Сумна проза життя

…А старість увірвалася в життя: –

Пляшками та газетами із бака.

І тоннами смердючого сміття…

То від держави за труди подяка.

Старався ти, «Заслуженим» пішов

На пенсію, й своїй вклонився долі.

Тепер і маєш, тільки що знайшов

На смітнику. Та півсторіччя в школі.

Старе і майже зношене взуття,

І плащ іще з часів – «царя Гороху»,

І ні грошей нема, ні  співчуття,

Так догорить твоє життя потроху…

                                             30.03.17р.

Посеред літа

Посеред літа лід в душі,

Посеред літа в серці осінь,

Посеред літа журавлі,

Кричали мені з неба, досить!

Печальну пісню заспівав

І жаркий, прохолонув липень,

А я не вірив і не знав,

Чому він в серце сніга сипле.

І не дивує мене той

Печалі холод серед літа,

Коли летів я за тобой,

Здавалось аж до краю світу.

Коли спішив туди де ти,

Мене чекала в підворіттях.

Де літо й осінь я схрестив,

І сам згубився в тих турботах.

                                               09-17.01.05р.

Земні шляхи

Втомився жити? То заглянь у душу.

Ніщо не вічне! Визнати я мушу.

Але посеред тисячі шляхів,

Знайди один, той свій, яким хотів

Земне життя, що нам дарує доля,

Пройти в надії: – на все Божа воля!

І вийти серед тисячі доріг,

На стежку, що веде нас на поріг…

Ніхто не зійде янголом до тебе,

Якщо ти сам не будеш йти до неба.

Щоб не було, одне запам’ятай:

Дорога – то до пекла, стежка – в рай!

                                              21.03.17р.

Критикам

А критика то річ тонка,

Вона образлива по суті.

Одна – до дії спонука,

А інша топить в каламуті.

Одна указує шляхи,

Дає направлення й дороги,

Друга показує, що ти –

Ніхто! І витира об тебе ноги.

Одна  дарує у життя

Поезії чи прози твори.

Друга веде у небуття,

І поглинає ніби море.

                                  25.03.17р.

Творча натура

Поки бабця тихо спала,

Мама щось собі плела,

Я тихенько малювала

Біля самого вікна.

Пальму, і далеке море,

І на морі легкий бриз,

Сонечко, високі гори

Вищі навіть за карниз.

Чайка розправляє крила…

Не малюнок – красота!

Мама в подиві застигла…

Мабуть щось пішло не так.

Тю! Подумаєш – шпалери!

Зате о яка краса!

Мамо! Вибирай манери!

На художника кричать!

Я натура творча, це я точно знаю!

Тому хочу – тво̀рю, хочу – витворяю!

                                               23.03.17р.

Людські цінності

А доки мова є, то є – народ!

Який себе об'єднує в державу,

Й примножує на своїх землях славу.

Народ і мову береже Господь.

А доки віра є то є – життя!

Бо віра то і є єдина сила,

Яка народ життям благословила.

Й несе у со̀бі увесь сенс буття.

А доки правда є, то буде й – світ!

Який віками ллється нам із неба,

І Божа ласка, в якій є потреба,

Й благословення до скінчення літ.

                                            22.03.17р.

Дитяче щастя

А дитинка, що за диво?

Народилася  щаслива.

Хіба може маму й тата

Немовлятко не кохати?

Інша справа то дорослі,

По життю ідуть наосліп.

В своїх клопотах і днині,

Часу обмаль для дитини!

Все біжать, спішать, а толку?

Дивляться чи виють вовком.

Щоб «урвати» чи «віджати», 

Що змінилося із  дати, - 

Як дитинкою на диво,

Ми родилися щасливі!

                         22.03.17р.

Після ночі

Після ночі, будуть іще й дні.

Після ночі - ранок наступає.

Тільки після ночі, на зорі,

Мою душу серце розриває.

