Ловлю себе на слові – досить!
Аж холод лине по спині,
І все мене чортяка носить
Мов вітру розпач по землі.
І все мене чортяка носить,
Дивуюсь я собі вже сам,
Й ловлю себе на слові – досить!
Бо так пролине все життя.
Промчить, промчить, саме й одразу,
Мов день один згорять літа,
Тому забувши всі образи
Став цінувати я життя.
Став цінувати ті хвилини,
Що з радістю тобі віддам,
Бо в мене ти одна й єдина,
Переплелася так з життям.
Немає коментарів:
Дописати коментар