Було б здоров’я. Вріжу тютюну,
заб’ю з горою пра-пра-діда люльку.
Кажуть: тютюн зганяє сатану,
а файка козаку в бою – пігулка,
в степу – дружина, в хаті – оберіг…
Багато дід розповідав історій.
І неважливо дощ іде чи сніг
козак із нею в радощах і горі.
Та нині в моді стали цигарки,
що вдачею козацькою не пахнуть.
Тютюн і люлька – слава і віки.
А зараз тільки сморід зради затхлий.
Було б здоров’я…
30.07.21р.
Я думав пульс. А це лише вони –
три яблука упали на долівку…
Серцевий тиск чуткі руйнує сни
і легковій мете в саду бруківку,
і серпень догорає за вікном,
ясні у небі зорі дозрівають
і сили набирається вино,
і чорногузи скупчились у зграї,
тумани застеляють обруси
край берегів ще теплого болота,
торкнусь рукою срібної роси, –
вона життя нагадує на дотик.
29.07.21р.
аж досхочу напоять душу
покою лісу не порушу
посеред трепету осик
казкова прочинилась брама
спиває осені бальзами
кремезний дядько лісовик
а поруч мавки та лісниці
на вогненному тлі зірниці
й сича попереджальний крик…
29.07.21р.
Стояло щастя на осонні
та людям
заглядало в очі.
Куди вони
спішать сьогодні?
З ним знатися ніхто
не хоче.
Турботи виміряні
часом,
а його вартість
– копійчина.
Чи буде щастя? Іншим
разом.
Не до
шляхетності людині.
І животієм. Дні
минають.
Чекає старість
на ослоні.
І може здатися
нам раєм
та тепла усмішка
з осоння.
28.07.21р.
у воду хтось не влізе двічі,
але в одне і те ж лайно
можна хоч тричі все одно.
Дивлюсь на Рєпіна картини
чи ми з кацапами єдині?
Кодолу тягнуть бурлаки.
Султану пишуть козаки.
Скажи на милість, Божа Мати,
як ці народи поєднати?
І мені соромно чомусь
за тих, що вкрали назву – Русь.
27.07.21р.
* Veni, vidi, vici
– прийшов, побачив, переміг
знаменитий вираз, що належить Юлію Цезарю.
З людьми хотів, але вони – глухі.
Не вийшло діалогу поміж нами
лише статисти слова сухі.
А зорі знають, як у світі жити,
вони ввібрали неба постулат,
горять мені вогнем свічі у скиті –
слова гостріші завше за булат.
Зміліли душі. Та хіба ми винні?
Торгуємось. А справа не в ціні.
Кому душа, кому кістки́ первинні…
Для когось навіть істина в вині.
26.07.21р.
де промінь сонця сонні гріє лави
і догорає вранішня заграва
згасаючи в очах байдужих скла…
У рейвах листя, люди, не спішіть!
Ще буде день і буде ніч, і буде…
Як швидкоплинно прилітає грудень.
Із юності до осені лиш мить.
22.07.21р.
Сиди й мовчи! Хай далі валять ліс.
Позиція твоя не принципова.
Пустують гори. Облисіли скрізь.
Не розуміє люд смереки слова.
Мабуть, набридла пісня солов’я.
Зате ревуть в натузі бензопили.
Прости нас грішних, матінко земля,
самі собі копаємо могилу.
Бо звикли, що людина – цар і Бог,
але забули й гаспид має крила.
Спокійно спим, куди нам до тривог
байдужість наші душі охрестила…
Сьогодні зливи грянув апогей –
дороги змило, змиє і людей.
15.07.21р.
 |
Війна війною, а городи вічні!
Осіли на «Промзоні» ще у січні.
До зелені і сало є, і хліб,
а решта буде в перемоги день.
Піду, зірву на юшку цибулиння
до обстрілу ще цілих пів години
потрібно ще й укропу пару жмень.
Хай слиною подавить сепарню.
Що козаку московські голодранці?
Ох, юшка файна буде нині вранці,
навариста і щойно із вогню…
Буде і сало, і до сала хліб…
На бруствері зійшли цибулька й кріп.
14.07.21р.
а вітер зламає крила,
стихнуть прокльони сорочі,
згадай, як його любила.
Згадай, як стелився ранок
після короткої ночі,
ти накидала серпанок
на юні плечі дівочі…
Легіт гуляв у волоссі,
тіні були невагомі,
ніженьки ніжились босі
й солодка вата утоми…
Перший, дорослий світанок.
І мами слова пророчі.
Лишилося наостанок
небо, що виплаче очі.
13.07.21р.
кожен з нас народжений поетом.
Тільки час покаже: who is who,
бо він є і критиком й естетом…
Все у цьому світі неспроста
не єхидствуй доля надто хтива.
Он Пегаса майстер за хвоста
ухопив, а простачок – за гриву.
З батьківського випавши гнізда,
поетична здибала нас жилка.
По́ми́лка у вірші не біда,
горе, як усе життя поми́лка.
12.07.21р.
лише асфальт і
куриво авто.
На перехресті
збоченого літа
уваги не
звертає вже ніхто
на голос трав,
на запах сінокосу,
на шепіт ночі,
тихий спів ріки...
Спускаються,
мов мавки, свіжі роси
і спогадом
торкаються щоки.
Та чи розбудять
скам'янілі душі?
"Прокинься,
люде!" - заволав левкой...
А люд не чує.
Ніби й не байдужі
і тільки пісню
хтось виводить: "Ой...".
07.07.21р.
в тумані ранку
острева,
корови йдуть до
водопою,
росою ніжиться
трава...
І чисті води
Черемошу
геть
переспівують птахів,
а цю мелодію
хорошу
розсвіт несе за
сім морів…
Комусь світанок
і не більше.
Між прохолодою
дощів
рядочками
лягають вірші,
як ліки
зраненій душі
05.07.21р.
трави файно
пахнуть медом.
Хмари обклали
Косів
на землю падає
небо...
Дощі.
Люди ідуть
неспішно.
Дорога у
міжпогоддя.
Звісно, може я
грішний,
може, але не сьогодні
вночі.
Хибно шукати
свято
помежи срібла
із тверді...
Зливи надто
багато.
Тротуаром
обдертим
біжи…
03.07.21р.
Світ Божий в
неї на долонці.
Вона можливо й
не хотіла,
але ясне
закрила сонце.
А промінці – немов
прочани.
Дзумлять над
різнотрав'ям бджоли.
І п'є зело
густі тумани.
До неба лине
вітер кволий...
Мене навік
заполонили
смереками порослі
гори
і їх безмежні
полонини,
і Черемош в
негоду чорний.
02.07.21р.
У магазини зайдеш ціни – казка,
подивишся і лячно аж стає,
ну, а народу на хлєбало маски
нацупили, мовчить хай про своє.
Нема кабзи? Іди бери кредити.
Назад повернеш золото й житло.
Не влада, а суцільні паразити!
Але ж привів їх до кормила хто?
Про ковбасу варе́ну тільки мрії,
а про м'ясце німую взагалі.
На мідяки ні цукру, ні олії…
Продам Абраму я свій пай землі.
12.07.21р.
