Закохані

А  дощ асфальт чи миє, чи полоще,

Чи, мо, зібрався висвітлити весь.

Осиротіла, опустіла площа…

Мабуть, для всіх, та не для двох сердець.

Закохані, і мокрі, і щасливі…

Одні у світі. (Що їм до дощу?)

Та що там дощ? Їм все одно до зливи

Без туфель, парасольки, і плащу.

                                             24.02.18р.

Війна

Кажете - люди? –

Небо ховає.

Горе усюди.

Миру немає.

Танки, гармати…

Траками поле

Зоране. Мати

Сина ніколи

не стріне. Імла…

Вулиці темні –

Мойро! Ти зла!

Днини даремні,

Біль материнський: –

«Ненечко мила!»…

Степ український –

Хлопцю могила.

На серці неспокій: «Налийте вина.»

Новими смертями вагітна війна.

                                               23.02.18р.

Героям майдану

Нігті зривали й бруківку з Хрещатого яру.

А кулі, поспішно гасили гарячі серця.

Ізнову майдан показав, що – народ не отара.

І громоподібно литаври просили отця: –

«О, Господі Боже!, храни невпокорених воїв!,

(Не можна спинити людину, що йде до мети).

Прощали, й прощались, несли убієнних героїв –

Щитами прикрившись, поклавши на їхні щити.

Їм Вічним вогнем – на майдані палаючі шини,

Салютом у небо – Герої ніколи не вмруть!

Простіть, і прощайте найкращі сини України.

Небесною сотнею ляже до Бога ваш путь.

                                                                22.02.18р.

Чи діждуся?

(материнське)

Чи дождуся?

(материнське)

Горе – горювати, поле перейти.

Сірий кіт до хати…Сокіл – до мети.

Наряджала мати хліб у рушники…

Слізьми запотіли вицвілі шибки.

Вигляділа очі, днини – у журбі

Доля материнська вітром у вербі.

Скошені отави і холодні дні: –

«Чи синок насниться до зорі мені?

Вийду, мо, стрічати до старих воріт?

Чи злечу, я, птахом у батьківський світ».

                                                     20.02.18р.

Аполітичне питання

Надворі – XXI вік.
В Європі – «Лексуси» немодні,
Авто, Японії, - на водні…
(У нас од президента – тик.)

В Америці заводи – «Тесла»,
Росія "скрепами" обвисла…
(Ми – «обігнали» – Мозамбік.)

Дивлюся у Дніпрові води...
Невже не дійдемо до згоди?
Гризня собача з року в рік.

Тоді народиться держава,
Як буде верховенство права,
А не брудний, помийний стік!
                                        17.02.18р.

Зернятко

До снігу звикли, а до льоду – ні.

Не позвикають до  слизького ноги.

Тому – пишу, веду «фейсбучні блоги»,

Як тяжко. Бо не все одно мені.

Нутро ослизле всюди – душепад

Туманом небо затягло, на зорі

Лягла пітьма і буревій надворі,

Затьмарено Едему пишний сад.

Та провіщаю слово непросте:

Розтане криги сіре покривало,

Душа нап’ється мудрості чимало,

У мові – Україна проросте.

                                         16.02.18р.

Ранкове сонце

Ранкове сонце допиває ніч…

Сніги рум’яні красять видноколи.

На серці пречудово, як ніколи,

Ні сумнівів нема, ні протиріч…

Здавалося – зима – і, звісна річ,

Не пелюстками сипле матіоли.

Легенький пух роздмухує довкола,

Сама стоїть, милується узбіч.

                                       13.02.18р. 

(Картинка: Тетяна Кучмій. Взято із інтернету.)

Вічний шлях

Злу я маю долю,

Та козацьку вдачу.

Перекотиполю

Заздрю, не заплачу.

Була рідна ненька,

І село (з боргами),

І цукерок жменька,

Й хата з ворогами...

Думаю: чи варто

Розривати узи?

Самогону – кварта

Все, як при Союзі…

Гилити дружину –

Модно, пити – мужньо.

Скиртувати сіно,

Щоби жити «дружньо».

Вічна не тривога,

Вічний – дебілізм.

І крива дорога,

Що – у комунізм.

                07.02.18р.

Материнська журба

Заклекотали автомати…

Ой леле, – журавлі сумні…

З війни дітей чекає мати –

Коротшають недовгі дні…

Ой, як не швидко той лелека

(Аж дев’ять місяців летів.)

Журавонька на раз курлика –

У небо понесла синів.

                                03.02.18р.