Тепер самотність ніби конвоїр,
І зло уже всміхається крізь зуби,
Навіщо ж я заміжню полюбив,
Хіба міг знати, що вона погубить.
Здається я все знаю на перед,
І десь ось-ось, уже в коловороті
Я все що міг прошепотів тобі,
А ти в отвіт одне лиш злеє „Годі!”.
І не в одмір так швидко лине час,
Не говори, що нам не по дорозі,
Та осінь враз все відняла у нас,
Аж до грудневих з сивиной морозів.
Немає коментарів:
Дописати коментар