Осіння миттєвість
Минає ніч і стомлені думки,
шукають у зорі собі розради,
ховаючись у нетрях листопаду,
той у димах заходиться їдких,
з’їдає листя спале, аж до тла,
такий тепер ув осені сніданок,
без остраху туман повзе на ґанок,
поменшало і світла, і тепла…
прийшла до нас провидиця зими,
закоханих кудись із лав зігнала
і дмуть вітри хурделиці васали…
А я рахую ночі до весни.
13.04.23р.
Немає коментарів:
Дописати коментар