Бо не буде так вже, як було,

Що було, те вже не повториться,

Коли листя жовтень замело,

Замело, з дерев опале листя.

Після ночі будуть іще й дні,

Після ночі будуть іще й ночі,

Будуть ночі, будуть, та не ті,

Що так серце спогадом лоскочуть.

                                               11.04.05р

Вже й вітер осінню запах...

Вже й вітер осінню запах,

І ліс чекає прохолоди,

Дощів випрошує в природи.

Й скосили жито на полях.

Тих днів вже й ніби не було,

Лиш місяць журиться у небі,

І підпирають його верби,

Дрімає стомлене село.

І яблука висять в саду.

Туманом віє по долині.

І пахнуть трави та полині.

Із літа вже і я іду.

                             07.06.05р.

На природі

Цілою сім’єю ми

Йдемо смажить шашлики.

Буде радощів багато, 

Це сімейне наше свято. 

Тато вже дрова рубає, 

Мама столик накриває.

Аромат такий стоїть,

Що нам заздрить цілий світ!

На галявині у лісі,

Шашлики будемо їсти.

А навколо ой краса,

І берези і сосна,

Ще й дуби стоять величні,

Велетні, мабуть сторічні.

- Свято удалось на славу! - 

Нам усім сказала мама.

- Щоб не сталося біди,

Тато вогник загаси!

Час тепер сміття прибрати, 

В допомогу нам малята! 

Хочеш знову в ліс прийти –

За собою прибери!

                                     29.03.16р.

Про банани

Я дивився передачу,

Де були такі слова

(тьотя там мені сказала.),

Що банани - то трава!

Я від подиву такого,

Навіть не знаходжу слів!

Піду в тата запитаю,

А чи правда те, чи ні?!

                                    24.03.16р.

Парламентські реалії

А позиція опозиції: –

Наливай мерщій руський шмурдяк!

Навіть сало не їхня позиція,

Й мова гірша за лайку собак.

Та і в «більшості» з мовою в меншості,

Ну не дружать із словом ніяк!

Не дійде наш парламент – концепції,

Лише красти, оце він мастак!

                                                 21.03.17р.

Ми з Мухтаром

Ми з Мухтаром - кращі друзі!
Нерозлий вода ми з ним!
Я з біноклем та в картузі,
Він - з нашийником своїм.

Я у шортах та сандалях,

Головний хто? Промовчу!

Ми стрибаємо в калюжі!

Після літнього дощу!

Ми з Мухтаром - кращі друзі!

Всі калюжі пройшли з ним!

Ну, а я скажу бабусі:

То Мухтар винен  у всім!

                                         22.03.16р.

Бути поетом

А ти ідеш до звичної роботи.

Рядочки мов дороги – то вірші.

В них радощі кохання, чи турботи.

Для когось то. Для тебе – трудодні.

Комусь то ліки, для душі відрада…

Та чудодійний супер-еліксир.

Бо є слова: про вірність чи про зраду,

Що гоять рани і дарують сил.

Та є робота й інша у поета,

Важка, камінна, де не грає туш.

Виснажлива, невдячна, та відверта,

Копатися у секонд хенді душ.

                                             19.03.17р.

Дідусева внука

Я така весела штучка

І отут, як не крути,

Дідусева прудка внучка,

З ним завжди йду залюбки.

І до річки, і у поле,

Навіть у зелений гай!

Бо дідусь мені говоре:

– На, цукерочку тримай!

                             14.03.17р.

Слово

Слово м'яке, як лебединий пух,

Але воно й тверде як каменюка.

Яке зі слів візьмемо ми до рук –

Така про нас складається і думка.

Слова прості та чисті мов вода,

Що б’є ключем джерельної свободи.

А чи калиною у лузі розквіта.

То слово – українського народу.

То слово, що пробилось крізь віки,

Крізь заборони й царські каземати.

Це слово, що потрібно берегти,

Немов в дитинстві береже нас мати.

                                             14.03.17р.

