Спокуса

Закоханим і ночі білі.

Спокуси присмак лиже губи

І, звісно, доведе до згуби…

У молодім, красивім тілі

Узрівши звабливість Венери,

Не вчули голосу Химери.

Був шлях до головної цілі…

Та чи оправдані бажання?.

Хмільний допивши сік кохання,

Пішли їх ду́ші опустілі.

31.01.20р.

Картинка з інтернету

Новий правопис

В ирій мітять индики. Їм на південь треба,

А директорка чомусь шлях закрила в небо.

Цей проєкт не по душі господині ферми.

Заґелґочеш, до борща враз потрапиш первим.

Пів години в мене є в катедрі на опус.

Прочитаю для селян про новий правопис.

На городі не росте ні буряк, ні диня,

Чоловік у спілці член, а жона – членкиня!

30.01.20р.

Віхола

У віхолі прекрасне все.

Стою, милуюсь на морозі.

Замалювати б ув есе

Та серце не лежить до прози.

Такий лапатий снігопад.

От, як йому не порадіти?

Він душу збільшує в стократ,

Стають дорослі наче діти.

Змінився докорінно світ

За мить коротку завірюхи.

О, Боже, скільки мені літ?

Та, все одно для відчайдухи…

29.01.20р.

Кулеметник

       (Героям Крут присвячується)

Розірвано пута.

Сурми заграли.

На станцію Крути

Сунуть вандали.

Егей-но, юначе,

Хлопче безвусий,

Чи вітер заплаче?

Крук у спокусі.

Очиці примружив

Юний бешкетник

Сьогодні, мій друже,

Ти – кулеметник!
Бий, кулемете, бий!
Стрічку змінюй всоте.

Допоки ще живий –

Ворог не пройде!

29.01.20р.

* * *

Прокинувся від дотику руки.

Ніч промайнула, ще поспи, кохана.

Заметами під вікнами сніги.

Весні до нас у гості надто рано.

Холодний вітер виє за вікном

І білим покривалом небо стеле.

Огорнута лежиш ранковим сном,

А поруч янголяточко веселе.

Мені пора летіти за поріг,

Уже чекають невідкладні справи.

Залишився б ще трохи, аби міг.

Солодких снів і чистої заграви.

29.01.20р.

Згадала

(одній надпоетичній поетесі присвячується)

Коники стрибають по траві,
У калюжі сонечка заграва…
Що в поетки хворій голові?
І антипку навіть не цікаво.

Нині мода – натягла штани
І гайда гамселити мужчину.
Він у неї винен без вини.
Стерпиш, то налигача накине.

А коли наступиш на хвоста,
У кущі біжить кобіта стрімко.
Істина у цьому геть проста:
Як мужичка, не кричи, що жінка!
28.01.20р.

Пам’яті Брацило Марини

Ой, де ти, донечко! Де ти, квіточко?

Тебе дома чекаю, леліточко!

Уночі прокидаюсь від гомону

І не вірую чорному ворону.

Материнське сердечко не брила

Я ж гіркою сльозою омила,

Твоє личко навіки рідненьке,

Ти ж для мене назавжди маленька.

Не життя, а суцільна омана

Повернись, обійми свою маму.

За сльозами сховалося сонечко

Ой ти де, моя донечка? Донечко!

26.01.20р.

* * *

Якщо меча перекуєш на рало

Не матимеш ні волі, ні держави

Лише один плужок і той іржавий,

А ще ярмо, ніяк не кусень сала.

Не пахне батракові чорнозем!

На панщині горбаться хоч до згину,

Гни до землі свою покірну спину.

Плуж на того, хто у руці з мечем!

26.01.20р.

Дванадцять місяців журби

Не тіш себе думками. У долі різні маршрути.

Пом’яни у січні убієнних кіборгів та Крути…

Небо не надто мирне. Та є Україна сьогодні.

Лютий – вшануймо Героїв небесної сотні.

Березень стеле тумани, пахне весною, димом.

Держдума Росії війну запалила над Кримом.

Квітень. Московські попи у чорні одягненні ряси

Благословляли російський спецназ на Донбасі.

Зрадила Служба безпеки інтереси Державні!

Псевдореферендум сепари провели у травні.

У червні дозріли вишні. Хлопці летіли бортом,

Збитим ракетою над Луганським аеропортом.

Хвиля «Граду» з Ростова спеку липневу накрила…

Горить, не згасає пам'ять про Зеленопілля.

Плаче серпневе небо. Дзвони дзвенять собору.

Душі вихід шукають з Іловайського коридору.

