Готуймося

(вірш жорсткий, людям зі

слабкою психікою не читати!)

А цім, що вірус, що чума

Не візьме їх і срібна куля.

У кого Совісті нема,

Тому й земля ув очі муля.

Ось-ось у шурхоті купюр

Здійсниться мрія депутата…

Народ посадять до баюр

І скажуть: «Ми не винуваті!»

Землю поспродують ж*ди

Хо*лу очко намажуть салом…

Читач, у цьому винен й Ти!

А в решті все уже дістало.

31.03.20р.

Сьогодні

Сьогодні – це хіба це багато?

До неба тягнеться трава.

У затишній твоїй кімнаті

Промінчик сонця ожива

І жевріють іще надії

Цей день прожити без утрат.

Короновірус, пандемія.

Усі ув’язнені без ґрат.

Навіть якщо ми за крок від безодні

Дякую, Боже, за наше сьогодні.

30.03.20р.

Поцілунок на все життя

Розквітає морелеве диво,

Наче вкрили дерева сніги.

Ми з тобою, кохана, щасливі

Дай напитися губ до жаги.

Найвідчутніша спрага кохання

Хай з роками вона не мине.

Я тонкого торкаюся стану,

Напої-но, голубко, мене…

Поєднав нас п’янкий поцілунок

Там де небо таке голубе

Відчуваю і нині той трунок

Та сильніше кохаю тебе.

27.03.20р.

Сільський антисептик

Ох, який чудовий антисептик

Баба Варка продала вночі.

У селі, що не мужик, то скептик,

Бо знайшов од вірусу ключі.

Кукурудза, буряки, картопля

Убиває зло це наповал.

Хай буржуї витирають соплі,

Бо у нас бразильський карнавал.

Банка ліків на шматочок сала

Цибулина, пара огірків…

Чи не буде нам цього замало?

Четверо здорових мужиків.

В місті наступила пандемія,

А вона не дивиться на стать.

Приїжджайте гості дорогії

Буду по сільські вас лікувать!

26.03.20р

А цирк поїхав…

Овочі зелені достигають швидко

Та, на жаль, запізно вже поїхав цирк.

А злабай веселу пісеньку, музико,

Про міцні кайданки до котрих не звик.

На городі вітер нахиляє верби,

Хмари посіріли, мабуть, буде дощ.

Покладу врожаї у діряву торбу,

Помістились тільки лобода і хвощ…

Вийду за ворота, стану край дороги,

Йде торгівля жваво: яйця, молоко…

Зиркає на мене піп московський строгий,

Підтягнув од страху зношене трико.

Не продав нічого. В церкву не копі́йки.

Прокляне узавтра батюшка з Москви.

У Верховній Раді йде за землю бійка,

Депутат не може жити без грошви.

Зачинили в хаті, щоби менше гавкав

Кажуть: стули пельку, а то буде зле.

Хай собі говорять. Йди до мене, мавко…

Швидко дозрівають овочі зеле …

05.03.20р.

Серпню

О, брате, серпню, розкажи мені

Про те, як чахнуть ночі на лимані,

Як сонце вигріває твої дні,

Хоча і літні та уже останні.

І Персеїди в небі відцвіли,

І яблука набрали літа сили.

Та з кожним днем все більшає імли.

Холодні роси береги зросили.

Тобі вже час, не май на мене зла,

Бо, що поробиш я лише людина…

Потроху жовкне наливна зела

І загусає кров моя в судинах.

24.03.20р.

Обіцянки-цяцянки

Каже кум: «Беріте, куме, частину городу.

Я буваю у селі рази два на рік!

Ви ж селянин  ого-го. Така ваша врода.

Гнете спину до землі скоро уже вік.

Будуть, Вам, і огірки, і капуста з хріном,

І томати родять тут, і міцний буряк…

А платню візьму таку – банку самогону.

Мзда повинна, куме, бути без її ніяк.»

На городі батракую зранку до обіду,

Потім тракторця беру й гайда у поля.

Час збирати врожаї, на фазенду їду.

