Згадай

Як небо виплаче очі,

а вітер зламає крила,

стихнуть прокльони сорочі,

згадай, як його любила.

Згадай, як стелився ранок

після короткої ночі,

ти накидала серпанок

на юні плечі дівочі…

Легіт гуляв у волоссі,

тіні були невагомі,

ніженьки ніжились босі

й солодка вата утоми…

Перший, дорослий світанок.

І мами слова пророчі.

Лишилося наостанок

небо, що виплаче очі.

13.07.21р.