Вчорашній дощ

Вчорашній дощ даліє за горою,

Вітрисько хмари навпіл розірвав…

На березі стою, попід лозою

Парує молоком ранковий став.

Аврора мружить напівсонні очі,

Та небо не розбурхало вогонь.

Світанок вірші про життя шепоче,

І п’є тумани із моїх долонь…

                                             30.01.18р.

Щорічна зустріч

Весна дарує радощі тутешні.

Матусина хатина край села.

Розквітли: вишні, яблуні, черешні…

Запахло все. Присяду до стола.

Не ладиться сьогоднішня вечеря,

Свіча горить і місяць у вікні,

Повітря чисте і відкриті двері: –

«Ну, здрастуй, мамо», – поминальні дні…

                                                         24.01.18р.

Люди що миші

Люди – що миші сіренькі –

Ховають у нори «добро»:

«Що ти витріщуєш зеньки?

Може зламати ребро?».

Цупко хапають ручища

Усе, що погано лежить.

Глядь, соловей ловко свище:

Бебехи щезли у мить…

Дивно, але для народу

Вкрасти – життя апогей.

Ми перестали, а шкода,

Схожими буть на людей.

                               22.01.18р.

Наворожи мені зима

Наворожи мені зима –

Казкові дні, сніги останні,

Уста любимої, кохані

Очі. Зійде – тьма…

І що? Боятися навіси?

Літа уже не для гульвіси,

А входу-виходу нема.

Люблю. І моє серце – Данко

Горить із ночі до світанку…

До неба лине крадькома.

Не світ осяює вершини –

Коли ти зрозумів пітьму.

Не тіло головне в людині,

А те, про що, я, промовчу.

                                   20.01.18р.

Благословення незалежністю

Свобода пахне кров’ю (не покорою!),

А люди завсім інші в незалежності.

Не вічне проголошене «Авророю», –

У пострілу завжди дві протилежності.

Вандали, бузувіри неотесані –

Недопалки ікон, церков пожарища…

Іудами у сан – Святий піднесені

Не мученики храмів, а – «товарищі».

Ви пожирали плоть у 33-му,

Ховаючи людей – могило-ямами.

Я, до сконання віку зневажатиму

Підлоту вашу. Гляньте – нездоланні ми!

                                                             16.01.18р.

Кирило-попівський цинізм

Овечі шкури нині у вовків.

А ярки – голі. З’їдені ягнята.

Душа не хоче – тіло прагне свята.

І трупаками тягне від попів.

Не чванюся, не плачу, не прошу.

До церкви зась – московська тхне задуха:

Ні просвітління, ні Святого Духа,

Бо батюшки до рук взяли пращу.

Пожбурить камінця – лови буття.

Тобі ні співчування, ні покори.

Плювати їм на людяність і горе.

Убите не впокоїли дитя.

                                       09.01.18р.

(сумнозвісним подіям у Запоріжжі,

де піп московського патріархату відмовився
відспівати убієнну дворічну дитину).

Новорічна ніч

І

Відстріляли феєрверки…

Попожерли – олів’є,

Шоколадки та цукерки…

Свято ночі нині – псе.

Ранок одкрива завіси

Геть «культурного» життя.

Після себе ці гульвіси

Гори кинули сміття.

Там пакети із салатом,

Тут пляшки… О, Божий світ!

 Під ялинкою, із матом,

Заблукав – Мороз (що дід).

ІІ

Отаке весілля.

Свято, це не скрута,
Буде і похмілля,

Як прийде покута.

                         01.01.18р.