Стоїть кум і грізно мовить: «Це моя земля!»

Не підточить комар носа, документи в нормі.

Десь годину вже триває сцена ця німа.

Представник із ним від влади – рідний брат у формі…

В результаті – самогону й врожаю нема.

24.03.20р.

* * *

Кохання варте найтепліших слів.

Бо так воліє не юрби, а тиші.

Ти відчував, як серце серцем дише?

Коли п’янкий розмай дві долі сплів.

Іскриться світла промінь за вікном,

Їм все одно захід чи схід це сонця.

Бо люд живе у правил оболонці,

А ці прикриті фіговим листком.

Нема ні часу, ні мирських проблем

І вічності для них відкрита брама

Вони за крок до Єви і Адама,

Але й за мить до знищення вогнем.

23.03.20р.

Чорний день

(гостро-соціальне)

Чого смієшся? Вірус – убивця!

Поки його не відчув на собі?

Усмішки всюди, радісні лиця,

Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.

Назавтра закашляв – перша з ознак:

«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Але у житті пішло щось не так.

Сирени, швидка, біла палата…

Решта було все неначе у сні…

Ти молодий і зможеш здолати…

Ти зможеш здолати, а матінка – ні!

22.03.20р.

* * *

Чи доживу до спілих яблук,

Налитих життєдайним соком,

Котрі так радували око,

Їх пасока стікала з рук,

Поїла висушену землю,

Яка дощів рясних благала

Нектару їй було замало:

«Дожити, Боже, дай, молю!»…

22.03.20р.

Чи ти поет

(до всесвітнього дня поезії)

Чи ти поет? Покажуть барикади

І міцність слова, і вірність народу.

Поезія декламує свободу.

Тідьки за вічним бравують громади.

Ти права не маєш ставати слабким.

Стило вибиває слово за словом

Читайте, но, правду! Якщо готові

У римі розсіється мороку дим.

І сонце освітить літеру кожну,

Де кожне слово омите сльозою,

І кожний катрен лунає грозою…

Тобі помилятись, поете, не можна!

21.03.20р.

Даруйте добро

З народження нам шлях один – до Бога.

Через життя неси свого хреста,

Йди до Аллаха, Будди чи Сварога

І хай молитва буде на вустах.

А ми ножа берем, а то й сокиру

За пазуху важкого камінця…

Війною на сусіда йдем за миром,

Насиллю на землі нема кінця.

Той в золоті купається, той в славі…

Яке їм діло до чиїхось бід?

Багато трутнів у моїй державі,

Вони бездушні та на серці лід.

Набиті грішми лантухи до краю,

Їм не дають лишитися людьми.

Ні Честі, ані Совісті не мають,

Гучних жадають оплесків юрми…

Стає чомусь за наші душі страшно.

Чи буде промінь світла ув імлі?

Можливо не такий вже я пропащий,

Якщо добро дарую на землі.

21.03.20р. 

Масочка потрібна???

Із лідером нам дуже повезло!

Як кажуть у народі мудрі люди,

Коли один є дурень на село

Він сто відсотків головою буде!

Країна увійшла в глибокий раж.

Із українців ржуть уже і кури.

Слугу собі хотіли, вийшов – паж!

Такий собі недопанок, в натурі.

У світі всіх підкошує чума.

Ще день і оголосять пандемію.

А масок у аптеці – нуль! Нема!

Рятуйтеся, хохли, хто як уміє!

Бабусин «Зінгер» техніка ого!

І день і ніч «намордники» ковбасить.

Людей занадбагато знемогло.

У хід пішли старих трусів запаси…

Потрібно рятувати цей народ.

Бо наверху живуть лише безсмертні!

По двісті гривень маска – вищий сорт!

Не купите? Ви ж можете померти!

20.03.20р.

У відповідь не стріляти!

Сьогодні вкотре чую слово – снайпер…

Гори у пеклі вбивця, ворог, кат!

Не затихає в телефоні вайбер.

Пішов на небо ще один солдат.

