоли і сонце, дощ і тінь…

Настане час  – летить лелеченя

Сміливо у життєву далечінь.

А далі – що?

                 …Посіється зерня –

І знову проросте коріння слів

І полетить нове лелеченя…

Усе життя – у вимірі дзвінків.

                                           27.09.17р.

Борги осені

Аура осіннього дощу

Віяла розлогими шляхами.

Наберу собі у пригорщу –

Срібла, розрахуюся з боргами.

Цю краплинку людям за добро,

Ця для тих, що бережуть у серці…

Заховаю трохи у цебро,

А частину поверну веселці.

Бо вона так щиро дітлахам

Усмішку прищеплює на губи.

А оцю частину – ворогам.

Що моєї не дождуться згуби.

                                        19.09.17р.

Час прийшов

Затужила рідна Ненька, налилася сумом.

Пригадалися Шевченка: «Думи мої, думи»…

Задивився, ген у далі, сповила спокуса,

Як тепер не вистачає – Симоненка, Стуса…

Нашу землю розривають люті яничари,

А на східному кордоні – змії засичали.

Плаче мати над синочком – убили дитину…

Ліг у землю козаченько, пав за Україну.

Заридати б мені гірко, та заграли сурми.

Час нам – Стусами ставати! Думи мої думи…

                                                               20.09.17р.

Радянсько-колгоспне – сучасно-наболіле

І
Не рви рубатки, кинь за комірець.

Безглузді форми, норми, алгоритми…

Коли пастух тупіший за овець

Йому не допоможуть біоритми

І гороскопи. Та надія є!

Не всі ще переповнені остроги.

Корова, як удою не дає

То бригадир бере її за роги

І що? Будь-що, але не молоко.

Крилатий вислів: рука миє руку,

Якщо бика конкретно припекло

То буде жерти навіть і макуху.

ІІ

Можливо «бригадирам» і «бикам»

Бюджетні кошти досі уже ссати.

Те саме «міднолобим пастухам».

Усі вони для мене – торбохвати!

                                               20.09.17р.

Дерево печалі

Самотнє дерево печалі

Колише спогади земні,

Які пливуть за сині далі –

Лелеками у вишині.

Накрите чорною вуаллю

На плечі опускає жур.

Що далі буде? За печаллю

Невидимий вже виріс мур.

                                    19.09.17р.

Окружна

В неспокій ранку вилилася ніч.

Мільйони перетрушених думок.

Гора на плечі, а ніяк не з пліч.

Ведуть вертепи тримачі ляльок.

Життя своє нікому і нідѐ…

Гуде робота – праця над усе!

Стоять обабіч пишне і бліде.

А що робити? Окружне шосе…

                                             17.09.17р.

Осіння хандра

І
Ніхто не знає – вірити чи ні…

Та наберу за пазуху каміння.

Осліпнеш ти чи явиться прозріння…

Даремно кажуть: істина в вині.

Як рухаються ці слова чудні:

Вино – вина, означена дилема,

Та спить іще скуйовджена богема,

Тебе те не торкає. Ти на дні.

ІІ

А вітер ослизнувся, бо сльота.

І гепнувся, аж затрясло шибками.

Рукою доторкнувся ти до драми…

Ось-ось вже казка – «Синя борода».

ІІІ

Перетерпи, ще буде – happy end

Усі події – «класика», сценарій

Давно зачато. У житті розарій.

Неперевершеним є світ легенд.

Перечитай, прошу, іще разок

Думки великих: класиків, поетів,

Статті журнальні точені естетом…

Пожовклі книги пройдених казок.

                                                15.09.17р.

Українці

Згуртували і гартували

Кийками били нас і пліттю.

А ми міцнішими ставали,

Єдналися у лихолітті.

Тривка душа у тебе, брате,

Кайдани рвуться мо намисто.

Тремтять коліна супостата.

Боїться вольності нечистий!

Хай знає ворог: українці –

То миролюбні, чемні люди

Які готові й на одинці

Лукаве гнати звідусюди.
                                 13.09.17р.  

Коли ти – хохол

Прийшла біда? Накликали – жиди!

Ума нема – москаль тому виною.

Такий вже устрій, як се не крути,

Якщо хохол завідує тобою.

Не ті боги, поганий чорнозем,

Тече повільно Борисфен упертий.

Та ще на перебір є сотні тем

Де глузду нуль, але вони відверті.

І на городі урожай рясний,

Жона й корова у сусіда кращі!

якщо в тобі такий хохол живий,

Як нація, вважайте, ми пропащі.

                                               10.09.17р.  

Донечці

Вже платтячко мале (було на виріст!)

Волосся туго сплетене в косу.

Іду слідком, а бантів тихий шелест

Підкреслює цю неземну красу.

Як ніжно обіймають її руки

Щебече дзвінко: «Таточко люблю!»

Безсонні ночі – та хіба ж то муки?!

То тихий дзвін гірського кришталю!

                                              04.09.17р.

Паперове щастя

У намальованій блакиті

Пливе кораблик паперовий.

Іще загублений у літі,

Шукає пристані у слові.

І вітру подих у вітрила…

І хвилі хлюпають по борту…

Далеко ще остання злива.

Не видно гавані чи порту.

Приховані колючі рифи,

Далекі землі невідомі…

І ненаписані ще міфи

У розмальованім альбомі.

                                   25.08.17р. 

Спокуса

Життя барвисте,

                      Як осінній сад.

Любові чисте

                      Почуття не зрадь.

Ще яблуні

                      Врожаю не дають.

Щасливі дні –

                     Немає зваби тут.

ІІ

Гуляє вертоградом буревій.

Із черв’яка росте лукавий змій,

Для Єви недописані сонети,

Спокуса розкидає силуети…

У присмерку німе зітхання дня

Здійме вітри. Одвічна маячня.

Нездійснення у передсмерті мрій…

Все стрімголов: люби, біжи, чманій.

                                                31.08.17р.