Травневі спогади

Травневі спогади

Травень спогади колише,

мов дитя мале,

у саду розквітли вишні

батькові, але

поросла травою стежка,

дуже поросла

і барвінкова мережка

на межі села

приїжджаю до хатини,

а вона німа,

одиноко у ній нині,

бо батьків нема.

30.04.23р.

 

Любов це…

Любов це…

Що буде далі? Я не знаю.

Фантазії юначих мрій.

Та насолодою розмаю

ця сукня вабить, що на ній.

Цукерочка в тісній обгортці,

Armani Sì Passione,

моє навік розбила серце

тепер воно лише твоє.

27.04.23р

Уроборос

Уроборос

Ти знову будеш вірити в богів.

Й тебе за віру розіпнуть укотре.

Що не епоха, то спіткає горе,

немаюче ні меж, ні берегів.

І тягнеться з тисячоріч ця нить.

Проходить історичною межею, –

засипле очі світові олжею,

як смерть уже зубами цокотить.

А що богам? Вони до сліз сліпі.

До горя теж боги, на жаль, незрячі.

Візьми, мій сину, хрестика на вдачу,

але ілюзій не будуй собі.

Коли у прі здолають ворогів

й наситять небожителів смертями,

планета ж рясно всіється хрестами –

ти знову будеш вірити в богів…

26.04.23р.

 

Навіяне ніччю

Навіяне ніччю

Світ біліше снігу чи навпаки?

Але хіба у тому річ?

Вітер струшує спізнілі думки.

Отак до нас приходить ніч.

Бачиш прямує вона навпрошки,

іде крізь дім і через сад…

Хмари на небі немов фартушки,

а поміж ними – зорепад.

Дивні створіння я бачу в імлі,

рухається нічний вертеп.

Чесно? Усі ми гості на землі.

І тільки серце: геп-геп-геп…

23.04.23р.

То у чому ж питання?

То у чому ж питання?

Питання не у мові, а у людях –

тепер таке я чую на ПееМ*,

колотить автор кулаком у груди…

за спиною ж правиця із ножем.

Це він учора вбив Мирошниченка*,

раніше: Стуса, Курбаса, Бузька*…

але наводить прикладом – Шевченка.

Позиція таких людей слизька.

Вони стрічають ворогів хліб-сіллю

і ручкаються з ними залюбки.

Це все якесь суцільне божевілля.

А розповіді про язик – казки.

Чи плакати такому, чи радіти,

чиєї ж матері, скажіть, ви діти?

22.04.23р.

*ПееМ – сайт «Поетичні майстерні» де друкуються чи проходять вишкіл багато сучасних авторів українського слова.

*Мірошніченко, Стус, Курбас, Бузько – українські громадяни та патріоту вбиті російськомовними у різні часи, але вбиті саме за українську культуру чи мову.

Каштани

Каштани

Коли визрівають каштани,

відкриваються їхні їжачки,

а небо високе й криштальне

загляда крізь пожухлі листочки

чи мряка осіння ще не йде,

чи справляється сонечко, а ще

бабине літо і де-не-де

павоть* вже прагне лягти на плече

чи просто забутися снами,

а зовсім недавно кожному дню

горіли білими свічками,

підсвічуючи дорогу травню…

А вже і осінь.

21.04.23р.

*Павоть – павутинка.

Найжаданіший шлях

Найжаданіший шлях

Чи знаєш ти, трамваю, шлях в дитинство?

На коліях ще спогади живуть.

І в пам’яті моїй цвіте намистом

із мамою в столицю довга путь…

Туманять роки та не можуть стерти…

Вагони і нові хоч та чужі.

Дорогу цю відшукую уперто,

де жевріють зупинок міражі.

Мене тут осінь люляє, як неня

й несе кудись, мов листя на руках…

Насип мені ще спогадів у жменю,

якщо не можеш указати шлях.

20.04.23р.

 

Геніальність – це просто

Геніальність – це просто

      «найгеніальнішому» Юрку Гундарєву

Геніальність, друзі, дуже просто

написав у по́сті: «Геній – Я!» –

неважливо ти якого зросту

головне, щоб лиса голова.