Пані Ліні Костенко присвячується

                          «Ще не було епохи для поетів,

                            Але були поети для епох.»

                                                           (Ліна Костенко.)

Поет завжди попереду епохи,

Тому, що відчуває її ритм.

І може не легкі його дороги,

Бо об байдужість оббиває ноги…

І пише вірші, в метушінні рим.

Не всім дано торкнутися рукою,

Й відчути, як то б’ється «пульс часу»,

І описати стислою строфою,

Що зрозуміле лише нам з тобою,

Ті відчуття, що в ніби наяву,

Розірвуть душу нестерпимим болем.

І відчаєм в сучасності кричать.

Але в часу, нараз, свої герої,

Вони зійшлись у смертному двобої…

І в цій війні куди там до вірша!

Поет завжди – попереду епохи.

Тому що відчуває її ритм.

Й лише коли вже пройдені дороги,

Збивають люди об пороги ноги,

Шукають світла в кодуванні рим.

                                            02.02.17р.

Про слово

Так! Можна вирвати язик,

Щоб з нього не злітало слово.

Але, щоб знищити думки,

Чи вирвати із серця мову,

То не дано того нікому!

І можна навіть тіло вбити,

Зморити голодом – й готово…

Людей у часі розчинити,

Але таке, щоб вбити слово,

То не дано того нікому!

Ще можна знівечити віру,

Та відцуратись від святого,

Служити навіть можна звіру,

Але, щоб винищити слово

То не дано того нікому!

                                  12.03.17р.

Я хочу бути

Я хочу бути! Жити! Та кохати!

Іти кудись поміж старих дерев,

У юний сад, що має розквітати,

Лугами долі, крізь сердечний щем.

Я хочу бути у той час щасливим,

Дивитись в очі сяючі твої.

Дарма, що коси у мене вже сиві,

Ще ж не летять за обрій журавлі.

Я хочу завжди бути із тобою,

Мені все рівно день то є чи ніч,

Мабуть оце й зовуть люди – Любов’ю,

Коли життя пройшли ми пліч-о-пліч.

                                                  15.03.17р.

День Народження матусі

Бігаю весь день по хаті, 
Місця собі не знайду! 
Хочу маму привітати, 
Й підготовку я веду. 

Ось малюночок із сонцем, 
Папірець...  (мої вірші)
Виглядаю у віконце
Чи матуся не спішить...

Тільки скрипнуть наші двері...
Я до мамочки несу:
Подарунки на папері, 
Й: - З Днем народження! - скажу. 
                                         17.03.17р.

Моїм любимим Українцям

Я пишу не за гроші чи славу, 
У душі увірвався терпець. 
Дерибанять потвори Державу, 
Слава наша зійшла нанівець! 
Кров'ю вмиті: і землі, і люди, 
А війні не приходить кінець. 
Президент і парламент - іуди! 
І лише мій народ - Молодець!
                                   15.03.17р.
Я люблю Вас Українці!  

Про друзів

                    (моєму колишньому другові

                     Миколі Терновому «присвячується»)

Якщо порядність міряти грошима,

То гріш ціна порядності і  людям.

По  іншому ти дивишся очима,

На тих, хто був у тебе в вірних друзях.

Йому ти вірив, сумніву не бу́ло,

Тому, що міцно вас тримала доля.

Та час пливе і що було – минуло.

І він продав тебе, за куций долар.

Для нього гроші – то єдина цінність.

Для тебе більш важлива є довіра.

Але у цьому й є людей і є відмінність.

Для когось – гроші, а комусь – зневіра.

                                              01.01.17р.

Державні пацюки державної зради

Цікаво те, як носить вас земля?

Оця земля, що зветься: – Україна.

Бо враження таке, що з корабля

Вас пацюків уже й лиха година

Не гонить геть! Хоч в трюмах є вода.

Вам наплювати те що кораблю

Борта пробили злочини буденні,

Яке до того діло пацюку?