Я помолюся, хлопчики, як вмію

За убієнних воїв і живих.

Скажу відверто, не люблю росію

За те, що принесла нам безліч лих.

Здригається земля. В такі моменти

Когось шукає смерть на самоті…

А Ви скажіть, но, пане Президенте,

Дивилися у вічі сироті?

20.03.20р.

Пандемія

Чи ти готовий до пандемії?

Крила чорні накрили півсвіту.

В голові не стиха - Mamma Mia!

Хто наступний? Немає одвіту.

До небес простягаючи руки,

Шепочу, чи помилуєш Боже?

Мертва тиша та каркання крука

І холодне кирпатої ложе…

Розуміння приходить потому

Коли списом пронизують змія.

Не виходьте цього дня із дому.

Не даруйте надій – пандемії.

19.03.20р.

* * *

Жінку потрібно пізнати, як витоки світу.

Вона джерело, що натхнення дарує й життя.

І у єдиній любові серця оповиті

Разом ідуть через бурі життєві й літа.

Щоб не було ти ніколи не зраджуй коханню.

Хай вітром розвіється стума ілюзії в прах.

Чиста любов викликає у серці бажання

Тебе пронести над урвищем тьми на руках.

Все перемелеться, ляже рядками у вірші.

Тихенько світанок до нас загляда у вікно.

Вип’ю до денця нектар, наливай мені більше…

Так, як тебе я кохаю не кохає ніхто.

17.03.20р.

Танок кленового листка

Грає вітер листочком кленовим,

Підкидає його в небеса…

Як нове все у світі не новім.

Кожен день, кожна мить – чудеса.

Зупинився, стою край дороги

І чарує мене цей політ.

Ув очах заблищало вологих

Розуміння промотаних літ.

Так буває у світі нетліннім,

Коли вам відкривається суть –

Прихиліть перед вічним коліно.

Хай усі на землі підождуть.

13.03.20р.

Травнева казка

Люблю травневі ночі запашні,

Коли усе в зеленому розмаї.

У небі очі зірочок ясні

І соловейка пісня в тихім га́ї…

О, скільки слів уже сказали про

Ці чарівні та дивовижні ночі.

Шепоче в них натомлений Дніпро

І пісня ллється лагідна, жіноча.

І вітер стеле хвилями туман,

І трави п’ють п’янкі, студені ро́си,

На повні груди дихає лиман,

У мавок перевтілюються лози…

Ця казка йде зі мною з року в рік.

І неї я зрікатися не хочу.

Як сутінки, відразу за поріг.

У ці травневі, неповторні ночі.

12.03.20р.

На сході втрати

Здається: підкорися долі

Й омріяний настане мир.

Не рватимуться міни в полі,

А трон очолить з мокші чмир.

Бо перемир’я дуже просто.

(Учив нас недолугий тать)

Наполеонівського зросту:

«Потрібно тільки не стрелять!»

Ми – не стріляли. По нам били

Гармати ворога щодня.

Твій дім, браток, тепер могила.

Мене, мо́, й стріне ще рідня.

У нас двохсоті йдуть зі сходу.

А, хто корону приміря,

Йде без народу до народу

І п’єдесталу Кобзаря.

Він побратимів не згадає,

А скаже просто: «Не везе…»

У мене пам’ять ще жива є –

Убив усіх наказ від Зе…

11.03.20р

Невідомий Солдат

Ти зупинив триклятий «руський мир»,

Солдате, досі невідомий

Тебе іще чекають вдома

І мати не шукає між могил.

Для неї ти лишаєшся живий,

Десь у ворожому полоні.

Посивіли смолисті скроні

І дощ тебе вмиває яровий…

«Коли ж повернешся додому?

Шоста весна пішла степами...»

Чекає сина серце мами,

А він навічно – невідомий.

09.08.20р.

А, що восьмого не було?

Сьогодні кажуть вже дев’яте.

А восьмого, що не було?

Жив ув очікувані свята…

Та, щось подряпане чоло.

Почався ранок вельми вдало,

Під сала шмат хильнув сто грам,

Але душа ще забажала…

А далі що? Не знаю сам.

