Шукайте, знайдете!

Шукайте, знайдете!

(випускникам 11-Б класу кл. керівник:

Світлана Леонідівна Хоменко)

 

Чи є те життя (після школи)?

Ви скоро дізнаєтесь те.

І хай не тривожить ніколи

душа і у будні цвіте.

Невдовзі пізнаєте – діти

і їх голоси гомінкі –

є скарбом найкращим у світі

у проміж урочних дзвінків.

А зараз летіть, мої друзі,

в сумний цей, останній дзвінок…

Я вже не будую ілюзій.

Цей вірш з кожним учнем – танок.

31.05.22р.

Любі мої учні, дякую за привітання,

зичу Вам миру і сподіваюся, що когось

з ваших діток ще трохи поштурхаю присіданнями!

В останній день травня

В останній день травня

 

Прощався травень понад вечір мжею,

лишаючи у небі грому схлип.

Йому час йти зеленою межею.

Хай червень свій запалить смолоскип.

І будуть літом пахкотіти трави,

росою вмиє сонечко чоло,

попід косою упадуть отави

в яких налите, молоде зело.

А в небі хмари білі, наче коні,

а інколи і чорні, грозові.

Дай, травне,  зачерпну тебе в долоні.

І не вагайся, йди уже собі.

31.05.22р.

Чогось завжди не вистачало

Чогось завжди не вистачало

 

Перекатами річка співає,

жебонить, наче доля моя,

повертає удаль попід гаєм

де лунають пісні солов’я,

вщент любов’ю наповнює серце,

а від того і думи ясні

скільки раз обіцяв рідній ненці,

повернутись сюди навесні,

але завжди часу бракувало

(чи бажання) від подиху мли,

ти пробач мені, мамочко, мамо,

що без мене сади відцвіли.

28.05.22р.

* * *

 

* * *

Весна якої не було.

 

Як непомітно все відквітло

де сонця захлиналось світло

та зранку сивіло зело

 

від обстрілу російських «градів»,

здається, світ до краю чадів

й заточувала смерть жало.

 

Шукаючи в підвалах прихист

нарід благав про вищу милість.

Та мінами плювало зло.

 

І плоть лишали спішно душі,

шукали Бога відчайдушно

й весни якої не було.

26.05.22р.

Іграшковий сум

Іграшковий сум

 

Іграшки сумують вдома:

«Де ти наше янголятко?

Коли будеш? Невідомо?» –

запитало слоненятко.

Мавпочка прикрила очі

та рахує, аж до втоми.

Вона просто дуже хоче

здріти усмішку знайому.

І шукає собі друга,

переляканий війною,

твій улюблений папуга

впав між кріслом і стіною.

Та й стіни уже немає

догорають в мрію сходи…

Це російський «мир» гуляє.

Вбиті діти не приходять.

25.05.22р.

Не спішіть!

Не спішіть!

 

Дай-но косу розплету тобі.

Дзюркотять у спеку водограї.

Двадцять три години у добі

шістдесят хвилин не вистачає.

Звідси метушіння у людей

вічні: поспіх, біготня, ревіння…

Та ніхто ніколи і ніде

в заметні ще не знайшов спасіння.

Не біжи, спинися, сядь окрай.

Чуєш в тиші, як дзумлять хвилини?

Дзиґарі зупиняться нехай.

Час всього лиш окрик журавлиний.

22.05.22р.

Коли навіть природа проти русні

Коли навіть природа проти русні

 

Наші зорі ворогу не сяють

(зчитують його координати)

зорепади світлом водограю

вказують політ снарядам НАТО…

Happy End уже не за горами.

Смажить орків «Джавелін» у танку.

Подзвони, кацапчику, до мами

і скажи, що ти спалив їй парку.

Хай вона зречеться курви-сина,

бо невдаха сучці не потрібен.

Ще скажи поможе хай грошима

(лугандонія ніяк не Відень).

Хочеш тут отримати весь сервіс?

Ось лопатка викопай могилку.

Ручки, ніжки… Задовбав цей тетріс!

Краще б ти сидів удома, синку!

21.05.22р.

Наступним разом

Наступним разом

 

Примирення було лише за крок.

Мабуть, не нам написано сценарій.

Це твій останній вихід, Мата Харі.

Усьому на землі приходить строк.

 

Укутана у півпрозору шаль,

яка скриває таємничу вічність

і не важливо в серпні чи у січні

впаде остання крапка на скрижаль.

 

А нині час. Тобі пора іти.

У цих краях нема невинуватих.

Як сіє місяць срібло коло хати!

Але чомусь видніються хрести.

 

Чи збудеться? Нам не відомо те.

У піжмурки загралися із часом:

– Здійсниться все?

– На жаль наступним разом,

як папороть у лісі зацвіте…

21.05.22р.

