Мінорні крила літа

Не до вагань. Доводиться іти.

У цю серпневу, невблаганну спеку,

Відомо, що до першої сльоти

Лишилося вже зовсім не далеко.

Бреду в одвіку величавий гай,

Де небо відбивається у плесі

І розквітає юності розмай,

І шлях відкритий у сади небесні.

Життя дарує кожному своє:

І молоді, і сивому поету.

Один іще до долі заграє,

А інший до останнього сонету.

                                         19.08.17р.