Грошима набиває він кишені…

Йому з грошима легше і тонуть!

                                            14.03.17р.

Самотність

Тепер самотність ніби конвоїр,

І зло уже всміхається крізь зуби,

Навіщо ж я заміжню полюбив,

Хіба міг знати, що вона погубить.

Здається я все знаю на перед,

І десь ось-ось, уже в коловороті

Я все що міг прошепотів тобі,

А ти в отвіт одне лиш злеє „Годі!”.

І не в одмір так швидко лине час,

Не говори, що нам не по дорозі,

Та осінь враз все відняла у нас,

Аж до грудневих з сивиной морозів.

А на дворі ще чахнув листопад

А надворі ще чахнув листопад,

Густими хмарами молочного туману.

Мій край завмер, немовби впав в оману.

А літа вже не повернуть назад.

І кленів листя доїдає мідь.

І ранок стелиться холодною росою…

І перший лід вже сплівся над водою…

Лиш хризантем не в’яне стійкий цвіт.

                                                      10.11.16р

Малятам про екстрені номери

101

Нам сказали всім у школі,

Що Данилко став героєм!

А вся річ була у тім,

Він побачив: горить дім!
Данько наш не розгубився,

А навколо подивився

І побачив, що один,

Викликає 101!!!

Вже летить машина тая,

Що вогонь перемагає!

102

Якщо в дім прийшла біда,

Пам’ятай, що є 102!!!

Там сидять сміливі люди,

Що готові звідусюди,

Нам на виручку прийти,

Від біди людей спасти!!!

Якщо в дім прийшла біда

Завжди викликай 102!!!

103

І таке у нас буває!

Всі машини розганяє,

Із мигалкою летить -

Всі по сторонах умить!!!

Ця машина не жартує,

Бо життя вона рятує!

Пам’ятати маєш ти:

Під рукою є – 103!!!

 

104

Ну а вас, скажіть, ні разу,

Запах не тривожив газу?

Якщо ні, то ви щасливі,

Проте є ця служба й нині.

Вона майже не відома,

Як усі дорослі вдома.

А коли самі малята?

Пам’ятайте діти свято:

Запах газу у квартирі?!

Викликайте -104!!!

Голос тіла

Голос тіла, так спрагою пахне,

Я до нього вертаюся знов.

Повертаю до себе вчорашнє,

Повертаю до себе любов.

Повертаю до себе цілунки,

І коханих долоней тепло,

І твої незбагненії руки,

І тепер вже мені все одно.

Я ніколи тебе не покину!

Я нікому тебе не віддам!

Голос тіла до тіла так лине,

До розлуки, як лине печаль.

Про наболіле

Держава кине костомаху - жри! 
Не хочеш жерти? То сиди голодний! 
Така її політика сьогодні. 
Така вона була й в другі часи. 
То може годі грати в батраків? 
Держава то - народ, народ то - сила, 
Коли народ бере у руки вила, 
То гоне геть за краєвид панів!
12.03.17р.

Колегам по поетичному цеху

Твори, мій дуже, поки серце б'ється.

Допоки в жилах б’є гаряча кров.

Твори, і вір, що до людей проб'ється,

Те що болить в тобі мій друже знов.

Пиши про те, що бачать твої очі,

Пиши про те, що серце відчува.

Про всі свої недоспанії ночі.

Тому, що вірш, то не лише слова.

То призма дум, що йде тобі від Бога,

То тонкі струни наших відчуттів.

Якщо тобі дана вже та дорога,

Пиши про все в рядках своїх віршів!

                                               01.12.16р.

Листопад

Вже й листопад снігами дозріва,

П’янкими й ніжними, немов бузок у травні.

Своє гілля схилили дерева…

Тепло прийшло до осені останнє.

Сіріє небо зранку. І Дніпра,

Об берег б’ються почорнілі хвилі.

А вітер вовком з ними завива,

Або ховається, серед дерев на схилі.

Здається й час призупинився, над

Останніх днів пожовклої печалі.