Трохи про зраду

Трохи про зраду

Ллється зрада прямо з Ради

з Банкової теж.

Прижилась вона при владі

і не має меж.

Її пестять, її люблять

вона всім рідня.

Виціловують у губи

мало не щодня.

А вона тому і рада

випускає пар

та проводить окупанта

далі крізь Чонгар…

20.05.22р.

Дідо, що то – орки?

Дідо, що то – орки?

Я ж тебе не лаю. Вітер дме в долину.

Москалі не дуже схожі на людину.

Ніби руки, ноги, голова і паща.

Та душі немає. Орки геть пропащі.

Ходить воно, бродить… (ні живе ні мертве)

цокотить у грудях скам’яніле серце.

Він шукає жертву: жінку чи дитину.

Та в штани напудить, як припреш до тину.

То шакали, внуче, ув овечій шкірі

їх «мочити» треба навіть у сортирі*.

Вираз є: безчесні чи плюгаві люди,

оце москалеві синонім і буде.

19.05.22р.

*Мочити у сортирі – вираз найвідомішого

терориста світу Путіна В.В.

Півонії від мами

Півонії від мами

Півонії розквітнуть днями –

найкращі квіти на землі.

І забукетяться від мами

у день народження мені.

Ще ранок роси п’є червневі

та сонце вишні червонить…

А вже букетиком від нені

пробуджує ранкова мить…

І хочеться вернутись знову,

щоб осягнути вічну суть,

ув ароматі світанковім

коли півонії цвітуть.

18.05.22р.

Московський приход

Московський приход

 

П’ята колона церкви

посіє російський «мир».

Скоро паростки смерті

кремлівський пожне упир.

Любить він плоть дитячу,

висотує геть життя.

Чом ти стоїш не плачеш?

Бо це не твоє дитя?

Буде твоїм наступне!

Не переймайся про це.

Воду товчи у ступі,

гроші неси в УПЦ.

Треба катам подачка.

У храмі не світло. Тьма…

Наче й не труп, одначе,

у тебе душі нема.

17.05.22р.

Краще говорити зі зміями

Краще говорити зі зміями

 

Відверто говорю зі зміями,

про Маріуполь вщент розбитий,

про мир далекий і омріяний,

про безсердечність московитів.

Країна повниться руїнами,

до Господа ідуть Герої.

Але не станем на коліна ми

перед московською ордою.

13.05.22р.

* * *

 

* * *

Ні Совісті не маєм, ні стида.

Подай, Господь, хоч фігового листика!

Людини смерть у світі не біда –

убивство тисяч, то лише – статистика.

12.05.22р.

Колискова для лиски

Колискова для лиски

 

Йди, налисник їсти, лиско,

бо не хоче доня.

Залюлюкаю в колисці

я твоє безсоння.

Разом будемо радіти,

мріяти про диво.

Швидко виростають діти

і минають зливи.

Ходь, наллю тобі сметанки,

ще й добавлю рути…

Хочеш сядемо на ґанку

подалі від скрути.

Їж же, лиско, їж налисник

це тобі на вдачу.

Може доля так навмисно?

Гладжу лиску й плачу.

12.05.22р.

Одним речення

Одним реченням

 

Можна, звісно, і мовчати

про війну, російську мову,

як тікали військкомати,

ґвалтували чорнобрових

кончені орди солдати,

що хизуються дідами,

а, як чують слово: НАТО –

дрищуть в спіднє (поміж нами),

можна приховати зраду

та нехлюйство на Чонгарі,

лиш скажіть: чого заради

росіяни нас вбивали?

11.05.22р.

І буде мир

І буде мир

 

Яка незвична тиша, аж дзумить.

Травневий день у вишитій сорочці.

Дими війни розвіялись. Блакить.

Без остраху багряне сходить сонце.

А, як співають збуджено птахи.

Розтала вічність в їхнім суголоссі.

На вишні цвіт, на трави, на дахи…

Мов благодать спадають перші роси.

І днішає далекий небосхил.

Господь іде погледіти на вруна…

Далекий грім старається: щосил

настроює дощу сріблясті струни

 –

 це мир настав.

10.05.22р.

Парадобесіє

Парадобесіє

 

Віл волає, бик – бикує

і дрантя червоне в ряд.

Щось казати марно, всує –

дебілоїдів парад.

З голоду скриплять зубами

ще й з похмілля дрижаки:

«Ей, таварищ, ти нє с нами?

Как не снами? С кєм же ти?» –

В голові палає вата,

жаба в ковбику реве…

Як людина дурнувата,

то й старе, немов нове.

Посірілі силуети,

земле, розплодила тлю.

Сталіна несуть портрети

Боже мій! Чи я не сплю?

Коли ближчає дев’яте

травня знову з року в рік

на червоній площі свято

для юродивих калік.

09.05.22р.

І знову про мову

І знову про мову

 

Які гидотні люди та нікчемні.