Вересень. Перший дзвоник. Діти сіли за парти.

А із-за кордону обстріл російської арти*.

Їде у жовтні країною військове залізо…

Німецьких фашистів знищили, російські – прилізли.

Чуєш, у листопаді б’ють набат барабани?

То наших дітей «Беркут» гамселить на Майдані.

У грудні заплакані очі. Ставаймо всі разом!

Влада боїться нації! І травить її газом!

26.01.20р.

*Арта – артилерія.

P.S. Це пробний вірш. Він написаний не у хронології

подій, а у їх резонансі. Буду радий отримати поради

щодо покращення цього твору.

Шлях

Не змінити нічого. Шлях обрано.

Невідоме з іксакми сокрите ще.

Та уже розплавляється оливо

І запалюють культове вогнище.

Язиками спокусливо полум’я

Непокірних до віри облизує,

Сонце палить страшніше до полудня

І зректися путі ще миттєвість є.

Та чи варто  назад обертатися?

Самоцілі, здається, досягнуто.

На стезі відкривається матриця,

Але нерви струною натягнуті.

Не рви на собі непокірне волосся,

Шлях пройдено, друже, тобі це вдалося!

25.01.20р.

Мрія

Прокинутись хочеться завтра маленьким,

З роботи чекати на тата з гостинцем,

Який передав мені зайчик сіренький,

Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,

Довкола будинки до свята готові,

Потріскують дрова тихенько у грубці,

Купаюся в маминій ніжній любові…

Та час не дає у цій казці проснутись.

20.01.20р.

Заколядую

Заколядую, мабуть, у життя.

У влади марно! Вона вічні злидні.

Ой, коляд, коляд, коляд, коляда…

Чому дурні? Певно тому, що бідні.

У полі рясно сходять будяки

І будуть нам родити вони доти –

Із хабарем воюють мідяки,

А нами правлять повні ідіоти.

Ідем на зліт! Пора стягти паски.

Тримай в руці вверх до гори кашкета.

Ми вирвемось із бідності таки!

Та  під крило ударила ракета.

17.01.20р.

Передсвітанкове

До сходу сонця ще година.

Сіріє ночі чорне тло.

А за моїм вікном калина

Тихенько стукає у скло.

Немов зове мене до себе:

«Козаче, чуєш ти, чи ні?

Уже світліше стало небо

І сумно у саду мені…»

Іду туди де сонний вітер

Колише рук тонке гілля.

Зірок у небі гасне бісер

І прокидається земля.

16.01.20р.

Дійшли до ручки

Раніше у небо дивився і мріяв про зорі

Думками радів, що людина сягла висоти,

Й лежав на землі у розбитім війною соборі,

У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.

Собор відновили, віряни до храму пішли.

Міленіум зніс із небес непокірливим кару,

Країну шматують убивці – двоглаві орли.

А ще натворили біди всенародні сновиди,

Держава погрузла у злиднях, війні та зелі.

І правляча каста для мене довіку огидна,

Бо руки свої простягла до святої землі.

15.01.20р.

Душа

Війною засмальцьована душа,

Чи відчуваєш насолоду миру?
Написано: не сотвори кумиру,
А ти у пекло бою вируша.

Тобі болить зруйнований Донбас,
Тортури побратимів у полоні
І сльози матерів гірко-солоні
Які пила біля могил не раз.

Немає брата! Є – російський кат!
То він країну посипає «Градом»
І дух свободи називає – зрада.
Який, скажи, тобі убивця брат?
14.01.20р.

Homo sapiens?

Здається розум щось інопланетне.

Для «Homo sapiens» недоступна річ.

Вже не камінням, обстріли – ракетні

І не шаблями, – кулеметна січ.

Чи може хтось знущається над нами?

Чи буде промінь світла ув імлі?

Дамоклів меч навис над головами

Всього живого нині на Землі.

13.01.20р.

Донечці

Перше агу і несміливі кроки.

У пам’яті моїй ніби кіно.

Тобі сьогодні вже чотири роки!

Як це було недавно і давно.

Лапатий сніг лягав на підвіконня,

Мов готував картини полотно.

І я по ньому біг до тебе, доня…

Як це було недавно і давно.

10.01.20р.

Чи ми є?

Мо, ще не народились українці?

Так Україна є і Борисфен.

Сліди і кіммерійців, і трипільців

Та інших надпотужніших племен.

На цій землі зростали мужні вої

І це підтвердять будь-які віки.

Але чому сьогодні кажуть – гої

На тих, кого ми звали – козаки?

Історія не вчить лише манкурта

Йому аби був хліб і ковбаса.