Ось-ось дозріє снігом листопад,

П’янким та ніжним, й снігом вкриє далі…

                                                        03.11.16р.

Ластівки

Вчора ми спостерігали,

В небі ластівки кружляли!

Пташечки такі гарненькі.

Що літають так низенько,

Майже при самій землі,

Відчуваючи дощі.

                                           29.03.16р.

Образа.

Нам сказав сьогодні Стас,

Що піде у перший клас.

Й найсильніший він в селі!

Ну, а ми йому малі!

З нами він не грає,

Бо малят не знає.

Я на Стасика дивлюся,

Чесно кажучи, сміюся.

Звідки він міг взяти,

Щоб таке сказати.

Обніму й скажу, як другу:

В місті я закінчив другий!

                                         30.03.16р.

Весняний блюз

Весняний блюз добрався до Дніпра.

Розтормошив зачахлі льодом води,

Забились хвилі в пошуку свободи,

Прокинулись, настала їх пора.

Спішить тепло до сонних берегів.

Прибрався верболіз в пухке намисто.

А неба синь: висока, ясна, чиста…

І ясен над Дніпром зашепотів.

Напились верби першої води.

Птахи поміж гілок загомоніли,

Ранкове сонце радісно зустріли.

Цієї довгожданої весни.

                                        10.03.17р.

Нічний туман.

В тумані ночі меркнуть ліхтарі, 
І морок будить відчуття тривоги,
Що має щось відбутись на землі, 
Але туманом затягло дороги. 
Густим туманом вкриті всі шляхи,
З його розриву виринають тіні... 
Та лише ніч і тиша навкруги, 
І ліхтарі стоять осиротілі. 
10.03.17р.

Про сьогодні

Майбутнє починається сьогодні.

Не завтра, вчора, чи мо ще коли.

Бо ти летиш у вирії безодні,

Лише сьогодні є твої ґрунти.

На ньому ми будуємо фундамент,

Де потім буде дім, і сад цвісти,

Сьогодні це і є – життя орнамент,

Сьогодні, друже мій, не упусти!

                                      08.12.16р.

Українським запроданцям

Зрусинилися козаки,

Забули мову та Шевченка.

Тепер у моді матюки,

Ніяк не Україна ненька.

Зрусинилися козаки.

І вітер дме на нас з тобою,

Не вольний вітер – вітер січі,

Козак «братається» з москвою,

Про вольність вже не має річі.

Зрусинилися козаки!

Не мають племінного роду.

Вимінюючи залюбки

Цукерки царські за свободу!

Зрусинилися козаки.

Допоки пута в’яжуть руки,

Й німіє мова у розмові,

Терпіти маємо ці муки,

Та проливати ріки крові.

Зрусинилися козаки,

Плюють на рідну Батьківщину

І гинуть наші парубки,

За цю продажную скотину!

Зрусинилися козаки!

Козача, брате , схаменися!

Ти тут корінням урісся  в землю,

Московського всього зречися,

Будь Українцем, тебе молю!

                                      06.03.17р.

На дворі ніч.

Надворі ніч, лиш вітер завива.

І тіні лап-дерев, мов кігті лева,

Невпевнено із снігом  заграва,

Й земля причепурилась в королеву.

До небокраю білим замело.

А ліхтарі на хуртовину зляться,

Бо в заметіль мов вимерло село,

Лише сніжинки з вітром веселяться.

                                           13.11.16р.

Жінкам до 8 березня

Весняне сонце схоже так на Вас

Наші прекрасні українські леді,

Що серце відлітає на Парнас,

                                Й несе Пегас…

                            …Слова для Вас! 

У світі наймиліші королеви!

Від серця щирого я зичу вам усім:

Нектар любові на губах відчути,

Достатком й щастям хай повніє дім,

                                Бо річ у тім,

                                Як щастя в нім

То має й жінка в тому щасті бути!

                                                 07.03.17р.