Країна їм дарує хліб і сіль,

благає: вивчи мову! Та даремно.

Московський говір чути звідусіль.

А потім кров’ю платимо за це ми:

Батурин, Крути, Пі́ски чи Ірпінь…

Але, якщо відверто – це система

на знищення прийдешніх поколінь.

Дітей уб’ють потому з автомату,

спочатку нам прищеплюють чуже:

чужий священник, вчитель… і гармати

такі ж чужі розчохлені уже.

Одного разу, коли зрадиш мову,

запам’ятай, як сильно ти радів.

І надто не дивуйся чому знову

на Київ сунуть полчища катів…

08.05.22р.

 

У підвалі

У підвалі

 

Сни розлетілись хороші.

Ніч не оставила мрій.

Розпач стоїть на сторожі.

Донечко, вічка відкрий!

Руці твої холодіють.

Впала іконка з творцем.

Тиша. Вмирають надії.

Восковим стало лице.

І розімкнулись долоні.

Погляд завмер на стіні.

Сльози твої не солоні

більше ні граму мені.

Так розривається долі

Божої вічне кільце.

Не вберегла тебе, доню,

вибач матусю за це.

06.05.22р.

Часоплин

 

Часоплин

 

Там де юність швендяла полями,

поросли волошки на весні,

ще й полин духмяний до нестями,

щойно день травневий прояснів.

Я тепер не знаю навіть де ти.

Може лиш наснилася мені?

А в дитинство тут здається лету

лічені секунди, але ж ні.

Часового ладу не порушиш

і назад немає вороття.

Тільки пам'ять розхвилює душу

день за днем спливає ген життя.

05.05.22р.

Одинадцята заповідь

 

Одинадцята заповідь

 

Ця нелюбов іде, мов поклик серця.

Ще однією заповіддю – знищ!

Ти українців убити пнешся

московська покруч, імбецильний дрищ.

 

Та станеться усе не так, як хочеш.

Як сонечко випалює росу,

коли прозріють від туману очі,

тебе змете у прірву ЗСУ.

 

Лети в тартар. Туди тобі дорога.

Тебе там стріне покидьок рябий.

Коли війна приходить до порога,

не діє Божий припис – не убий.

04.05.22р.

Травнева ніч

Травнева ніч

 

В обіймах ночі шепотить Десна

і тихо гомонять сади русяві,

а со́вка відчуває, що весна

полоще крильця в місячному сяйві.

І гарно так, аж серце тріпотить,

палають наче зорі в небі очі.

В таку чудову, неповторну мить

душа до віршів і краси охоча.

Вирує рух сузір’їв і планет.

Земля в безмежжі космосу – піщина.

Коли стрічаєш вічність тет-а-тет,

то розумієш що таке – людина.

04.05.22р.

 

Безумний полк

Безумний полк

 

«Безсмертний полк» загнувся під Ізюмом.

Безславно пали виродки дідів.

В дурного люду і думки безумні,

і в безтолковці повно тарганів.

 

Йому б скоріш в обійми санітарів

та хоче він «героя», хоч убий!

Летять увись від вибуху сандалі…

(не став хероєм, бузувір тупий).

 

Складуть ошмаття у пакетик чорний

є: руки, ноги, мозку жаль нема.

Хотів зрівняти із землею гори…

Але на те не стачило ума.

03.05.22р.

 

Відродимося

Відродимося

 

Горять знедолені міста,

домівкам вибиває очі,

а немовляті смерть шепоче:

«До пострілу готова «Мста»*,

снаряд цей твій...» – О, Боже, де Ти!?

Тридцять секунд від сили лету…

Чи встигнуть матінки уста,

останню прочитать молитву?

Чи прийме небо кров пролиту?

(хоч проливали вже й Христа).

Але москві потрібно жерти,

вона готова йти на жертви…

А ми посіємо – життя.

02.05.22р.

*Мста – 152 мм артустановка або САУ.

 

Звонику Дану

 

Звонику Дану

(московська орда розстріляла

військовополоненого уродженця

міста Донецьк, бійця полку «Азов»

та карате кіокушин Звоника Дана.

Світла пам'ять тобі, воїне.)

Тиша стоїть над татамі,

очі окутав туман.

Ти відсьогодні не з нами

воїн, боєць – Звоник Дан.

Боже, впокой його душу,

земле, ти тіло прийми…

Визнати, Господи, мушу

важко лишатись людьми

там, де російські потвори

творять страшний самосуд.

Хай Маріупольські зорі

нашим нащадкам живуть.

Ні, не вмирають Герої!

Поміж розстріляних гроз

пам'ять довіку з тобою…

Вічний покій, вою, – «ОС»*.

01.05.22р.

*Ос (ОСУ) – вираз який максимально може

осягнути лише людина на бойових мистецтв

здебільшого кіокушин карате.