Оце, мабуть, і є найгірша скрута,

Бо бачу українство як згаса.

10.01.20р.

На грані

Кружляє світом віхола війни.

Безсилі перед нею дипломати.

Коли застрекотали автомати,

Летять у небо сотнями сини.

Примножиться число сиріт і вдів.

Одна живе на цвинтарі та храмі,

Бо найскладніше посивілій мамі

Носити пам'ять до останніх днів.

Людці бездумно проливають кров.

Хто за ідею, ну а хто за гроші.

Гріхами свою душу запорошить…

І застрекочуть автомати знов…

09.01.20р.

* * *

Сумно тобі? То сиди не скучай,

Я завантажу голівку.

Гості чомусь заходять на чай,

А випивають – горілку?!

* * *

Мо, хто підкаже, бо знає чому?

(Я перерив усі блоги).

Кажуть: «На руки тебе я візьму!»

І мовчки посадять на ноги.

* * *

½+0,5?

(не варить макітра).

Відчуття не дать, на взять

Точно буде – літра!

07.01.20р

Життєве мариво

Любов далека і незнана

Колише зорі над морями,

Запалює серця вогнями…

Довіку будеш ти – кохана.

І неважливо буря, легіт,

Чи завиває люто хуга

Не можна жити друг без друга.

Закоханим маленький всесвіт.

Прислухайся! Це звук – орга́на –

Вальс Мендельсона. Красота!

І діадемою фата…

Це б не була – Fata Morgana.

07.01.20р.

Святвечір

Жахтіла піч у надвечір’я

І усміхались о́брази

Біля свяченої лози

У шибку глипало сузір’я:

Чи Волопас, чи Терези,

А може навіть і Вози –

Везли Святвечір на подвір’я.

Окутали село морози.

Кутя, запарений узвар

До свята додавали чар.

Уже колядники в дорозі…

На вулиці один ліхтар

І ллється: «Пане господа́р…»

Десь не далеко. На порозі…

Стрічає бабця цей колаж,

Веде за стіл і: «Отче наш…» –

Читає.

06.01.20р.

Швидкоплин

Сухою травою згорає життя.

Ще вчора буяли отави

І сил набиралися буйні жита

Й волосся було кучеряве.

А нині морозом по спині пройшло

Та голову інеєм вкрило.

Чи може то сон, бо зів’яло зело

Й малеча вже стала на крила.

Самі вирушають у дальній політ

О, юнь, ти така швидкоплинна!

Хай старість дарує на грішній землі

Останні допити хвилини.

05.01.20р.

Король-віслюк

Чому малечі не радіти?

«Король-віслюк» йде у прокат!

У розріз новорічних свят

Чекають на мультяшку діти…

Ой, дітворі була б розрада.

Та мінкультури каже: «Ні,

Йому не бути у кіні!» –
Не любить конкурентів влада!

04.01.20р.

Віршування

Віршував я синім небесам

І деревам, що цвіли у квітні,

Людям не завжди мені привітним…

А для чого? Те не знав і сам.

Вогнище роздмухують боги.

Іскрами летять слова-лелітки,

Їх ловлю, не знаю навіть звідки,

Й роздаю нужденним од жаги.

Хай серця наповнюють теплом,

Що іде до них у кожнім слові,

Бо це частка Божої любові

Янгола огорнута крилом.

03.01.20р.

Тепер

Згубилися у просторі та часі.

Вдягай беруші, щоб химер не чути.

І не доводь нічого біомасі,

Кумир паде народом позабутий.

Хиткі сьогодні гасла і заяви.

Волає серце: «Схаменіться, досить!» –

Депресія подальшої уяви.

Час на весну, а ви ведете в осінь.

Ніщо нас не поєднує з Москвою.

Не міст «Московський», не «Проспект Бандери».

Запахло українською весною,

Це сходить сонце України ери!

02.01.20р.

Московська злагода

Ти сумуєш за миром?

Йди в обійми росії.

Кажуть, що за Сибіром

Не кінчається світ.

Поховай всі надії

Козака стати сином

І про вольності мрії…

Знов на тисячу літ.

01.01.20р.

Пішов (Трєскіну Валерію)

Від нас пішов. Покойся з миром, брате.

Твоє життя належало війні.

Тяжка для мене, безумовно, втрата.

Печаль покрила новорічні дні.

Біліє сніг. Вкриває серце смуток.

Самотньо йду світ за очі куди.

І відчуваю серед – чорних хусток –

Гублю, мій друже, я твої сліди.

31.12.19р.