Натираю маслом черепушку,

хай засяє, наче божий день.

Почитайте, що казав нам Пушкін:

«Мова росіянська – чистий дзен!» –

українці розуму не мають.

Звідки це багатство у х*хла?

Тож російська ллється водограєм,

спалюючи все живе до тла.

На московській не писати – муки,

тузає вже й Одін по плечу…

Дайте олівця мені у руки,

Ліру із Пегасом задрочу.

18.04.23р.

Аби писати

Аби писати

Літери зламались.

Не лягають в рими.

Це, напевно, старість.

Та і дідько з ними.

Сном міцним поснули

ямб, хорей і дактиль…

запитаю в гуглі,

що це за спектакль.

Хто з них напартачив

чи Пегас, чи Ліра?

Ай, немає значень.

Напишу верлібра.

15.04.23р.

Швидкоплин часу

Швидкоплин часу

Тиша доповнює мовчання,

стократно підсилюючи

гнітючий настрій. І звичайно

ти довго шукаєш втечі,

але шляхи розмили будні

сіріші твого настрою.

Хай так буде тільки сьогодні.

Та й життя не є казкою.

Розлилось молоко із глека.

Ти підійди до люстерка

все, що було уже далеко…

поглянь – на небі – веселка.

14.04.23р.

Малюнок Оксана Збруцька (взято із інтернету).

 

Осіння миттєвість

Осіння миттєвість

Минає ніч і стомлені думки,

шукають у зорі собі розради,

ховаючись у нетрях листопаду,

той у димах заходиться їдких,

з’їдає листя спале, аж до тла,

такий тепер ув осені сніданок,

без остраху туман повзе на ґанок,

поменшало і світла, і тепла…

прийшла до нас провидиця зими,

закоханих кудись із лав зігнала

і дмуть вітри хурделиці васали…

А я рахую ночі до весни.

13.04.23р.

 

Юрку Гундарєву

 Юрку Гундареву –

«неперевершеному» майстру всіх майстрів

План у Ліри нині ого-го!

Треба їй і ямби, і хореї…

Обере крилатий кінь кого?

А кого відправить до Психеї.

На горщечку дується Пегас,

аж очата покидають ніші

та шкапина справилась нараз –

Гундарєву Юрі випав віршик.

Правда Юрка лиже язиком,

мова щось кебеті не дається.

Виставив на…те лошаком,

каже, що поезія від серця.

11.04.23р.

Ой, Юро, краще мовчи!

 

Пописун із ретязя зірвався, –

о! тепер обгавкає усіх!

Йди копати краще, Юро, шанці

не бери на свою душу гріх.

Кожне слово мовою чужою

прапором на цвинтарі цвіте…

Твоє ж серце з’їдене іржею,

але мова, звісно, не про те.

Не суди і не судимим будеш.

Але чи відчується вина?

Блудословлять журнашлюхи всюди

звідти витікає і війна.

11.04.23р.

Поетичне перемир’я

Поетичне перемир’я

Не хочу поетичних війн.

Бажаю миру, сонця, тиші…

Нехай світанку срібний дзвін

віршовані слова колише.

Хай сил сповняється поет,

собі вишукуючи музу,

канцону пише чи сонет

з гармонією у союзі.

І зрадують слова читця,

і дам розчулять до знемоги…

Навіщо нам війна оця

в якій не буде перемоги.

12.04.23р.

P.S. Але проти російського слова на теренах

України боровся, борюся і буду боротися надалі.

Петрові батоги

Петрові батоги

Дивись, які петрові батоги

стоять посеред поля синьоокі,

жарке гуляє літо навкруги,

джмелі блукають у траві високій,

буяє різнотрав’я різнобарв…

Хіба у липні думаєш про осінь?

Петрові батоги – липневий скарб,

ковток джерельний у пекельній млості.

Ви, певно, з неба спили голубінь,

бо звідки тій лазурі в полі взятись?