Казали бачили у барі,

Причому навіть не в однім.

Лабав дівчатам на гітарі

(Хоч зроду грати не умів).

Пив брудершафт, коньяк із пивом

І в кульмінації реприз

Іще зумів якимось дивом

Дівчатам згопати стриптиз.

Сьогодні не виходжу з дому.

Чого попхався у той клуб?

Та в інтернеті я відомий

Б’є рейтинг відео в ютуб!

08.03.20р.

День весни

Нашкрябаю сьогодні оду,

Про «День весни» і про любов,

Про ніжність, і жіночу вроду,

Про те, що пульс підніме знов…

Думки́ згущаю над папером,

Мов камінь скло шкребе перо,

Погано бути кавалером,

А жінкою то ж – ого-го!

Тобі до ніг і світ, і квіти,

І звісно з бруліком* кільце…

А потім заголосять діти.

Оце фінал! Ні те, ні се.

Не вистачає романтизму,

Пройшла епоха ренесанс

Та стержень не втрача харизми,

Ні! Не настане декаданс!

Піду, зварю коханій кави,

Нехай поніжить подушки́.

Все ж «День весни» такий цікавий,

Бо, ще тре прати пелюшки!

07.03.20р.

*Брулік – брильянт.

У темному лісі

У темному лісі весь ранок дощило.

Ворона стулила від холоду крила.

Малесенький зайчик тремтів під осичкою.
Він дуже боявся зустрітись з лисичкою.

І шубка промокла у нього до нитки,
І навіть не радують перші лелітки…

Аж раптом підбігла хитруня руденька:
– Чого ти, спитала, боїшся, маленький?

– Жахаюся лиску я, сили не маю,
А з виду яка вона навіть не знаю.

Ох, і кумедне, маленьке та миле!
І хвостиком лиска вухатого вкрила.
05.03.20р.

Весна прийшла

Рахую дні до квіту абрикоси,

Що сповістить усім: «Весна прийшла!» –

І пташеня від радості голосить,

Й дзумить на сонці сонна ще бджола.

Та відступили снігові завії,

Дзвінкі віддзюркотіли ручаї…

І не втрачають промінця надії

У гаї полохливі солов’ї…

Голубить сонце і птахів, і квіти

Зростають неупинно теплі дні.

І літні люди, наче малі діти,

Теплу радіють, сонечку, весні…

04.03.20р.

Молись за мир

За мир молись не завтра, а тепер.

У цей момент коли читаєш вірша,
Іще живе коротке слово – тиша.
Та приводу шукає живодер.

Росою землю омиває ніч,
Як матінка народжену дитину…
Але сусід готує гільйотину.
Він голову мені відтне із пліч.

Чекає тої миті кат, аби
Розчленувати тіло і країну.
Йому незнане слово - Батьківщина.
Яку я наче неньку полюбив.

03.03.20р.

Перший день весни

А сьогодні весна про яку були мрії.

Я на згадку про зиму собі скипень візьму.

Телевізор мовчить, бо Держдума Росії

Так цинічно і підло сповістила війну.

Полихає Донбас, Крим увесь відірвали,

Що не день Україна ховає синів.

Сарана у степу. Не брати, а вандали.

Описав би журу. Та чи вистачить слів?

Коли музи мовчать, то говорять гармати.

Підіймайся, козаче, ти ж іще не дожив!

І відчувши лихе десь заплакала мати,

І заплакало небо тихим смутком дощів…

01.03.20р.

* * *

За пазуху сховаю камінь.

Таке воно життя-буття

Озлоблена душа пуста.

Скувала серце німота…

Давно все вирішено. Амен!

Думок не маю та ідей.

Згубив орієнтир мети

Доріг багато, куди йти?

Чи вдасться ще звести мости

У світі помежи людей?

Ой, людоньки, не срамота?

За гривню спродана душа

І що тепер? Тихенько. Ша!

Допоки точиться олжа

Вгрузаємо ми в болота.

01.03.20р.