Слово

Кинуте недбало слово

Робить із людини – бранця.

Сказано не помилково: –

«Бурі не здіймай у склянці!»

Добре все допоки тиша,

Ні хмаринки, зоря сяє,

Думки легіт не колише –

І таке життя буває.

Щоб не стало буревію

Через лихоманку літер

Та не втратити надію –

Не жбурляйте слів на вітер!
                                     19.08.17р.

Гниль системи

Бабусенька згорблена, сива,

«Сліпа» у державних законах,

Торгує… Їй тицяє «ксиву»

Мурло коренасте в погонах.

Воно не читало у школі:

Курило, хамило, пило…

Тепер же «помазаник» долі

За місце знімає «бабло».

Мундир вимагає купюру,

Бо куций на Совість і Честь.

На «фас» окриляється здуру,

І чітко «випалює»: «Єсть!»

Йому все одно кого бити,

Довкола всі люди – сміття!

Безкарністю він оповитий –

Звіріє. В прицілі вже – я…

Ми бачили це на майдані,

Відчули в донецьких степах.

Систему, котра на «стакані»,

Невдовзі очікує крах.

                                  24.08.17р.

До дня незалежності

Не прижилася спам-культура,

Що породили москалі.

Остання скинута скульптура –

«Вождя». Ура моїй землі!

Віват – народу! Українці,

Хай згинуть наші вороги.

Москви заїжджених провінцій

Ми розірвали ланцюги!

                                       24.08.17р. 

Мінорні крила літа

Не до вагань. Доводиться іти.

У цю серпневу, невблаганну спеку,

Відомо, що до першої сльоти

Лишилося вже зовсім не далеко.

Бреду в одвіку величавий гай,

Де небо відбивається у плесі

І розквітає юності розмай,

І шлях відкритий у сади небесні.

Життя дарує кожному своє:

І молоді, і сивому поету.

Один іще до долі заграє,

А інший до останнього сонету.

                                         19.08.17р.

Жабенятко на ім’я – Кав-Кав Частина V Вічливість.

Тато каже:

– Синку, ти,

Маєш ввічливим рости!

Батько мій мене навчав,

Час прийшов і твій – Кав-Кав!

Доброта несе плоди –

Смаку чистої води,

Посмішка – квітучий сад,

А щедроти – виноград…

Поспішає жабеня –

Сіяти добро щодня.

Урятує із біди,

Як у неї втрапиш ти

Отака весела жабка,

Що подасть у скруті лапку.

Цей урок запам’ятав

Наш веселий друг – Кав-Кав.

                                  21.08.17р.

Жабенятко на ім’я – Кав-Кав Частина ІV Друзі.

У болоті чи у лузі

Всюди треба мати друзів.

Про це дуже добре знав,

Жабка-веселун – Кав-Кав.

Бачить він лелеченя,

Що гуляє тут щодня

І питання постає,

А чи друзі в нього є?

Хутко-хутко пострибав

До бузька того Кав-Кав

І пита:

– Скажи мені,

Дружбу водимо, чи ні?

Каже бусел:

– оце так!

Ти, Кав-Кав, такий дивак!

Біжимо травою

Гратися з тобою!

                            21.08.17р.

Жабенятко на ім’я – Кав-Кав Частина ІІІ Неслухняність

Скільки вже я написав

Вам про жабеня – Кав-Кав.

Розкажу іще одну

Таємницю непросту.

Пам’ятайте річ відому,

Як йдете малими з дому.

Мають завжди мама й тато

Знати де малят шукати!

Було в липні. Пострибав

Десь у поле наш Кав-Кав.

Дзиґотить у квітці джміль...

Медом пахне звідусіль.

Не помітивши вужа

(Бо долина ця чужа)

І отак, серед полів

Вуж Кав-Кава ледь не з’їв!

                                 20.08.17р.

Жабенятко на ім’я – Кав-Кав Частина ІІ рахування

На ставку сьогодні свято,

Як усіх порахувати?

Що робити? Ще не знав

Наш маленький друг – Кав-Кав.

Думка в ньому здійнялась

Правильно один чи раз?

Закрутилась голова,

Бо рахує: – один… два…

На горі де явори...
Скільки їх? Один, два, три!

Де знайти орієнтири

Щоби вийшло ще чотири?

Тільки очі блискотять

Після чотирьох йде – п’ять!

Арифметику пізнав

Непосида-друг – Кав-Кав.

                           20.08.17р.

Жабенятко на ім’я – Кав-Кав

У травичці там де став,

На смішне ім’я – Кав-Кав

Живе жабенятко,

Мама його й татко.

Ой, веселе ж то маля,

Запускає корабля,

На ставкові води

І чека пригоди.

А ще дивиться на те,

Як у далині цвіте

Квіточка лілеї

Та пливе до неї.

То комаху упіймав,

То заквакає, Кав-Кав,

Веселе малятко

Наше жабенятко. 

                            20.08.17р. 

Про поетів (і не тільки)

Поезія то є дорога зваби,

Більмо в очах у римача – нахаби.

Не графоману посеред зірок

Вручає Ліра мудрості вінок.

Всуціль і всюди процвітає рима:

«Любити – пити», або: «кров – любов»,

Вицокує у неї за плечима

Пегас безкрилий, чахлий, без підков…

Якщо прорвешся із поруки кола –

Піїти оживляються довкола.

Та не буває лиха без добра:

Куди нахабі до твого пера!

                                         12.08.17р. 

Злидні

Книжки не модно стало купувати,

Живити душу нічим. Злидні!

А кажуть, що колись були багаті

Та все проїли, стали – бідні.

Душа вона вимолює і хоче

Шматочок хліба на ім’я – духовність.

А тіло упирається охоче: –

Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

                                                   17.08.17р.

Пам’яті Голікова Олександра

                 (чорний полковник

                 Крим «Лиса бухта»)

Іще пару хвилин і настане – учора.

Лише вогнища спалахи б’ють.

Кара-даг воду п’є почорнілого моря

Відкриваючи нового суть.

То давай помовчим, не повернеш уже

Цього літа на крилах чайок

Серпень зорі кидає тобі на плече…

І сумніше стає від думок.

Знову рік розведе нас на тисячі миль…

Сколихнуться небесні сади.

Повернусь лише я. В тихім шепоті хвиль

Чи у вітрі до мене йдеш ти.

І так сумно мені, не повернеш уже

Того літа на крилах чайок

Знову серпень кидає мені на плече

Тихі зорі та смуток думок.

                                            12.08.17р.

Посуха

Затихло все на дворі, та душі.

Не вірю у небесні водоспади.

Вже відгули над вишнями хрущі.

І погреба задерте горде лядо.

Неси, кидай, соли…(тільки мерщій),

А поруч висихає автострада,

Троянда гордо чахне на кущі,

Порепалися грона винограду…

Бо не було давно, й нема дощів!

Невдовзі просльозиться дана тема:

Ув інеї розквітне – хризантема.

                                               12.08.17р.

Безсоння

Палкі обійми цьогоніч
Наврочили: нічниці й муза -
І звісно, не у тому річ,
Що місяць у вікні - обуза.
Люляє мене. Та не йдуть
Дівчиська ці з моєї хати.
І виллється до ранку суть,
Яку я маю описати.
09.08.17р.

Закохані очі

Закохані очі

Я потопав. А поруч не було

Піщаних берегів. І апріорі,

Що не вода лякала, а тепло,

Твоїх очей. Тону в них, що у морі.

Мене безодня з розуму звела,

Лишила тверді, ґрунту, під ногами.

Та доля дарувала два крила –

Які несуть і досі над роками.

                                         31.07.17р.