Петрові батоги – небесна синь.

І вас розквітло просто забагато.

10.04.23р.

 

Степове

Степове

 

Коней розсідлали козаки.

На багатті куліша відерник.

День сьогодні випав нелегкий,

ніч не легше, друже характерник.

 

Уночі не спить підступний враг,

як і ми, чатує насторожі.

Кожен знає долі бумеранг,

повернути наче дишель може.

 

Набивай у люльку тютюну,

чуєш, як запахло різнотрав’я…

Де там спати? Нині не до сну.

Промайнула нічка до світання.

 

На світанку рушимо в похід,

не ржавіють козаченька лати.

Степ і степ такий держави схід.

Нам його сьогодні захищати.

09.04.23р.

Великдень

Великдень

Іще у печі жар не спав

і не тікала пріч опара…

Багато Великодніх справ

у сивочолого мольфара –

загомонів Карпатський ліс,

перекликаються смереки,

їм вітер вісточку приніс

з країв невіданих, далеких,

що вже зготовлено хреста

й благословення є небесне

і на стезю ґолґоти став

той, хто помре за нас й воскресне.

08.04.23р.

 

Лебедія

Лебедія

Лебедем стати, ой, важко,

вірність не всім дається,

йди обніму тебе, пташко,

та пригорну до серця.

Чом ти сумуєш, мила?

Вітер холодний зранку…

змерзлі зігрію крила,

вкрию тебе серпанком,

холодні тепер тумани

горнуться попід берег.

Сонце висвічує тьмяно

де очерету шерех

лащиться хвиля ранкова,

ніжиться та радіє.

Чуєш? Лунає знову –

наших сердець лебедія.

06.04.23р.

 

Куди ж ви, діти?

Куди ж ви, діти?

(диптих)

             Цими днями пішов з життя мій учень

             Кучерявий Влад. Світлій пам'яті 

             дійсно пречудової дитини.

І

Життя – коротка мить.

А ти билинка в світі.

О, як же це болить.

Скажіть, куди ж ви, діти?

Хто прочитав псалми

одна дорога – в небо.

Хай янголи крильми

врятують од Ереба.

Непройдені стежки

позамітає вітер.

Пішов ти навпрошки…

Від нас ув інший вимір.

ІІ

Нескошені хліба́

уже ніяк не змелються.

Посіялась журба.

Та чи спасе метелиця?

Тремтить письмо святе.

Пробач їм, Богородице,

Трава – переросте –

людина ж не відродиться.

05.04.23р.

Вірянам УПЦ

Вірянам УПЦ

Глузує Лебідь* із біди держави,

запроданці у рясах УПЦ

монастирі загарбали та лаври,

прикривши це іконою з Творцем.

Чи бачить Бог наругу й святотатство?

За волю проливають вої кров,

а у церквах московське кріпне братство

й міцнішають обіймища оков.

Ісус за нас помер й воскрес із мертвих.

Чи зможеш перевтілитися й ти?

Скільки смертей потрібно вашій церкві,

щоб врешті Українцями зрости.

04.04.23р.

*Лебідь – сумнозвісний – Паша-мерседес

представник УПЦ.

 

Роздуми з безсоння

Роздуми з безсоння

Чи ти шукаєш ніч, чи ніч тебе?

Одне безсоння знає те напевно.

Допоки небо ще не голубе

часу не трать у роздумах даремних.

Якщо вдивитись, як минає час, –

стікає непоміченим у прірву,

ще не зайнявся день, а вже погас

та жодного із пам'яті не вирву.

Залистопадить метушіння снів,

але наразі навіть і не дивно.

Усе життя весни я так хотів,

а з кожним днем стає все більше зимно.

03.04.23р.

Голос лісу

Голос лісу

Затихнути, мов у молитві

та пралісів почути глас,

вони кричать несамовито,

благаючи пощади в нас…

Але настане час і змовкнуть.

В полоні хмародряпів-веж

без кисню скиглитимеш вовком.

Та чи багато проживеш?

02.04.23р.